Рішення № 58036784, 18.05.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/3152/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Фальчук В. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.05.2016 року м. Одеса

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого - Фальчука В.П.,

суддів Кравця Ю.І., Таварткіладзе О.М.,

секретаря Лопотан В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні Апеляційного суду Одеської області апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Іванівського районного суду Одеської області від 11 лютого 2016 року, в цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Крафт» про визнання наказу про звільнення з роботи незаконним, поновлення на роботі та стягнення заборгованості з виплати заробітної плати, -

встановила:

09.02.2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою, яку уточнював у судовому засіданні 26.11.2015 року, 07.12.2015 року, 21.01.2016 року, та в остаточній редакції просив суд визнати його звільнення з ТОВ «Крафт» на підставі наказу від 31.07.2014 року за №31/07 незаконним; поновити його на посаді завідуючого складом цього товариства з 01.08. 2014 року та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 30600 грн. мотивуючи свої вимоги тим, що з 18.03.2014 року він був призваний на військову службу у Збройні Сили України по мобілізації, і на даний час виконує обовязки військової служби. З моменту призову до збройних сил він був увільнений від роботи, із збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку. Наприкінці серпня 2014 року відповідач повідомив його, що з 01.08.2014 року виплату заробітної плати йому припинено у звязку з закінченням дії строкового трудового договору, та його з цих підстав звільнено з роботи.

Позивач вважає, що у звязку із призовом на військову службу відповідач не мав права звільняти його із займаної посади, та зобовязаний був продовжувати нарахування середнього заробітку під час проходження військової служби.

Справа розглянута за відсутності представника відповідача, який належним чином сповіщався про час та місце розгляду справи.

Заочним рішенням Іванівського районного суду від 22.04.2015 позовна заява ОСОБА_2 була задоволена у повному обсязі.

Ухвалою Іванівського районного суду від 09.11.2015 року заочне рішення судом першої інстанції скасоване за заявою ТОВ «Крафт», і справа призначена до розгляду в суді першої інстанції.

Справа розглянута за відсутності сторін.

Представник ТОВ «Крафт» подав до суду письмові заперечення, в яких позовні вимоги ОСОБА_2 не визнав у повному обсязі, та просив застосувати до заявлених позивачем вимог строки позовної давності.

Рішенням Іванівського районного суду від 11.02.2016 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено у повному обсязі у звязку з пропуском ним строку позовної давності.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати у звязку з порушенням судом норм матеріального і процесуального права, та його вимоги задовольнити у повному обсязі вказуючи, що апелянт пропустив строк для подачі апеляційної скарги з поважних причин, про що зазначив у позовній заяві. Але суд першої інстанції залишив ці доводи поза увагою.

За правилами ч.1ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, який доповів зміст рішення, що оскаржене, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні проводитися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, за наступних підстав;

Відповідно до вимог п.4ч.1ст.309 ЦПК України, підставами для зміни рішення суду першої інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив із того, що звільнення позивача з роботи проведене в порушення норм законодавства про працю. Але оскільки позивач пропустив строк для звернення до суду з позовом суд першої інстанції відмовив йому у задоволенні позову із цих підстав.

Колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції, так як судом неправильно застосовані норми матеріального і процесуального права.

Приписами п.2ч.1ст.36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Згідно ч.1ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а в справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі йому трудової книжки.

У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Як розяснив Верховний Суд України у п.11 Постанови Пленуму за №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову у позові з цих підстав, якщо при застосуванні позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Судом першої інстанції вказані норми права та розяснення ВСУ не були дотримані у повному обсязі.

Як вбачається із матеріалів справи, наказом №4 від 01.07.2013 року ТОВ «Крафт» уклало з позивачем строковий договір на виконання робіт завідуючого складом №5 на період часу з 01.08.2013 року до 01.08.2014 року (а.с. 87-91).

Під час дії строкового трудового договору, на підставі Указу Президента України за №303/2014 від 17.03.2014 року позивач був призваний на військову службу у Збройні Сили України. У звязку із цим, наказом №19/03 від 19.03.2014 року ТОВ «Крафт» звільнило позивача від виконання трудових обовязків на час призову на військову службу.

Після закінчення строкового трудового договору ТОВ «Крафт» звільнило позивача з роботи на підставі ст.36 КЗпП України (у звязку із закінченням терміну строкового трудового договору) наказом №31/07 від 31.07.2014 року.

Суд першої інстанції, визнаючи незаконним звільнення позивача з роботи в порушення вказаних вище норм матеріального права безпідставно послався на вимоги ч.2ст.39 Закону України «Про військовий обовязок і військову службу», оскільки вказаною нормою права захищаються трудові права військовослужбовців, призваних на військову службу у тому випадку, коли вони працюють на підприємстві за безстроковим трудовим договором. Оскільки позивач працює за строковим трудовим договором, то строк дії договору припиняється у звязку із його закінченням.

Аналогічна позиція щодо застосування цієї норми права (п.2ч.1ст.36 КЗпП України) викладена у листі Міністерства соціальної політики України за №520/06/186-14 від 05.12.2014 року.

Оскільки правових підстав для поновлення позивача на роботі немає, рішення суду першої інстанції підлягає зміні саме з підстав, щодо відмови у задоволенні позову. Висновки ж суду про те, що ОСОБА_2 необхідно відмовити у задоволенні позовних вимог є правомірними.

Інші доводи апеляційної скарги про те, що апелянт пропустив строк для звернення до суду із поважних причин не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки причини пропуску строку не мають правового значення для вирішення спору між сторонами по суті. Не заслуговують на увагу і доводи апелянта про те, що відповідач зобовязаний виплатити йому середній заробіток за час знаходження його на військовій службі, оскільки такі виплати повинні бути компенсовані позивачу не відповідачем, а Державою, у встановленому законом порядку.

Керуючись ст.304, п.3ч.1ст.307, п.1п.4ч.1ст.309 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Одеської області, -

вирішила;

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Іванівського районного суду Одеської області від 11 лютого 2016 року в мотивувальній частині щодо підстав для відмови у задоволенні позову змінити, виклавши інші підстави для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Крафт» про визнання наказу про звільнення з роботи незаконним, поновлення на роботі та стягнення заборгованості з виплати заробітної плати.

В іншій частині рішення Іванівського районного суду Одеської області від 11 лютого 2016 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, на протязі двадцяти днів, здня набрання законної сили.

Судді апеляційного суду Одеської області: В.П. Фальчук

ОСОБА_3

ОСОБА_4