Ухвала суду № 58019744, 20.05.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 359/9239/15-ц Головуючий у І інстанції Журавський В. В.Провадження № 22-ц/780/2351/16 Доповідач у 2 інстанції Верланов С. М.Категорія 42 20.05.2016

УХВАЛА

Іменем України

20 травня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді - Верланова С.М.,

суддів - Березовенко Р.В., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря - Якимчук Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про вселення та зобов'язання не чинити перешкоди у користуванні житлом,

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з указаним позовом, в якому просила вселити її до квартири АДРЕСА_1 та зобов'язати ОСОБА_3 не чинити їй перешкод у користуванні вказаною квартирою.

В обґрунтування позовних вимог послалася на те, що у період з 1999 року по вересень 2014 року вона проживала разом з своїм колишнім чоловіком ОСОБА_4 у квартирі АДРЕСА_1, в якій зареєстрована з 01 липня 2004 року і по теперішній час. Зазначає, що у вересні 2014 року вона була вимушена покинути місце проживання за вказаною вище адресою. З метою недопущення отримання нею права власності на частину квартири ОСОБА_4 подарував дану квартиру своїй матері ОСОБА_3, яка на даний час у квартирі не проживає. Вказує, що у спірній квартирі проживає ОСОБА_4, який чинить їй перешкоди у користуванні житловим приміщенням та у доступі до її особистих речей, які залишились у квартирі, а тому просила її позов задовольнити.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 лютого 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає відхиленню таких підстав.

Відповідно до вимог ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_2 не є членом сім'ї відповідача ОСОБА_3, яка є новим власником спірної квартири та заперечує проти вселення позивача, тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для її вселення до квартири. Оскільки позовна вимога ОСОБА_2 про зобов'язання не чинити перешкоди у користуванні житлом є похідною від позовної вимоги про вселення, у задоволенні якої судом відмовлено, тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Такі висновку суду першої інстанції є правильними й такими, що ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Відповідно до ч.1 ст.383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

Згідно з положеннями ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є, із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.

Вказана правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 05 листопада 2014 року (справа № 6-158цс14), яка згідно зі ст.360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що з 01 липня 2004 року позивач ОСОБА_2 перебувала з ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 березня 2015 року (а.с. 35).

Встановлено, що 12 листопада 2014 року ОСОБА_4 подарував відповідачу ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 відповідно до договору дарування, який посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за № 781 (а.с.4-5, 30-33). Вказаний договір дарування є чинний та у судовому порядку не визнаний недійсним.

Зі змісту договору дарування вбачається, що спірна квартира належала ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служи Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області від 10 листопада 2014 року, яке видане взамін втраченого свідоцтва про право власності на житло НОМЕР_1 від 29 листопада 1994 року та договору купівлі-продажу від 05 жовтня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_5 та зареєстрованого в реєстрі за №4600.

По справі встановлено, що позивач ОСОБА_2 вселилась у спірну квартиру коли вона належала на праві власності її чоловіку ОСОБА_4, тобто, як член сім`ї попереднього власника квартири. З вересня 2014 року позивач не проживає у спірній квартирі, що не заперечується сторонами.

Відповідач ОСОБА_3, як новий власник спірної квартири, заперечує проти вселення ОСОБА_2 до спірної квартири.

Даних про те, що між відповідачем ОСОБА_3 та позивачем ОСОБА_2 було укладено договір найму спірної квартири, матеріали справи не містять.

Отже, установивши вказані обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про її вселення до спірної квартири, оскільки новим власником спірної є ОСОБА_3, яка не є членом сім`ї позивача та заперечує проти її вселення.

Оскільки позовна вимога ОСОБА_2 про зобов'язання не чинити їй перешкоди у користуванні житлом є похідною від позовної вимоги про вселення, у задоволенні якої судом відмовлено, то колегія суддів вважає, що суд першої інстанції також правильно відмовив у задоволенні цієї вимоги.

Таким чином рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції помилкового не взяв до уваги, що ОСОБА_2 з 27 січня 2016 року зареєстрована у спірній квартирі, а також відсутнє рішення суду щодо позбавлення позивача права користування житловим приміщенням, не заслуговують на увагу.

Колегія суддів вважає, що факт реєстрації місця проживання позивача у спірній квартирі та відсутність рішення суду щодо позбавлення її права користування цією квартирою, не мають правового значення при вирішені питання про наявність у позивача ОСОБА_2 права користування спірною квартирою після переходу права власності на неї до нового власника квартири ОСОБА_3, яка не є членом сім`ї позивача, договір найму квартири з позивачем не укладала та заперечує щодо її вселення.

Матеріали справи та зміст оскаржуваного рішення суду не дають підстав для висновку про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, які передбачені ЦПК України як підстави для скасування рішення.

Ураховуючи наведене та положення ст.308 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу і залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді