Рішення № 58005699, 25.02.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 466/449/15 Головуючий у 1 інстанції: Зима І.Є.

Провадження № 22-ц/783/345/16 Доповідач в 2-й інстанції: Шумська Н. Л.

Категорія: 59

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючий суддя: Шумська Н.Л.

судді: Струс Л.Б., Шандра М.М.

секретар: Брикайло М.В.

особи, які беруть участь у справі: ОСОБА_2,представники ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 17 вересня 2015 року за позовом ОСОБА_6 до Шевченківської РА ЛМР, ОСОБА_2, треті особи ЖБК №44, ОСОБА_8, ПН ЛМНО Коваленко А.А. про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на квартиру, розпорядження районної адміністрації, визнання недійним договору купівлі-продажу за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6, треті особи Шевченківська РДА ЛМР, ОСОБА_2, ЖБК №244 про визнання права власності на нерухоме майно, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 17 вересня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_6 до Шевченківської РА ЛМР, ОСОБА_2, треті особи ЖБК №44, ОСОБА_8, ПН ЛМНО Коваленко А.А. про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на квартиру, розпорядження районної адміністрації, визнання недійним договору купівлі-продажу відмовлено за безпідставністю; в задоволенні позову ОСОБА_8 до ОСОБА_6, треті особи Шевченківська РДА ЛМР, ОСОБА_2, ЖБК №244 про визнання права власності на нерухоме майно відмовлено.

Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_6 - ОСОБА_4. В апеляційній скарзі покликається на його незаконність в частині відмови у позовуі ОСОБА_6. Зокрема зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги, що рішення загальних зборів житлово-будівельного кооперативу №244 від 12.09.2001р. про вихід з члена кооперативу ОСОБА_11 та передачу квартири ОСОБА_2 не затверджувалось рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради, як цього вимагає ст.. 137 ЖКУРСР. Таким чином з врахуванням вимог ст. 137 ЖК України ОСОБА_2 членом ЖБК №244 не стала і не мала права на оформлення права власності на квартиру. Окрім цього у суді першої інстанції ні ОСОБА_2 ні Головою ЖБК №244 не надано жодної квитанції, які б підтверджували факт внесення ОСОБА_2 членських внесків у ЖБК, що свідчить про те, що пай нею не виплачувався, а був повністю сплачений членом ЖБК ОСОБА_11 Також зазначає, що в матеріалах справи відсутній документ про згоду чоловіка ОСОБА_11 - ОСОБА_14 про надання письмової згоди на передачу паю ОСОБА_2, а також згоди на вихід з ЖБК №244 ОСОБА_11 її чоловік не писав. Вказує, що на засіданні загальних зборів ЖБК №244 від 12.09.2001р. розглядали заяву ОСОБА_11 від 30.07.2001р. про вихід з члена ЖБК та передачу квартири ОСОБА_2 Протягом свого життя ОСОБА_11 повністю внесла пайовий внесок, а тому відповідно до ч.3 ст.384 ЦК України набула право власності на квартиру АДРЕСА_1, який належить ЖБК №244. Після Смерті ОСОБА_11 ОСОБА_13 заяву на прийняття спадщини подала, тобто заявила свої права на спадкове майно. Під час членства у кооперативі ОСОБА_11 перебувала у шлюбі з ОСОБА_14, а тому квартира є спільною сумісною власністю подружжя, проте приватизація квартири відбулася з явним порушенням закону на іншу особу, а саме на ОСОБА_2, що суперечить нормам закону. Оскільки, свідоцтво про право власності на квартиру набуте незаконним шляхом то і відчужувати квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_2 не мала права. Просить рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 17 вересня 2015 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_13 скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині про задоволення позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи та перевіривши викладені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів вважає, що заява підлягає частковому задоволенню.

Згідно з ч.1ст.309 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) апеляційний суд скасовує рішення у справі, яка переглядається, з підстав неповноти з»ясування обставин справи, що мають значення для справи; недоведеності обставин, що мають значення у справі, які суд вважав встановленими; невідповідності висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

У справі встановлено, що ОСОБА_11, мати позивача та відповідача ОСОБА_2, вступила у члени житлово-будівельного кооперативу №244. Будинок АДРЕСА_1 зданий в експлуатацію у 1997 році. Згідно ордеру НОМЕР_1 від 30.03.1999 року квартиру АДРЕСА_1 у цьому будинку надано члену кооперативу ОСОБА_11 на склад сім»ї з 5 осіб.

Рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 23.09.1998 року №51 у зв»язку з закінченням будівництва житлового будинку ЖБК-244 на АДРЕСА_1 затверджено рішення загальних зборів ЖБК-244 від 26.10.1997року про закріплення квартир за членами кооперативу. Серед членів кооперативу у додатку до цього рішення значиться ОСОБА_11 під №76.

Таким чином, виконавчим комітетом, відповідно до вимог закону, затверджено список членів ЖБК 244, серед яких значиться мати сторін у справі - ОСОБА_11 Іншого списку членів ЖБК-244, а саме з членом ЖБК ОСОБА_15, не існує і виконавчим комітетом не затверджувалось.

Відповідно до протоколу загальних зборів членів ЖБК 244 від 12.09.2001року ОСОБА_2 подала заяву про прийняття її до членів кооперативу замість матері ОСОБА_11, рішенням загальних зборів така заява була задоволена.

Відповідно до ст.137 ЖК УРСР громадяни, яких включено до затвердженого виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів списку осіб, що вступають до організовуваного житлово-будівельного кооперативу, вважаються членами цього кооперативу з дня реєстрації статуту, а громадяни, яких прийнято до діючого житлово-будівельного кооперативу, - з дня затвердження виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів рішення загальних зборів членів кооперативу про прийом до кооперативу.

Тому висновки суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні про те, що було повністю дотримано процедуру оформлення права власності на квартиру, передбачену діючим на той час законодавством, не відповідають вимогам законності та обґрунтованості.

Апеляційний суд приймає доводи апеляційної скарги, оскільки встановлено, що рішення загальних зборів про вступ до членів житлово-будівельного кооперативу ОСОБА_2 виконавчим комітетом у встановленому законом порядку не затверджувалось. Отже, набуття ОСОБА_2 прав члена кооперативу відбулось незаконно, у супереч вимогам ст.137 ЖК УРСР, яка діє до цього часу.

Сторони визнали на судовому засіданні апеляційного суду, що на час вирішення питання прийняття у члени ЖБК ОСОБА_2 у вересні 2001 році пай повністю було сплачено. Плату здійснено членом кооперативу ОСОБА_11 та від її імені іншими членами сім»ї. ОСОБА_2 як член кооперативу, тобто з вересня 2001 року, сплату пайових внесків не здійснювала.

Отже ОСОБА_11 як членом кооперативу на підставі ст.15 Закону України «Про власність», який діяв на час спірних правовідносин, член житлового, житлово-будівельного кооперативу, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

Діючими на той час нормами матеріального права не передбачалось такого порядку розпорядження своєю власністю як передача квартири, набутої у власність, на підставі заяви та рішення загальних зборів кооперативу.

Знаючи про повну сплату пайових внесків і вибуття жилого приміщення з власності ЖБК, посадові особи ЖБК не вправі були виносити на загальні збори питання виходу з члена ЖБК ОСОБА_14 та прийняття на її місце іншої особи, а також видавати довідки ОСОБА_2 для оформлення права власності на це жиле приміщення, оскільки законом не було передбачено можливості у такий спосіб розпорядження набутим у власність майном.

Крім того, відповідно до ст. 16 Закону України «Про власність» майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім'ю України.

Судом першої інстанції не було враховано ці норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що свідчить про порушення норм матеріального права та наявність підстав, передбачених п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України для скасування рішення суду.

Також суд першої інстанції не дав оцінки незаконності та недостовірності довідки № 52 від 05.07.2004 року виданої ЖБК №244 про те, що ОСОБА_15 являється членом кооперативу і повністю внесла свій пайовий внесок за квартиру АДРЕСА_1. І, як наслідку, п.1.1 Розпорядження Шевченківської районної адміністрації від 18.08.2004 року №865 про оформлення права власності ОСОБА_15 на квартиру, а також свідоцтва про право власності на квартиру.

Судом першої інстанції помилково застосовано правову норму Закону України «Про кооперацію», не зважаючи на те, що цей закон було прийнято у липні 2003 року, тобто після повної сплати пайового внеску. Тому щодо обставин сплати паю та набуття у власність спірної кооперативної квартири слід застосовувати закон, що діяв на той час.

Питання набуття у власність членом кооперативу квартири у разі повного внесення пайових платежів станом на час прийняття рішення загальних зборів кооперативу про виключення з членів кооперативу ОСОБА_11 і включення до нього нового члена ОСОБА_15 регулювалось Законом України «Про власність». Саме цей Закон, який слід застосовувати для вирішення судового спору, передбачав набуття у власність квартири з часу внесення пайових внесків.

