Рішення № 58013922, 25.05.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.05.2016

Справа №911/1343/16

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Уніплит»

до

про

Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАЛЬНИЙ ДІМ»

стягнення заборгованості у розмірі 27 329 грн. 46 коп.

Представники:

від Позивача: не з’явились;

від Відповідача: не з’явились;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Товариство з обмеженою відповідальністю «Уніплит» (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАЛЬНИЙ ДІМ» (надалі також - «Відповідач») про стягнення заборгованості у розмірі 27 329 грн. 46 коп.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що 04.01.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Уніплит» (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СТАЛЬНИЙ ДІМ» (Постачальник) було укладено Договір поставки №3/05-2016, відповідно до умов якого Постачальник зобов’язався передати у власність Покупця - металопрокат, а Покупець зобов’язався прийняти його та оплатити за умовами даного договору. Як зазначає Позивач, на виконання умов Договору він перерахував попередню оплату у загальному розмірі 25 129 грн. 11 коп., проте Відповідач не поставив товар. Таким чином, в результаті неналежного виконання Відповідачем зобов’язань у останнього утворилась заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Уніплит» в розмірі 25 129 грн. 11 коп. Крім того, враховуючи неналежне виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАЛЬНИЙ ДІМ» пеню у розмірі 2 059 грн. 90 коп., 3% річних у розмірі 140 грн. 45 коп.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.04.2016 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Уніплит” передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 26.04.2016 року порушено провадження у справі № 911/1343/16, судове засідання призначено на 11.05.2016 року.

30.03.2016 року представники сторін в судове засідання не з’явились, про поважні причини неявки Суд не повідомили, вимоги ухвали суду про порушення провадження по справі від 26.04.2016 року не виконали.

Суд, ознайомившись з матеріалами справи, з метою повного та всебічного розгляду спору, прийшов до висновку – зобов’язати Відповідача надати докази на підтвердження поставки товару або повернення грошових коштів в розмірі 25 129,11 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 11.05.2016 року відкладено розгляд справи на 25.05.2016 року, у зв’язку з неявкою представників сторін в судове засідання, невиконанням вимог ухвали суду, витребуванням додаткових доказів по справі.

17.05.2016 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшло письмове підтвердження того, що у провадженні господарських судів України або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує спір, немає справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав та не має рішення цих органів з такого спору.

17.05.2016 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі.

25.05.2016 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшло електронне повідомлення про відкладення розгляду справи.

В судове засідання 25 травня 2016 року представники Сторін не з’явились, про поважні причини неявки суд не повідомили, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованого повідомлення про вручення 20.05.2016 року уповноваженій особі підприємства Позивача ухвали суду від 11.05.2016 року та відміткою про відправлення на Ухвалі Господарського суду міста Києва від 11.05.2016 року у справі № 911/1343/16, представник Відповідача вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі не виконав.

За змістом пункту 32 інформаційного листа №01-08/530 від 29.09.2009р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України», якщо відмітка про відправку, зроблена у встановленому порядку на першому примірникові процесуального документа, оформлена відповідним чином, вона, як правило, є підтвердженням розсилання процесуального документа сторонам та іншим особам, які брали участь у справі, а коли йдеться про ухвалу, де зазначається про час і місце судового засідання, - підтвердженням повідомлення про час і місце такого засідання.

Відповідно до інформації розміщеної на веб-сайті Міністерства юстиції України, місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАЛЬНИЙ ДІМ» є 03179, м.Київ, ПРОСПЕКТ ПЕРЕМОГИ, будинок 131, приміщення 3.

Суд зазначає, що Ухвали Господарського суду міста Києва у справі № 911/1343/16 направлялись на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАЛЬНИЙ ДІМ», зазначену на веб-сайті Міністерства юстиції України.

Згідно з абзацем 3 пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, Суд приходить до висновку, Позивач та Відповідач про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Що стосується Клопотання представника Позивача про відкладення розгляду справи, Суд зазначає наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов’язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статті 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Одночасно, застосовуючи відповідно до частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов’язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Подане Позивачем клопотання про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає, оскільки чинне законодавство не обмежує кола осіб, які можуть здійснювати представництво юридичної особи в суді та зважаючи на те, що про дату судового засідання Позивача було попереджено заздалегідь, а отже, у нього було достатньо часу для того, щоб належним чином підготуватися до судового засідання та визначитись щодо особи, яка представлятиме його інтереси з урахуванням відомостей про те, що певні обставини можуть перешкодити конкретному представнику взяти участь у засіданні суду.

Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Приймаючи до уваги, що Позивач та Відповідач були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, Суд вважає, що неявка в судове засідання представників Позивача та Відповідача не є перешкодою для прийняття Рішення у даній справі.

Відповідно до статті 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 25 травня 2016 року, на підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Відповідно до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні складено протокол.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

04.01.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Уніплит» (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СТАЛЬНИЙ ДІМ» (Постачальник) було укладено Договір поставки №3/05-2016, відповідно до умов якого Постачальник зобов’язався передати у власність Покупця - металопрокат, а Покупець зобов’язався прийняти його та оплатити за умовами даного договору.

Відповідно до п.4.3 Договору Покупець проводить оплату наступним чином: 50% передоплата у відповідності з виставленим рахунком – фактурою; решта 50% протягом 10 днів з моменту отримання товару.

Терміни поставки – 5 календарних днів з моменту отримання передоплати (п.5.1 Договору)

Згідно з п.5.3 Договору моментом отримання (поставки) товару Покупцю та здачі його Постачальником є фактичне отримання (поставка) товару та підписання уповноваженими представником Покупця видаткової накладної, яка була пред’явлена до підпису під час приймання – передачі товару.

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що за порушення термінів поставки Постачальник сплачує Покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого товару за кожен день протермінування.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору поставки №3/05-2016 від 04.01.2016 року Відповідачем були виставлені рахунки на оплату №7033 від 19.01.2016 р на суму 19 299 грн. 11 коп., №7055 від 21.01.2016 р. на суму 5 000 грн. 00 коп., №7120 від 27.01.2016 р. на суму 830 грн. 00 коп., які були сплачені Позивачем, що підтверджується платіжними дорученнями №13427 від 21.01.2016 р. на суму 5 000 грн. 00 коп., №13426 від 21.01.2016 р. на суму 19 299 грн. 11 коп., №13734 від 29.01.2016 р. на суму 830 грн. 00 коп. із зазначенням призначення платежу: «за метал зг договору 3/05-2016 від 04.01.2016р.»

29.02.2016 року Позивач надіслав на адресу Відповідача претензію №3/14 з вимогою повернути грошові кошти у розмірі 25 129 грн. 11 коп.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що в результаті неналежного виконання Відповідачем зобов’язань у останнього утворилась заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Уніплит» в розмірі 25 129 грн. 11 коп. Крім того, враховуючи неналежне виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАЛЬНИЙ ДІМ» пеню у розмірі 2 059 грн. 90 коп., 3% річних у розмірі 140 грн. 45 коп.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Уніплит» підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення Договору поставки №3/05-2016 від 04.01.2016 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 662 Цивільного кодексу України зазначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору поставки №3/05-2016 від 04.01.2016 року Відповідачем були виставлені рахунки на оплату №7033 від 19.01.2016 р на суму 19 299 грн. 11 коп., №7055 від 21.01.2016 р. на суму 5 000 грн. 00 коп., №7120 від 27.01.2016 р. на суму 830 грн. 00 коп., які були сплачені Позивачем, що підтверджується платіжними дорученнями №13427 від 21.01.2016 р. на суму 5 000 грн. 00 коп., №13426 від 21.01.2016 р. на суму 19 299 грн. 11 коп., №13734 від 29.01.2016 р. на суму 830 грн. 00 коп. із зазначенням призначення платежу: «за метал зг договору 3/05-2016 від 04.01.2016р.»

29.02.2016 року Позивач надіслав на адресу Відповідача претензію №3/14 з вимогою повернути грошові кошти у розмірі 25 129 грн. 11 коп.

Як встановлено Судом, Відповідачем до теперішнього часу не був поставлений Покупцеві товар на суму в розмірі 25 129 грн. 11 коп. всупереч умовам Договору поставки №3/05-2016 від 04.01.2016 року.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Таким чином, відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України у покупця виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його у встановлений строк.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.10.2013 року по справі № 5011-42/13539-2012|3-30гс13.

Суд звертає увагу, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження повернення Відповідачем грошових коштів Товариству з обмеженою відповідальністю «Уніплит» в розмірі 25 129 грн. 11 коп.

Отже, Суд зазначає, що Відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, не здійснив поставку товару та не здійснив повернення суми попередньої оплати в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення 25 129 грн. 11 коп. - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При зверненні до суду Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 04.02.2016 р. по 11.04.2016 р. у розмірі 140 грн. 45 коп.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитору зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» №14 від 17.12.2013 року).

Суд зазначає, що стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов’язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов’язань, а з інших підстав – повернення сплаченого авансу за непоставлений товар.

За своєю суттю обов’язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов’язання в розумінні статті 625 ЦК України.

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 ЦК України від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов’язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Таким чином, до даних правовідносин не підлягають застосуванню положення ч.2 статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки повернення суми попередньої оплати є поверненням суми авансу (а не грошовим зобов’язанням), на який можуть нараховуватися лише проценти, передбачені статтею 536 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2014 року по справі №3-90гс14.

За таких підстав, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Уніплит» до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАЛЬНИЙ ДІМ» про стягнення 3% річних за загальний період прострочки з 04.02.2016 р. по 11.04.2016 р. у розмірі 140 грн. 45 коп. задоволенню не підлягають.

Крім того, Позивач також просив стягнути з Відповідача на його користь пеню за загальний період прострочки з 04.02.2016 р. по 11.04.2016 р. у розмірі 2 059 грн. 90 коп.

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов’язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов’язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов’язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

У відповідності до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.

Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойка – це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов»язання.

Згідно норми ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

При цьому Суд зазначає, що розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі України є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов»язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності. Неустойка в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України – це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов»язань.

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що за порушення термінів поставки Постачальник сплачує Покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого товару за кожен день протермінування.

Суд, перевіривши розрахунок пені, у зв»язку з неналежним виконанням умов Договору, за загальний період прострочки виконання Відповідачем його договірного зобов’язання за період з 04.02.2016 р. по 11.04.2016 р. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв’язку з невірним розрахунком Позивача та до стягнення з Відповідача на користь Позивача підлягає пеня за загальний період прострочення з 04.02.2016 р. по 11.04.2016 р. у розмірі 2 054 грн. 27 коп., оскільки сторони умовами договору передбачили застосування у разі порушення терміну поставки продукції пені; спірні правовідносини є господарськими, а відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України господарські санкції, зокрема пеня, застосовуються за порушення будь-яких господарських зобов»язань, а не тільки за невиконання грошового зобов»язання.

Таким чином, з Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАЛЬНИЙ ДІМ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Уніплит» підлягає стягненню заборгованість у розмірі 25 129 грн. 11 коп. та пеня у розмірі 2 054 грн. 27 коп.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись статтями 32, 33,36, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Уніплит» - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАЛЬНИЙ ДІМ» (03179, м.Київ, ПРОСПЕКТ ПЕРЕМОГИ, будинок 131, приміщення 3, Ідентифікаційний код юридичної особи 39963148) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Уніплит» (77552, Івано-Франківська обл., Долинський район, селище міського типу Вигода, ВУЛИЦЯ ЗАВОДСЬКА, будинок 4, Ідентифікаційний код юридичної особи 30905968) заборгованість у розмірі 25 129 (двадцять п’ять тисяч сто двадцять дев’ять) грн. 11 (одинадцять) коп., пеню у розмірі 2 054 (дві тисячі п’ятдесят чотири) грн. 27 (двадцять сім) коп. та судовий збір у розмірі 1 370 (одна тисяча триста сімдесят) грн. 63 (шістдесят три) коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 27 травня 2016 року.

Суддя О.В. Чинчин