Ухвала суду № 58005812, 19.05.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 465/1312/15 Головуючий у 1 інстанції: Дзеньдзюра С.М.

Провадження № 22-ц/783/3034/16 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

Категорія:27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2016 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі: головуючого судді: Ванівського О.М.,

суддів: Богонюка М.Я., Шеремети Н.О.,

при секретарі: Фейір К.О.,

за участю: представника апелянта-Скурської В.В. та представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на рішення Франківського районного суду м. Львова від 11 березня 2016 року,-

в с т а н о в и л а:

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 11 березня 2016 року в позові Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5 за участю третіх осіб Органу опіки та піклування ФРА ЛМР, відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції про визнання недійсним договору дарування 2/3 часток квартири, скасування державної реєстрації - відмовлено

Вирішено питання судових витрат.

Рішення суду оскаржило ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит».

В апеляційній скарзі, зазначає, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права. Зазначає, що судом першої інстанції встановлено і сторонами не спростовується те, що 29 квітня 2005 року між банком та відповідачем ОСОБА_4 було укладено Кредитний договір № 170-4.4 згідно якого позичальнику було надано кредит на суму 20 000,00 (двадцять тисяч дол. США 00 центів) доларів США для придбання об'єкта нерухомості - квартири АДРЕСА_1. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між Банком, позичальником та відповідачем ОСОБА_2 було укладено Договір поруки від 29 квітня 2005 року, згідно п.1.1 якого Поручитель зобов'язується перед Кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов'язань за вищезгаданим кредитним договором. Також, зазначає, що відповідно до кредитного договору, позичальник (відповідач) до 29 травня 2005 року зобов'язувався підписати договір застави придбаної за кредитні кошті квартири АДРЕСА_1, однак свій обов'язок не виконав. Зазначає, що на момент укладення оспорюваного правочину у відповідачів був непогашений борг по вказаному кредитному договору, на момент його укладення у суді розглядався позов про солідарне стягнення заборгованості з відповідачів, в суд першої інстанції була подана заява про забезпечення позову про накладення арешту на частки квартири, які належать обом відповідачам, однак за день до винесення ухвали про забезпечення позову відповідачі договором дарування уклали провочин, яким безоплатно відчужили на користь сина 2/3 частки квартири. Відповідно до п.6 договору дарування відповідачі стверджують, що квартира, 2/3 частки якої передаються в подарунок, на момент укладення договору нікому іншому не продана, не подарована, не відчужена іншим способом, не заставлена, не передана в найм, в спорі та під забороною не перебуває, прав, щодо третіх осіб немає, однак дане твердження не відповідає дійсності, оскільки в провадженні Франківського суду м. Львова перебувала справа про стягнення заборгованості за кредитним договором з відповідачів.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до задоволення не підлягає із наступних підстав.

У відповідності до вимог ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов"язна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 ЦПК України. За змістом ст.57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, що обрунтовують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до вимог ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.

Як вбачається з витягів про реєстрацію права власності на нерухоме майно квартира АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 13.05.2005р., посвідченого 13.05.2005 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Левченко Л.Г., за реєстровим № 1309.

16 жовтня 2014 року між відповідачами було укладено договір дарування 2/3 часток квартири, відповідно до якого ОСОБА_2 та ОСОБА_4 передали безоплатно у власність по 1/3 частці кожен квартири АДРЕСА_1 в дарунок неповнолітньому ОСОБА_5 Договір посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дячуком О.А. та зареєстрований в реєстрі за № 8146.

Також встановлено, що рішенням Франківського районного суду міста Львова від 26 грудня 2014 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Банк" Фінанси та кредит" задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" заборгованість за Кредитним договором № 170-4.4 від 29.04.2005 р., яка станом на 22.08.2014 року становить 408 168, 27 грн.

Вирішено питання судових витрат.

Скасовно заходи забезпечення позову, накладені відповідно до ухвали Франківського районного суду м. Львова від 12.12.2014р. по справі № 465/1313/14-ц шляхом скасування арешту на квартиру м. Львів, вул. Симоненка, 20/57, 1/4 якої належить на праві власності ОСОБА_4.

Під час розгляду цивільної справи за позовом Публічного акціонерного товарисва "Банк "Фінанси та кредит" до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за результатами розгляду якої Франківським районним судом міста Львова ухвалено вищезгадане рішення від 26 грудня 2014 року. Під час розгляду згаданої справи в суд першої інстанції Франківським районним судом 17 жовтня 2014 року постановлено ухвалу про забезпечення позову, якою накладено арешт на 1/3 частки квартири, за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу №1309 від 13.05.2005 року та 1/3 частки квартири, за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу №1309 від 13.05.2005 року.

Проте, таке забезпечення позову не було виконане, оскільки на момент здійснення такого забезпечення, майно на яке було накладено арешт, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не належало.

Відмовляючи Публічному акціонерному товариству "Банк "Фінанси та Кредит" в задоволенні його позовних вимог, суд виходив з тих підстав, що останнім не надано жодних доказів на підтвердження доводів того, що відповідачі уклавши спірний договір дарування не мали наміру створити правових наслідків

З таким висновком колегія суддів погоджується з наступних підстав.

Частиною 1 ст.303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Статтею 1 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст.3, ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до вимог ст.ст. 4, 10, 11, 60, 61, 213 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних та юридичних осіб, поданими відповідно до вимог до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може грунтоватись на припущеннях. Рішення суду обґрунтовується лише тими доказами, які були досліджені в суді.

Відповідно до ст.717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до ст.316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно ч.1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

У відповідності до ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства, серед іншого, є свобода договору, суть якої полягає, зокрема і в тому, що сторони є вільними у визначенні умов договору.

Згідно ч.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою - третьою п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином (ч.1 ст.234 ЦК України).

Відповідно до пункту 24 Постанови пленуму ВСУ "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009р. для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивачем не представлено, а судо не здобуто жодного доказу на підтвердження фіктивності спірного договору дарування. Сторони при укладенні договору дарування мали намір передати право власності на частину квартири від батьків до сина, що останніми і було зроблено.

Окрім цього слід зазначити, що на момент укладення спірного договору дарування, майно яке стало предметом дарування перебувало у власності дарувальників і обтяженим судовим рішенням не було, а сам факт існування спору між сторонами про стягнення заборгованості за кредитним договором не є підставою для обмеження сторони у справі можливості володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Доводи апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» жодним чином висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому у задоволенні апеляційної скарги апелянту слід відмовити, а рішення Франківського районного суду м. Львова від 11 березня 2016 року залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313, п.1 ч.1 ст. 314, ст.ст. 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» - відхилити.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 11 березня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий : О.М. Ванівський

Судді: М.Я. Богонюк

Н.О. Шеремета