Ухвала суду № 58004400, 25.05.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний №334/8086/14 Головуючий у 1 інстанції: Дубина Л.А.

Провадження № 22-ц/778/2590/16 Суддя-доповідач: Спас О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Спас О.В.,

суддів: Бєлки В.Ю.,

Полякова О.З.,

при секретарі Бабенко Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 серпня 2015 року

у справі за позовом ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_3, третя особа Орган опіки і піклування Запорізької міської ради по Ленінському району, про виселення, -

В С Т А Н О В И Л А :

У серпні 2014 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про виселення.

В позові зазначало, що відповідно до умов укладеного кредитного договору № ZHS0GK0000000014 від 04.04.2008 року ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 41600,00 доларів США строком до 04.04.2018 року. У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_3 04.04.2008 року уклали договір іпотеки № ZHS0GK0000000014, відповідно до умов якого, ОСОБА_3 як іпотекодавець передала банку як іпотекодежателю, в іпотеку, житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 48,80кв.м. У зв'язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки. 12.02.2014 року згідно рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя позов банку задоволено, у стягнення заборгованості за кредитним договором звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу вказаного предмету іпотеки. Рішення набрало законної сили.

Далі позивач вказує, що відповідно до приписів ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ст. 109 ЖК України звернення стягнення на переданий в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців. 22.06.2014 року на адресу ОСОБА_3 Банком направлено вимогу у добровільному порядку звільнити жилий будинок АДРЕСА_1 яка була отримана ОСОБА_3 23.06.2014 року. ОСОБА_3 без письмової згоди іпотекодержателя зареєструвала за вказаною адресою свою неповнолітню доньку, яка також підлягає виселенню. Посилаючись на викладене, позивач просив виселити ОСОБА_3 та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку АДРЕСА_1, і покласти на відповідача понесені судові витрати.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 листопада 2014 року залучено до участі у вказаній справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Орган опіки та піклування Запорізької міської ради по Ленінському району.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 серпня 2015 року позов задоволено. Виселено ОСОБА_3 разом з особами, які зареєстровані та /або проживають з нею у жилому будинку АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» понесені ним судові витрати на оплату судового збору у сумі 121,80 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_3 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на незаконність, порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Посилається на нікчемність договору іпотеки, як такого, що укладений нею в порушення прав її неповнолітньої доньки, яка іншого житла не має, зареєстрована в іпотечному будинку. Зазначає також про відсутність вимоги про виселення. Вважає, що суд мав застосувати норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_3, яка скаргу підтримала, пояснення представника позивача ОСОБА_5, який проти скарги заперечував, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлені такі обставини.

Сторонами укладений кредитний договір № ZHS0GK0000000014 від 04.04.2008 року, за яким відповідач ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 41600,00 доларів США строком до 04.04.2018 року для придбання нерухомого майна.

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_3 04.04.2008 року уклали договір іпотеки № ZHS0GK0000000014, відповідно до умов якого, відповідач як іпотекодавець передала банку як іпотекодежателю в іпотеку житловий будинок АДРЕСА_1

У зв'язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору та утворенням заборгованості, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.

12.02.2014 року рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя позов банку задоволено, стягнуто заборгованість за кредитним договором та звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу вказаного предмету іпотеки. Рішення набрало законної сили.

Банк дотримався передбаченої законом процедури повідомлення іпотекодавця про добровільне звільнення житлового будинку протягом місяця з дня отримання вимоги і 22.06.2014 року направив на адресу ОСОБА_3 письмову вимогу про добровільне звільнення нерухомого майна, яка була отримана нею 23.06.2014 року.

Під час апеляційного розгляду встановлено, що суд першої інстанції з дотриманням вимог ст. ст. 212 - 215 ЦПК України належно оцінив надані сторонами докази, виконав вимоги цивільного судочинства і вирішив справу згідно з законом, вирішивши питання наявності обставин, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, суті правовідносин, що випливають із встановлених обставин, правильно застосував правові норми до цих правовідносин і дійшов вірного висновку про задоволення позову.

Судом при вирішенні справи вірно застосовані належні норми матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Частина 2 статті 40 Закону України "Про іпотеку" передбачає, що після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Згідно з ч. 2 ст. 109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Таким чином, за ст.ст. 39, 40 Закону України "Про іпотеку" та ст. 109 ЖК України особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло тільки у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 18 березня 2015 року (справа № 6-39цс15) від 24 червня 2015 року (справа № 6-447цс15), яка відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України повинна враховуватися судами.

У справі, що переглядається, судами встановлено, що житловий будинок, який є предметом іпотеки, придбаний за рахунок отриманого кредиту, а тому суд першої інстанції, з урахуванням вищевказаної правової позиції Верховного Суду України, дійшов правильного висновку, що відповідач підлягає виселенню з цього будинку без надання іншого жилого приміщення.

Доводи апеляційної скарги щодо неповного встановлення судом першої інстанції обставини направлення відповідачу та отримання ним вимоги банку про виселення спростовані під час апеляційного розгляду справи.

З матеріалів справи вбачається, що банк дотримав процедуру повідомлення іпотекодавця про добровільне виселення і 22.06.2014р. направив ОСОБА_3 письмову вимогу про виселення протягом місяця. Дана вимога отримана ОСОБА_3 23.06.2014р. (а.с.12, 14).

Доводи апеляційної скарги, що на предмет іпотеки не може бути звернуто стягнення у відповідності до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не спростовують рішення суду, оскільки у даній справі предметом спору є питання виселення відповідача з іпотечного майна. Питання про звернення стягнення на іпотечне майно вирішене рішенням Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 12.02.2014 року, яке не є предметом апеляційного перегляду у цій справі та апеляційний суд не наділений повноваженнями щодо перевірки його законності та обґрунтованості.

Вказаний Закон не припиняє правовідносин, пов'язаних з іпотекою та виконанням зобов'язань за кредитним договором, а тому не є перешкодою для вирішення спору у цій справі.

Доводи апеляційної скарги, що рішенням порушено права неповнолітньої доньки відповідача, яка зареєстрована у спірному будинку з народження, не мають свого підтвердження.

Судом першої інстанції на підставі належного доказу - листа Ленінського районного відділу м.Запоріжжя УДМС України встановлено, що ОСОБА_3 зареєстрована у спірному житлі 25.08.2005р., її донька ОСОБА_7. 1999р.н., зареєстрована з 04.12.2013р. (а.с.78).

Також у копії з домової книги є відмітка, що ОСОБА_7 внесена до обліків 04.12.2013р. (а.с.51), що спростовує доводи апеляційної скарги.

За наявності доказу, наданого сторонньою офіційною особою - органом УДМС України, суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги довідку голови квартального комітету, видану 06.12.2013р., тобто після укладення договору іпотеки, що ОСОБА_7 зареєстрована у спірному житлі з 25.08.2005р. (а.с.29).

Підстав для переоцінки доказів, належно оцінених судом першої інстанції, апеляційний суд не має.

Перевіряючи наведені доводи апеляційної скарги колегія суддів виходить з такого.

Згідно зі статтями 177 СК України та 17 Закону України "Про охорону дитинства" батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

При укладені договорів іпотеки щодо нерухомого майна, право власності або право користування яким мають малолітні діти, обов'язково вимагається дозвіл органів опіки та піклування.

Відповідно до статті 29 ЦК України місце проживання дитини визначається за місцем проживання батьків.

Місце проживання неповнолітньої малолітньої особи є фактичне місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона фактично проживає. Однак, місце проживання за фактичним місцем проживання батьків не є безумовним, якщо судом буде встановлено інше постійне місце проживання дитини.

Якщо власник майна є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи та укладає правочини, які впливають на права дитини, він повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій.

Неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої, малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїм правом законного представника дитини, а може спричинити інші наслідки, передбаченні законодавством та які застосовуються органами опіки та піклування.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року у справі №6-384цс15, яка, відповідно до ст. 360-7 ЦПК України має братися до уваги судом.

Крім того, доводи апеляційної скарги щодо недійсності договору іпотеки виходять за межі розгляду справи.

Згідно ст.ст.11, 303 ЦПК України справа переглядається апеляційним судом в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. З матеріалів справи вбачається, що суд вирішував спір про виселення відповідача, відповідно до позовних вимог ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК».

Інших доводів апеляційна скарга не містить.

Таким чином, при розгляді справи апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків.

Немає передбачених законом підстав для скасування рішення суду.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313 - 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 серпня 2015 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: