Рішення № 58013729, 23.05.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.05.2016Справа №910/24481/15

За позовом: публічного акціонерного товариства "АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "КИЇВВОДОКАНАЛ";

до відповідача-1: публічного акціонерного товариства "КИЇВЕНЕРГО";

до відповідача-2: товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЛЬТА-ТРЕЙДІНГ";

про визнання договору недійсним.

Суддя Балац С.В.

Представники:

позивача: Драчова М.С. за довіреністю від 12.04.2016 № 4;

відповідача-1: Алавердян Т.О. за довіреністю від 21.10.2015 № 91/2015/10/21-2 від 21.10.2015, Цой Г.М. - за довіреністю від 21.10.2015 № 91/2015/10/21-8.

відповідача-2: не з'явилися.

С У Т Ь С П О Р У:

Публічне акціонерного товариства "АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "КИЇВВОДОКАНАЛ" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства "КИЇВЕНЕРГО" та товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЛЬТА-ТРЕЙДІНГ" про визнання договору недійсним.

Позовні вимоги позивач мотивує тим, що укладений між відповідачами договір про відступлення права вимоги (цесії) від 01.09.2015 № 1089-15 підлягає визнанню судом недійсним, був вчинений відповідачами для приховування іншого правочину, а саме, договору факторингу, який, у свою чергу, не містить одночасно всіх необхідних складових (істотних умов) факторингу. Отже, відповідачами, на думку позивача, недодержано вимог статті 203 Цивільного кодексу України щодо відповідності змісту правочину цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, оскільки в оспорюваному договорі відсутня одночасна наявність всіх обов'язкових складових договору факторингу, а отже такий договір є недійсним у відповідності до статті 215 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.10.2015 у справі № 910/24481/15 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.01.2016 рішення господарського суду міста Києва від 20.10.2015 у справі № 910/24481/15 скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.03.2016 вказані вище судові акти скасовано, а дану справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду міста Києва від 24.03.2016 № 04-23/588 призначено повторний автоматичний розподіл справи № 910/24481/15, за результатами якого зазначену справу передано на розгляд судді Балац С.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.03.2016 справу № 910/24481/15 прийнято до провадження судді Балац С.В. Розгляд справи призначено на 18.04.2016.

В подальшому, позивач скориставшись своїм правом, наданим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, змінив підставу позову та заявив, що при укладенні оспорюваного договору уступки права вимоги публічне акціонерне товариство "КИЇВЕНЕРГО" та товариство з обмеженою відповідальністю "ДЕЛЬТА-ТРЕЙДІНГ", не замінюючи кредитора у зобов'язанні, фактично замінили стягувача на стадії виконання судового рішення, незважаючи на те, що уступка права стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди чинним законодавством не передбачена і тому, на думку, позивача такі дії відповідачів порушують ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та права позивача щодо виконання рішення суду належній стороні.

Відповідно до п. 3.12. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18, право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу.

Вказана заява позивача про зміну підстав позову прийнята судом до розгляду, відтак спір розглядається з урахуванням такої зміни.

Господарський суд міста Києва, в порядку передбаченому ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, ухвалою від 18.04.2016 відклав розгляд даної справи на 23.05.2016.

За клопотанням представника відповідача-1, подальший розгляд справи № 910/24481/15 здійснювався з фіксуванням судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу в порядку, встановленому статями 44, 811 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач-1, в свою чергу, скориставшись правом, наданим ст. 59 Господарського процесуального кодексу України, надав суду відзив та письмові пояснення з урахуванням поданої позивачем заяви про зміну підстав позову, якими позов відхилив повністю, з огляду на те, що при укладенні оспорюваного договору права та інтереси позивача порушені не були. Крім того, позивачем не наведено конкретних норм закону, яким суперечить зміст оспорюваного договору.

В судовому засіданні 23.05.2016 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши доводи представників позивача та відповідача-1 по суті даного спору, дослідивши наявні докази у матеріалах даної справи, господарський суд міста Києва,

В С Т А Н О В И В :

Між публічним акціонерним товариством "КИЇВЕНЕРГО", як кредитором, та товариством з обмеженою відповідальністю "ДЕЛЬТА-ТРЕЙДІНГ", як боржником, укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) від 01.09.2015 № 1089-15 (далі, Договір), за умовами якого кредитор відступає, а боржник набуває право вимоги щодо стягнення заборгованості з публічного акціонерного товариства "АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "КИЇВВОДОКАНАЛ", належне кредиторові відповідно до рішення господарського суду міста Києва від 15.04.2010 у справі № 6/49, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.09.2010 та постановою Вищого господарського суду України від 18.11.2010 у даній справі, на виконання якого виданий наказ від 29.09.2010 № 6/49 про стягнення з публічного акціонерного товариства "АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "КИЇВВОДОКАНАЛ" на користь публічного акціонерного товариства "КИЇВЕНЕРГО" заборгованості в загальному розмірі 9.621.532,45 грн. залишок якої на день укладання цього договору складається з 498.641,35 грн. трьох процентів річних від простроченої суми, 2.924.332,91 грн. інфляційних втрат, 293.949,53 грн. штрафу, 25.500,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та становить 3.742.541,79 грн. (пункт 1.1. Договору).

Відповідно до пункту 1.2. Договору після підписання договору та винесення господарським судом міста Києва в порядку статті 25 Господарського процесуального кодексу України ухвали про заміну сторони (стягувача) у судовій справі № 6/49 боржник набуває усіх прав кредитора по наказу господарського суду міста Києва від 29.09.2010 у справі № 6/49, та відповідно, право вимагати від публічного акціонерного товариства "АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "КИЇВВОДОКАНАЛ" сплати грошового зобов'язання в розмірі 3.742.541,79 грн., зазначеного в пункті 1.1. Договору.

Пунктом 1.3. Договору сторони погодили, що боржник за отримане право вимоги в розмірі 3.742.541,79 грн. сплачує кредитору суму коштів у розмірі 3.742.541,79 грн. у порядку, вказаному у п.п. 2.1. та 2.2. Договору.

За відступлене згідно з договором право вимоги боржник сплачує кредитору грошову суму у розмірі 3.742.541,79 грн. Порядок та умови оплати можуть бути узгоджені кредитором та боржником за окремою угодою (пункт 2.1. Договору).

В пункті 3.1.2. Договору кредитор зобов'язався не пізніше п'яти робочих днів з дня винесення ухвали господарським судом міста Києва про заміну сторони у справі № 6/49 передати боржнику засвідчені належним чином копії документів, які підтверджують право вимоги, що відступається, а саме: копію наказу господарського суду міста Києва від 29.09.2010 № 6/49, копію рішення господарського суду міста Києва від 15.04.2010 у справі № 6/49, а також копії постанови Київського апеляційного господарського суду від 01.09.2010 і постанови Вищого господарського суду України від 18.11.2010 у даній справі.

Листом від 04.09.2015 вих. № 93/24/6108 публічним акціонерним товариством "КИЇВЕНЕРГО" повідомлено позивача про відступлення права вимоги, який був вручений позивачу 09.09.2015.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.09.2015 у справі № 6/49, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2015, задоволено заяву публічного акціонерного товариства "КИЇВЕНЕРГО" про заміну сторони виконавчого провадження та замінено сторону виконавчого провадження стягувача - публічне акціонерне товариство "КИЇВЕНЕРГО" його правонаступником - товариством з обмеженою відповідальністю "ДЕЛЬТА-ТРЕЙДІНГ".

На підставі вказаного державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у місті Києві було винесено постанову від 15.09.2015 по виконавчому провадженню № 46539079 про заміну сторони виконавчого провадження.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України встановлено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Спір між сторонами судового процесу виник в результаті того, що на думку позивача, при укладенні оспорюваного договору уступки права вимоги відповідачі не замінюючи кредитора у зобов'язанні, фактично замінили стягувача на стадії виконання судового рішення, незважаючи на те, що уступка права стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди чинним законодавством не передбачена і тому такі дії відповідачів порушують ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та права позивача щодо виконання рішення суду належній стороні.

Виходячи з викладених вище обставин та наявних у матеріалах даної справи доказів, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з урахуванням такого.

Згідно приписів статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України.

Сторонами досягнуто згоду щодо всіх істотних умов оспорюваного правочину, оскільки Договір містить предмет, обов'язки, строк дії, тощо, та підписаний і скріплений відбитками печаток сторін, відтак, Договір про відступлення права вимоги вважається укладеним.

Статтею 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відтак, твердження позивача щодо відсутності в оспорюваному Договорі вказівки по яким саме платежам та з якого часу переходить право вимоги до відповідача-2 є необґрунтованими. Крім того, відсутність у договорі такої істотної умови як строк дії спростовується п. 3.1 Договору про відступлення права вимоги, в якому сторонами визначено, що даний договір вступає в дію з дати його укладення та діє до повного його виконання сторонами. Відступлення права вимоги вважається здійсненою з дати укладення даного договору.

Відповідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу.

Відповідно до частин 1 і 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до пункту 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29 травня 2013 року №11 правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057-1 Цивільного кодексу України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 7-1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", частини третьої статті 67 Закону України "Про запобігання корупції" тощо.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Посилання позивача на п. 2 постанови пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" є вірним, в свою чергу, позивачем не вказано жодної норми, з якою закон пов'язує недійсність оспорюваного правочину.

Приписами статті 515 Цивільного кодексу України встановлено, що заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Заборону щодо відступлення прав вимоги грошових зобов'язань, що підтверджені рішенням суду закон не містить, в тому числі не містить заборони щодо відступлення прав вимоги зобов'язань з оплати інфляційних втрат, 3 % річних, штрафу та судових витрат.

Заміна стягувача на стадії виконання судового рішення шляхом укладення цивільно-правової угоди чинним законодавством не передбачена, однак в даному випадку стягувач у виконавчому провадженні був замінений на підставі ухвали господарського суду м. Києва від 08.09.2015 у справі № 6/49, що прямо передбачено законом.

Відповідно до ч. 1 статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб.

Однак позов не містить доводів щодо порушення, невизнання або оспорювання прав, свобод чи інтересів саме позивача.

Враховуючи вказане суд дійшов висновку, що жодних прав та інтересів позивача при укладенні оспорюваного договору порушено не було.

Крім того, відповідно до ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Обов'язок доказування відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Підсумовуючи сукупність наведених вище фактів та обставин даного спору, які підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає, оскільки заміна стягувача у виконавчому провадженні № 46539079 здійснена на підставі ухвали господарського суду м. Києва від 08.09.2015 у справі № 6/49 з дотриманням вимог закону, позивачем не вказано жодної норми з якою закон пов'язує недійсність оспорюваного правочину, права якого при укладенні оспорюваного договору порушені не були.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49 ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 30 травня 2016 року

Суддя С.В. Балац