Постанова № 58012672, 25.05.2016, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2016 року справа № 823/5389/15

м. Черкаси

10 год. 15 хв.

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Мишенка В.В.,

суддів: Гараня С.М., Тимошенко В.П.

секретаря - Гордієнка Ю.П.,

за участю:

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника Київської обласної профспілкової організації атестованих працівників ОВС України - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ГУ МВС України в Київській області, Головного управління Національної поліції у Київській області, Міністерства внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України, третя особа - Київська обласна профспілкова організація атестованих працівників ОВС України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення коштів за час вимушеного прогулу і моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернувся ОСОБА_1, в якому просить: 1) визнати протиправним та скасувати наказ ГУ УМВС України в Київській області № 591 о/с від 06.11.2015 в частині звільнення майора міліції ОСОБА_1 з ОВС згідно пп. Г п. 64 Положення; 2) зобовязати Міністерство внутрішніх справ України працевлаштувати майора міліції ОСОБА_1 на посаду в ОВС; 3) зобовязати Міністерство внутрішніх справ України виплатити на користь майора міліції ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 06.11.2015 по день розгляду справи в суді; 4) стягнути з ГУ МВС України в Київській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 15000 грн.; 5) зобовязати начальника ГУ Національної поліції в Київській області розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.11.2015 щодо прийняття на службу до Національної поліції та призначити на посаду командира взводу відділу поліції зони Чорнобильської АЕС.

Позов мотивовано тим, що позивача звільнено за відсутності правових підстав і з порушенням вимог законодавства, без врахування наявності пільг у позивача та відсутності пропозицій щодо подальшого працевлаштування при наявності бажання працювати в Національній поліції, а також наявності рівнозначних штатних одиниць у структурі МВС.

Позивач, представник позивача та представник Київської обласної профспілкової організації атестованих працівників ОВС України позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

Представники ГУ МВС України в Київській області та Головного управління Національної поліції у Київській області щодо задоволення адміністративного позову заперечували з підстав викладених у письмових запереченнях, зокрема зазначивши що позивача звільнено з огляду на набуття чинності Законом України Про Національну поліцію у звязку зі скороченням штатів із-за ліквідації органу державної влади.

Представник Міністерства внутрішніх справ України проти задоволення також заперечував з аналогічних підстав, однак додаткового наголошував, що позивач у трудових відносинах з МВС України не перебував, прав позивача МВС України не порушувало, а тому відповідальність перед позивачем відсутня.

Представник Державної казначейської служби України в судове засідання не зявився, причини неявки суду не повідомив.

Заслухавши пояснення осіб, які брали участь у справі, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, проходив службу в органах внутрішніх справ з 1995 року у відповідності до наказу ГУ МВС України в Київській області № 330 о/с від 19.12.1995.

Наказом ГУ УМВС України в Київській області від 06.11.2015 № 591 о/с по відділу зони ЧАЕС, зокрема майора міліції ОСОБА_1 командира 3-го зводу 1-ї роти батальйону патрульної служби (з охорони зони радіоактивного забруднення) відділу зони ЧАЕС, звільнено з ОВС в запас ЗС України за п. 64 г (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Тією ж датою МВС України прийняв наказ № 1388 про визнання такими, що втратили чинність, штатів органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств МВС України.

Суд звернув увагу, що підставою звільнення позивача зазначено Закон України від 2 липня 2015 року № 580-VIII Про Національну поліцію.

Не погоджуючись із прийнятим УМВС рішенням позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні відносини регулюються Законом України від 02.07.2015 № 580-VIІI Про Національну поліцію (далі - Закон) та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 (далі - Положення).

При цьому Верховний Суд України в своїх рішеннях неодноразово висловлював позицію, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

В своїй постанові від 17 лютого 2015 року №21-8а/15 Верховний Суд України зазначив, що будь-який нормативно-правовий акт має межі своєї дії. Так, у часі він може бути обмежений періодом дії, коли має юридичну силу, у просторі - територією, на яку поширюється, за колом осіб - колом осіб, на яких поширюється.

Відповідно до статті 3 КЗпП законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Водночас, питання проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, звільненням із неї, права і обов'язки таких осіб визначені та урегульовані спеціальним законодавством, зокрема Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ Про міліцію (далі - Закон № 565-ХІІ).

Статтею 18 Закону № 565-ХІІ передбачено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Поряд з цим суд враховує, що на час розгляду цієї адміністративної справи Закон України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ Про міліцію втратив чинність та набрав законної сили Закон України від 02.07.2015 № 580-VIІI Про Національну поліцію.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України Про Національну поліцію передбачено, що Національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

Так, пунктом 8 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про Національну поліцію передбачено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Тобто, суд зазначає, що позивач попереджений про звільнення через скорочення штатів в силу Закону. Вжиття роботодавцем заходів для працевлаштування працівника в новоутвореній установі відповідно до вказаного Закону не є обов'язком роботодавця.

Приписами пунктів 9,10,11 Прикінцевих та перехідних положень Закону передбачено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону.

Разом з тим, з аналізу вказаних норм слідує, що працівники міліції можуть бути прийняті на службу до поліції за власним бажанням та у спосіб, визначений п. 9 Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 580-VIІI.

Суд зясував, що ОСОБА_1 не виявив бажання проходити службу в поліції, оскільки жодних рапортів та заяв до УМВС останнім подано не було, що вбачається з витягу журналу обліку вхідних документів з 06.08.2015 по 07.11.2015.

Окрім того, суд не бере як належний доказ, заяву ОСОБА_1 від 07.11.2015 про прийняття його на службу до Поліції та рапорт від 04.11.2015 про звільнення з ОВС у звязку з переходом до Нацполіції, оскільки останні не містять відомостей щодо передачі їх до структури МВС (відсутній штамп вхідної кореспонденції та відповідно присвоєний реєстраційний номер).

Тобто, в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач виявив бажання на прийняття його на службу до поліції з 06.08.2015 до 06.11.2015. Позивач не скористався наданим йому Законом правом на подачу заяви про прийняття на службу до поліції, а отже не підтвердив свою згоду проходити подальшу службу в поліції.

Таким чином, беручи до уваги вищевикладене, суд зазначає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

У цьому контексті слід також зазначити, що пункти 9 та 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" передбачають вирішення питання подальшого проходження служби діючими співробітниками міліції до 06.11.2015. Вказані норми є імперативними, тобто неприйняття працівника на службу до поліції до вказаного терміну є безальтернативною підставою для його звільнення зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Згідно із пп. "г" п. 64 Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Так, постановою Кабінету Міністрів України № 730 від 16.09.2015 фактично ліквідовано територіальні органи МВС України в тому числі і Управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, а отже подальше проходження позивачем служби в цих органах (використання на службі) є неможливим.

Згідно положень ст. 104 ЦК України ліквідація - це така форма припинення діяльності юридичної особи, за якої перестають існувати всі її права та обов'язки без переходу прав та обов'язків у порядку правонаступництва до інших юридичних осіб, тобто є припиненням всіх прав і обов'язків юридичної особи без визначення правонаступника.

Оскільки в даному випадку має місце ліквідації органу публічного права, тому приписи ч. 3 ст. 36 КЗпП України в спірних правовідносинах застосуванню не підлягають.

Стосовно позовної вимоги шодо зобовязаня МВС України працевлаштувати майора міліції ОСОБА_1 на посаду в ОВС, суд зазначає, що у відповідності до ст. 2 КАС України, а також враховуючи норми частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України, якою встановлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, суд зазначає, що оскільки трудового договору між позивачем та МВС України не було укладено, тому і поновлення в МВС України не передбачено.

Що ж стосується інших позовних вимог, то останні є похідними, а тому задоволенню також не підлягають.

Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, враховуючи, що станом на 06.11.2015 позивач не був прийнятий на службу в органи поліції, суд приходить до висновку, що УМВС України у Київській області в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України прийняло оскаржуваний наказ від 06.11.2015 № 591 о/с.

Керуючись ст.ст. 159 163, 254-256 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд в порядку ст. 185-187 КАС України.

Головуючийсуддя В.В. Мишенко

Судді С.М. Гарань

ОСОБА_4