Ухвала суду № 58016362, 27.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" квітня 2016 р. м. Київ К/9991/64274/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

секретар судового засідання Шевчук П.О.,

за участю:

представника відповідача - Богів Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Одесагаз»

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2012 року

у справі № 2а/1570/6742/11

за позовом Публічного акціонерного товариства «Одесагаз»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Одесі Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Публічне акціонерне товариство «Одесагаз» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Одесі Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000651610 від 05 травня 2011 року (в редакції заяви про зміну предмета позову від 26 вересня 2011 року).

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2011 року позов був задоволений повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП в м. Одесі № 0000651610 від 05 травня 2011 року.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2012 року постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2011 року було скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову було відмовлено.

В касаційній скарзі ПАТ «Одесагаз», посилаючись на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2012 року та залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2011 року.

У запереченні на касаційну скаргу СДПІ по роботі з ВПП в м. Одесі ДПС, посилаючись на те, що постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2012 року є законною та обґрунтованою, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

СДПІ по роботі з ВПП в м. Одесі була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка з питання дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при взаємовідносинах ВАТ «Одесагаз» з ТОВ «Сатєра» за період березень-листопад 2010 року, за результатами якої складений акт № 144/16-1/03351208/20 від 14 квітня 2011 року.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені вимоги підпункту «д» підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7, підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», які полягали у завищенні податкового кредиту на загальну суму 2088,70 грн. ,у тому числі по періодах: квітень 2010 року - 817,00 грн., червень 2010 року - 298,80 грн., серпень 2010 року - 972,90 грн.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що позивач неправомірно включив до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду податок на додану вартість за податковими накладними, отриманими від ТОВ «Сатєра», оскільки згідно акту ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 08 квітня 2011 року № 20849/7/23-512 «Про неможливість проведення документальної перевірки ТОВ «Сатєра» з питань правомірності нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість за період березень-листопад 2010 року» було встановлено, що: декларації з податку на додану вартість ТОВ «Сатєра» за квітень, червень та серпень 2010 року мають статус «помилкова»; на дату складення акту місцезнаходження ТОВ «Сатєра» невідоме, про що свідчать дані бази АІС «РПП» станом на 14 квітня 2011 року (стан 23 - «місцезнаходження не встановлено»); згідно з даними податкової звітності (форма № 1-ДФ) загальна чисельність працюючих у ТОВ «Сатєра» складає 7 осіб; за даними податкової звітності основні засоби у ТОВ «Сатєра» відсутні. Вказані обставини слугували підставою для висновку податкового органу про те, що податкові накладні, виписані ТОВ «Сатєра», складені з порушенням вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки містять недостовірну інформацію щодо місцезнаходження продавця, та, як наслідок, не дають позивачу права на податковий кредит.

05 травня 2011 року СДПІ по роботі з ВПП в м. Одесі на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000651610, яким згідно з підпунктом « 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України збільшила ПАТ «Одесагаз» суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на 3655,23 грн., у тому числі: 2088,70 грн. - за основним платежем, 1566,53 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з виходив з того, що ПАТ «Одесагаз» правомірно включило до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду вказану суму податку на додану вартість згідно належним чином оформлених податкових накладних, отриманих від ТОВ «Сатєра», яке є належним чином зареєстрованою юридичною особою (статус відомостей про юридичну особу «підтверджено») та платниками податку на додану вартість, з огляду на реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Сатєра», що підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які податковим органом під час перевірки взагалі не досліджувались, з урахуванням того, що акт про неможливість проведення зустрічної перевірки суб'єкта господарювання складається не за результатами проведення зустрічної звірки чи перевірки суб'єкта господарювання, а у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, з огляду на що зазначений акт може бути лише носієм інформації щодо наявності фактів, які унеможливлюють проведення зустрічної звірки та не може містити інформацію щодо фінансово-господарських відносин суб'єктів господарювання.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що висновки акту перевірки є обґрунтованими, оскільки позивачем не було надано договору, на підставі якого між ним та ТОВ «Сатєра» здійснювались господарські операції.

Однак, погодитись з такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів не може, з огляду на наступне.

Згідно абзацу 1 підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Абзацом 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до підпункту «д» підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками реквізити, а передбачені цим підпунктом, зокрема, місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість.

Матеріали справи містять довідку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 19 квітня 2011 року, згідно якої місцезнаходженням ТОВ «Сатєра» з моменту створення та по дату видачі довідки є адреса: м. Одеса, вул. Сергія Варламова, буд. № 5В, оф. 503 (яка відповідає адресі, зазначеній у податкових накладних), статус відомостей - «підтверджено» (т.1 арк. справи 27-33).

У справі, що розглядається, суд першої інстанції встановив, що реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Сатєра» підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а саме: податковими накладними, видатковими накладними, у яких зазначені реквізити довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, рахунками-фактурами, банківськими виписками (т.1 арк. справи 34-52).

Отже, позивачем були виконані всі необхідні умови, передбачені статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість», для формування податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ «Сатєра».

При цьому, як вбачається з акту перевірки, первинні бухгалтерські документи позивача, які підтверджують його право на податковий кредит податковим органом взагалі не перевірялись, а підставою для вказаних вище висновків слугували дані, вказані у акту ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 08 квітня 2011 року № 20849/7/23-512 «Про неможливість проведення документальної перевірки ТОВ «Сатєра» з питань правомірності нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість за період березень-листопад 2010 року».

Відповідно до пункту 4.4 розділу 4 Методичних рекомендацій щодо організації та проведення перевірок підтвердження отриманих від платника податків (іншої особи) відомостей стосовно відносин з контрагентами та дотримання податкового законодавства, затверджених наказом ДПА України від 01 жовтня 2008 року № 622 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести перевірку контрагента, зокрема у зв'язку із зняттям з обліку, встановленням відсутності контрагента (посадових осіб контрагента) за місцезнаходженням, відповідальний підрозділ не пізніше 2-х робочих днів від дати надходження запиту складає акт «Про неможливість проведення, перевірки контрагента з питань підтвердження отриманих від платника податків (іншої особи) відомостей» (додаток 3) та вживає відповідні заходи, передбачені Порядком взаємодії.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що акт про неможливість проведення зустрічної перевірки суб'єкта господарювання складається не за результатами проведення зустрічної звірки чи перевірки суб'єкта господарювання, а у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, з огляду на що зазначений акт може бути лише носієм інформації щодо наявності фактів, які унеможливлюють проведення зустрічної звірки та не може містити інформацію щодо фінансово-господарських відносин суб'єктів господарювання.

Статтею 205 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Частиною 1 статті 206 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, колегія суддів вказує, що суд апеляційної інстанції безпідставно виходив з того, що між позивачем та ТОВ «Сатєра» обов'язково повинен був бути укладений письмовий договір, оскільки у періоді, який перевірявся, між сторонами міг діяти договір в усній формі, що не суперечить вимогам чинного законодавства.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про неправомірність оспорюваного податкового повідомлення-рішення та наявність підстав для його скасування.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

За таких обставин, касаційна скарга ПАТ «Одесагаз» підлягає задоволенню, а постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2012 року підлягає скасуванню із залишенням в силі постанови Одеського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2011 року.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Одесагаз» задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2012 року скасувати, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2011 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна