Постанова № 58037184, 23.05.2016, Недригайлівський районний суд Сумської області

Провадження № 2-а/582/8/16

Справа № 582/482/16-а

Копія

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2016 року Суддя Недригайлівського районного суду Сумської області Жмурченко В.Д., розглянувши у порядку скороченого провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Недригайлівського обєднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області про визнання протиправним рішення щодо відмови в призначенні пенсії та зобовязання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Недригайлівського районного суду з адміністративним позовом до Недригайлівського обєднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області та просить суд ухвалити рішення, яким визнати протиправними рішення Недригайлівського обєднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області №1 від 14 квітня 2016 року про відмову у призначенні йому пенсії за вислугою років згідно ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" та зобовязати Недригайлівське обєднане управління Пенсійного фонду України Сумської області прийняти рішення про призначення йому пенсії за вислугою років згідно ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" ( в редакції Закону №2663-ІІІ (2663-14) від 12.07.2001 року) з 05 квітня 2016 року, обчисливши її виходячи із розрахунку 90 % від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 24 календарні місяці роботи.

Ухвалою суду від 10 травня 2016 року відкрито провадження по справі у порядку скороченого провадження щодо заявлених вимог позивача. Суд приходить до висновку про відсутність підстав, які обумовлюють необхідність проведення судового розгляду в загальному порядку, ураховуючи, що сторони виклали свої правові позиції у цій справі, обгрунтувавши їх відповідними доказами. Відтак відповідно до ч. 4 ст. 183-2 КАС України вказана справа розглядатиметься суддею одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Копія ухвали про відкриття скороченого провадження та копія позову направлена судом відповідачу з наданням строку для письмових заперечень на позов або заяви про визнання позову. У встановлений строк від відповідача надійшли до суду заперечення, в якому відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог. Зазначивши, що починаючи із 01.06.2015 року згідно з пунктом 5 Прикінцевих положень Закону України від 02.03.2015 року №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» скасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсія/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до Законів України в тому числі «Про прокуратуру». Тобто з 01.06.2015 року, пенсії, що визначені в порядку та на умовах, згідно із Законом України «Про прокуратуру», не призначаються, а раніше призначені пенсії - не перераховуються. Крім того, довідка про заробітну плату №18-566зп від 01 квітня 2016 року та додаток до неї, довідка про підтвердження стажу роботи в органах прокуратури №11/1-208-16 від 29 березня 2016 року видані з порушенням вимог чинного законодавства (відсутні підства видачі довідок). Просили в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

У відповідності до ч.4 ст.183-2 КАС України суд, оцінюючи повідомлені позивачем у позові та відповідачем у запереченнях обставини, вважає їх достатніми для прийняття законного рішення у скороченому провадженні та не бачить підстав для виклику осіб та проведенні судового засідання за загальними правилами КАС України.

Суд, перевіривши викладені в позовній заяві та письмових запереченнях доводи, дослідивши матеріали справи, та оцінивши їх в сукупності, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 1 Конституції Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Згідно з ч. 2 , ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Позивач є громадянином України, а ст. 22 Конституції визначає, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно з ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний суд України у рішенні від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 чітко визначив критерії, за якими можливо встановити, чи відбулося таке звуження: «звуження обсягу прав та свобод це зменшення кола субєктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав та свобод, тобто їх кількісні характеристики».

Також Конституційний суд України у своєму рішенні від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 зазначив, що «невиконання державою взятих на себе соціальних зобовязань порушує принцип соціальної, правової держави». Встановлення певних соціальних пільг, компенсацій та гарантій є «складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права».

Як зазначено в пункті 2 Постанови Пленуму Верховною Суду України від 01.11.1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», оскільки Конституція України, як зазначено в статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати законність того чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції у всіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення повинні ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

При прийнятті рішення суд також враховує, що згідно з частиною 1 ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ч.3 ст.8 КАС України).

Частиною 2 ст. 8 КАС України також передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції" (пункт 1) України визнала обов'язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції. Європейський суд з прав людини розкриває принцип верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу.

Судом встановлено, що 05 квітня 2016 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення йому пенсії за вислугою років на підставі ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» та керуючись вимогами п. 2 ст. 22 Конституції України, в розмірі 90 % суми місячного (чинного) заробітку, як прокурору.

Проте, відповідач рішенням №1 від 14 квітня 2016 року (а.с.8) у призначенні зазначеного виду пенсії відмовив позивачу, про що повідомив листом від 15 квітня 2016 року за №152/03-15 (а.с.9).

Відмову відповідач мотивував наступним, констатуючи: відмовити в призначенні пенсії за вислугою років відповідно до частини п'ятої розділу III Прикінцевих положень Закону України від 02 березня 2015 року № 213-YIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», у зв'язку з неприйняттям до 10 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначались, зокрема, згідно з Законом України «Про прокуратуру», тому з 1 червня 2015 року органами Пенсійного фонду України пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру» не призначаються.

Окрім цього, додатково повідомлено позивачу, що довідка про заробітну плату №18-566зп від 01 квітня 2016 року та додаток до неї, довідка про підтвердження стажу роботи в органах прокуратури №11U-208-16 від 29 березня 2016 року видані з порушенням вимог (відсутні підстави видачі довідок) (а.с.9).

Такий висновок відповідача не відповідає вимогам Конституції України та грубо порушує гарантоване громадянину України Основним законом право на соціальний захист.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» документом, що посвідчує стаж роботи є трудова книжка.

Згідно зі ст. 46 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокурорами і слідчими можуть призначатися громадяни України, які мають вишу юридичну освіту, необхідні ділові та моральні якості.

Статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» визначено у:

ч.1 - прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку;

ч.2 - розмір виплат, що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за останні 24 календарні місяці роботи, яка дає право на даний вид пенсії, підряд перед зверненням за пенсією або за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі;

ч.5 - до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.

На день звернення до Недригайлівського обєднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області, тобто станом на 05 квітня 2016, стаж роботи позивача на прокурорсько-слідчих посадах становив 18 років 4 місяці 19 днів (з 18 листопада 1997 р. до 05 квітня 2016 р. включно).

Вказаний стаж роботи на прокурорсько-слідчих посадах підтверджується записами в трудовій книжці БП-ІІ №4049151 заведеної 29 травня 1989 р. (а.с.10-14).

Довідка Генеральної прокуратури України від 29.03.2016 №11/1-208-16 засвідчує, що станом на 29.03.2016 року (на день її видачі), стаж роботи в органах прокуратури складає 18 років 04 місяці 12 днів (а.с.15).

Крім того, до вислуги років, що дає право на пенсію за вислугою років згідно із ч. 5 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру», зараховується строкова військова служба.

З воєнного білета НУ №8927339 (а.с.21-22) позивача вбачається, що він проходив строкову військову службу у лавах ОСОБА_2 з 25 листопада 1985 р. до 22 грудня 1987 р. включно, тобто 2 роки 29 днів, що зараховується до вислуги років.

Про проходження позивачем військової служби у лавах ОСОБА_2 є запис і у його трудовій книжці БП-ІІ №4049151 (а.с.10).

Отже стаж роботи позивача, на день звернення до Недригайлівського обєднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області становить 20 років 05 місяців 18 днів, що дає позивачу право на пенсію за вислугою років згідно ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру».

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Крім того, вирішуючи питання про застосування Закону в часі, суд виходить із того, що згідно зі ст.22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст.17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо ( рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій ).

Так в п. 4 рішення від 11.10.2005 у справі № 1-21/2005 Конституційний Суд України вказав наступну правову позицію:

В Україні як соціальній, правовій державі політика спрямовується на створення умов, які забезпечують достатній життєвий рівень, вільний і всебічний розвиток людини як найвищої соціальної цінності, її життя і здоров'я, честь і гідність. Утвердження та дотримання закріплених у нормативно-правових актах соціальних стандартів є конституційним обов'язком держави. Діяльність її правотворчих і правозастосовних органів має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства і прямої дії норм Конституції України,а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів. Зазначені конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачають за змістом статтей 1, 3, 6 (частина друга), 8, 19 (частина друга), 22, 23, 24 (частина перша) Основного Закону України правові гарантії, правову визначеність і пов'язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене.

У абз.14 пункту 5 рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 р. у справі № 1-21/2005 також вказано, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція (254к/96-ВР) та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України (254к/96-ВР) не допускається (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 , від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 1 грудня 2004 року № 20-рп/2004).

Правова позиція Конституційного Суду України з питань обмеження пільг, компенсацій і гарантій військовослужбовців та працівників правоохоронних органів у зазначених рішеннях Конституційного Суду України полягає в тому, що комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення соціального захисту їх та їхніх сімей, зумовлений особливістю професійних обов'язків, пов'язаних з ризиком для життя та здоров'я, жорсткими вимогами до дисципліни, професійної придатності, певним обмеженням конституційних прав і свобод. Здійснення таких заходів не залежить від розміру доходів цих осіб чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер. Ці гарантії не можуть бути скасовані чи знижені без відповідної компенсації ( абз.5 п.6 рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 р. у справі № 1-21/2005).

Виходячи із викладеного у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема, працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України адміністративна справа розглянута в межах позовних вимог.

Доводи відповідача, наведені у запереченнях проти адміністративного позову, зводяться до того, що на час звернення позивача за призначенням пенсії діяв Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII, який передбачає наявність більшого стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугою років, якого у позивача немає. Крім того відсутність підстав для призначення пенсії позивачу відповідач обґрунтовує неприйняттям Верховною Радою України з 1 червня 2015 року Закону, якими би регламентувався порядок призначення спеціальних пенсій, у тому числі за вислугу років.

Разом з тим вказані доводи спростовуються вищенаведеними нормами Конституції України, які мають пряму дію, та відповідними висновками Конституційного Суду України, оскільки внесення змін до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-XII, а також включення до Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII положень статті 86, якими передбачено підвищення стажу для призначення пенсії за вислугою років, обмежують та звужують права позивача на пенсійне забезпечення у порівнянні із попередньою редакцією Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-XII, яку просить застосувати позивач. Відтак наведені відповідачем у своїх запереченнях норми не можуть застосовуватись.

Більше того, неприйняття Верховною Радою України Закону, який би регламентував порядок призначення спеціальних пенсій, у тому числі за вислугою років, не може бути підставою для невиплати таких пенсій, оскільки створює правовий вакуум у регулюванні спірних правовідносин. Відтак можна прийти до висновку, що до прийняття такого Закону, мають застосовуватись положення Закону України «Про прокуратуру», який є спеціальним та регламентує виплату пенсій за вислугою років для працівників прокуратури, у редакції, зазначеній позивачем.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що рішення відповідача щодо відмови у призначенні пенсії позивачу є протиправним, а позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 9,1 8, 69-71, 93, 94, 97, 99, 100, 102, 104, 158-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Недригайлівського обєднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області про визнання протиправним рішення щодо відмови в призначенні пенсії та зобовязання вчинити дії задоволити.

Визнати протиправним рішення Недригайлівського обєднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області від 14.04.2016 №1 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років згідно ст. 50-1 Закону України « Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-XII (в редакції Закону №2663-111 (2663-14) від 12 липня 2001 року.

Зобовязати Недригайлівське обєднане управління Пенсійного фонду України Сумської області прийняти рішення, яким призначити ОСОБА_1 пенсії за вислугою років згідно статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-XII (в редакції Закону №2663-111 (2663-14) від 12 липня 2001 року) з 05 квітня 2016 року, виходячи із розрахунку 90 % від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 24 календарні місяці роботи.

Постанова може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Недригайлівський районний суд Сумської області шляхом подачі в 10-денний строк апеляційної скарги з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. .

Суддя:підпис З оригіналом згідно

Суддя: В. Д. Жмурченко