Постанова № 58011889, 27.05.2016, Луганський окружний адміністративний суд

12.3

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 травня 2016 рокуСєвєродонецькСправа № 812/218/16

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Ковальової Т.І.,

при секретарі судового засідання: Бутенко К.В.,

без участі сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Луганській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державна судова адміністрація України, головне управління Державної казначейської служби України у Луганській області про визнання протиправною відмови, зобовязання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

16 березня 2016 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Луганській області про визнання протиправною відмови, зобовязання вчинити певні дії.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2016 року залучено до участі в адміністративній справі № 812/218/16 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Державну судову адміністрацію України (адреса: 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5) та головне управління Державної казначейської служби України у Луганській області (адреса: просп. Центральний, 59, м. Сєвєродонецьк, Луганська обл., 93400).

В обґрунтування позовних вимог позивач вказала, що 12.04.1976 вона призначена на посаду судді Кремінського районного суду Луганської області.

В березні 2014 року до ОСОБА_2 Юстиції України позивачем подано заяву про відставку у звязку з досягненням позивачем 65-річного віку і з цього часу я не маю права працювати на посаді судді. Протягом місяця, як це зазначено в Законі, позивача не звільнили з невідомих для неї причин.

Заяву Верховною ОСОБА_2 України було розглянуто лише 12 листопада 2015 року.

30 листопада 2015 року позивача звільнено з займаної посади судді Кремінського районного суду Луганської області, у звязку з поданням заяви про відставку.

Станом на 30.11.2015, тобто на день звільнення позивач має 39 років 07 місяців 19 днів стажу роботи судді, що дає право на відставку та отримання щомісячного грошового утримання судді у відставці.

Позивач звернулася до судової адміністрації з заявою про виплату їй вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, але судова адміністрація у виплаті вихідної допомоги у розмірі неоподаткованих 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, відмовила, посилаючись на те, що Закон про виплату позивачу 10 місячних заробітних плат за останньою посадою втратив силу.

Відповідач зменшив позивачу суддівську винагороду до однієї мінімальної заробітної плати в період з 1 січня по 1 квітня 2015 року, і в період з 1 квітня 2015 року по 30 листопада 2015 року, тобто по день звільнення позивача до 10 мінімальних заробітних плат замість 12 місячних заробітних плат, як це передбачено ст. 129 Закону України «Про судоустрій та статус судді», крім цього за період з 1 січня по 30 листопада 2015 року позивачу не виплачувалася щомісячна доплата за вислугу років, а на заяву про перерахунок суддівської винагороди за період з 1 січня по 1 квітня 2015 року, а також в період з 1 квітня 2015 року по 30 листопада 2015 року, з врахуванням окладу і щомісячних доплат за вислугу років перерахунок, позивачу відмовили, посилаючись на те, що 28 грудня 2014 року та 12 лютого 2015 були внесені зміни ЗУ «Про судоустрій і статус суддів».

На думку позивача, така бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації в Луганській області в невиплаті вихідної допомоги у звязку з виходом у відставку в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, а також виплата суддівської винагороди не в повному розмірі і без щомісячної доплати за вислугу років є незаконною та необгрунтованою.

На момент подання позивачем заяви про відставку, тобто на момент виникнення спірних відносин, чинним був ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-У1 в редакції 07.07.2010, але територіальне управління Державної судової адміністрації в Луганській області проявило бездіяльність та не нарахувало і не виплатило належну позивачу вихідну допомогу судді у звязку з виходом у відставку у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, а розмір суддівської винагороди з 1 січня 2015 року по 30 листопада 2015 року, виплатило без врахування вимог Закону, який діяв на момент виникнення спірних відносин, без виплати належної щомісячної доплати за вислугу років.

Відповідно до ст. 129 Закону України ««Про судоустрій і статус суддів» у редакції, яка діяла на час подання позивачем заяви про відставку, тобто на час виникнення спірних відносин суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат, в тому числі і за вислугу років. Посадовий оклад судді місцевого суду з 1 січня 2014 року складає 12 мінімальних заробітних плат.

На думку позивача вона мала право на відставку і підтвердила своє право заявою, яку подала до ОСОБА_2 Юстиції України в квітні 2014 року, її право на щомісячне грошове утримання судді у відставці ґрунтується на положеннях закону, який діяв на дату виникнення такого права.

На розгляд до ОСОБА_2 Юстиції України матеріали з заявою позивача про відставку направлені Кремінським районним судом Луганської області 28.04.2014 за номером 4056/14вих., але ОСОБА_2 юстиції не розглянула питання про мою відставку протягом місяця, як це передбачено діючим Законом, в чому моя провина відсутня, чим позбавила мене права отримати належні мені виплати відповідно до Закону, який діяв на момент звернення мною з заявою про відставку без вирішення цього питання в судовому порядку.

Заява позивача про звільнення з посади судді у відставку розглянута була відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, що діяла на квітень 2014 року, тобто на момент подачі нею заяви, а тому позивач вважає, що її статус як судді у відставці регулюється нормами Закону, який діяв на момент подання нею заяви про вихід у відставку, а зміни до ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» від 28 грудня 2014 року та 12 лютого 2015 року не можуть бути враховані, оскільки її право на відставку виникло ще до внесення змін до Закону.

Позивач, належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не прибула, розгляд справи просила суд проводити без її участі.

Представник відповідача належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, не прибув у судове засідання, розгляд справи просив проводити без участі уповноваженого представника відповідача. Надав суду письмові заперечення (а.с.43а-46) відповідно до яких зазначив, що Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України» від 27.03.2014 року № 1166 - VII було виключено ст.136 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів» щодо виплати вихідної допомоги суддям.

Рішення про відставку позивача було прийнято Постановою ОСОБА_3 України 12.10.2015 №788- VIII «Про звільнення суддів», таким чином діюче на цей час законодавство України не передбачало виплату вихідної допомоги.

Згідно зі статтею 147 Конституції України, єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд України, який вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України та Законів України.

На даний час положення Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України » від 27.03.2014 року №1166-УІІ, щодо виплати вихідної допомоги не визнані неконституційними, а також стосовно них відсутнє тлумачення Конституційного Суду України.

Нарахування та виплата позивачці суддівської винагороди в січні - березні 2015 року проводилось на підставі пункту «9 статті 129 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» в редакції Закону України №76 від 28.12.2014р. «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», а саме 9. Судді з моменту закінчення його повноважень до моменту прийняття рішення про його звільнення (відставку) здійснюється виплата суддівської винагороди у розмірі однієї мінімальної заробітної плати у розрахунку за повний календарний місяць».

Нарахування та виплата ОСОБА_1 суддівської винагороди в квітні- грудні 2015 року проводилась на підставі пункту 10 статті 133 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» в редакції Закону України №192 від 12.02.2015р. «Про забезпечення права на справедливий суд», а саме «10. Суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплати до посадового окладу».

Рішення про відставку позивача було прийнято Постановою ОСОБА_3 України 12.10.2015 №788- VIII «Про звільнення суддів», таким чином діюче на цей час законодавство України не передбачало виплату вихідної допомоги.

Згідно зі статтею 147 Конституції України, єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд України, який вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України та Законів України.

На даний час ні Закон України №76 від 28.12.2014р. «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», ні Закон України №192 від 12.02.2015р. «Про забезпечення права на справедливий суд», щодо щомісячних доплат до суддівської винагороди не визнані неконституційними, а також стосовно них відсутнє тлумачення Конституційного Суду України.

Статтею 100 КАСУ визначено, що адміністративний позов поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

Рішення про відставку позивача було прийнято Постановою ОСОБА_3 України 12.10.2015 №788- VIII «Про звільнення суддів» позов було подано у березні 2016 року.

Позивач у своєму позові не вказує поважних підстав пропущення строку звернення до адміністративного суду у березні 2016 року за вимогою сплатити вихідну допомогу судді у відставці з 30.11.2015, таким чином не має поважних причин розглядати позов з порушеними строками звернення до суду.

На підставі вищенаведеного представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Державної судової адміністрації України, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, не прибув у судове засідання, розгляд справи просив проводити без його участі, надав через канцелярію суду письмові заперечення відповідно до яких зазначено наступне.

Згідно зі статтею 100 Закону суддя звільняється з посади шляхом прийняття рішення про його звільнення органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених частиною 5 статті 126 Конституції України, за поданням ОСОБА_2 ради юстиції.

Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до ОСОБА_2 ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання ОСОБА_2 рада юстиції повідомляє про це ОСОБА_2 кваліфікаційну комісію суддів України.

Крім того, частиною 4 статті 109 Закону було встановлено, що суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

Відтак, визначальною умовою для отримання суддею вихідної допомоги був вихід у відставку, а не факт подання заяви про відставку до ОСОБА_2 ради юстиції.

Крім того, 12 лютого 2015 року Верховною ОСОБА_2 України було прийнято Закон України № 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд", який набрав чинності 28 березня 2015 року. Проте, у вказаному Законі не наведено визначення щодо виплати вихідної допомоги судді у звязку з відставкою.

Акт про призначення (обрання) суддею чи звільнення судді з посади є правовою підставою для виникнення або закінчення конкретних трудових відносин особи як судді з державою. У таких відносинах роботодавцем є держава, а на голову суду покладається обов'язок оформити ці відносини та встановити початковий або кінцевий момент їх виникнення з призначенням, пов'язаних з цим, відповідних виплат.

Наказ голови Кремінського районного суду Луганської області від 30.11.2015 №37-ОС "Про звільнення судді Кіяшко В.Г." не містить зобов'язання здійснити виплату позивачу, який звільнений у зв'язку з поданням заяви про відставку, вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Даний локальний розпорядчий документ являється як і доказом по справі, так і юридичним фактом, що слугує підставою для здійснення/не здійснення виплат розпорядником коштів.

Щодо посилання позивача на порушення його прав і свобод, які виникли в звязку з невиплатою йому вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, є не обґрунтованими, оскільки Конституційний Суд України у своїх рішеннях не відносить вихідну допомогу до конституційних гарантій незалежності судді, а її невиплату до звуження конституційних прав судді.

Так, відповідно до п.3.2 рішення Конституційного Суду України №10- рп/2013 від 19.11.2013 року за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку.

У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

На думку представника третьої особи, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною ОСОБА_2 України постанови про звільнення позивача.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмети спору головного управління Державної казначейської служби України в Луганській області, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, не прибув у судове засідання, причини неявки суду не повідомив.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.69-72 КАС України, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 15 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Згідно із ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби та спори за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.

Таким чином, наявний спір пов'язаний з проходженням публічної служби.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 народилася 25 травня 1949 року, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.22,23).

12.04.1976 позивач призначена на посаду судді Кремінського районного суду Луганської області (а.с.12).

28.04.2014 згідно заяви ОСОБА_1 Кремінським районним судом Луганської області надіслано матеріали про звільнення позивача до ОСОБА_2 Юстиції України (а.с.10,14).

На підставі постанови Верховної ради України «Про звільнення суддів» Наказом голови Кремінського районного суду Луганської області від 30.11.2015 № 37-ОС, позивача звільнено з посади судді у звязку з поданням заяви про відставку та виходом на пенсію 30.11.2015, виплачено компенсацію за невикористану відпустку (а.с.9, 17-21).

Станом на 30.11.2015 позивач має 39 років 07 місяців 19 днів стажу роботи судді (а.с.12, 24-27).

Позивачем подано до відповідача заяву від 11.01.2016 про виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат на підставі статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції до 27.03.2014), що не заперечують сторони по справі. Листом від 20.01.2016 відповідачем відмовлено у виплаті вихідної допомоги (а.с.10).

Позивачем 11.02.2016 подано до відповідача заяву від 11.02.2016 про виплату суддівської винагороди у січні - березні 2015. Листом від 15.02.2016 відповідачем відмовлено у здійсненні відповідних виплат (а.с.16).

Щодо строку звернення до адміністративного суду, слід зазначити, що відповідно до ч.3 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Позивач звільнена з займаної посади 30.11.2015, проте письмову відмову про виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат та виплату суддівської винагороди у січні - березні 2015, отримала 11.01.2016 та 11.02.2016 відповідно.

На підставі письмової відмови відповідача ОСОБА_1 звернулась 12.03.2016 до адміністративного суду з даним позовом, предметом якого є відмова відповідача у здійсненні виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат та виплати суддівської винагороди.

У рішеннях по справі Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії від 13 січня 2000 року та по справі Перес де ОСОБА_2 Каваніллес проти Іспанії від 28 жовтня 1998року, Європейський суд з прав людини зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог.

Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

До того ж, ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

З огляду на вищевикладене, суд не бере до уваги посилання відповідача на те, що не має поважних причин розглядати позов з порушеними строками звернення до суду.

Щодо позовних вимог позивача про визнання протиправною відмови Територіального управління Державної Судової адміністрації в Луганській області в виплаті неоподаткованої вихідної допомоги судді у звязку з виходом у відставку у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою та зобовязання здійснити таку виплату, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог п.9 ч.4 ст.126 Конституції України суддя звільняється з посади органом, що його обрав у разі подання суддею заяви про відставку.

Як зазначено в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України у справі №1-1/2013 за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103,109,131,135,136,137, підпункту 1 пункту 2 розділу ХІІ «Прикінцеві положення», абзацу четвертого пункту 3, абзацу четвертого пункту 5 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 19.11.2013 р. №10-рп/2013, аналіз розділу VІІІ Конституції України та Закону №2453 дає Конституційному Суду України підстави для висновку, що відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання і гарантій недоторканості, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.

Крім того, в цьому ж Рішенні зазначено, що Конституційний Суд України вважає, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків ( п.3.2 Рішення Конституційного Суду України у справі №1-1/2013).

Згідно ч.1 ст.109 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» № 2453-VI від 07.07.2010 року (в редакції чинній на момент звернення з заявою про відставку) - суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву у відставку. У частині 3 вказаної статті зазначається, що заява про відставку подається суддею безпосередньо до ОСОБА_2 юстиції, яка протягом одного місяця з надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.

Як встановлено у судовому засіданні, станом на момент подачі заяви про відставку, а саме у квітні 2014 року робота позивача на посаді судді складала понад 20 років. Стаж роботи на момент звільнення 30.11.2015 становить 39 років 7 місяців 19 днів.

Відповідно до вимог ст.129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (№ 2453-VI від 07.07.2010 року) (в редакції чинній на момент звернення з заявою про відставку) суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України «Про конституційний суд України» та не може визначатися іншими нормативно - правовими актами. Згідно до ч.2 даної статті суддівська винагорода (у конкретному випадку) складається з посадового окладу та доплат за вислугу років.

У довідці про заробітну плату для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці вказано, що його заробітна плата станом на 01.12.2015 склала 24804,00 грн. (а.с.13).

Згідно ч.1 ст.136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (№ 2453-VI від 07.07.2010 року) судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна неоподатковувана допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Суд зазначає, що позивача звільнено з посади судді у відставку 30.11.2015 з незалежних від нього обставин.

Закон України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» № 1166-VII від 27.03.2014 року, яким скасовано статтю 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI від 07.07.2010 року, набрав чинності лише з 01.05.2014 року, тобто після звернення з заявою про вихід у відставку (квітень 2014 року).

Стаття 19 ч.2 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 3 статті 22 Конституції України застерігає, що при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Із загального змісту статті 22 Конституції України можна зробити висновок, що права і свободи людини і громадянина в нашій державі можуть тільки розширюватись, удосконалюватись, але ніяким чином не звужуватись.

На зазначене вказують і рішення Конституційного суду України у справах про гарантії незалежності суддів від 18.06.2007 року № 4-рп (2007) та про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання від 11.10.2005 року (2005), що Конституція України не допускає будь-яких обмежень у правах судді на заробітну плату, пенсію, щомісячне довічне грошову утримання, тощо.

Забезпечення гідного статусу життєвого рівня є обов'язком держави, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, належне матеріальне та соціальне забезпечення судді, як гарантія його незалежності приписане і статтею 47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Статтею 127 Конституції України та статтею 53 Закон України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції чинній на момент звернення з заявою про відставку) обмежують суддю у поєднанні своєї діяльності з підприємницькою або адвокатською діяльністю, будь-якою іншою оплачуваною роботою.

Зазначені обмеження держава гарантувала компенсувати шляхом виплати допомоги при виході судді у відставку, підвищення заробітної плати, пенсії тощо.

Згідно статей 23, 25 Загальної Декларації прав людини, кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої, та її сім'ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення, але цього всього держава незаконно позбавила позивача.

Таким чином, право на відставку позивачем реалізовано до набрання чинності Законом № 1166- VІІ, яким із Закону № 2453- VІ виключено ст. 136, а тому наявні правові підстави для нарахування та виплати позивачу як судді у відставці вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою та реалізованого права на відставку.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог позивача в частині визнання протиправною відмови Територіального управління Державної судової адміністрації України у Луганській області у виплаті неоподаткованої вихідної допомоги судді Кіяшко В.Г. у звязку з виходом у відставку у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою та зобовязання першого прийняти рішення про виплату ОСОБА_1 - судді у відставці, відповідно до вимог Закону України № 2453-У1 «Про судоустрій та статус суддів», в редакції, яка діяла на час подання заяви про відставку, вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Стосовно позовних вимог позивача про визнання протиправною відмови Територіального управління Державної судової адміністрації України у Луганській області щодо перерахунку ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.01.2015 по 30.11.2015 та зобовязання відповідача здійснити перерахунок суддівської винагороди за вказаний період, з урахуванням щомісячних доплат за вислугу років, суд зазначає наступне.

Статтею 102 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (№ 2453-VI від 07.07.2010 року) (в редакції чинній на момент звернення з заявою про відставку 24.04.2014 р.) суддя звільняється з посади за віком з наступного дня після досягнення ним шістдесяти п'яти років.

ОСОБА_2 кваліфікаційна комісія суддів України не пізніш як за місяць до дня, зазначеного у частині першій цієї статті, зобов'язана повідомити ОСОБА_2 раду юстиції про наявність підстави для звільнення судді.

ОСОБА_2 рада юстиції вносить подання про звільнення судді у зв'язку з досягненням ним шістдесяти п'яти років до органу, який обрав або призначив суддю, не пізніш як за п'ятнадцять днів до дня, зазначеного у частині першій цієї статті.

Якщо суддю з будь-яких причин не звільнено з посади, він не може здійснювати свої повноваження зі здійснення правосуддя з наступного дня після досягнення шістдесяти п'яти років.

Як встановлено у судовому засіданні, позивач народилась 25 травня 1949 року, тобто 25 травня 2014 року досягла 65 років, таким чином вищевказаною нормою статті прямо передбачено не здійснення своїх повноважень зі здійснення правосуддя з наступного дня після досягнення шістдесяти п'яти років.

Отже, починаючи з 26 травня 2014 року позивач не здійснювала свої повноваження зі здійснення правосуддя.

Відповідно до п.9 ст.129 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» в редакції Закону України № 76 від 28.12.2014 «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» судді з моменту закінчення його повноважень до моменту прийняття рішення про його звільнення (відставку) здійснюється виплату суддівської винагороди у розмірі однієї мінімальної заробітної плати у розрахунку за повний календарний місяць.

З листа територіального управління Державної судової адміністрації України у Луганській області № 251/16 від 15.02.2016 вбачається, що нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди у січні березні 2015 року здійснювалась на підставі п.9 ст.129 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» в редакції Закону України № 76 від 28.12.2014 «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», що підтверджується довідкою про доходи від 12.02.2016 (а.с.15,16).

Відповідно до п.10 ст.133 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» в редакції Закону України № 192 від 12.02.2015 «Про забезпечення права на справедливий суд» суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

З листа територіального управління Державної судової адміністрації України у Луганській області № 251/16 від 15.02.2016 вбачається, що нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди у квітні грудні 2015 року здійснювалась на підставі п.10 ст.133 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» в редакції Закону України № 192 від 12.02.2015 «Про забезпечення права на справедливий суд», що підтверджується довідкою про доходи від 12.02.2016 (а.с.15,16).

На момент розгляду справи норми Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у новій редакції, зокрема, ч.10 ст. 133 цього Закону, не визнано не конституційними, не скасовано та не змінено.

З урахуванням вищенаведеного, відповідач діяв відповідно до вимог законодавства, а тому позовні вимоги в частині визнання протиправною відмови Територіального управління Державної судової адміністрації України у Луганській області щодо перерахунку ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.01.2015 по 30.11.2015 та зобовязання відповідача здійснити перерахунок суддівської винагороди за вказаний період, з урахуванням щомісячних доплат за вислугу років, задоволенню не підлягають.

Питання щодо розподілу судових витрат за приписами ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст. ст. 2, 3, 9, 17-18, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Луганській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державна судова адміністрація України, головне управління Державної казначейської служби України у Луганській області про визнання протиправною відмови, зобовязання вчинити певні дії,- задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Територіального управління Державної судової адміністрації України у Луганській області у виплаті ОСОБА_1 вихідної неоподатковуваної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Зобовязати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну неоподатковувану допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

В іншій частині позовних вимог відмовити за необґрунтованістю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Повний текст постанови складено та підписано 31 травня 2016 року.

Суддя ОСОБА_4