Ухвала суду № 58034034, 31.05.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 130/108/16-ц Провадження № 22-ц/772/1789/2016Головуючий в суді першої інстанції Вернік В. М.Категорія 19Доповідач Голота Л. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого: Голота Л.О.,

суддів: Вавшка В.С., Іващука В.А.,

за участю секретаря судових засідань: Маркевич Я.С.

та з участю: представника позивача Полігас В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ТОВ «Лізингова компанія «ЕТАЛОН»» на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 17.03.2016 року у цивільній справі за позовною заявою адвоката Полігаса Володимира Миколайовича в інтересах ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" про визнання правочину недійсним та стягнення коштів,-

в с т а н о в и л а :

15.01.2016 року адвокат Полігас Володимир Миколайович в інтересах ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" про визнання правочину недійсним та стягнення коштів.

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 17.03.2016 року позов задоволено: визнано недійсним договір фінансового лізингу від 23.09.2015 року №002914, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" та ОСОБА_4. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" (м.Київ, вул. Кутузова, буд. 18/7, к. 613, код ЄДРПОУ 38865527) на користь ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканця АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 50000 (п'ятдесят тисяч) гривень сплаченої ним комісійної винагороди лізингодавця за організаційні заходи, а також на користь держави (р/р 31211206700006 в Банку ГУДКУ у Вінницькій області, МФО 802015, код ЄДРПОУ 37755173, рядок 1.2., 2.2.) 1102 (одну тисячу сто дві) гривні 40 копійок судового збору.

В апеляційній скарзі ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивує наступним:

- позивач добровільно, без будь-якого примусу підписав договір, проставив підпис на кожній сторінці договору;

- діяльність з надання послуг фінансового лізингу не ліцензується;

- договір лізингу не потребує нотаріального посвідчення;

- суд безпідставно вказав про невідповідність п.3.5 Договору с т.808 ЦК України, оскільки відомості про продавця зазначаються в Акті приймання-передачі предмету лізингу;

- помилковим є висновок суду про наявність в договорі жорстких зобов'язань у лізингоодержувача, відсутність захисту лізингоодержувача, оскільки умови договору є прозорими;

- суд безпідставно застосував правову позицію ВСУ від 16.12.2015 року у справі № 6-2766цс15, оскільки вона грубо порушує вимоги чинного законодавства.

В судове засідання представник відповідача не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджено рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Представник позивача проти апеляційної скарги заперечував, надавши письмові заперечення: суд повно та всебічно встановив обставини справи, виніс рішення у відповідності до вимог закону, а викладене в апеляційній скарзі не спростовує висновків суду першої інстанції.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

За змістом ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права; не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Частина 1 статті 303 ЦПК України передбачає, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено, що 23.09.2015 року між сторонами в даній справі ТОВ "Лізингова компанія "ЕТАЛОН" та ОСОБА_4 укладено договір фінансового лізингу №002914, згідно умов п.1.1 якого відповідач - лізингодавець зобов'язується придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування предмет лізингу, визначений у п.3.1 договору, а позивач - лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами цього договору, що окрім визнання даних обставин обома сторонами вбачається з копії оспорюваного правочину (а.с.6-13).

Згідно вимог ст.806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості з лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідним предметом вказаного договору згідно п.3.1 є трактор МТЗ-892. Відповідно до додатку № 1 до договору вартість предмета лізингу становить 500000 грн., авансовий платіж, після оплати якого передбачено відвантаження автомобіля, - 250000 грн., щомісячний платіж 20833,33 грн., комісія за організацію (10%) 50000 грн., комісія за передачу (3%) 15000 грн.

Згідно п.5.1 договору предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, що становить не більше 50 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця авансового платежу та комісії за передачу предмета лізингу.

Пунктом 8.2.1 договору визначено, що перший лізинговий платіж складається з: а) комісійної винагороди лізингодавця за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням цього договору (комісія за організацію), яка розраховується у додатку №1 договору, б) авансу ціни предмета лізингу, який розраховується як авансовий платіж, що визначений у додатку №1 договору; в) комісійної винагороди лізингодавця за передачу предмета лізингу, розмір якої визначений у додатку №1 договору.

Позивач ОСОБА_4 29.09.2015 року здійснив платіж в сумі 50000 грн. на розрахунковий рахунок отримувача - відповідача ТОВ "Лізингова компанія "ЕТАЛОН", що підтверджується копією квитанції №0.0.441256958.1 від 29.09.2015 року (а.с.14); факт отримання даних коштів представником відповідача не заперечувався.

Відповідно до п. 3.5 оспорюваного договору лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо; за цими зобов'язаннями відповідає продавець.

Згідно вимог ч.1 ст.808 ЦК України якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобовязанням щодо продажу (поставки) вказаного предмета.

З огляду на те, що вибір продавця предмета лізингу за оспорюваним договором здійснює відповідач, так як у договорі відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звернутися позивач у випадку порушення якості, комплектності, справності та інших умов з продажу товару, то п.3.5 договору щодо усунення лізингодавця від відповідальності у частині порушення умов продажу предмета лізингу суперечить положенням ст.808 ЦК України.

На підставі п.10.3 договору страхування предмета лізингу та ризиків здійснюється за рахунок лізингоодержувача, але на користь лізингодавця.

Пунктом 8.13 оспорюваного договору встановлено, що у разі зміни лізингових платежів сторони укладають додаткову угоду до основного договору і підписують акт коригування вартості предмета лізингу; при цьому передбачено, що у разі відмови лізингоодержувача від підписання додаткової угоди лізингодавець має право розірвати договір в односторонньому порядку, після чого лізингоодержувач забовязаний повернути лізингодавцю предмет лізингу, при цьому раніше сплачені лізингові платежі поверненню не підлягають.

Пунктами 12.1-12.14 оспорюваного договору встановлена відповідальність лише лізингоодержувача перед лізингодавцем за невиконання будь-яких умов договору, жоден з цих пунктів не передбачає такої відповідальності лізингодавця перед лізингоодержувачем. Вказані пункти розділу 12 встановлюють жорстку односторонню відповідальність лізингоодержувача не лише за будь-яке порушення зобов'язання, а й за розірвання договору за його ініціативою (п.12.12).

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Поняття фінансового лізингу надається у статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», який є видом цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Судом першої інстанції вірно встановлено, що аналіз змісту спірного договору фінансового лізингу від 23.09.2015 року, укладеного між сторонами дає підстави прийти до висновку, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача, як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом (пункт 4.1.7, розділ 4 договору), звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Згідно пункту 3.5 договору, лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобов'язаннями відповідає продавець.

За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо.

Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Таким чином, як встановлено судом першої інстанції, оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, так як в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має завертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, то пункт 3.5 договору, щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності та ін. суперечить положенням статті 808 ЦК України. На думку колегії суддів, також безпідставним є твердження апелянта про те, що діяльність з надання послуг фінансового лізингу не ліцензується,оскільки згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Апелянт підтверджує відсутність ліцензії у нього для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії), та що суперечить вимогам законодавства.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Судом першої інстанції встановлено, що договір фінансового лізингу від 23.09.2015 року, укладений між ТОВ "Лізингова компанія "ЕТАЛОН" та ОСОБА_4 нотаріально посвідчено не було.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що посилання позивача на несправедливі умови спірного договору, відсутність у відповідача відповідної ліцензії для надання фінансових послуг та відсутність нотаріального посвідчення спірного договору є обґрунтованими та такими, що заслуговують на увагу, крім того, як вірно зазначено, дана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду України (правова позиція викладена у постанові від 16.12.2015 року у справі №6-2766цс15), крім того апелянт не спростував дане твердження.

Суд першої інстанції, встановивши наявність несправедливих умов договору, наявність різкого дисбалансу прав і обов'язків лізингодавця і лізингоодержувача на користь лізингодавця, використання нечесної підприємницької діяльності, з урахуванням вимог позивача та відсутність у відповідача відповідної ліцензії для надання фінансових послуг та відсутність нотаріального посвідчення спірного договору - дійшов вірного висновку про визнання укладеного Договору недійсним в цілому, а викладене в апеляційній скарзі не спростовує висновків суду першої інстанції.

За таких обставин, подану апеляційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін як таке, що постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» відхилити.

Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 17.03.2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, на ухвалу може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді:

/підписи/

Згідно з оригіналом: