Рішення № 58011183, 25.05.2016, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 750/12452/15-ц Провадження № 22-ц/795/787/2016 Категорія - цивільнаГоловуючий у I інстанції - Карапута Л. В. Доповідач - Острянський В. І.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2016 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіОСТРЯНСЬКОГО В.І.,суддів:МАМОНОВОЇ О.Є., ШИТЧЕНКО Н.В.,при секретарі:ЗІНЬКОВЕЦЬ О.О., ШАПКО В.М.,за участю:представника позивача ОСОБА_6, відповідача ОСОБА_7 та його представника ОСОБА_8,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 02 березня 2016 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія» до ОСОБА_7 про визнання договору недійсним та відшкодування матеріальної шкоди,

в с т а н о в и в:

У грудні 2015 року Приватне акціонерне товариство „Страхове товариство „Гарантія" звернулось з позоваом до ОСОБА_7 про відшкодування матеріальних збитків та про визнання договору недійсним, посилаючись на те,

що 27 червня 2008 року між ВАТ „Банк Демарк" (далі - Банк) і Дочірнім підприємством „Ресурс-Гарантія" АСТ „Гарантія" (далі-Боржник) в особі директора ОСОБА_7 було укладено кредитний договір № 731, за яким Банк відкрив Боржнику кредитну лінію в сумі 500 000,00 грн. для поточної діяльності підприємства з кінцевим строком повернення кредитних коштів 28 вересня 2009 року;

що в якості забезпечення виконання Боржником своїх зобов"язань за цим кредитним договором 01 07.2008 року між ВАТ „СТ „Гарантія" ( ПрАТ „СТ „Гарантія") і Банком „Демарк" було укладено договір застави майнових прав, згідно з яким забезпечувалися вимоги Банку у випадку невиконання або неналежного виконання Боржником зобов"язань, що випливають з кредитного договору;

що 26 вересня 2008 року між ВАТ Банк „Демарк" та Дочірнім підприємством „Ресурс-Гарантія" АСТ „Гарантія" в особі директора ОСОБА_7 було укладено кредитний договір № 1149, за яким Банк відкрив Боржнику кредитну лінію у сумі 500 000, 00 грн. для забезпечення поточної діяльності підприємства з кінцевим терміном повернення кредитних коштів 25 вересня 2009 року;

що в якості забезпечення зобов"язань за цим кредитним договором 26 вересня 2008 року між ВАТ „СТ Гарантія" ( ПрАТ „СТ „Гарантія") та Банком „Демарк" було укладено договір застави майнових прав на грошовий кредит.

Позивач далі вказує, що у зв"язку з невиконанням Боржником умов зазначених кредитних договорів, Банк, керуючись умовами договорів застави майнових прав щомісяця здійснював списання коштів з депозитного рахунку АСТ „Гарантія" (ПрАТ „СТ „Гарантія") і у такий спосіб було списано основного боргу та відсотків за користування кредитами в сумі 1 121 000,00 грн.

Зазначив, що в період дії кредитних договорів у зв"язку з неналежним виконанням Боржником взятих зобов"язань 08 липня 2009 року між ВАТ „СТ „Гарантія", Дочірнім підприємством „Ресурс-Гарантія" та фізичною особою ОСОБА_7 було укладено договір поруки, за умовами якого відповідач ОСОБА_7 взяв на себе солідарне зобов"язання перед Кредитором (ВАТ „СТ „Гарантія") відповідати всім своїм майном, на яке може бути звернено стягнення згідно з законодавством.

У подальшому 31 жовтня 2011 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про стягнення боргу і в ході розгляду справи на підставі проведеної судом почеркознавчої експертизи було встановлено, що підпис у договорі поруки, як від імені директора ДП „Ресурс-Гарантія", так і від імені фізичної особи ОСОБА_7 виконані не ОСОБА_7, а іншою особою.

Вбачаючи, що ОСОБА_7 використовував цей договір поруки в особистих інтересах, позивач звернувся з заявою до правоохоронних органів про порушення кримінального провадження та проведення досудового слідства. І за результатами досудового розслідування дане кримінальне провадження було скероване до суду з клопотанням прокуратури м.Чернігова про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_7 на підставі ст.49 КК України у зв"язку зі спливом строків давності для притягнення до кримінальної відповідальності.

Позивач далі вказав, що Деснянський районний суд м.Чернігова, постановлюючи ухвалу від 03 липня 2015 року про звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності, у її описовій частині зазначив, що 08.07.2009 року у денний час ОСОБА_7, маючи при собі підробний договір поруки від 08.07.2009 року, підписаний від імені кредитора ВАТ „СТ „Гарантія" президентом Ногачем М.І. і скріплений печаткою товариства, від імені боржника ДП „Ресурс-Гарантія" директором підприємства ОСОБА_7 та від його імені, як поручителя, і достовірно знаючи, що його підписи у цьому договорі, як фізичної особи та як директора ДП „Ресурс-Гарантія" виконані не ним, з метою надання неправдивої інформації про забезпечення зобов"язань ДП „Ресурс-Гарантія" та створення фіктивних умов гарантування їх виконання перед заставодавцем, надав вказаний договір президенту ВАТ „СТ „Гарантія" Ногачу М.І.

Отже, вважає позивач, відповідач ОСОБА_7 навмисне шляхом обману використав у своїх цілях фіктивний договір поруки від 08.07.2009 року та знівелював права та обов"яки сторін за цим договором з метою уникнення від відповідальності і приймаючи до уваги, що позивачу про обман у діях відповідача стало відомо лише 03.07.2015 року з ухвали Деснянського районного суду м.Чернігова, то і перебіг строку позовної давності повинен рахуватись з 03.07.2015 року.

Тому, пославшись на ці обставини, позивач просив суд: поновити строк позовної давності; договір поруки від 08.07.2009 року, укладений між ВАТ „СТ „Гарантія" (кредитор), ДП „Ресурс-Гарантія" (боржник) і ОСОБА_7 (поручитель) визнати недійсним, як такий, що укладений під впливом обману; стягнути з ОСОБА_7 в користь ПрАТ „Страхове товариство „Гарантія" 2 242 000,00 грн. матеріального збитку у подвійному розмірі.

У подальшому згідно з заявою позивач ПрАТ „Страхове товариство „Гарантія" від 28 грудня 2015 року уточнив позовні вимоги в частині стягнення збитків і, посилаючись на ті ж обставини, просив суд стягнути з ОСОБА_7 в користь ПрАТ „Страхове товариство „Гарантія" 1 121 000,00 грн. матеріальних збитків та звільнити позивача від сплати судового збору на підставі п.6 ст.5 Закону України „Про судовий збір".

Рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 02 березня 2016 року позов ПрАТ „Страхове товариство „Гарантія" до ОСОБА_7 про визнання договору недійсним та про відшкодування матеріальної шкоди було задоволено.

Визнано договір поруки від 08 липня 2016 року, укладений між ВАТ „Страхове товариство „Гарантія" ( ПрАТ „Страхове товариство „Гарантія"), Дочірнім підприємством „Ресурс-Гарантія" і фізичною особою ОСОБА_7 недійсним.

Стягнуто з ОСОБА_7 в користь ПрАТ „Страхове товариство „Гарантія" 1 121 000,00 грн. матеріальної шкоди та стягнуто з ОСОБА_7 в користь держави 16 815,00 грн. судових витрат.

У апеляційній скарзі ОСОБА_7 ставить питання про скасування рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 02 березня 2016 року та про постановлення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права. Зокрема, апелянт вказує на те, що суд, правильно встановивши обставини про те, що ДП „Ресурс-Гарантія", як боржник за кредитними договорами, умов цих договорів про повернення кредитних коштів не виконало, тому за договорами застави майнових прав Банк „Демарк" набув права на списання грошових коштів з рахунку ВАТ „Страхове товариство „Гарантія" в розмірі 1 121 000,00 грн., однак прийшов до хибного висноваку про стягнення цих коштів з відповідача ОСОБА_7. Що рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 20.06.2012 року, яке набуло чинності, в задоволенні позову ПрАТ „Страхове товариство „Гарантія" до ОСОБА_7, як поручителя, про стягнення заборгованості за кредитними договорами в сумі 1 121 000,00 грн. було відмовлено, в т.ч. і з підстав, що договір поруки є припиненим, та що цим рішенням на підставі висновку судово-почеркознавчої експертизи Чернігівського відділення КНДІСЕ за № 285-286/12-24 від 12.04.2012 року, було встановлено, що підписи в договорі поруки від імені ОСОБА_7, який діяв від себе особисто та як директор ДП „Ресурс-Гаравнтія" виконані не ОСОБА_7, однак суд не взяв до уваги ці обставини.

Вказує, що ОСОБА_7, як фізична особа, не є учасником договірних правовідносин, що виникли між ВАТ „Банк Демарк", ВАТ „СТ „Гарантія" і ДП ВАТ „СТ „Гарантія" „Ресурс-Гарантія" за кредитними договорами від 27.06.2008 року і від 26.09.2008 року та договорами застави майнових прав від 01.07.2008 року і від 26.09.2008 року та що збитки позивачу, про які заявлено позов, були заподіяні невиконанням ДП „Ресурс-Гарантія" своїх зобов"язань за цими кредитними договорами і саме ця особа є належним відповідачем у справі.

Що суд прийшов до хибного висновку про те, що відповідач шляхом обману заподіяв позивачу збитки в сумі 1 121 000,00 грн., оскільки порука, на думку апелянта, є одностороннім правочином і наявність умислу в діях відповідача, значення обставин, щодо яких особу введено в оману і сам факт обману необхідно довести позивачу на підставі належних і допустимих доказів, однак таких доказів позивач суду не надав і суд таких доказів не досліджував.

Зазначає, що суд, вирішивши справу, стягнув з відповідача матеріальну шкоду за правилами ст.1166 ЦК України, однак позивач не посилався на цей закон і просив стягнути збитки, заподіяні шляхом обману за правилами ст.230 ЦК України, тому апелянт вважає, що суд вийшов за межі заявлених вимог.

Що суд безпідставно застосував правила ч.4 ст.61 ЦПК України про те, що вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов"язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою і звільнив позивача від доказування винних дій відповідача у заподіянні збитків позивачу, оскільки між діями відповідача та заподіяними збитками позивачу відсутній причинно-наслідковий зв"язок.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Постановивши рішення, місцевий суд виходив з того, що ДП „Ресурс-Гарантія" у червні і вересні 2008 року уклало з ВАТ „Банк „Демарк" кредитні договори №№ 731 і 1149, згідно з якими підприємством було отримано від Банку відповідно 500 000 грн. до 26.06.2009 року і 500 000 грн. до 25.09.2009 року; що згідно з договорами застави майнових прав від 01.07.2008 року та від 26.09.2008 року ВАТ „Страхове товариство „Гарантія", як майновий поручитель ДП „Ресурс-Гарантія" по виконанню цих кредитних договорів, у зв"язку з невиконанням ДП „Ресурс-Гарантія" зобов"язань за кредитними договорами, погасило 02 жовтня 2009 року Банку заборгованість ДП „Ресурс-Гарантія", шляхом списання Банком з депозитного рахунку ВАТ „Страхове товариство „Гарантія" 1 121 000 грн.; що 08.07.2009 року було укладено трьохсторонній договір поруки між ВАТ Страхове товариство „Гарантія", як кредитором, Дочірнім підприємством „Ресурс-Гарантія", як боржником, і ОСОБА_7, як поручителем, за яким поручитель взяв на себе солідарне зобов"язання перед кредитором відповідати по зобов"язаннях боржника у зв"язку з виконанням кредитором своїх обов"язків по договорах застави майнових прав від 01.07.2008 року і від 26.09.2008 року.

Суд вказав, що рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 20.06.2012 року в задоволенні позову ПрАТ „Страхове товариство „Гарантія" до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості в сумі 1 121 000 грн., як боргу, що виник в силу договору поруки від 08.07.2009 року було відмовлено та що цим рішенням на підставі висновку судово-почеркознавчої експертизи № 285-286/12-24 від 12.04.2012 року, було встановлено, що підписи в договорі поруки від імені ОСОБА_7, який діяв від себе особисто та як директор ДП „Ресурс-Гарантія" виконані не ОСОБА_7 та що ухвалою Деснянського районного суду м.Чернігова від 03 липня 2015 року ОСОБА_7 був звільнений від кримінальної відповідальності за ознаками ч.3 ст.358 КК України у зв"язку з закінченням строків давності. Тому суд, пославшись на правила ч.3 ст.61 ЦПК України, вважав, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини та поклав їх в основу оскаржуваного рішення. Суд, аналізуючи норми ЦК України, щодо правочинів, зазначив, що у разі непідписання договору особою, зазначеного в ньому як сторона, то такий договір може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи чи іншої заінтересованої особи та що згідно з правилами ст.230 ЦК України якщо сторона навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним і з винної у обмані сторони в користь іншої сторони стягуються збитки у подвійному розмірі. Тому оцінивши наведене в сукупності, місцевий суд прийшов до висновку про те, що договір поруки від 08 липня 2009 року було вчинено під впливом обману з боку ОСОБА_7, як представника боржника і як фізичною особою, і підлягає визнанню недійсним, а з відповідача в користь позивача за правилами ст.1166 ЦК України, як особи, діями якої позивачу заподіяно шкоду, необхідно стягнути 1 121 000 грн.

Проте з таким висновком місцевого суду не може погодитись апеляційний суд.

З матеріалів справи видно, що позивач ПрАТ „Страхове товариство „Гарантія", заявивши вимоги про відшкодування матеріальних збитків та про визнання договору недійсним, посилався на те, що відповідач ОСОБА_7 навмисно ввів позивача в оману щодо обставин, які мають істотне значення при укладенні договору поруки, тому цей договір від 08 липня 2009 року між ВАТ „Страхове товариство „Гарантія", Дочірнім підприємством „Ресурс-Гарантія" і ОСОБА_7 необхідно визнати недійсним та стягнути з ОСОБА_7 матеріальні збитки, як особи, яка застосувала обман, згідно з ст.230 ЦК України, після уточнення вимог в цій частині, в розмірі 1 121 000 грн..

Позивач обгрунтовував свої вимоги щодо введення його в оману за правилами ст.230 ЦК України, змістом ухвали Деснянського районного суду м.Чернігова від 03.07.2015 року, яка була постановлена у кримінальному провадженні, про звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності у зв"язку із закінченням строків давності та про закриття щодо нього кримінального провадження.

Однак місцевий суд у порушення вимог цивільно-процесуального закону не встановив характер спірних правовідносин і помилково застосував при їх вирішенні правила частини 3 ст.61 ЦПК України про те, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, т.я. дана норма цивільного процесуального закону згідно з чинним законодавством не регулює правовідносин, які виникли у зв"язку з постановленням наведеної ухвали в кримінальному провадженні. Апеляційнй суд вважає, що дане порушення закону у даній справі є визначальним і призвело до неправильного вирішення справи.

Суд першої інстанції, прийшовши до хибного висновку про наявність обману з боку відповідача при укладенні договору поруки від 08 липня 2009 року, також безпідставно застосував ст.1166 ЦК України, оскільки ст.230 ЦК України самостійно регулює порядок та розмір відшкодування збитків, завданих у зв"язку з вчиненням правочину під впливом обману.

Інших належних і допустимих доказів на підтвердження дій відповідача по введенню в оману позивача при укладенні договору поруки від 08 липня 2009 року позивачем суду не було надано.

Оцінюючи позовні вимоги, доводи скарги та надані докази в сукупності, апеляційний суд вважає, що позивачем не доведено факту вчинення ним договору поруки від 08 липня 2009 року під впливом обману з боку відповідача ОСОБА_7, тому заявлені позовні вимоги про відшкодування матеріальних збитків та про визнання договору недійсним не можуть бути задоволеними, а оскаржуване судове рішення з цих підстав не може вважатись законним і обгрунтованим і підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд прийшов до хибного висновку про те, що відповідач шляхом обману заподіяв позивачу збитки в сумі 1 121 000 грн.; що позивач не довів суду на підставі належних і допустимих доказів факт обману відповідачем позивача при укладенні договору поруки від 08 липня 2009 року та що суд помилково застосував до спірних правовідносин ст.1166 ЦК України підлягають врахуванню.

Суд вирішує питання про судові витрати згідно з правилами ст.88 ЦПК України.

За подання позовної заяви до місцевого суду з урахуванням її уточнення позивач мав сплатити 18 тисяч 033,00 грн. (16815,00 + 1218,00=18033,00).

Суд виходить з того, що позивач обгрунтував свої вимоги ст.230 ЦК України, а посилання ПрАТ „СТ „Гарантія" на ухвалу Деснянського районного суду м.Чернігова від 03 липня 2015 року, постановлену у кримінальному провадженні про звільнення відповідача від кримінальної відповідальності у зв"язку із закінченням строків давності і про закриття у зв"язку з цим кримінального провадження, як на підставу для звільнення позивача від сплати судового збору за правилами п.6 ч.1 ст.5 Закону України „Про судовий збір" є хибним розумінням цієї норми закону, т.я. спірні правовідносини не є предметом її правового регулювання. Тому з позивача в користь держави підлягають стягненню 18 033,00 грн. судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції.

За подання апеляційної скарги відповідач ОСОБА_7 сплатив 19 836, 30 грн. судового збору згідно з квитанцією № 6 від 04 квітня 2016 року (а.с.128 А), тому згідно з правилами частини першої статті 88 ЦПК України стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з іншої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Отже, з ПрАТ „СТ „Гарантія" в користь ОСОБА_7 підлягають стягненню 19 836, 30 грн. судових витрат за апеляційний розгляд справи.

Керуючись ст.ст. 303, 307, п.3 ч.1 ст. 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 - задовольнити.

Рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 02 березня 2016 року скасувати.

У задоволенні позову Приватного акціонерного товариства „Страхове товариство „Гарантія" до ОСОБА_7 про визнання договору недійсним та про відшкодування матеріальної шкоди - відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія» на користь держави 18 033 (вісімнадцять тисяч тридцять три) грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства „Страхове товариство „Гарантія" в користь ОСОБА_7 19 836 (дев"ятнадцять тисяч вісімсот тридцять шість) грн. 30 коп. судового збору за апеляційний розгляд справи.

Рішення суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: