Ухвала суду № 58015566, 25.05.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2016 р.Справа № 816/15/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Спаскіна О.А.

Суддів: Любчич Л.В. , Сіренко О.І.

за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.

представника позивача ОСОБА_1та представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 23.02.2016р. по справі № 816/15/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Біопрепарат"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 23.02.2016 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Біопрепарат" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області від 11 грудня 2015 року №0005622205/711 та №005632205/712.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області судові витрати, понесені Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Біопрепарат" у зв'язку зі сплатою судового збору у розмірі 3591,10 грн.

Відповідач, не погодившись з даною постановою суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що приймаючи зазначену постанову суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно зясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права, ст. 138, 139, ст.198 та ст. 201 Податкового кодексу України (далі ПК України) та ст.9, 11, 69, 86 , 159 КАС України. Вважає, що задовольняючи позовні вимог, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про необґрунтованість встановлених податковим органом за наслідком проведеної перевірки порушень позивачем вимог діючого законодавства, та як наслідок, незаконності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення про нарахування позивачу суми грошового зобовязання з податку на додану вартість. Зазначив, що підприємством допущено порушення податкового законодавства, господарські операції з контрагентом не мали реальний характер, первинні документи складені між позивачем та ТОВ "Габен" не відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Крім того, вказує, що при перевірці враховано акт перевірки ДПІ у Франківському районі м.Львова ГУ ДФС Львівської області від 06 квітня 2015 року №253/13-05-22-04/38243 "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Габен" з питань господарських відносин з ПРАТ АФ "ОСОБА_3 ім.Плютинського" за вересень, жовтень 2014 року".

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, посилаючись на мотиви та доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів апеляційної скарги відповідно до вимог ст.195 КАС України та керуючись ч.1 ст.41 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ВК "Біопрепарат" (код ЄДРПОУ 34815758) зареєстровано як юридична особа 31 серпня 2007 року, перебуває на обліку в Кременчуцькій ОДПІ та є платником податку на додану вартість (а.с. 192, 194-195).

Видами діяльності товариства за КВЕД-2010 є: оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин, виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах, виробництво готових кормів для домашніх тварин, виробництво пестицидів та іншої агрохімічної продукції, діяльність посередників у торгівлі сільськогосподарською сировиною, живими тваринами, текстильною сировиною та напівфабрикатами, діяльність посередників у торгівлі паливом, рудами, металами та промисловими хімічними речовинами, оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами, оптова торгівля хімічними продуктами (а.с. 193).

Кременчуцькою ОДПІ, у період з 19 листопада 2015 року по 25 листопада 2015 року, згідно із пунктом 20.1 статті 20, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року за №2755-VI, зі змінами та доповненнями, проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ ВК "Біопрепарат" з питань дотримання вимог законодавства з питань взаємовідносин з ТОВ "Габен" за період жовтень 2014 року та правомірності відображення їх у податковій звітності.

За результатами перевірки складено акт від 25 листопада 2015 року №300/16-03-22-05/34815758 (а.с. 83-90), за висновками якого встановлено порушення ТОВ ВК "Біопрепарат":

- пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України №2755-VI від 02 грудня 2010 року зі змінами та доповненнями, в результаті чого платником було занижено податок на прибуток всього у сумі 93750 грн., в тому числі за 2014 рік у сумі 93750 грн.,

- пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.4, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.1, пункту 201.4, пункту 201.6, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України №2755-VI від 02 грудня 2010 року зі змінами та доповненнями, в результаті чого платником занижено податок на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету у сумі 81479 грн., в тому числі за жовтень 2014 року на суму 81479 грн.

На підставі акту перевірки від 25 листопада 2015 року №300/16-03-22-05/34815758 контролюючим органом складено податкові повідомлення-рішення від 11 грудня 2015 року:

- №0005622205/711 (а.с. 79), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 17187,50 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 93750 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 23437,50 грн.,

- №0005632205/112 (а.с. 81), яким позивачу збільшено розмір грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 122218,50 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 81479 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 40739,50 грн.

Не погодившись із оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Як було встановлено під час розгляду справи, фактичною підставою для визначення позивачу суми грошового зобовязання, слугували висновки податкового органу про те, що господарські операції між позивачем та контрагентом ТОВ "Габен" у перевіряємий період не мають на меті реального настання правових наслідків.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог ТОВ ВК "Біопрепарат" та недоведеності відповідачем в ході судового розгляду справи правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень від 11 грудня 2015 року №005622205/711 та №0005632205/712, а відтак позовні вимоги ТОВ ВК "Біопрепарат" є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до положень 14.1.36 ст.14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 22.1 ст. 22 ПК України, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Пунктом 200.1 ст. 200 вказаного Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "ВК "Біопрепарат" у перевіряємий період мало господарські відносини із ТОВ "Габен".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі Закон України №996-XIV), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно до ст. 3 Закону України №996-XIV, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону України №996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, документальному підтвердженню підлягає одна із вищезазначених подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов'язкові реквізити, визначені ч. 2. ст. 9 Закону України №996-XIV, то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції.

Відповідно до вимог п. 1.2 ст. 1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Відповідно до пункту 2.1 зазначеного Положення, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення; господарські операції -це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ ВК "Біопрепарат" у жовтні 2014 року здійснювало придбання товару (соя Танаіс 1 репродукції) кількістю 100 тон на загальну суму 625000 грн. в тому числі ПДВ в розмірі 104166,66 грн.

Так, 17 квітня 2014 року між ТОВ ВК "Біопрепарат" (покупець) та ТОВ "Габен" (продавець) укладено договір поставки репродукційного насіння сої №17/Б (а.с. 13-14).

За умовами договору продавець зобов'язується поставити покупцю сертифіковане (першої репродукції) насіння сорту сої, а покупець на умовах, визначених договором, зобов'язується його прийняти та оплатити. Продавець передає покупцю насіння, яке має використовуватися як садибний матеріал. Загальна кількість, асортимент, одиниця виміру, ціна та загальна вартість насіння визначаються сторонами у Специфікації, що є додатком до цього договору, і становить його невід'ємну частину. Поставка товару здійснюється на умовах EXW склад продавця за адресою: вул. Шевченка, 39, смт. Гоща, Гощинського району, Рівненської області. Договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Додатком №1 до вищевказаного договору є Специфікація, відповідно до якої сторонами визначено асортимент насіння, кількість, ціну, графік оплати та поставки (а.с. 15).

01 вересня 2014 року між сторонами укладено додаткову угоду до договору поставки №170/Б від 17 квітня 2014 року (а.с. 16), за умовами якої сторони домовилися внести зміни до Договору поставки №170/Б від 17 квітня 2014 року та Специфікації (Додаток№1) договору, шляхом зменшення обсягу поставки насіння сої сорту "Танаіс" та умови оплати, виклавши погоджені зміни у новій Специфікації.

Додатком №2 від 01 вересня 2014 року до договору поставки насіння №170/Б від 17 квітня 2014 року є Специфікація, відповідно до якої сторонами визначено асортимент насіння, кількість, ціну, графік оплати та поставки. Місце поставки: на вибір покупця дороблене насіння або товарна соя передається представнику покупця на орендованому складі ТОВ "ОСОБА_3 ім. Плютинського" в с. Зоря, Рівненського району або відразу при збиранні врожаю на полі (на території Зорянської с/ради) у транспортні засоби, надані покупцем (а.с. 16 зворотній бік).

25 грудня 2014 року між сторонами укладено додаткову угоду до договору поставки репродукційного насіння сої №170/Б від 17 квітня 2014 року (а.с. 142), за умовами якої покупець зобов'язується сплатити продавцю заборгованість, що виникла за договором поставки №170/Б від 17 квітня 2014 року, а саме 333625 грн. у строк до 30 грудня 2016 року.

На виконання досягнутої домовленості позивачем отримано від вказаного контрагента товар - сою Танаіс 1 репродукції кількістю 100 тон на загальну суму 625000 грн.

За наслідками здійснення господарських операцій із ТОВ "Габен" останнім виписано позивачу: видаткові накладні - від 07 жовтня 2014 року №230/0132 (а.с. 18), від 08 жовтня 2014 року №230/0138 (а.с. 20), від 09 жовтня 2014 року №230/0139 (а.с. 22), від 14 жовтня 2014 року №230/0141 (а.с. 24), від 14 жовтня 2014 року №230/0144 (а.с. 26) та податкові накладні - від 07 жовтня 2014 року №2300118 (а.с. 17), від 08 жовтня 2014 року №2300119 (а.с. 19), від 09 жовтня 2014 року №2300120 (а.с. 21), від 14 жовтня 2014 року №2300123 (а.с. 23), від 14 жовтня 2014 року №2300125 (а.с. 25).

Матеріалами справи встановлено, що податкові накладні зареєстровані в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних (а.с. 34, 46).

Відповідно до пункту 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року № 99 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12 червня 1996 року за № 293/1318, сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

На підставі наданої позивачем копії журналу реєстрації доручень (а.с. 145), встановлено, що придбаний товар отримувався ОСОБА_4 підписи якого містяться у видаткових накладних.

Із наданого позивачем наказу №31-к від 01 вересня 2014 року (а.с. 146) слідує, що ОСОБА_4 прийнятий на роботу з 01 вересня 2014 року, умови роботи - на дому рівненська область.

На придбану сою Державною інспекцією сільського господарства в Рівненській області 19 листопада 2014 року видано Сертифікат №РН UA-18-14-2197/2211-14 (а.с. 143), з якого вбачається, що відібрання проб відбулося 02 вересня 2014 року (акт апробації №18-14-091 від 02 вересня 2014 року), тобто до моменту поставки.

Матеріалами справи підтверджено, що транспортування придбаного товару здійснювалося перевізником ФОП ОСОБА_5 за договором підряду №252/Б від 01 вересня 2014 року (а.с. 52-53).

На підтвердження здійснення перевезення та виконання вимог договору підряду №252/Б від 01 вересня 2014 року позивачем надано: акт прийому-передачі виконаних робіт від 30 жовтня 2014 року (а.с. 54), товарно-транспортні накладні (а.с. 55-78), платіжне доручення №86 від 30 червня 2015 року (а.с. 147).

Із наданих до суду товарно-транспортних накладних слідує, що придбаний у ТОВ "Габен" товар завантажувався в с. Зоря, Рівненської області та розвантажувався в с. Дюксин, Рівненська область.

Матеріалами справи підтверджено, що 07 жовтня 2014 року між ТОВ "ВК "Біопрепарат" (поклажодавець) та громадянином ОСОБА_6 (зберігач) укладено цивільно-правовий договір на зберігання (а.с. 102-105).

За умовами договору поклажодавець передає зберігачу, а зберігач приймає на відповідальне зберігання з 07 жовтня 2014 року по 15 квітня 2015 року включно та зобов'язується повернути поклажодавцеві у схоронності насіння сорту сої "Танаіс" від 50 до 300 тон. Поклажодавець передає майно зберігачу в наступному місці: с. Дюксин, Рівненська область, Костопільський район, за актами прийому-передачі протягом періоду, зазначеному в договорі. Поклажодавець оплачує зберігачу послуги зі зберігання в наступних порядках: вартість за тону 10 грн., строк оплати до 15 квітня 2016 року.

За наслідками передачі товару на зберігання між сторонами складено акти прийому-передачі до цивільно-правового договору на зберігання від 07 жовтня 2014 року (а.с. 106-109).

На підтвердження наявності у власності/користуванні ОСОБА_6 основних засобів для виконання умов договору зберігання позивачем надано Свідоцтво на право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства серії РВ №09276 виданого 30 грудня 2013 року та акт приймання-передачі приміщення - насіннєвого зерноскладу, погодженого головою Дюксинської сільської ради, Костопільського району, Рівненської області (а.с. 148-149).

Подальша реалізація придбаного товару підтверджується: договорами купівлі-продажу та специфікаціями до них (а.с. 150-157), податковими накладними (а.с. 158-161), видатковими накладними (а.с. 162-163), банківською випискою (а.с. 165-168), товарно-транспортними накладними (а.с. 200-203).

За результатами здійснення господарської операції ТОВ "ВК "Біопрепарат" із ТОВ "Габен" позивачем отримано дохід у розмірі 314161,20 грн., що підтверджується відповідною довідкою (а.с. 198).

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про те, що вони не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази.

На підставі викладеного, колегія суддів зазначає, що надані позивачем первинні документи у повній мірі розкривають зміст господарських операцій, а тому посилання податкового органу, з якими правомірно не погодився суд першої інстанції, на те, що подані платником документи не дозволяють встановити реальність виконання розглядуваних операцій та факт їх використання у господарській діяльності товариства, є помилковими.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне вказати, що незначні недоліки у заповненні бухгалтерських документів, виявлені контролюючим органом у результаті перевірки позивача, не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів. ОСОБА_4 того, вони не є підставою для висновку про нереальність здійснення господарської операції та про обґрунтованість рішення органу доходів і зборів щодо нарахування податкового зобов'язання. Таким чином, помилки у їх оформленні не можуть бути підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у зобов'язаннях платника податків.

Натомість, відповідачем не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про не повязаність операцій з господарською діяльністю позивача, про не вчинення операцій, про відсутність факту надання послуг.

На виконання договірних відносин ТОВ "Габен" виписано на адресу позивача податкові накладні.

Зауважень щодо правильності оформлення та форми податкових накладених у податкового органу не виникло. На час виконання умов договорів та видачі податкових накладних підприємства були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

З огляду на зазначене, колегія суддів зазначає, що позивачем під час судового розгляду було доведено належними та допустимими доказами факт реальності укладених із контрагентом господарських операцій, та як наслідок, правомірність формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість суми витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Відповідно до положень п. 14.1.18 ст.14 ПК України, бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (п.п. 14.1.181 ст.14 ПК України).

З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку, що наявність податкових накладних, платіжних доручень щодо сплати податку на додану вартість в ціні товару хоч і є обов'язковими підставами для визначення податкового кредиту та бюджетного відшкодування, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують обґрунтованість визначення суми бюджетного відшкодування

Законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі.

ОСОБА_7 адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" зазначено, що у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. При цьому не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

Крім того, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Оскільки, позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст.61 Конституції України.

В силу ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємці", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Колегія суддів також зауважує, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

Враховуючи викладене, колегія суддів висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Відповідно до ч. 2 ст.8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. ОСОБА_4 того, ч.2 ст.8 КАС України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування"отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". ОСОБА_4 того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб,яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Оцінюючи дії відповідача на відповідність критеріям зазначеним в ч. 3 ст. 2 КАС України, колегія суддів прийшла до висновку, що приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення про нарахування позивачу суми грошового зобовязання, податковий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства, а тому воно є незаконним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, колегія суддів вважає, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України.

Натомість позивач, на виконання вимог ч.1 ст. 71 КАС України, довів обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги про те, що підприємством допущено порушення податкового законодавства, господарські операції з контрагентом не мали реальний характер, первинні документи складені між позивачем та ТОВ "Габен" не відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" не знайшли свого підтвердження ні в ході судового розгляду справи судом першої інстанції, ні під час апеляційного провадження. Крім того, зазначені висновки спростовуються наявними в матеріалах справи належним чином оформленими податковими накладними та іншими первинними бухгалтерськими документами.

Твердження скаржника про те, що задовольняючи позовні вимог, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про необґрунтованість встановлених податковим органом за наслідком проведеної перевірки порушень позивачем вимог діючого законодавства, та як наслідок, незаконності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення про нарахування позивачу суми грошового зобовязання з податку на додану вартість ґрунтуються на субєктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні норм матеріального права. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги не впливають на прийняте колегією суддів рішення.

Таким чином, постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ч.1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 23.02.2016р. по справі № 816/15/16 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_8Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_9 ОСОБА_10 Повний текст ухвали виготовлений 30.05.2016 р.