Постанова № 58015045, 25.05.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" травня 2016 р. Справа № 920/948/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Білецька А.М. , суддя Істоміна О.А.

при секретарі Бєлкіній О.М.

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1 (довіреність б/н від 17.12.15 р.);

відповідача: ОСОБА_2 (довіреність № 813 від 25.04.16 р.);

третьої особи: не зявився.

розглянувши апеляційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ АБ Столичний (вх. №1197 С/3) на ухвалу господарського суду Сумської області від 18.09.14 у справі № 920/948/14

за позовом ТОВ Іст Грейнс, м. Одеса

до ПАТ АБ Столичний, м. Суми

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТОВ Іст Оілс Україна

про стягнення 9 787 144 грн. 07 коп.

ВСТАНОВИЛА:

В червні 2014 р. ТОВ Іст Грейнс, м. Одеса звернувся до сгоподарського суду Сумської області з позовом про стягнення з просить суд стягнути з ПАТ АБ Столичний, м. Суми заборгованість за банківською гарантією від 15.04.2013 року виконання договору № О/Пе-п7 від 28 березня 2013 року у загальному розмірі 9 787 144,07 грн.

18.09.2014р. сторонами подана до господарського суду Сумської області спільна заява про укладення мирової угоди, в якій вони просили затвердити мирову угоду від 18.09.2014р. та припинити провадження у даній справі на підставі п. 7 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 18.09.2014 р. (суддя Миропольський С.О.) затверджено мирову угоду від 18.09.2014року по справі № 920/948/14, в редакції, викладеній в повному тексту оскаржуваної ухвали. Провадження у справі № 920/948/14 припинено.

Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ АБ Столичний з зазначеною ухвалою суду першої інстанції не погодилась, подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю. Судові витрати покласти на позивача.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 27.04.2016 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 11.05.2016 р.

11.05.2016 р. за вх. № 4752 уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ АБ Столичний надано пояснення в обгрунтування вимог апеляційної скарги.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 11.05.2016 р. розгляд справи відкладено на 16.05.2016 р.

12.05.2016 р. за вх. № НОМЕР_1 Іст Грейнс у додаткових поясненнях до відзиву на апеляційну скаргу зазначив, що ухвала господарського суду Сумської області була винесена без порушення приписів чинного процесуального законодавства. Просить ухвалу господарського суду Сумської області від 18.09.2014 року у справі № 920/948/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ АБ Столичний залишити без задоволення.

16.05.2016 р. уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ АБ Столичний надано додаткові пояснення до апеляційної скарги.

16.05.2016 р. за вх. № НОМЕР_2 Іст Грейнс надано додаткові пояснення до відзиву.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 16.05.2016 р. розгляд справи відкладено на 25.05.2016 р.

Позивач 17.05.2016 р. надав за вх. № 4981 відзив на апеляційну скаргу, в якому проти апеляційної скарги відповідача заперечує, просить її залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду без змін, а скаргу без задоволення.

19.05.2016 р. за вх. № 5093 уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ АБ Столичний надано додаткові пояснення до апеляційної скарги.

25.05.2016 р. за вх. № НОМЕР_3 Іст Грейнс надано додаткові пояснення до відзиву.

В судове засідання, призначене на 25.05.2016 р. представник третьої особи не зявився, причину неявки не повідомив, хоча у відповідності до вимог чинного законодавства про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, будь-яких письмових клопотань (в т.ч. і про відкладення розгляду справи) не заявляв.

Враховуючи належне повідомлення третьої особи про час та місце засідання суду, відсутність будь-яких клопотань, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу відповідача за відсутності представника третьої особи, за наявними у матеріалах справи доказами.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну силу, розглянувши доводи апеляційної скарги, письмові докази, долучені до матеріалів справи, встановила наступне.

Згідно статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як свідчать матеріали справи, 28.03.2013 року між ТОВ "Іст Грейнс" (покупець) та ТОВ "ІСТ ОІЛС УКРАЇНА" (постачальник) укладено договір поставки сільськогосподарської продукції № О/Пе-п7 (далі - договір), відповідно до умов якого, постачальник зобов'язався поставити, а покупець прийняти і оплатити сільськогосподарську продукцію.

Передплата кожної партії товару, що вказаний у додаткових угодах до цього договору (внесених змін до додаткової угоди до цього договору), проводиться протягом 3-х (трьох) банківських днів за умови надання постачальником, наступних документів: рахунку-фактури на передоплату товару; реєстраційних документів, що визначені пункті 8.3 цього договору; оригіналу банківської гарантії, що підписана банком, який виступає у якості гаранта постачальника в разі невиконання взятих на себе зобов'язань. Банківська гарантія повинна включати та покривати суму передоплати, що буде визначатись відповідною додатковою угодою до цього договору та 30% від суми передоплати (пункт 2.8. договору).

Умовами пункту 2.8. договору встановлено, що гарантія повинна включати та покривати суму передплати, що буде визначатися відповідною Додатковою угодою до договору, та 30 % від суми передоплати.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за договором, постачальник надав позивачеві банківську гарантію від 15.04.2013 року виконання договору поставки сільськогосподарської продукції О/Пе-п7 від 28.03.2013 року (далі - за текстом - ОСОБА_3), видану публічним акціонерним товариством акціонерний банк "Столичний" (гарант), відповідно до тексту якої, гарант безвідклично та безумовно, без заперечень зобов'язався сплатити позивачеві на першу письмову вимогу будь-яку суму, яка не перевищує 19 962 150,00 грн., протягом п'яти днів з дати отримання вимоги про сплату у разі порушення постачальником зобов'язань за договором.

Умовами ОСОБА_3 встановлено, що надана вона для забезпечення належного виконання постачальником товару як Принципалом зобов'язань за договором, у тому числі, але не обмежуючись, зобов'язаннями Принципала щодо сплати штрафних санкцій та збитків, зумовлених невиконанням або неналежним виконанням Принципалом зобов'язань за договором.

28.05.2013 року між позивачем та постачальником було укладено додаткову угоду №1 до договору, якою сторони, зокрема, встановили суму попередньої оплати за поставлений товар у розмірі 100% від загальної вартості товару, що в грошовому виразі становить 15 355 500,00 грн. (пункт 4 додаткової угоди до договору). Також сторони визначили, що сплата вищевказаної попередньої оплати повинна була бути проведена протягом трьох банківських днів з моменту укладення даної додаткової угоди та за умови надання всіх документів відповідно до умов договору.

В рамках укладеного договору між зобовязаними контрагентами були здійсненні визначені господарські операції.

Так, на виконання умов договору та додаткової угоди № 1 до договору позивач сплатив постачальникові передплату за товар у розмірі 15 355 500,00 грн.

Однак, відповідач в порушення умов договору зобовязання щодо повної та своєчасної оплати товару належним чином не виконав, здійснив поставку товару за договором лише частково.

14.08.2013 року між позивачем та постачальником було укладено угоду до договору поставки, пунктом 1 якої сторони за обопільною згодою та у зв'язку з виробничою необхідністю визначили наступну кінцеву дату поставки товару 31.08.2013 року.

Угода вступає в силу за умови надання постачальником документа про продовження дії гарантії до 30.09.2013 року включно (пункт 2 вказаної угоди).

В подальшому, 21.08.2013 року відповідачем прийнято рішення та внесено зміни до Банківської гарантії в частині продовження терміну Банківської гарантії до 30.09.2013 року, а також безвідклично та безумовно, без заперечень, зобовязався сплати позивачеві, на першу письмову вимогу будь-яку суму, яка не перевищує 19076200,00 грн. протягом 5 (пяти) днів після отримання вимоги про сплату у разу порушення постачальником зобовязань за договором поставки.

В процесі виконання умов договору у постачальника виникла заборгованість перед позивачем щодо попередньої оплати товару, який не був поставлений, у розмірі 5 720 286,00 грн.

Факт наявності вказаної заборгованості Постачальника у розмірі 5 720 286,00 грн. перед позивачем сторонами у справі не спростовується та, зокрема, підтверджується також Актом звірки взаємних розрахунків за договором, підписаним і скріпленим печатками позивача та постачальника станом на 31.12.2013 року.

За наслідками невиконання постачальником умов договору позивач звернувся до відповідача з вимогою від 23.09.2013 року про сплату платежу за ОСОБА_3 (далі за текстом - вимога платежу).

За змістом вимоги платежу позивач вимагав від відповідача сплати 6 020 286,00 грн. як суми отриманої та неповернутої постачальником попередньої оплати за договором та штрафних санкцій за невиконання постачальником зобов'язань за договором у розмірі 4 066 858, 07 грн.. Всього за ОСОБА_4 платежу позивачем заявлено до сплати 10 087 144,07 грн., що не перевищує 19 076 200,00 грн. як розміру наданої відповідачем банківської ОСОБА_3 з невиконання Принципалом зобов'язань за договором.

Відповідно до викладеного, з огляду на нездійснення Постачальником поставок товару за договором на суму в розмірі 10087144,07 грн., згідно з положеннями ОСОБА_3, позивач звернувся до відповідача з ОСОБА_4 про сплату платежу за ОСОБА_3 від 15.04.2013 року (тобто, в межах строку дії ОСОБА_3) з виконання Договору (засвідчена копія ОСОБА_4 платежу міститься в матеріалах справи).

Як стверджує позивач, відповіді гарант на вказану вимогу не надав, вимогу платежу не погасив, що стало підставою для звернення з відповідним позовом до суду для відновлення своїх порушених прав і інтересів.

Під час розгляду даної справи судом першої інстанції, сторони звернулись до господарського суду із заявою про затвердження між ними мирової угоди та виклали у наданій заяві зміст цієї угоди.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 18.09.2014 року по справі №920/948/14 затверджено мирову угоду, яка була укладена між сторонами від 18.09.2014 року. Провадження у справі №920/948/14 припинено не підставі пункту 7 статті 80 ГПК України.

Обґрунтовуючи підстави для скасування ухвали місцевого суду від 18.09.2014 року, якою було затверджено мирову угоду між сторонами у справі, скаржник зазначив, що суд першої інстанції не зясував чи була дійсна гарантія від 15.04.2013 року станом на дату затвердження мирової угоди.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.04.2013 року публічним акціонерним товариством акціонерний банк «Столичний» була видана товариству з обмеженою відповідальністю «ІСТ ГРЕЙС» банківська гарантія з метою забезпечення виконання ТОВ «Іст Оілс України» зобовязання за договором поставки від 28.03.2013 року №0/Пе-п7.

21.08.2013 року були внесені зміни до Банківської гарантії в частині терміну дії банківської гарантії (до 30.09.2013 року включно) та грошових обсягів банківської гарантії (сума вимоги повинна не перевищувати 19 076 200,00 грн.).

Згідно тексту гарантії, гарант (Банк) безвідклично і безумовно, без заперечень, зобовязується сплатити позивачу на першу письмову вимогу будь-яку суму, яка не перевищує (з урахуванням змін до гарантії) 19076200,00 грн. протягом пяти днів з дати отримання вимоги про сплату у разі порушення постачальником зобовязань за договором.

Відповідно до статті 546 ЦК України, гарантія є одним зі способів забезпечення виконання зобовязань.

Згідно статті 560 ЦК України, за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (ОСОБА_5) гарантує перед кредитором (Бенефіціаром) виконання боржником (Принципалом) свого обовязку. ОСОБА_3 відповідає перед кредитором за порушення зобовязань боржником.

Отже, вбачається, що обовязковою умовою предмету банківської гарантії є існування у Принципала перед Бенефіціаром зобовязання, виконання якого у порядку передбаченому основним зобовязанням забезпечується гарантією.

Зміст статті 562 ЦК України про належність виконання зобовязання гаранта від припинення або недійсності основного зобовязання, не спростовує вимог статей 546, 560 ЦК України, в яких зазначено, що гарантія є способом забезпечення виконання зобовязань, у відповідності до якої гарант відповідає перед кредитором за порушення зобовязань боржником.

