Ухвала суду № 58016089, 27.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2016 року м. Київ К/9991/10702/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

секретар судового засідання Шевчук П.О.,

за участю:

представника позивача - Фуклєвої А.В.,

представника відповідача - Макаренка С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2012 року

у справі № 2а-0870/479/11

за позовом Публічного акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» (яке є правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат»)

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби (яка є правонаступником Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Запоріжжі)

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Відкрите акціонерне товариство «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Запоріжжі (далі - відповідач) про визнання скасування податкових повідомлень-рішень №0000500808/0 від 01 липня 2010 року, №0000500808/1 від 18 липня 2010 року та №0000500808/2 від 28 жовтня 2010 року.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2011 року у задоволенні позову було відмовлено у повному обсязі.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2012 року постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2011 року було скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення №0000500808/0 від 01 липня 2010 року, №0000500808/1 від 18 липня 2010 року, №0000500808/2 від 28 жовтня 2010 року, які прийняті СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі.

В касаційній скарзі СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2012 року та залишити в силі постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2011 року.

У відповідності до положень частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено заміну позивача - ВАТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» його правонаступником - ПАТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат», а також здійснено заміну відповідача - СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі його правонаступником - СДПІ з ОВП у м. Запоріжжі МГУ ДФС.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі була проведена виїзна позапланова перевірка ВАТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» з питань достовірності нарахування від'ємного значення з податку на додану вартість за березень 2010 року та суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за березень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в лютому 2010 року, за результатами якої складений акт № 220/08-08/00194122 від 18 червня 2010 року.

За висновками акта перевірки позивачем були порушені: вимоги підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», Порядку заповнення і подачі податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30 травня 1997 року № 166, в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту за березень 2010 року на 2203945,00 грн.; вимоги підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», Порядку заповнення і подачі податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30 травня 1997 року № 166, в результаті чого завищено заявлену в березні 2010 року суму бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку на 1064095,00 грн.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що в березні 2010 року ВАТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» реалізувало готову продукцію на загальну суму 45966956,62 грн., собівартість якої становить 58454077,53 грн. Частина продукції, а саме: злитки циліндричні, чушки алюмінієві, сплави АД31-Д152, АК12, АК12оч, АК12пч, катанка алюмінієва у кількості 2553,187 тон на загальну суму 45799545,93 грн. була реалізована по ціні, яка нижча собівартості (собівартість становить 58307748,64 грн.), в результаті чого отримано збиток від реалізації готової (основної) продукції у сумі 12508202,71 грн. За даними фактичної калькуляції собівартості основної продукції (напівфабрикатів) ВАТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» при загальному розмірі операційних витрат у березні 2010 року у сумі 49185,453 тис. грн.. матеріальні затрати становлять 43362,836 тис. грн.., що складає 88,16% від загальної суми. Відповідно до зазначеного, частка матеріальної складової в обороті фактичних витрат на виробництво реалізованої продукції по збиткових операціях за березень 2010 року становить 11019726,59 грн. без податку на додану вартість (12508202,71 грн.*88,16%). В свою чергу, податок на додану вартість по матеріальній складовій, яка використана товариством не в господарській діяльності підприємства, за рахунок реалізації готової продукції за цінами, нижчими за собівартість, у березні 2010 року склав 2203945,32 грн. (11019726,59 грн.*20%). Вказані обставини слугували підставою для висновку податкового органу про те, що податок на додану вартість у загальній сумі 2203945,32 грн. був неправомірно включений позивачем до складу податкового кредиту березня 2010 року, оскільки був сплачений у складі вартості матеріалів, які були використані товариством не у господарській діяльності, а саме - внаслідок їх реалізації у складі готової продукції за цінами, які є нижчими від собівартості продукції.

01 липня 2010 року СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі на підставі вказаного акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000500808/0, яким на підставі підпункту «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» зменшила ВАТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних податкових періодів) з податку на додану вартість за березень 2010 року на 1064095,00 грн.

Вказане податкове повідомлення-рішення оскаржувалось позивачем в адміністративному порядку, за наслідками якого його скарги були залишені без задоволення, а податковим органом були прийняті податкові повідомлення-рішення №0000500808/1 від 18 липня 2010 року та №0000500808/2 від 28 жовтня 2010 року на аналогічні суми.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що в результаті реалізації продукції за цінами, нижчими за собівартість її виготовлення, відбувається зменшення активів на суму грошових коштів, отриманих від продажу готової продукції власного виробництва. Проведення такої діяльності призводить не до росту, а до зменшення власного капіталу на різницю між собівартістю виготовлення та ціною її продажу, а за податковим законодавством витрати, що перевищують доходи (збитки), не можуть бути враховані в податковому обліку, оскільки така операція не відповідає основному принципу господарської діяльності, тобто не призводить до отримання прибутку.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що положення Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про податок на додану вартість» не ставлять в залежність право платника податків на формування валових витрат та податкового кредиту від наявності чи відсутності прибутку по окремих господарських операціях, оскільки вказане не може свідчити про відсутність можливості отримання доходу від усієї господарської діяльності. Також, суд виходив з того, що податковим органом не заперечувалась реальність господарських операцій, за наслідками яких позивачем був сформований податковий кредит, не заперечувався факт сплати податку на додану вартість у складі вартості сировини та матеріалів, які використовувались товариством у господарській діяльності під час виготовлення продукції. Крім іншого, суд вказав, що податковим органом у встановленому пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» порядку рівень звичайних цін на продукцію, яка була реалізована позивачем, не визначався.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Наказом Міністерства фінансів України від 28 грудня 2000 року № 353 було затверджене Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 17 «Податок на прибуток», яке визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати, доходи, активи і зобов'язання з податку на прибуток та її розкриття у фінансовій звітності.

У пункті 2 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 17 «Податок на прибуток», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 грудня 2000 року № 353 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), наведено два терміни: обліковий прибуток (збиток) та податковий прибуток (збиток). Обліковий прибуток (збиток) - це сума прибутку (збитку) до оподаткування, визначена в бухгалтерському обліку і відображена у Звіті про фінансові результати за звітний період. Податковий прибуток (збиток) - це сума прибутку (збитку), визначена за податковим законодавством об'єктом оподаткування за звітний період.

За визначенням, наведеним у статті 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно з пунктом 4.3 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) скоригований валовий доход - це валовий доход, визначений згідно з пунктом 4.1 цієї статті без врахування доходів, зазначених у пункті 4.2 цієї статті.

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, колегія суддів вказує, що обліковий прибуток (збиток) визначається для цілей бухгалтерського обліку і відображається у звіті про фінансові результати підприємства, тоді як податковий прибуток (збиток) визначається для цілей оподаткування відповідно до вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». В свою чергу, Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» не містить положень про те, що збиток, отриманий підприємством за наслідком господарської операції, або за наслідками діяльності відповідного податкового періоду, є його некомпенсованим прибутком та підлягає оподаткуванню.

Відповідно до правил формування податкового кредиту, встановлених підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, згідно з абзацом 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Суми податку на додану вартість, включені до складу податкового кредиту у зв'язку з придбанням товарів (послуг), відображаються у розділі II «Податковий кредит» податкової декларації платника податку з урахуванням вимог щодо порядку заповнення податкової декларації, затверджених наказом ДПА України від 30 травня 1997 року № 166 «Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення і подання» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що податковим органом не заперечувалась реальність господарських операцій, за наслідками яких позивачем був сформований податковий кредит, не заперечувався факт сплати податку на додану вартість у складі вартості сировини та матеріалів, які використовувались товариством у господарській діяльності під час виготовлення продукції.

Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що порядок формування податкового кредиту не залежить від фінансового результату звітного періоду.

Згідно з підпунктом 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Пунктом 1.18 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що податковий орган не довів у встановленому пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» порядку, що рівень цін, за якими позивач реалізовував свою продукцію, не відповідав рівню звичайних цін, які склалися на ринку відповідних товарів.

За таких обставин, суди апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про неправомірність оспорюваних податкових повідомлень-рішень та наявність підстав для їх скасування.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга СДПІ з ОВП у м. Запоріжжі МГУ ДФС підлягає залишенню без задоволення, а постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2012 року підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 55, 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна