Постанова № 58039193, 01.06.2016, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2016 р. Справа №805/861/16-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Кірієнко В.О.

при секретарі Шерстюк Н.А.

за участю

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» до Марїнської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення №000001/220/731 від 24.09.2015року,-

ВСТАНОВИВ:

28 березня 2016 року до суду надійшла позовна заява Державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» до Марїнської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення №000001/220/731 від 24.09.2015року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Марїнською обєднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Донецькій області було проведено позапланову документальну невиїзну перевірку Державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» щодо документального підтвердження господарський відносин із платником податків ПП «Антей-В» за період з 01.10.2014року по 31.10.2014року, їх реальності та повноти відображення в обліку. За результатами перевірки відповідачем складно акт від 07.09.2015 року 71/05-38/220/34032208, за висновками якого було прийнято спірне податкове повідомлення-рішення №000001/220/731 від 24.09.2015року, яким встановлено порушення п.198.1, п.198.2, п.198.3 та п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість за жовтень 2014року на суму 114091грн.

Позивач вважає висновки акту перевірки необґрунтованими, а податкове повідомлення-рішення, прийняте на підставі його висновків, протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення №000001/220/731 від 24.09.2015року.

Представник позивача надав через канцелярію суду заяву, відповідно до якої просив суд справу розглянути в порядку письмового провадження.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечував, надав суду письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що актом від 07.09.2015 року 71/05-38/220/34032208 встановлені порушення позивачем, п.198.1, п.198.2, п.198.3 та п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість за жовтень 2014року на суму 114091грн. за операціям з придбання товарів/послуг у ПП «Антей-В». Порушення позивачем діючого законодавства, виникли з підстав недотримання законодавства його контрагентом постачальником ПП «Антей-В». Просив відмовити в позовних вимогах в повному обсязі.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, встановив наступне.

Позивач Державне підприємство «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» зареєстроване, як юридична особа виконавчим комітетом Вугледарської міської ради Донецької області з 10.04.2006 року (код ЄДРПОУ 34032208), що підтверджено довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій серії АБ № 455372. Позивач є платником податку на додану вартість. Відповідач, Марїнська обєднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Донецькій області, є юридичною особою та у відповідності до норм Податкового кодексу України є органом державної влади, уповноваженим здійснювати функцію контролю за своєчасністю, достовірністю,повнотою нарахування і сплати податків та зборів, установлених цим Кодексом, а також перевіряти достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків та зборів.

Посадовими особами відповідача було проведено позапланову документальну невиїзну перевірку Державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» щодо документального підтвердження господарський відносин із платником податків ПП «Антей-В» за період з 01.10.2014року по 31.10.2014року, їх реальності та повноти відображення в обліку. За результатами перевірки відповідачем складно акт від 07.09.2015 року 71/05-38/220/34032208.

Актом перевірки встановлено порушення позивачем: п.198.1, п.198.2, п.198.3 та п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість за жовтень 2014року на суму 114091грн. за операціям з придбання товарів/послуг у ПП «Антей-В».

Зі змісту акту перевірки вбачається що, порушення позивачем діючого законодавства, виникли з підстав недотримання законодавства його контрагентом постачальником ПП «Антей-В».

Зокрема зазначено, що джерелом встановлення обставин та висновків контролюючого органу стосовно безтоварності господарських операцій позивача та його контрагента постачальника ПП «Антей-В» були дані «Податкового блоку, підсистеми Аналітична система, Облік платежів Подана звітність», не надання позивачем під час проведення перевірки підприємства всіх первинних документів, що підтверджують здійснення господарських відносин з ПП «Антей-В» за жовтень 2014року, а також той факт, що ПП «Антей-В» без наявності складьских, виробничих, торгівельних приміщень відвантажило на адресу позивача ТМЦ, які в номенклатурі підприємства за жовтень відсутні.

За висновками акту перевірки, податковим органом було прийнято спірне податкове повідомлення-рішення №000001/220/731 від 24.09.2015року, яке за наслідками адміністративного оскарження було залишено без змін Державною фіскальною службою України рішенням про результати розгляду скарги від 15.02.2016року за №3146/6/99-99-10-01-01-25. Зазначеним податковим повідомленням-рішенням збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 114091грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 57045,50грн.

Судом встановлено, що на виконання умов договору №153Т від 18.08.2014р., укладеного між ПП «Антей-В» (Постачальник) та ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» (Замовник) постачальник зобовязувався у 2014-2015роках поставити замовникові товар: код 16.10.1 деревина, розпиляна чи розколота вздовж, розділена на шари або лущена, завтовшки більше ніж 6мм; шпали деревяні до залізничних або трамвайних колій, непросочені (рудстійка, довжина 2-4м. (діаметр 0.10-0.8) без ТЗР) 9600куб.м, а замовник прийняти та оплатити такий товар, з урахуванням додаткової угоди №1 від 20.08.2014року (арк.с.42-44).

Факт виконання зазначеної угоди підтверджується наступними первинними документами: прибутковими ордерами, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, податковим накладними, актами приймання-передачи, карантинними сертифікатами на ТМЦ, специфікаціями-накладними, відомістю аналітичного обліку по рахунку 6311 за жовтень 2014року, журналом довіреностей по підприємству (арк.с.45-134).

Судом враховані пояснення представника позивача стосовно складання залізничних накладних №34892406, 349504 з помилкою, а саме, замість працівника ОСОБА_3 було вказано ОСОБА_4, при тому, що ці особи є працівниками ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» та працюють за однією посадою майстер завантаження, при цьому, ОСОБА_5, який також фігурує в журналі довіреностей займає посаду завідюючого лісним складом.

Розрахунки між сторонами за вищепереліченими угодами здійснювались в безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями (арк.с.135-137).

В якості подальшого використання в своїй господарській діяльності придбаних у контрагентів постачальників товарів/послуг, позивачем надані суду картки складського обліку та лімітні картки про передання ТМЦ на відповідні ділянки підприємства для подальшого використання у виробничому процесі.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обовязки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обовязки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п.п. 16.1.2 п. 16.1 ст. 16 Податкового Кодексу України платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів.

Згідно з п.п. 16.1.3 п. 16.1 ст. 16 Податкового Кодексу України платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Відповідно до п.46.1 ст. 46 Податкового Кодексу України податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках,визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання,чи документ, що свідчить про суми доходу,нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Додатки до податкової декларації є її невід'ємною частиною.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до вимог п. 185.1. ст.. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема, з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

П. 188.1. ст. 188 ПК України визначено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Суд вказує, на те, що відповідачем не надано суду доказу щодо наявності на момент вчинення господарських операцій дефекту у правовому статусі контрагентів позивача. Під час перевірки позивача відповідачем не перевірявся рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами - постачальниками.

Суд звертає увагу, що з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит позивача не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Таким чином, недотримання контрагентами позивача податкової дисципліни (що відповідачем суду не доведено) має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція була висловлена також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах суду від 29.01.2014 №К/9991/81114/11, від 22.01.2014 № К/9991/37637/12, від 17.02.2014 № К/800/50945/13, від 19.02.2014 № К/800/61338/13, від 11.03.2014 №К/800/1128/14, від 03.03.2014 № К/800/12888/13, від 02.06.2014 №К/800/6497/13, від 20.05.2014 №К/800/53111/13, від 05.06.2014 №К/800/1816/13, від 11.11.2014 №К/800/1336/14.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Висновки щодо отримання платником податків податкових накладних без мети реального настання наслідків та з метою заниження обєкту оподаткування з податку на додану вартість по договорам укладеним з контрагентами-постачальниками, які грунтуються на даних інформаційних податкових баз, суд не бере до уваги на підставі наступного.

Доводи відповідача щодо встановлення безтоварності правочинів, укладених позивачем з його контрагентами постачальниками на підставі висновків податкових інформацій, суд оцінює критично, на підставі наступного.

Інформаційні бази даних податкового органу не мають статусу офіційних і можуть містити помилки, які впливають на правовий статус платника податку. Бази даних ДПІ не є належними доказами у справі, чинним законодавством також не передбачена належність таких баз до засобів доказування.

Дана правова позиція підтверджується доводами, що викладені в Постановах ВАСУ від 20.09.2012 року № К9991/574/12; № К 9991/5991/11 та № 9991/24891/11: «Програмне забезпечення (інформаційні бази ДПІ) до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків не відноситься. Крім того, абсолютно справедливо підкреслюється, що такі дані не є також належним доказом відсутності фактів здійснення господарських операцій безпосередньо платника податків - позивача, та доказом несплати ним податку, якщо спірний період податковим органом перевірено з урахуванням всіх первинних документів та документів податкової звітності».

Відповідно до ОСОБА_3 ВАСУ від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Суд погоджується з даними висновками Вищого адміністративного суду України та підкреслює, що письмові докази у вигляді первинних документів, які підтверджують здійснення господарських операцій позивача з контрагентами постачальниками спростовують висновки податкового органу, які грунтуються на даних інформаційних податкових баз.

Частиною 4 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Водночас, акт перевірки податкового органу не може свідчити безпосередньо про порушення законодавства без підтвердження жодними доказами, а лише на підставі припущень. Доказів на обґрунтування позиції про неможливість здійснення господарських операцій у спірному періоді позивачем з контрагентами-постачальниками податковим органом не надано.

Щодо висновків акту перевірки в частині неможливості здійснення спірних господарських операцій платника податків з контрагентами-постачальниками через відсутність у останніх необхідних трудових ресурсів, виробничих активів, складських приміщень, суд вважає їх передчасними, оскільки укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання робіт чи надання послуг контрагентами. Крім того, податкове законодавство не ставить право платника податків на податковий кредит в залежність від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється виконання робіт чи надання послуг контрагентами.

Податковим органом в акті перевірки було зазначено про неналежне оформлення товарно-транспортних накладних або їх відсутність по господарським операціям платника податків з контрагентами-постачальниками за спірний період.

Суд зазначає, що обов'язковість заповнення товарно-транспортної накладної та/або подорожнього листа обумовлена не положеннями Податкового кодексу України, а нормами ст. 48 Закону України від 05.04.2001 №2344-ІІІ «Про автомобільний транспорт».

Крім того, в розумінні приписів ст.1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні товарно-транспортна накладна з урахуванням наявності інших документів, що підтверджує здійснення господарських операцій та зазначає відомості про них, не є первинним документом, та не відображається в бухгалтерському обліку.

За таких обставин, відповідачем не надано суду належних доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та контрагентами постачальниками за спірний період не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статі 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтті 72 цього Кодексу.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що у податкового органу були відсутні підстави для визначення позивачу податкового зобовязання з податку на додану вартість та нарахування штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідачем під час судового розгляду справи не доведено, що оскаржуване податкове повідомлення рішення №000001/220/731 від 24.09.2015року було прийнято законно та обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх фактичних обставин.

У відповідності до положень ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись Конституцією України, ст. ст. 2-15, 17-18, 33-35, 45-46, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 160, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов Державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» до Марїнської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення №000001/220/731 від 24.09.2015року- задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення рішення Марїнської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області №000001/220/731 від 24.09.2015року, яким збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість на суму 114 091грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 57045,50грн.

Стягнути з Марїнської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області (за рахунок бюджетних асигнувань) на користь Державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» судовий збір у розмірі 2 567 (дві тисячі пятсот шістдесяят сім) грн.05коп.

Постанову прийнято у нарадчій кімнаті та проголошено її повний текст у судовому засіданні 01.06.2016 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Кірієнко В.О.