Відповідно до ст..19-1 Закону України «Про кооперацію» член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного чи іншого

відповідного кооперативу має право володіння, користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, дачею, гаражем, іншою будівлею, спорудою або приміщенням кооперативу, якщо він не викупив це майно. У разі викупу квартири, дачі, гаража, іншої будівлі, споруди або приміщення член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного кооперативу чи іншого відповідного кооперативу стає власником цього майна. Право власності на таке майно у члена кооперативу виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону. { Частина друга статті 19-1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 402-VII від 04.07.2013).

Тобто норма щодо моменту виникнення права власності на викуплене у кооператива (ЖБК) майно з часу державної реєстрації діє лише з 2013 року і до спірних правовідносин не застосовується, оскільки паї було сплачено до 2001 року, а свідоцтво про право власності на квартиру видано у 2004 році.

Відтак, аналізуючи правові норми, які регулюють спірні правовідносини та встановлені обставини справи, суд приходить до висновку, що ОСОБА_11, спільно з своїм чоловіком ОСОБА_14 станом на 2001 рік, набули у власність жиле приміщення АДРЕСА_1 ЖБК-244. А перехід права власності на квартиру до іншої особи повинен був відбуватись від імені подружжя ОСОБА_14 відповідно до вимог ЦК УРСР (1963р) та Закону «Про кооперацію СРСР».

Відповідно до ст.4 ЦК УРСР, цивільні права та обов»язки виникають з угод, передбачених законами, а також з угод, які хоч і не передбачені законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок подій, з якими закон пов»язує настання цивільно-правових наслідків.

Ця правова норма кореспондується з ст..16 Закону України «Про власність», правовстановлюючою подією закон визначає факт повного внесення пайових платежів членом кооперативу на користь ЖБК- 244. Тому ОСОБА_11 спільно з чоловіком ОСОБА_14 після сплати паю належало оформити право власності шляхом отримання свідоцтва про право власності, після цього, у разі їх волевиявлення на відчуження квартири доньці ОСОБА_15, слід було укласти угоду відповідно до вимог ЦК УРСР по формі та змісту.

Однак до смерті батьками не було вчинено такої угоди, відтак квартира мала залишитись у їх власності і після їх смерті повинна була успадковуватись спадкоємцями, якими є позивач та відповідач ОСОБА_15, у відповідних частках.

Спершу позивачем заявлялась вимога про визнання права власності у порядку спадкування. Однак надалі таку вимогу не підтримали, подавши уточнення до позовної заяви. Рішення судом першої інстанції за цими вимогами не ухвалювалось.

Таким чином, позивач обґрунтовано звернувся за судовим захистом, оскільки являється спадкоємцем першої черги після смерті батьків ОСОБА_11 та ОСОБА_14

Право позивача підлягає судовому захисті, оскільки судом встановлено, що з власності ОСОБА_11 (спільна сумісна власність з ОСОБА_14) спірна квартира вибула не на законних підставах.

Обраний спосіб захисту відповідає вимогам ст..11, 13, 15, 16, 21 ЦК України, обставинам справи та інтересам сторін.

Зокрема, відповідно до ч.1ст.21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади чи місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Таким чином, у порядку апеляційного провадження, повно та всебічно з»ясувавши обставини справи, які суд першої інстанції з»ясував неповно, оцінивши докази, яким суд першої інстанції не дав належної оцінки, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку про наявність підстав, передбачених ч.1ст.309 ЦПК України для скасування рішення суду.

Ухвалюючи нове рішення в межах апеляційного оскарження, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині вимог про визнання недійсними та скасування розпорядження районної адміністрації та свідоцтва про право власності. Однак, ухвалюючи нове рішення в частині позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Заявляючи позовну вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 19.09.2014 року до ОСОБА_2 та Шевченківської районної адміністрації, позивач не врахував, що набувачем за договором є ОСОБА_8, отже він є належним відповідачем у справі за цією позовною вимогою.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_8 залучений у справі за позовом ОСОБА_6 лише у якості третьої особи, що порушує принцип змагальності та рівності сторін, не забезпечує дотримання його процесуальних прав.

У супереч вимогам ст.10,11 ЦПК, суд першої інстанції не вирішив питання залучення власника квартири до участі в якості відповідача у справі за позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу, не роз»яснив необхідність залучення та не попередив про наслідки. Такі порушення норм процесуального права не можуть бути усунені на стадії апеляційного розгляду, відповідно до вимог ст.303 ЦПК. Спір у частині позовних вимог ОСОБА_6 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири виник між позивачем та сторонами договору - ОСОБА_2 і ОСОБА_8, однак вирішений неправильно, та без залучення належного відповідача, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції у цій частині та ухвалення нового рішення про відмову у позові.

За таких обставин, апеляційний суд, відповідно до п.1,2,3,4 ч.1ст.309 ЦПК України, знайшовши підстави для скасування рішення суду першої інстанції у зв»язку з допушеною неповнотою з»ясування обставин справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, скасовує рішення суду першої інстанції у частині оскарження та ухвалює нове рішення.

Ухвалення рішення апеляційного суду з підстав порушення норм процесуального права, не залучення належного відповідача, не перешкоджає повторному зверненню до суду з аналогічними вимогами, з врахуванням зроблених судом висновків.

Згідно із ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення або оспорювання. У відповідності до цивільного законодавства особа, яка вважає, що її речові права порушено, має право звернутися до суду як з позовом про визнання відповідної угоди недійсною ( ст. ст. 215-235 ЦК України), так і з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. ст. 330, 338 ЦК України), залежно від обставин справи.

Право на справедливий суд закріплено у ст..14 Міжнародного пакту Європейського суду з прав людини і в п.1 ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до природно-правового підходу до праворозуміння право і справедливість є однопорядковими категоріями: право дорівнює справедливості. Зважаючи на етимологічну близькість понять "право" і "правосуддя", у процесі розгляду судової справи мають місце пошуки права, а результат цього процесу втілюється в конкретному рішенні суду. При цьому згідно з чинним законодавством суду надані всі необхідні повноваження приймати рішення на підставі принципу верховенства права. Це можливості використання аналогії права і закону, прямого застосування належним чином ратифікованих міжнародних договорів, у тому числі рішень Європейського суду з прав людини, визнання пріоритетності прав і свобод особи, повноваження зі скасування неправових актів органів законодавчої й виконавчої гілок влади та органів місцевого самоврядування.

Цей принцип надає ціннісну кваліфікацію судовій владі, грунтується на моральному баченні належного суду та оцінює правові норми з точки зору того, наскільки вони дозволяють досягти поставлених перед судом цілей. Як зазначає з цього приводу ОСОБА_16, головна мета суду полягає у тому, щоб знайти рішення, яке відповідає загальним очікуванням суспільства щодо застосування правових норм і вимог справедливості. Судді це роблять, установлюючи правові норми та принципи, якими пояснюється характер раніше ухвалених рішень. Коли готової відповіді не існує - чи то у нормах або принципах, чи у спільному розумінні справедливості, - суддя ухвалює рішення на основі формулювання норми чи принципу, які матимуть найширшу можливу підтримку. Тобто визнається, що судова влада у своїй діяльності пов'язана не тільки принципами, що закріплені у законах, та самими законами, але й "неписаними принципами", що прямо у законах можуть бути й не закріплені, оскільки відображають основоположні цінності правової системи.

Принцип верховенства права є принцип судової влади, то на основі аналізу практики Європейського суду з прав людини можна визначити як основну гарантію справедливості судових рішень.

Відтак апеляційний суд, повно та всебічно з»ясувавши обставини справи, встановивши правовідношення сторін та застосувавши закон, який регулює спірні правовідносини, керуючись принципами верховенства права і справедливості, прийшов до висновку про обгрнутованість доводів апеляційної скарги, скасування рішення суду в оскаржуваній частині з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_6 Рішення у частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_8 не оскаржувалось і апеляційним судом не переглядалось.

Керуючись ст.303, п.2ч.1ст.307, ч.1 ст.309, ч.2ст.314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 17 вересня 2015 року скасувати в частині позовних вимог ОСОБА_6 та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов ОСОБА_6 до Шевченківської РА ЛМР, ОСОБА_2, треті особи ЖБК №44, ОСОБА_8, ПН ЛМНО Коваленко А.А. про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на квартиру, розпорядження районної адміністрації, визнання недійним договору купівлі-продажу задовольнити частково.

Визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 від 18.08.2004 року Серія НОМЕР_2.

Визнати недійсним та скасувати п.1.1. розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради №865 від 18.08.2004 року в частині приватизації квартири АДРЕСА_1.

У визнанні недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 19.09.2014 року укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_8, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Коваленко Антоніною Андріївною - відмовити.

У решті рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення й може бути оскаржено протягом 20-ти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя Н.Л. Шумська

Судді: Л.Б. Струс

М.М. Шандра