Як вже зазначалось, з метою забезпечення виконання зобов'язань за договором постачальник надав позивачеві ОСОБА_3 від 15.04.2013 року, відповідно до тексту якої, гарант безвідклично та безумовно, без заперечень зобов'язався сплатити позивачеві на першу письмову вимогу будь-яку суму, яка не перевищує 19076200,00 грн., протягом п'яти днів з дати отримання вимоги про сплату у разі порушення постачальником зобов'язань за договором (умови гарантії в редакції 21.08.2013 року).

Умовами ОСОБА_3 встановлено, що надана вона для забезпечення належного виконання постачальником товару як Принципалом зобов'язань за договором, у тому числі, але не обмежуючись, зобов'язаннями Принципала щодо сплати штрафних санкцій та збитків, зумовлених невиконанням або неналежним виконанням Принципалом зобов'язань за договором.

Як вже було встановлено судом, Постачальник не здійснив повну поставку товару у строк, визначений Договором, чим порушив зобов'язання за Договором.

Відповідно до статті 200 ГК України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.

Згідно зі статтями 563, 565 ЦК обовязок гаранта сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії настає у разі порушення боржником зобовязання, забезпеченого гарантією, та направлення кредитором гаранту письмової вимоги разом із зазначеними у гарантії документами.

При цьому, колегія суддів зауважує, у звязку з тим, що надання гарантії є фінансовою операцією, як зазначено в статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг», то порядок, умови надання та отримання гарантій та їх виконання регулюється Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземній валюті від 15.12.2004 року №639, норми якого є імперативними (Постанова ВГСУ від 12.03.2009 року №18/111).

Так, згідно пункту 1 глави 2 розділу ІІІ цього Положення, у разі настання гарантійного випадку і для отримання відшкодування, забезпеченого гарантією, бенефіціар може подати безпосередньо до банку-гаранта або до банку-резидента (залежно від того, як це визначено умовами гарантії) вимогу для отримання відшкодування, забезпеченого гарантією, а також усі документи, передбачені умовами гарантії (якщо таке подання в ній передбачено). ОСОБА_4 та інші обумовлені в гарантії документи мають бути подані до банку-резидента для подальшого передавання цієї вимоги до банку-гаранта або іншого банку, від якого надійшла гарантія, протягом строку дії гарантії і способом, зазначеним у гарантії.

ОСОБА_4 має складатися та подаватися бенефіціаром до банку-резидента письмово за довільною формою (у цьому разі вимога має містити відбиток печатки та підписи осіб бенефіціара, які зазначені в картці із зразками підписів і відбитка печатки) або в електронній формі за допомогою систем "клієнт - Інтернет - банк", "телефонний банкінг" тощо (має містити електронні цифрові підписи відповідальних осіб, які підписують вимогу на паперовому носії).

Одержана вимога/повідомлення бенефіціара або банку бенефіціара є достатньою умовою для банку-гаранта (резидента) сплатити кошти бенефіціару за гарантією, якщо вимога/повідомлення та документи, обумовлені в гарантії, відповідатимуть умовам, які містяться в наданій гарантії, а також отримані банком-гарантом (резидентом) протягом строку дії гарантії і способом, зазначеним у гарантії (пункт 2 глави 4 розділу 2 Положення Національного банку України від 15.12.2004 року № 639 "Про затвердження Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах").

За змістом гарантії вбачається, що з метою ідентифікації підписів ОСОБА_4 платежу Бенефіціара повинна бути надана ОСОБА_5 через обслуговуючий банк Бенефіціара, який надішле поштою оригінал ОСОБА_4 платежу та підтвердить, що підпис на ній є правочинними, шляхом відправлення авторизованого повідомлення по системі SWIFT відповідного змісту.

SWIFT - повідомлення це міжбанківський електорний документ, яким банк відправник валютної виручку сповіщає банк-одержувач (банк-кореспондент) про направлення валютної виручки клієнта даного банку. На підставі світ-повідомлення банк-кореспондент зараховує отриману валюту на свій кореспондентський рахунок, та з нього протягом одного операційного дня здійснює зарахування валютної виручку на рахунок клієнта з складанням виписки банку. Зазначений документ містить відомості про призначення платежів та іншу необхідну інформацію (посилання на експортний контракт, реквізити покупця і одержувача грошових коштів, банківські виписки, інвойси).

Відповідно до статті 20 (а) Уніфікованих правил Міжнародної торгівельної палати для гарантії за першою вимогою 1992 року будь-яка платіжна вимога повинна бути складена в письмовій формі в доповнення до документів, визначених в самій гарантії, та повинна включати заяву, яка знаходиться або в самому тексті вимоги, або в певних документах.

Правило частини 4 статті 563 ЦК України, по суті, деталізує положення статті 561 ЦК України про строк дії гарантії. Законодавцем підкреслено позицію, за якою кредитор не вправі вимагати від гаранта виконання обовязку після закінчення строку дії гарантії.

Цей строк є преклюзивним, його закінчення призводить до припинення права, цей строк не підлягає продовженню та поновленню без згоди на те всіх сторін, що фактично слід вважати видачею нової гарантії.

Як встановлено вище 21.08.2013 року прийнято рішення про внесення змін до Банківської гарантії, термін дії встановлено до 30.09.2013 року включно.

Крім того, в апеляційній скарзі апелянт підтвердив той факт, що дія гарантії була продовжена до 30.09.2013 року (а.с.115, том 1)

Так, матеріалами справи підтверджується, що 23.09.2013 року у наслідок невиконання принципіалом зобовязань за договором поставки №0/Пе-п7 від 28.03.20.13 року, позивач був змушений звернутись до відповідача із вимогою №277 про сплату на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСТ ГРЕЙС» грошової суми в розмірі 10 087 144, 07 грн.

У вказаній ОСОБА_4 платежу позивач, серед іншого, чітко зазначив, що Постачальник не виконав свої зобов'язання за Договором, та що порушені зобов'язання за Договором стосувалися нездійснення Постачальником поставки Товару, навіть з огляду на укладення додаткових угод на пролонгацію термінів такої поставки. Крім того, ОСОБА_4 платежу містить посилання позивача на документи, якими підтверджується факт порушення Постачальником зобов'язань за Договором поставки.

За таких обставин, ОСОБА_4 платежу містить всі відомості щодо порушення Постачальником зобов'язань за Договором, які вимагаються статтею 563 ЦК України та умовами ОСОБА_3, і така вимога є правовою підставою для здійснення Відповідачем платежу за ОСОБА_3.

ОСОБА_4 платежу була надіслана відповідачеві обслуговуючим банком позивача АТ «Дельта Банк» - листом №2/01-17-9666 від 25.09.2013 року доставки курєрською службою ТОВ «ТЕКС Україна» (засвідчена копія вказаного листа та копія накладної на підтвердження отримання вимоги міститься в матеріалах справи).

Закон України «Про поштовий зв'язок» не містить заборони стосовно доставки поштових відправлень будь-якими субєктами господарювання і не визначає виключного права національного оператора поштового звязку на цю операцію, тому посилання відповідача щодо неправомірності надсилання ОСОБА_4 платежу курєрською службою колегією суддів не приймається до уваги.

Також, вимога була надіслана відповідачеві шляхом передачі обслуговуючим банком позивача АТ «Дельта Банк» - відповідного SWIFT повідомлення з підтвердженням повноважень осіб, які підписали вказану вимогу платежу (а.с.30-32, том 1).

Таким чином, згідно вищевказаних обставин справи вбачається, що вимога платежу була направлена відповідачу шляхом передачі обслуговуючим банком позивача - АТ «Дельта Банк» відповідного SWIFT повідомлення з підтвердженням повноважень осіб, які підписали вимогу платежу, шляхом доставки курєрською службою ТОВ «ТЕКС Україна».

При цьому, колегія суддів зазначає, що сама ОСОБА_3 встановлює наступні вимоги до надсилання ОСОБА_4 платежу за ОСОБА_3, які були виконані позивачем у повному обсязі, так: повноваження осіб, які підписали ОСОБА_4 платежу, повинні бути підтверджені банком Позивача шляхом надсилання авторизованого повідомлення по системі SWIFT (копія відповідного SWIFT повідомлення з засвідченим перекладом на українську мову міститься в матеріалах справи); оригінал ОСОБА_4 повинен бути надісланий поштою на адресу відповідача, вказану вище (засвідчена копія накладної служби кур'єрської доставки № 1178101 містить вказівку на ПАТ "Укрінбанк" як одержувача кореспонденції та була надіслана на адресу ПАТ "Укрінбанк", вказану в ОСОБА_3).

Зокрема, ОСОБА_3 не містить вимоги про надсилання ОСОБА_4 платежу цінним або рекомендованим листом, або через національного оператора поштового зв'язку "Укрпошта", або спеціально уповноваженій відповідачем особі, а так само не зобов'язує позивача і не надає останньому права на перевірку повноважень осіб, які отримують вхідну кореспонденцію відповідача.

Окрім того, Уніфікованими правилами міжнародної торгової палати для гарантій за першою вимогою 1992 року передбачено письмову форму банківської гарантії, що включає електронну документацію, а також телеграми, телекси, телефакси.

За таких обставин, вимога платежу позивача за банківською гарантією від 15.04.2013 року відповідає положенням статті 563 ЦК України та є такою, що слугує підставою для здійснення відповідачем платежу за гарантією.

Вищезазначене відповідає правовій позиції, викладеній Верховним судом України в постанові від 24.02.2016 р. у справі № 3-31гс16.

Правило статті 564 ЦК України носить процедурний характер і визначає алгоритм дій гаранта з моменту отримання вимоги кредитора про сплату грошової суми в разі настання гарантійного випадку.

ОСОБА_3 повинен повідомити принципала про отримання письмової вимоги навіть в тому випадку, якщо вона не відповідає вимогам частини 2,3 статті 563 ЦК України та умовам гарантії.

Стосовно форми такого повідомлення, то необхідно виходити з того, що воно повинно бути вчиненим у письмовій формі. Для тлумачення визначення «письмова форма» можна застосувати положення статті 2 Уніфікованих правил МТП 1992 року, відповідно до якої вираз «письмова форма» включає електронну документацію, а також телеграми, телефакси.

Жодних доказів того, що вимога позивача не відповідала умовам гарантії або вимогам чинного законодавства України матеріали справи не містить.

Твердження відповідача про те, що ОСОБА_4 платежу до відповідача не надходила з посиланням на Витяг з реєстру реєстрації вхідної кореспонденції, у якому відсутні відомості про кореспонденцію від ПАТ "Дельта-Банк" з ОСОБА_4 платежу, не може братися апеляційним господарським судом до уваги, оскільки факт відсутності реєстрації ОСОБА_4 платежу як вхідної кореспонденції у реєстрі відповідача не доводить факту неотримання відповідачем ОСОБА_4 платежу, а свідчить лише про нездійснення ним такої реєстрації.

Частиною 1 статті 563 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

Колегією суддів встановлено, що відповідач у встановлений банківською гарантією строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), що стало підставою для звернення позивача до суду.

Під час здійснення розгляду даної справи судом першої інстанції, сторони звернулись до господарського суду із заявою про затвердження між ними мирової угоди та виклали у наданій заяві зміст цієї угоди.

Права та обовязки сторін у судовому процесі визначені в статті 22 ГПК України. При чому, вказаний у цій статті Кодексу перелік прав та обовязків сторін, не є вичерпним, а порядок їх реалізації може бути конкретизований в інших статтях цього Закону.

Зокрема, нормами статті 78 ГПК України передбачено право позивача відмови від позову, визнання відповідачем позову, порядок і умови укладення між сторонами мирової угоди та її затвердження судом.

Так, відповідно до частин 1-3 статті 78 ГПК України, відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами. До прийняття відмови позивача від позову або до затвердження мирової угоди сторін господарський суд розяснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін. Мирова угода може стосуватися лише прав і обовязків сторін щодо предмету позову.

Умови мирової угоди мають бути викладені чітко й недвозначно з тим, щоб не виникало неясності і спорів з приводу її змісту під час виконання.

При цьому, частиною 6 статті 22 ГПК України передбачено, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Господарський суд не затверджує мирову угоду, якщо вона не відповідає закону, або за своїм змістом вона є такою, що не може бути виконана у відповідності з її умовами, або якщо така угода остаточно не вирішує спору чи може призвести до виникнення нового спору. Мирова угода не може вирішувати питання про права і обовязки сторін, які можуть виникнути у майбутньому, а також стосуватися прав і обов'язків інших юридичних чи фізичних осіб, які не беруть участі у справі або, хоча й беруть таку участь, але не є учасниками мирової угоди. Укладення мирової угоди неможливе і в тих випадках, коли ті чи інші відносини твердо врегульовано законом і не можуть змінюватись волевиявленням сторін.

Отже, мирова угода це договір, який укладається між сторонами з метою припинення спору та вирішення всіх спірних питань, за для яких і було подано позов, на умовах, погоджених сторонами. Мирова угода не приводить до вирішення спору по суті. Сторони не вирішують спору, не здійснюють правосуддя, що є прерогативою судової влади, а, досягнувши угоди між собою, припиняють спір. Така угода призводить до врегулювання спору шляхом визначення її сторонами певних дій, які та чи інша сторона угоди має вчинити.

У звязку з цим, укладення мирової угоди, як способу реалізації процесуальних прав, закріплених у вказаних вище процесуальних нормах, є правом сторони, яке, згідно процесуального Закону, неможливо реалізувати тільки за наявності умов якщо такі дії суперечать законодавству, або це призводить до порушення чиїх-небудь прав і охоронюваних законом інтересів.

У противному ж випадку, відмова у затвердженні мирової угоди сторін, буде вважатись порушенням їх процесуальних прав, встановлених законом.

Матеріали справи свідчать про те, що заперечень щодо затвердженої місцевим господарським судом мирової угоди жодна із сторін не заявляла. До того ж, матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б свідчили про відмову відповідача від підписання наданої сторонами на затвердження до суду мирової угоди.

Таким чином, звертаючись до суду із заявою про затвердження мирової угоди сторони усвідомлювали процесуальні наслідки затвердження зазначеної угоди та свідомо погодились із виникненням у сторін нових зобов'язань, які повинні виконуватись ними належним чином.

При цьому матеріалами справи підтверджується, що суд першої інстанції перевіривши повноваження осіб на підписання мирової угоди, припиняючи провадження у справі № 920/948/14 та затверджуючи мирову угоду, відповідно до статті 78 ГПК України розяснив сторонам наслідки затвердження мирової угоди.

Як вбачається із матеріалів справи, заява про затвердження мирової угоди між сторонами у справі та її текст були безпосередньо підписані головою правління Банку ОСОБА_5 та представником ТОВ «Іст Грейнс» ОСОБА_6, яка діяла на підставі довіреності від 14.05.2014 року.

Крім того, за умовами пункту 2.2 мирової угоди відповідач підтвердив, що вимога позивача щодо сплати заборгованості була предявлена в строки та в порядку визначеному банківською гарантією.

Отже, позиція скаржника щодо відсутності зобовязань банку по банківській гарантії від 15.04.2013 року не підтверджена матеріалами справи та не підкріплена жодними письмовими доказами.

Відповідно до частини четвертої статті 78 ГПК України про затвердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі. Зазначена норма кореспондується з приписами пункту 7 частини першої статті 80 цього Кодексу, згідно з якими господарський суд припиняє провадження у справі, якщо сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом, а частиною четвертою цієї статті передбачено, що ухвалу про припинення провадження у справі може бути оскаржено.

Виходячи зі змісту наведених процесуальних норм, затвердження господарським судом мирової угоди сторін з одночасним припиненням провадження у справі є одноактною (нерозривною) процесуальною дією і не може розцінюватися як два самостійних акти - окремо щодо затвердження мирової угоди і щодо припинення провадження у справі (пункт 1 Інформаційного листа ВГС України від 09.04.2009 року № 01-8/204 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права»).

В ухвалі про затвердження мирової угоди у резолютивній частині докладно і чітко викладаються її умови і зазначається про припинення провадження у справі (пункт 7 частини 1 статті 80 ГПК України), а також вирішуються питання, повязані з судовими витратами у справі.

Таким чином, проаналізувавши вказані обставини справи, умови мирової угоди та вимоги чинного законодавства, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції затверджено мирову угоду в межах предмета спору у даній справі і мирова угода за своїм змістом не суперечить діючому законодавству, і не порушує ніяким чином чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси.

Крім того, в ході дослідження матеріалів справи колегія суддів звернула увагу на те, що ухвалою господарського суду Сумської області від 09.07.2014 р. (суддя Рунова В.В.) на підставі рішення зборів суддів господарського суду Сумської області (протокол №9 від 11.05.2011 р.) справу передано на розгляд судді Миропольському С.О. (а.с. 54). Зазначена передача відбулася в якості повернення справи судді, який був попередньо визначений автоматизованою системою розподілу справ як суддя у справі і був тимчасово відсутній під час розгляду спору.

На думку колегії суддів, передання справи у такому порядку є порушенням ч.2 ст. 2-1 ГПК України.

Однак, враховуючи право сторін на справедливий судовий розгляд та неприпустимість порушення апеляційним судом принципу правової визначеності, обовязковість відповідної судової практики ЄСПЛ для апеляційного суду, який розглядає даний спір, зазначене порушення не може бути підставою для скасування законної та обґрунтованої ухвали суду.

Так, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким судове рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], заява № 28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII). 34.

Принцип юридичної визначеності зобовязує апеляційний суд до додержання принципу res judicata (п. 62 зазначеного вище рішення) принципу остаточності судового рішення.

Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду рішення, яке набрало законної сили з метою домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. справу «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, п. 52, ECHR 2003-IX).

Очевидно, що у даній судовій справі оскаржена ухвала від 18.09.2014 р. набула законної сили, про що свідчить як юридичний факт не оскарження ухвали суду у встановлений положеннями ст. 93 ГПК України строк, її перегляд апеляційним судом повинний здійснюватися із дотриманням принципу res judicata.

В цій частині колегія суддів також зазначає, що наступне, проведене після набрання ухвалою чинності, поновлення строку на апеляційне оскарження не тягне визнання ухвали такою, що не набувала законної сили, про що свідчить тлумачення практики ЕСПЛ у справах проти України (п. 42 рішення ЄСПЛ по справі «Пономарьов проти України» (2008 р.) та ряд інших).

Отже, у справі, що розглядається, колегія суддів повинна провести процедуру перегляду судової ухвали таким чином, щоб забезпечити, наскільки це можливо, справедливу рівновагу між інтересами відповідної особи, яка наполягає на скасуванні ухвали, та необхідністю підтримання ефективності системи судочинства (справи «Нікітін проти Росії» (Nikitin v. Russia), заява № 50178/99, п. 57, ECHR 2004-VIII, та «Савінський проти України» (Savinskiy v. Ukraine), заява № 6965/02, п. 23, від 28 лютого 2006 року).

З матеріалів справи не вбачається, що порушення порядку передання справи потягло винесення невірної ухвали, тому у справі відсутні «вагомі та непереборні обставини», які могли б служити обґрунтованим поясненням того, чому апеляційний суд направляє справу на повторний розгляд до місцевого господарського суду.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що ухвала господарського суду Сумської області від 18.09.2014 року у справі № 920/948/14 прийнята при належному зясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права і відсутні підстави для її скасування, в звязку з чим, апеляційна скарга Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства Акціонерний Банк Столичний не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтями 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ АБ Столичний на ухвалу господарського суду Сумської області від 18.09.14 у справі № 920/948/14 залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Сумської області від 18.09.14 у справі № 920/948/14 залишити без змін.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Істоміна О.А.