Постанова № 58014881, 23.05.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" травня 2016 р. Справа№ 910/25640/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Зеленіна В.О.

Алданової С.О.

секретар: Горбунова М.Є.

представники:

від позивача: Татарчук О.Л.;

від відповідача: Дрозд Т.О.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 15.02.2016р.

у справі №910/25640/15 (суддя: Пригунова А.Б.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Київський завод

безалкогольних напоїв "Росинка"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко"

про стягнення 167 195,07 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Київський завод безалкогольних напоїв "Росинка" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО" (далі - відповідач) заборгованості за договором поставки №11881К від 01.01.2013р. у загальному розмірі 167 195,07 грн. (з них: 148 619,97 грн. - основний борг, 17 708,76 грн. - пеня, 890,26 грн. - 3% річних), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань перед позивачем.

В процесі судового розгляду позивач подав заяву про виправлення технічних помилок (том справи - 1, аркуші справи - 225-233), згідно з якою уточнив (зменшив) розмір своїх вимог та просив суд стягнути з відповідача 148 619,97 грн. основного боргу, 17 686,00 грн. пені та 889,10 грн. 3% річних.

Відповідач частково визнав позов. Заперечував лише в частині позовних вимог про стягнення 51 557,93 грн. основного боргу та відповідної частини пені, посилаючись на повернення отриманого від позивача товару на вказану суму.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.02.2016р. у справі №910/25640/15 позов було задоволено, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 148 619,97 грн., 17 686,00 грн. пені, 889,10 грн. 3% річних та 2 507,93 грн. судового збору.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2016р. у справі №910/25640/15 та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, відповідач зазначав наступне:

- суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки в своєму позові позивач просив стягнути лише основний борг та 3% річних. Вже в клопотанні про виправлення помилок в розрахунку суми боргу позивач просив суд стягнути з відповідача основний борг, 3% річних та пеню, нараховану на суму боргу. Тобто, позивач фактично змінив предмет позову шляхом подання клопотання про виправлення технічної помилки, а суд прийняв вказане клопотання як заяву про зміну предмету позову, що не відповідає положенням ст. ст. 54, 57 Господарського процесуального кодексу України України;

- судом не прийнято до уваги положення п.п.5.18, 8.3 та 10.4 Договору, а також не надав оцінки тому факту, що відповідач згідно з п.5.16 Договору здійснив повернення товару на загальну суму 51 557,93 грн. в порядку та на умовах, визначених Договором, зокрема, надіслав повідомлення про повернення товару, в якому зазначив вид і кількість товару, що підлягає поверненню, місце і час його передачі. Позивач отримав повідомлення, але відмовився від вивезення товару та направив відповідачу відповідь про відмову.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2016р. (головуючий суддя Іоннікова І.А., судді: Куксов В.В., Тищенко О.В.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 05.04.2016р.

04.04.2016р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких він зазначав про безпідставність доводів апеляційної скарги та просив суд залишити скаргу без задоволення.

Розпорядженням в.о. керівника апарату Київського апеляційного господарського суду від 05.04.2016р. у зв'язку із перебуванням головуючого судді Іоннікової І.А. на лікарняному було призначено повторний автоматичний розподіл справи, за результатами якого справу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Коршун Н.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.05.2016р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Коршун Н.М. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 23.05.2016р.

12.04.2016р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшли доповнення до апеляційної скарги.

20.05.2016р. Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів у зв'язку з перебуванням судді Мартюк А.І. на лікарняному з 17.05.2016р. та перебуванням судді Коршун Н.М. у відпустці з 16.05.2016р., для розгляду справи №910/25640/15 було визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Зеленін В.О., Алданова С.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2016р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Зеленіна В.О., Алданової С.О. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 23.05.2016р.

В судовому засіданні 23.05.2016р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з урахуванням доповнень до неї, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2016р. у справі №910/25640/15 та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні 23.05.2016р. представник позивача заперечував проти апеляційної скарги з підстав, наведених у письмових запереченнях на апеляційну скаргу, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін, як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні 23.05.2016р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

01.01.2013р. між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, було укладено договір поставки №11881К (том справи - 1, аркуші справи - 14-27) (далі - Договір поставки).

За умовами Договору поставки (розділ 2) постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцеві товар на підставі замовлення останнього та у відповідності до специфікації, а покупець зобов'язується прийняти поставлений постачальником товар та оплатити його вартість у порядку і на умовах, погоджених сторонами у цьому договорі. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця в момент приймання товару покупцем від постачальника. Підтвердженням приймання товару є підписання сторонами (їх уповноваженими представниками) накладної та іншої обов'язкової та визначеної чинним законодавством України, товарно-супровідної та транспортно-супровідної документації на товар.

Асортимент товару та його ціна погоджені в розділі 3 Договору поставки, згідно з п.3.1 якого постачальник здійснює поставку товару у відповідності до узгодженої сторонами та посвідченої печатками сторін специфікації.

Згідно з умовами п.п.5.11, 5.16-5.18 Договору поставки у разі відповідності поставки товару умовам цього договору покупець підписує видаткову та товарно-транспортну накладні на поставлений товар. Дата, зазначена відповідачем у видатковій накладній, є датою поставки товару. Сторони погодили, що покупець має беззастережне право на свій розсуд повернути постачальнику поставлений ним за договором товар, з наведених у договорі підстав. Покупець надсилає постачальнику повідомлення про повернення товару, в якому зазначає вид та кількість товару, що підлягає поверненню, місце і час його передачі постачальнику. Постачальник, отримавши повідомлення покупця на підставах та умовах, визначених п.п.5.16 та 5.17 зобов'язаний вивезти зазначений у ньому товар одночасно зі здійсненням найближчої наступної поставки, але не пізніше 21 календарного дня з моменту направлення повідомлення покупцем. Повернення товару оформлюється відповідною накладною. Вартість товару, що повертається покупцем, зараховується ним в рахунок зменшення заборгованості покупця перед постачальником за договором.

Порядок розрахунків та ціна договору визначена в розділі 8 Договору поставки, згідно з п.п.8.1, 8.3 якого покупець оплачує поставлений постачальником товар на свій вибір та в такі строки: по закінченню 45 календарних днів з дати поставки товару постачальником; по мірі реалізації товару кінцевому споживачу. При порушені постачальником умов договору, які тягнуть нарахування постачальнику покупцем неустойки (штрафу, пені) або інших оперативно-господарських санкцій, визначених договором, або при виникненні у постачальника перед покупцем інших грошових зобов'язань за цим договором або за іншими договорами, укладеними між постачальником та покупцем, покупець має право зменшити суми оплати, які належать постачальнику на суми зустрічних грошових зобов'язань постачальника перед покупцем, шляхом проведення згідно вимог чинного законодавства заліку зустрічних грошових зобов'язань.

У разі порушення стороною договору строків виконання грошового зобов'язання, передбаченого цим договором, винна сторона зобов'язана сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення виконання, нараховану на суму грошового зобов'язання за кожен день прострочення (п.10.1 Договору поставки).

В п.п.12.1, 12.2 Договору поставки передбачено, що останній набуває чинності після його підписання сторонами і діє до 31.12.2013р., а в частині невиконаних зобов'язань сторін, що виникли на момент дії даного договору - до їх повного виконання. Будь-яка сторона має право в односторонньому порядку, не вказуючи підстав і не звертаючись до суду, достроково розірвати договір, у письмові формі проінформувавши про це іншу сторону за 30 днів до дати розірвання.

01.01.2013р. між сторонами було складено протокол узгодження розбіжностей до Договору поставки (том справи - 1, аркуші справи - 28-35), в якому сторони погодили внести зміни в редакцію п.п.3.3, 3.5, 3.5.1-3.5.3, 4.3, 5.1.1, 5.2, 5.3, 5.7, 5.10, 5.12, 5.13-5.13.3, 5.14-5.14.3, 5.16, 5.20, 5.21, 6.9, 6.10.1, 8.3, 8.4, 10.3-10.7, 10.13 Договору поставки.

01.01.2013р. між сторонами підписано Додатки до Договору поставки. Зокрема, в Додатках №1 та №2 було узгоджено форму специфікації, вид, кількість, ціну, вартість та одиницю виміру товару. Окрім того, сторони дійшли згоди про застосування з 01.01.2013р. системи електронного документообігу та організації електронного обміну документами, передбаченими договором в частині, яка стосується подачі замовлення товару відповідачем, прийняття і виконання замовлення позивачем (том справи - 1, аркуші справи - 38-40).

01.01.2015р. між сторонами було укладено додаткову угоду до Договору поставки (том справи - 1, аркуш справи - 36), в якій вони дійшли згоди внести зміни до п.12.1 Договору поставки, вказавши про те, що останній діє до 30.06.2015р., а в частині невиконаних зобов'язань сторін, що виникли на момент дії даного договору - до їх повного виконання.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що відповідач лише частково розрахувався за поставлений товар, що призвело до виникнення заборгованості, розмір якої на дату розгляду справи місцевим господарським судом становив 148 619,97 грн.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку сплатити всю суму заборгованості, окрім вимог про стягнення основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача 17 686,00 грн. пені та 889,10 грн. 3% річних.

Місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги в повному обсязі, визнавши їх документально підтвердженими та нормативно обґрунтованими.

Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

В процесі судового розгляду встановлено, що на виконання умов Договору поставки у період з 09.04.2015р. по 21.05.2015р. позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 171 826,75 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи накладні, які містять підписи та відбитки печаток сторін (том справи - 1, аркуші справи - 45-158).

Факт поставки та отримання вищевказаного товару не заперечується сторонами.

Відповідач лише частково розрахувався з позивачем, перерахувавши йому 22 454,74 грн. в оплату вартості отриманого товару, що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками обслуговуючого банку позивача.

Згідно з наданими суду поясненнями у період з 09.04.2015р. по 21.05.2015р. відповідач повернув позивачу частину товару на суму 752,04 грн., про що було складено відповідні накладні.

В своїх запереченнях на позов та в апеляційній скарзі відповідач зазначав про те, що він звернувся до позивача з листом (повідомленням) б/н від 13.08.2015р. про дострокове розірвання договору та повернення товару на підставі п.5.16 Договору поставки, в якому він зазначив про необхідність позивачу забрати та вивезти товар протягом 21 днів з дня направлення даного повідомлення.

Однак позивачем було проігноровано звернення відповідача і включено до суми заборгованості вартість товару, який позивач повинен був забрати у відповідача.

З цього приводу судом було встановлено, що отримавши повідомлення відповідача б/н від 13.08.2015р., позивач в листі №574 від 02.09.2015р. повідомив про те, що додатковою угодою б/н від 01.01.2015р. сторонами було внесено зміни до п.12.1 Договору поставки та визначено, що договір діє до 30.06.2015р., а в частині невиконаних зобов'язань до їх повного виконання, при цьому, умова про пролонгацію передбачена п.12.4 залишилась незмінною. Окрім того, на думку позивача, відповідач, окрім як в назві, в тексті свого повідомлення не вказав про розірвання договору в односторонньому порядку та не вказав дати розірвання цього договору. В частині повернення товару на підставі п.5.16 Договору поставки позивач відмовив в задоволенні вимоги відповідача, оскільки додатковою угодою (протоколом узгодження розбіжностей) б/н від 01.01.2013р. до Договору поставки сторонами чітко визначений перелік підстав повернення товару, серед яких не міститься такої підстави як повернення товару у зв'язку з направленням повідомлення про розірвання договору.

Жодних інших повідомлень від відповідача до позивача про повернення товару на підставі п.5.16 Договору поставки суду не надано.

Таким чином, сторонами було переглянуто певні умови Договору поставки шляхом підписання протоколу узгодження розбіжностей від 01.01.2013р. Зокрема, в п.5.16 Договору поставки (в редакції протоколу узгодження розбіжностей) сторонами було чітко визначено право відповідача, як покупця, повернути позивачу, як постачальнику, товар, але лише за наявності перелічених сторонами в протоколі узгодження розбіжностей від 01.01.2013р. підстав.

Натомість, як вірно зазначив місцевий господарський суд у своєму рішенні, відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження існування таких підстав, у зв'язку з чим у позивача не виникло обов'язку забрати у відповідача товар.

Доводи про розірвання Договору поставки також є безпідставними, оскільки, як вірно зазначав позивач, в повідомленні відповідача б/н від 13.08.2015р. йшла мова саме про повернення товару, а не про припинення договірних правовідносин сторін. Інших повідомлень про дострокове розірвання Договору поставки від відповідача на адресу позивача не надходило.

В процесі судового розгляду відповідачем не було надано доказів прострочення позивача, зокрема, порушення строків поставки товару та/або поставки товару з недотриманням вимог щодо обсягів, якості продукції, тощо.

В ст. ст. 655, 692 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Таким чином, відповідач повинен був розрахуватися з позивачем в порядку і строки, визначені Договором поставки (з урахуванням протоколу узгодження розбіжностей від 01.01.2013р. та додаткових угод до Договору поставки), але не зробив цього, що призвело до виникнення заборгованості.

Станом на дату вирішення спору місцевим господарським судом заборгованість відповідача перед позивачем становила 148 619,97 грн.

Доказів на підтвердження повного або часткового погашення вищевказаної суми боргу відповідач не надав ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з обґрунтованістю вимог позивача про стягнення з відповідача 148 619,97 грн. основного боргу.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

В п.10.1 Договору поставки передбачено, що у разі порушення стороною договору строків виконання грошового зобов'язання, передбаченого цим договором, винна сторона зобов'язана сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення виконання, нараховану на суму грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

Окрім того, згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Оскільки в процесі судового розгляду було встановлено факт прострочення виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань перед позивачем, нарахування пені та 3% річних є правомірним.

За розрахунком колегії суддів, який співпадає з розрахунком місцевого господарського суду, з відповідача підлягає стягненню 17 686,00 грн. пені та 889,10 грн. 3% річних.

В апеляційній скарзі відповідач зазначав про те, що місцевий господарський суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки в своєму позові позивач просив стягнути лише основний борг та 3% річних. Вже в клопотанні про виправлення помилок в розрахунку суми боргу позивач просив суд стягнути з відповідача основний борг, 3% річних та пеню, нараховану на суму боргу. Тобто, позивач фактично змінив предмет позову шляхом подання клопотання про виправлення технічної помилки, а суд прийняв вказане клопотання як заяву про зміну предмету позову, що не відповідає положенням ст. ст. 54, 57 Господарського процесуального кодексу України України.

Однак з матеріалів справи вбачається, що в тексті позовної заяви позивачем наведено обґрунтування підстав стягнення з відповідача пені та 3% річних, а в пункті 1 резолютивної (прохальної) частини позову позивач просив місцевий господарський суд винести ухвалу про порушення провадження у справі за позовом про стягнення з відповідача суми основного боргу, пені, 3% річних та відшкодувати понесені судові витрати. В додатках до позову було надано розрахунок ціни позову, в тому числі пені та 3% річних.

В своєму клопотанні №02/11-15 від 02.11.2015р. (том справи - 1, аркуші справи - 225-233) позивач не змінював предмет позову, а виправив технічні помилки, допущені ним при здійсненні арифметичного розрахунку позовних вимог. Тобто, в даному випадку відсутні порушення місцевим господарським судом норм ст. ст. 54, 57, 83 Господарського процесуального кодексу України України.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, тоді як місцевим господарським судом було надано належну оцінку поданим доказам, у повному обсязі з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування рішення відсутні і апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2016р. у справі №910/25640/15 - без змін.

2. Матеріали справи №910/25640/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді В.О. Зеленін

С.О. Алданова