Рішення № 58003086, 24.05.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/25/2016(м)

263/4069/15-ц

Головуючий у 1-й інстанції Томілін О.М. Категорія 27

Суддя-доповідач Сорока Г.П

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого судді - Сороки Г.П.,

суддів - Лопатіної М.Ю., Принцевської В.П.,

секретар - Собецька О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання кредитного договору недійсним, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про припинення договору поруки, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про припинення договору поруки, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_4 за окремими апеляційними скаргами ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 06 листопада 2015 року,

В С Т А Н О В И Л А :

10 квітня 2015 року позивач Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі ПАТ КБ «Приватбанк») звернувся до суду з даним позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та просив стягнути солідарно з відповідачів на користь банку заборгованість за кредитним договором від 18.08.2005 року у розмірі 16939,20 доларів США, а також судові витрати (т.1 а.с.2-3).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 18.08.2005р. між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №MRIPGK00430069, відповідно до умов якого останньому було надано кредит у сумі 28 375 доларів США на строк до 17 серпня 2020р., а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором,шляхом внесення щомісячного платежу для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією та інших витрат згідно договору.

На забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3, а також між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4 були укладені окремі договори поруки, відповідно до яких поручителі несуть солідарну відповідальність з боржником.

Банк виконав свої зобов'язання повністю та в строки встановлені кредитним договором видав позичальнику кредит на суму 28375 доларів США. Проте, позичальник свої зобов'язання за договором не виконав, внаслідок чого станом на 05.03.2015р. позичальник має заборгованість по кредиту на загальну суму 16939,20 доларів США, яка складається з наступного: 15585,92 доларів США заборгованість за кредитом; 1196,60 доларів США заборгованість по процентам за користування кредитом, 130,06 доларів США заборгованість по комісії за користування кредитом; 26,62 доларів США пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

Позивачем було направлено вимогу боржнику та поручителям про дострокове погашення заборгованості, яка залишилась без задоволення.

02 червня 2015р. ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ «Приватбанк», треті особи ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання кредитного договору недійсним (т.1 а.с.61-64).

Посилався на те, що у порушення вимог ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» ні до укладання договору про надання споживчого кредиту, ні під час укладання договору банком не було надано йому повної та достовірної інформації про сукупну вартість кредиту та всіх супутніх послуг як банківських, так і третіх осіб (послуги нотаріуса, страхові послуги, послуги за реєстрацію застави, оцінювача тощо). В кредитному договорі не має відомостей про скупну вартість кредиту для споживача. Банком не надавався позичальнику окремий письмовий документ з детальним розписом загальної вартості кредиту, суми процентів та інших платежів, щоб було зрозуміло яку суму потрібно сплачувати щомісячно і як банк буде розподіляти отримані від позичальника кошти. Не вказана у договорі загальна вартість кредиту, які споживач повинен сплатити протягом 15 років з дати укладання договору до дати повернення. Також договір укладений у порушення Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ від 10.05.2007 року №168, зареєстрованої в Мінюсті України 25.05.2007 року №54/13808, зокрема, пунктів 3.6,3.8 Правил банк не повідомив про те, що всі валютні ризики під час виконання зобов'язань за договором несе споживач.

Вважає, що, надавши кредит у доларах США, банк порушив норми ст.99 Конституції України, ст.ст.192,524,533 ЦК України, ст.ст.3,5 Декрету КМУ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст.3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», підпунктів 6.1,6.2,6,7 пункту 6, підпункту 7.1 пункту 7 Правил НБУ використання готівкової іноземної валюти на території України від 30.05.2007 року №200. Підпунктами «в», «г» п. 4 ст. 5 Декрету встановлено, що для проведення резидентами валютних операцій потребує індивідуальної ліцензії на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Також вважає, що умови кредитного договору є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, використання банком долара США як предмету кредитування за споживчим кредитом значно погіршує становище позичальника, як споживача порівняно з відповідачем в разі настання певних подій. Тому, відповідно до вимог Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст.203,236,548,1054,1055 ЦК України, просив визнати в цілому недійсним кредитний договір №MRIPGK00430069 від 18.08.2005 року.

07 серпня 2015р. ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання поруки припиненою (т.1 а.с.131-132).

27 жовтня 2015р. ОСОБА_3 звернулася до суду з таким же зустрічним позовом до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання договору поруки припиненим (т.1 а.с.175-176).

Кожна із поручителів в своїй зустрічній позовній заяві вказала, що банком протягом 9-ти років до подачі позову до суду їм не повідомлялось про утворення заборгованості та не направлялась будь-яка інша інформація щодо виконання кредитного договору. Тому вважають, що на підставі п.7 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», ч.4 ст.559 ЦК України договори поруки припинили свою дію і банк втратив право звертатись до них з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 06 листопада 2015 року позов ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості задоволено частково.

Стягнуто на користь ПАТ КБ «Приватбанк» солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором №MRIPGK00430069 від 18 серпня 2005 року у розмірі 16939,20 доларів США, яка складається із: 15585,92 доларів США заборгованості за кредитом; 1196,60 доларів США заборгованості по процентам за користування кредитом, 130,06 доларів США заборгованості по комісії за користування кредитом; 26,62 доларів США пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

Стягнуто на користь ПАТ КБ «Приватбанк» солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором №MRIPGK00430069 від 18 серпня 2005 року, у розмірі 16939,20 доларів США, яка складається із: 15585,92 доларів США заборгованості за кредитом; 1196,60 доларів США заборгованості по процентам за користування кредитом, 130,06 доларів США заборгованості по комісії за користування кредитом; 26,62 доларів США пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

Стягнуто з ОСОБА_6, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» на відшкодування сплаченого судового збору по 1218 грн. з кожного.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання недійсним кредитного договору №MRIPGK00430069 від 18 серпня 2005 року та зустрічних позовів ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ПАТ КБ «Приватбанк» про припинення договорів поруки відмовлено.

Відповідачі з рішенням суду не погодились та подали апеляційні скарги.

ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким його зустрічні позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на неповноту з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Вказав, що суд не перевірив його доводи, не призначив судову бухгалтерсько-економічну експертизу для з'ясування обставин, що мають істотне значення для вирішення справи, перевірки умов договору вимогам ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування, затверджених Постановою НБУ за № 168 від 25.05.2007 року, які були порушені при укладанні кредитного договору. Банк оформив кредит в порушенні існуючого законодавства в іноземній валюті - в доларах США, в той час як він отримує заробітну плату в національній валюті. Без уваги суд залишив те, що він справно щомісяця із своєї заробітної плати сплачував щомісячний кредитний платіж, який списується автоматично при нарахуванні заробітної плати на картковий рахунок ПАТ «КБ Приватбанк», що заборгованість почала утворюватись у зв'язку із різким зростанням курсу долара США по відношенню до національної валюти, але банк не приймав ніяких заходів з метою піти йому на уступки та встановити платіж в національній валюті або змінити щомісячний платіж з урахуванням розміру його доходів, а став вимагати погашення кредиту у повному обсязі, поклавши всю відповідальність на нього.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у своїх апеляційних скаргах просили рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким їх зустрічні позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на неповноту з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Вказали, що суд не звернув належної уваги на те, що ОСОБА_2 після укладення кредитного договору справно сплачував щомісячні платежі зі своєї заробітної плати, прострочена заборгованість почала утворюватись з червня 2014 року, але банк не повідомляв їх як поручителів про порушення позичальником зобов'язань, не надав доказів на підтвердження отримання ними повідомлення про порушення боржником зобов'язань за кредитним договором. У травні 2015 року після отримання позовної заяви банку вони дізналися про наявність простроченої заборгованості. Тому вважають, що на підставі ч.4 ст.559 ЦК України та вимог ст.11 Закону України «Про захист прав споживача» договори поруки від 18.08. 2005 року припинили свою дію і банк не має права вимагати від них як поручителів погашення заборгованості за кредитним договором.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на неодноразові виклики в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, про час та місце судового засідання повідомлялися замовною кореспонденцією з повідомленням про вручення судового виклику, які повернулись до суду без вручення з відміткою поштового відділення про закінчення терміну зберігання. Раніше дані відповідачі подали до апеляційного суду письмові заяви, в яких просили апеляційні скарги задовольнити, а рішення суду скасувати (т.2 а.с.8,9). З огляду на наведене з урахуванням думки відповідача ОСОБА_2 та його представника Кривич О.В., представника ПАТ КБ «ПриватБанк», а також того, що встановлений законом строк для апеляційного розгляду справи закінчився, колегія суддів дійшла до висновку про можливість розгляду справи у відсутності відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_3, оскільки їх поведінка щодо не отримання судових повісток свідчить про їх небажання брати участь у судовому засіданні.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_2 та його представника - адвоката Кривич О.В., які доводи апеляційних скарг підтримали, просили рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовити, а зустрічні позови задовольнити, заперечення представника ПАТ КБ «ПриватБанк» - Малервейн М.С., яка просила апеляційні скарги відповідачів відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін, перевіривши матеріали справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно вимог ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання рішення не тим суддею, який розглянув справу.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 18.08.2005 року був укладений кредитний договір, згідно умов якого позивач надав відповідачу кредитні кошти у розмірі 28375 доларів США на строк по 17.08.2020 року за умови повернення та сплати процентів за користування кредитом у розмірі 1% річних на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.

На забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3, а також між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_4 були укладені окремі договори поруки від 18.08.2005 року, згідно умов яких вони поручилися перед кредитором за виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором та зобов'язалися відповідати перед кредитором разом з позичальником як солідарні боржники.

Банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав та надав ОСОБА_2 кредитні кошти, обумовлені в договорі.

Позичальник свої зобов'язання по поверненню кредитних коштів, сплаті процентів належним чином не виконує, у зв'язку з чим згідно наданого банком розрахунку станом на 05.03.2015 року виникла заборгованість у розмірі 16939,20 доларів США, яка складається із заборгованості за кредитом в сумі 15585,92 доларів США, заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 1196,60 доларів США, заборгованості по комісії в сумі 130,06 доларів США, заборгованості з пені за несвоєчасність виконання зобов'язань в сумі 26,62 доларів США.

У зв'язку з порушенням умов кредитного договору позивач 18.03.2015 року направив відповідачам вимогу щодо погашення простроченої заборгованості, яку відповідачі не виконали.

З урахуванням таких обставин, того, що позичальник порушив умови кредитного договору, що призвело до утворення простроченої заборгованості, яка на вимогу банку не була погашена, а також того, що поручителі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали окремі договори поруки, за якими зобов'язалися нести солідарну відповідальність з позичальником, а нести солідарну відповідальність між собою не поручалися, суд першої інстанції дійшов до висновку, що у позивача виникло право вимагати дострокового погашення всієї заборгованості за кредитним договором з боржника та поручителів. Тому позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задовольнив частково та стягнув солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_4, а також солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором у розмірі 16939,20 доларів США, яка складається із заборгованості за кредитом в сумі 15585,92 доларів США, заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 1196,60 доларів США, заборгованості по комісії в сумі 130,06 доларів США, заборгованості з пені за несвоєчасність виконання зобов'язань в сумі 26,62 доларів США.

При цьому підстав для визнання кредитного договору недійсним суд першої інстанції не встановив, виходячи з того, що кредитний договір за своїм змістом відповідає законодавству, чинному на день його укладання. Банк отримав відповідні ліцензію та дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, тому мав право надавати ОСОБА_2 кредитні кошти в доларах США та визначати його зобов'язання у іноземній валюті. Індивідуальної ліцензії не вимагалося. В односторонньому порядку банк процентну ставку не підвищував. Відповідач ОСОБА_2 був вільний у виборі фінансової установи для отримання кредиту і у виборі форми кредитування. Відповідач перед судом не довів, що умови договору є несправедливими та що йому при укладанні договору не була надана необхідна повна інформація щодо умов кредитування. Тому суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання недійсним кредитного договору.

Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про припинення договору поруки, суд першої інстанції виходив з того, що додаткових угод до кредитного договору про встановлення нових умов, які б призвели до збільшення обсягу відповідальності поручителів, не укладалося. Договорами поруки не було визначено строку їх припинення, оскільки встановлено, що вони діють до припинення зобов'язань за кредитним договором. Згідно кредитного договору кредит виданий на строк по 17.08.2020 року. Пред'явлена банком у березні 2015 року вимога позичальнику та поручителям про дострокове повернення позики не виконана та в квітні 2015 року банк пред'явив до суду позов до відповідачів, тобто в межах шестимісячного строку. Тому дійшов до висновку, що у даному випадку порука не припинилася.

З висновками суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання кредитного договору недійсним, відмови в задоволенні зустрічних позовів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про припинення договорів поруки, а також з висновками суду наявність підстав для дострокового солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором колегія суддів не може не погодитись, оскільки в цій частині висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам матеріального і процесуального права.

За змістом ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно ст.536 ЦК України за користування чужими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст.ст.610,611,625 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), боржник не звільняється від відповідальності за неможливості виконання грошового зобов'язання. У разі неналежного виконання зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором.

Згідно зі ст.549 ЦК України боржник у разі порушення ним зобов'язань повинен сплатити кредитору неустойку (штраф, пеню), розмір якої згідно ст.551 ЦК України може бути встановлений договором.

Відповідно до частин 1,2 ст.554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи та не оспорювалось сторонами, що 18.08.2005 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк») та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №MRIPGK00430069 (т.1 а.с.14-15).

Згідно п.1.1 кредитного договору банк зобов'язався надати позичальнику кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу банку на строк 180 місяців по 17.08.2020 року включно, у виді непоновлювальної кредитної лінії в розмірі 28375 доларів США.

Відповідно до п.1.2 договору кредитні кошти надаються на придбання нерухомості в сумі 25000,00 доларів США і на сплату страхових платежів в сумі 3375,00 доларів США зі сплатою за користування кредитом процентів у розмірі 1% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та щомісячної комісії в розмірі 0,22% від суми виданого кредиту плюс сума, розрахована у відповідності з п.3.10 даного договору. Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісячно в період уплати, за який приймається період з 24 по 28 число кожного місяця позичальник повинен надати банку грошові кошти (щомісячний платіж) в сумі 357,73 доларів США для погашення заборгованості по кредиту, яка складається із заборгованості по кредиту, процентам та комісії. Для виконання умов договору банк відкриває позичальнику рахунок НОМЕР_2 для зарахування коштів, направлених на погашення заборгованості; кредитний рахунок НОМЕР_1; рахунок по процентам НОМЕР_3; рахунок по комісії.

Позичальник доручає банку проводити погашення заборгованості в передбачені у договорі строки за рахунок коштів, розміщених на рахунку, відкритому в МФ ПриватБанку. Дане доручення не підлягає виконанню банком в разі пред'явлення позичальником документу, що підтверджує оплату заборгованості іншим способом. Кредит надається в обмін на зобов'язання позичальника по поверненню кредиту, сплаті процентів та комісії у встановлені даним договором строки (п.1.3 договору).

Відповідно до умов кредитного договору позичальник зобов'язався використовувати кредит за цільовим призначенням (п.2.2.1); сплачувати проценти за користування кредитом. Повну сплату процентів здійснити не пізніше дати фактичного повного погашення кредиту (п.2.2.2); сплатити банку комісію (п.2.2.3); здійснювати планові платежі по погашенню кредиту (п.2.1.4).

Згідно п.2.2.7 договору позичальник зобов'язався погасити заборгованість по кредиту у повній сумі, сплатити нараховані за весь період користування кредитом проценти, комісію, неустойку (штраф, пеню)не пізніше дати, зазначеної у повідомлені банку, передбаченому пунктами 2.3.1,2.3.2 цього договору.

Відповідно до п.2.3.1 кредитного договору банк в односторонньому порядку може змінювати процентну ставку у тому разі, якщо він про це повідомив позичальника за 20 днів і той погодився з такою зміною.

Згідно п.2.3.2 сторони домовились, що в разі не отримання від позичальника відповіді на інформацію щодо зміни процентної ставки, порушення позичальником зобов'язань за кредитним договором, банк має право, у тому числі, змінити умови договору та вимагати дострокового повернення кредиту, сплати процентів за його користування, виконання інших зобов'язань за цим договором в повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення. При цьому, відповідно до ст.ст.212,611,651 ЦК України, за зобов'язаннями, строки виконання яких не настали в указану в повідомлені дату. На цю дату позичальник зобов'язується повернути банку кредит у повному обсязі, комісію та проценти за фактичний строк його використання, в повному обсязі виконати інші зобов'язання по договору.

Відповідно до п.3.10 у разі надання банку для погашення заборгованості по кредиту (основного боргу) грошових коштів у сумі, більшій ніж зазначено в договорі (за виключенням сум, направлених на погашення простроченої заборгованості по кредиту), комісія за користування кредитом розраховується як сума рівна 0% від різниці між сумою коштів, фактично направлених в поточному періоді на погашення основної строкової заборгованості по кредиту (по основному боргу) і плановим розміром погашення основного боргу по кредиту в цьому періоді оплати. Строк внесення позичальником даної суми комісії - до останньої дати наступного періоду оплати. У разі остаточного погашення заборгованості по кредиту дана комісія сплачується позичальником одночасно з останнім платежем по кредиту у порядку згідно п.3.3.

Відповідно до п.3.3 договору кошти, отримані від позичальника для погашення заборгованості по кредиту, насамперед направляються на відшкодування витрат/збитків банку відповідно до п.2.2.11 цього договору, далі пені згідно розділу 4 договору, далі - простроченої комісії, потім - комісії, потім прострочених процентів по кредиту, потім - процентів по кредиту, потім - простроченого кредиту, частина суми, що залишилась направляється на погашення кредиту (якщо інше не передбачено п.6.2). Остаточне погашення заборгованості по кредиту виконується не пізніше дати, зазначеної в п.1.1 договору. Сума остаточного погашення заборгованості може відрізнятися від суми щомісячного платежу. При несплаті комісії (в разі щомісячної уплати згідно п.1.1 договору або відповідно до п.3.10 договору, процентів та/або частини кредиту до останнього дня періоду уплати, вони вважаються простроченими.

Згідно п.3.4 нарахування процентів здійснюється, починаючи з дати списання коштів з кредитного рахунку,до дати повного погашення кредиту. Проценти нараховуються на фактичний залишок заборгованості за кожен календарний день, виходячи з фактичної кількості днів користування кредитом і 360 днів у році. Проценти нараховуються щомісячно за період з першої дати попереднього періоду оплати по дату, наступна першій даті поточного періоду оплати включно. Дата погашення кредиту в розрахунок не включається. Повне погашення процентів здійснюється не пізніше останнього дня погашення суми кредиту.

Пунктом 3.5 сторони передбачили, що для погашення заборгованості за даним договором, в тому числі комісії та процентів за користування кредитом, позичальник надає банку кошти на рахунок для зарахування коштів. Банк здійснює погашення заборгованості у порядку, вказаному у п.3.3 цього договору.

Відповідно до п.3.6 позичальник сплачує банку комісію у розмірі та у строк, вказані у пунктах 1.1, 3.10 цього договору. Якщо п.1.1 передбачена щомісячна сплата комісії, то вона встановлюється у фіксованому розмірі (вказаному в п.1.1) з дня списання коштів з кредитного рахунку до дати остаточного погашення кредиту. При цьому, незалежно від кількості днів, які минули від дня закінчення останнього періоду сплати до дня остаточного погашення кредиту, комісія сплачується як за повний календарний місяць.

Згідно п.3.7 при непогашенні кредиту в строки, встановлені пунктами 1.1., 2.3.2 даного договору, заборгованість в частині своєчасно непогашеної суми кредиту вважається простроченою. На залишок заборгованості по простроченій сумі кредиту нарахування процентів здійснюється згідно п.3.2 даного договору з дати виникнення простроченої заборгованості.

Пунктом 3.9 визначено, що у разі, якщо дата погашення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, комісії, пені згідно даного договору випадає на вихідний або святковий день, вказані платежі повинні бути здійснені в операційний день, що передує вихідному або святковому дням.

Відповідно до п.4.1 договору у разі порушення позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених п.п.2.2.2,2.2.3 (щодо сплати процентів та комісії) даного договору банк має право нараховувати, а позичальник зобов'язаний сплатити пеню у розмірі 0,15% від суми непогашеної заборгованості за кожний день прострочення платежу.

Договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до повного виконання сторонами зобов'язань за договором (п.5.1).

Всі зміни та доповнення до договору оформляються додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною цього договору (п.5.2). Припинення цього договору здійснюється згідно чинного законодавства України (п.5.3).

На забезпечення виконання зобов'язань позичальника ОСОБА_2 за кредитним договором 18.08.2005 року між ПАТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_3, та між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4 були укладені окремі договори поруки, відповідно до умов яких ОСОБА_3 та ОСОБА_4 поручилися перед кредитором за виконання ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором №MRIPGK00430069 від 18.08.2005 року, що був укладений між кредитором та боржником, у повному обсязі (т.1 а.с.17,18).

Відповідно до п.4 договорів поруки сторони передбачили, що у разі невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Згідно п.5 договорів поруки сторони домовились, що у разі невиконання боржником будь-якого зобов'язання, передбаченого п.1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із вказівкою невиконаного зобов'язання.

Поручитель зобов'язався виконати зобов'язання, наведені у письмовій вимозі кредитора протягом 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у п.5 договору (п.6).

У відповідності до п.13 договорів поруки зміни та доповнення до договору вносяться лише за згодою сторін в письмовому вигляді шляхом укладення відповідної додаткової угоди.

Судом також встановлено і це не оспорювалось відповідачами, що позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав та надав відповідачу обумовлену договором суму кредитних коштів.

Відповідач ОСОБА_2 свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконує.

Згідно розрахунку ПАТ КБ «ПриватБанк» станом на 05.03.2015 року заборгованість за кредитним договором склала 16939,20 доларів США, що по курсу НБУ 23,09грн. складає 391126,13грн., яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 15585,92 доларів США (в тому числі прострочена сума кредиту - 849,19 доларів США); заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 1196,60 доларів США (в тому числі прострочені проценти - 1151,98 доларів США), заборгованість по комісії за користування кредитом у розмірі 130,06 доларів США; пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за кредитним договором у розмірі 26,62 доларів США (т.1 а.с.4-9).

У відповідності з умовами кредитного договору та договорів поруки позивач 18.03.2015 року направив на адресу позичальника та поручителів повідомлення-вимогу від 11.03.2015 року про те, що у позичальника утворилась прострочена заборгованість у розмірі 2157,72 доларів США, яку пропонується погасити протягом 5 днів з дати отримання листа. В листі банк відповідачів попередив, що у разі несплати простроченої заборгованості у вказаний строк банк відповідно до ст.1050 ЦК України, умов кредитного договору і договорів поруки вимагає погасити всю суму заборгованості достроково, а також сплатити нараховані проценти та штрафні санкції. Дані обставини підтверджуються витягом з реєстру поштових відправлень рекомендованим листом претензій боржникам (т.1 а.с.10-13).

З огляду на наведене суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що відповідач ОСОБА_2 належним чином не виконує умови кредитного договору, що призвело до утворення простроченої заборгованості, яка не погашена, тому у банку виникло право на дострокове стягнення всієї заборгованості за кредитним договором у валюті кредитування, що утворилася станом на 05.03.2015 року, з позичальника та поручителів.

При цьому суд першої інстанції правильно дійшов до висновку, що порука не припинилася та обгрунтовано відмовив у задоволенні зустрічних позовів ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про припинення поруки.

Відповідно до ч.4 ст.559 ЦК України, на вимоги якої посилались відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в обґрунтування своїх позовних вимог, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Як вбачається зі справи у договорі поруки не визначено строк припинення поруки, а посилання в договорі на те, що він діє до повного виконання зобов'язань не є таким строком.

Згідно кредитного договору позивачем позичальнику наданий кредит на строк по 17.08.2020 року.

У зв'язку з порушенням боржником виконання зобов'язань за кредитним договором банк відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України та умов кредитного договору використав право достроково вимагати стягнення з позичальника та поручителів заборгованості за кредитним договором, надіславши 11.03.2015 року відповідачам повідомлення про дострокове повернення всієї суми кредиту і пов'язаних з ним платежів, змінивши таким чином строк виконання основного зобов'язання. З позовом до суду про стягнення заборгованості позивач звернувся 10.04.2015 року, тобто, в межах шестимісячного строку, встановленого ч.4 ст.559 ЦК України.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції вірно дійшов до висновку, що порука не припинилася.

Наведені в апеляційних скаргах відповідачів доводи правильність зазначеного висновку суду не спростовують та не свідчать про невідповідність висновків суду обставинам справи або неправильне застосування чи порушення судом норм матеріального і процесуального права при вирішенні зустрічного позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про припинення поруки.

Посилання відповідачів в апеляційних скаргах на те, що суду не надано доказів, що вони отримали повідомлення банку від 11.03.2015 року, на думку колегії суддів на правильність рішення суду в частині вирішення позовів про припинення поруки не впливає, оскільки такі повідомлення були направленні відповідачам 18.03.2015 року рекомендованим листом, що підтверджується витягом з реєстру відправлення поштових повідомлень. Крім того, згідно даного повідомлення банк вимагав від відповідачів погашення простроченої заборгованості протягом 5 днів з дня отримання повідомлення, попередивши їх, що в разі невиконання вимоги будуть прийняті заходи впливу в тому числі і вимога про дострокове стягнення заборгованості. Вимогу про дострокове стягнення всієї заборгованості банк пред'явив відповідачем безпосередньо до суду, звернувшись з позовом до суду 10.04.2015 року, що не суперечить чинному законодавству та не дає підстав для визнання поруки припиненою на підставі ч.4 ст.559 ЦК України. Тим паче, з проведеного позивачем розрахунку заборгованості, роздруківки кредитних рахунків по погашенню кредиту, сплаті процентів за користування кредитом, комісії та пені, роздруківки карткового зарплатного рахунку ОСОБА_2 та наданих ним квитанцій про проведення платежів (т.1 а.с.4-8,95-128, т.2 а.с.31-69,77-78,97-98,131-252, т.3 а.с.1-84), а також з висновку судової бухгалтерсько-економічної експертизи (т.3 а.с.93-122) вбачається, що фактично прострочена непогашена заборгованість за кредитним договором у позичальника виникла з вересня - жовтня 2014 року.

Зі справи також вбачається, що додаткових угод до кредитного договору між кредитором та позичальником не укладалось, процента ставка за користування кредитом протягом дії кредитного договору банком не змінювалась і таких обставин відповідачі не навели ні в позовних заявах, ні в ході розгляду справи в суді першої інстанції та в апеляційному суді, а відповідно відсутні і підстави для визнання поруки припиненою також на підставі ч.1 ст.559 ЦК України. Посилання відповідачів на вимоги ст.1056-1 ЦК України, яка введена в дію Законом України від 12.12.2008 року №661-IV, є неспроможними, оскільки позивач не збільшував процентну ставку в односторонньому порядку, а застосування банком п.3.2 кредитного договору щодо подвійної процентної ставки на прострочену заборгованість по тілу кредиту не є одностороннім підвищенням процентної ставки.

Також колегія суддів вважає, що суд правильно дійшов до висновку про відмову в задоволенні зустрічних позовів відповідачів.

Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою, шостою ст.203 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1-3,5,6 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їх малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей.

Відповідно до п. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст.6, ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.628, ст.629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені між ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнута згода.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до ст.536 ЦК України за користування чужими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Як вбачається зі змісту кредитного договору в ньому передбачені всі істотні умови договору, які вимагались до такого виду договору на час його укладання, зокрема сума кредиту та валюта кредитування, процентна ставка за користування кредитними коштами, порядок погашення кредиту та сплати процентів, комісії, черговість зарахування платежів, права та обов'язки обох сторін, їх відповідальність за порушення умов договору, строк дії договору.

Відповідач в апеляційному суді не заперечував, що договір з позивачем він уклав у відповідності з його вільним волевиявленням. Наявність вільного волевиявлення відповідача на укладення кредитного договору за умов, визначених в договорі, підтверджується і анкетою-заявою ОСОБА_2 від 25.07.2005 року на видачу кредитних коштів у доларах США (т.1 а.с.80-81).

Договір підписаний обома сторонами, відповідач отримав кредитні кошти в обумовленій у договорі сумі у доларах США, тривалий час виконував умови договору, погашав кредит, сплачував проценти за користування кредитом, комісію та проводив інші платежі відповідно до договору. Дані обставини також підтверджують те, що відповідач був згоден з умовами договору.

Згідно ст.ст.3,18 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час укладання спірного кредитного договору, споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про товари (роботи, послуги), що забезпечують можливість свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару або замовлення роботи (послуги). Інформація про товар (роботи, послуги) повинна містити, зокрема, дані про ціну (тариф), умови та правила придбання товарів (виконання робіт, надання послуг).

Відповідно до ст.19 цього ж Закону споживач має право на вільний вибір товарів і послуг у зручний для нього час з урахуванням режиму роботи продавця (виконавця). Споживач має право на перевірку ціни товарів (послуг), що придбаваються (замовляються). На вимогу споживача продавець (виконавець) у цих випадках зобов'язаний надати йому документи про ціну товарів (робіт, послуг).

Згідно зі ст.21 вказаного Закону умови договору, що обмежують права споживача порівняно з правилами, встановленими законодавством, визнаються недійсними.

Зі справи не вбачається, що умови спірного кредитного договору суперечать положенням законодавства, чинного на час його укладання.

Будь-яких доказів на підтвердження доводів про те, що банком не була надана необхідна зазначена інформація щодо умов кредитування при укладанні кредитного договору ОСОБА_2 та його представник не надали ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду. В апеляційному суді відповідач пояснив, що він не звертався до банку із заявами про надання йому письмової інформації щодо загальної вартості кредитних послуг.

Доводи апеляційної скарги щодо незгоди з рішенням суду в частині недійсності кредитного договору ОСОБА_2 обґрунтовує посиланням на порушення при укладенні кредитного договору положень статей 11,18 Закону «Про захист прав споживачів» в редакції Закону України № від 01.12.2005 року, що набрав законної сили 13.01.2006 року, з подальшими змінами станом на час розгляду справи в суді першої інстанції, Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ від 10.05.2007 року №168, зареєстрованої в Мінюсті України 25.05.2007 року №54/13808, що є неспроможним, оскільки дані нормативні акти набрали чинності через значний проміжок часу після укладання кредитного договору, а дійсність правочину визначається на відповідність нормативно-правовим актам, які діяли на момент його вчинення.

Посилання ОСОБА_2 як на несправедливість умов договору в тій частині, що валютні ризики покладаються на нього, є безпідставними, оскільки законодавчо не встановлено незмінність курсу іноземної валюти в Україні, цей курс постійно змінюється та не є стабільним, відповідач при укладенні договору в іноземній валюті не міг про це не знати та не мав підстав допускати, що в подальшому курс долара США не буде змінюватись.

Також є безпідставними посилання ОСОБА_2 як на підставу недійсності договору на порушення валютного законодавства.

Так, ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

У відповідності до ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня, у зв'язку з чим грошове зобов'язання у договорі повинно бути виражено в національній валюті України. Дане положення в цілому кореспондується з ч.1 ст. 192 ЦК України, відповідно якої законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Відповідно до ст. 524 ЦК України, зобов'язання повинно бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони за договором можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно ч.2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Іноземна валюта, як засіб платежу, зокрема за зобов'язаннями, відповідно до ч.2 ст.192 ЦК України може використовуватися в Україні лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно ч.3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Відповідно до ст.5 цього Декрету операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п.2 ст.5 Декрету.

Статті 47,49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Отже, банк як фінансова установа, отримавши у встановленому порядку банківську ліцензію та відповідний письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, який є генеральною ліцензією має право здійснювати операції з- надання кредитів в іноземній валюті. При цьому індивідуальної ліцензії відповідно до пп. «в» п.4 ст.5 Декрету КМУ на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті не вимагається.

Виходячи з того, що позивач має банківську ліцензію та дозвіл на здійснення операцій в іноземній валюті (т.1 а.с.82-88), він мав право на укладання з ОСОБА_2 кредитного договору в іноземній валюті - в доларах США та має право вимагати виконання зобов'язань за даним договором у валюті кредитування. І такий договір не суперечить чинному законодавству.

Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно дійшов до висновку про відмову в позові ОСОБА_2 про визнання недійсним кредитного договору у зв'язку з його необгрунтованістю та недоведеністю.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з рішенням суду в частині стягнення розміру заборгованості за кредитним договором.

Так, згідно ст. 2 Закону України № 1669-VІІ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 року на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку де проводилась антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

На виконання цього Закону 30 жовтня 2014 року Кабінет Міністрів України прийняв Розпорядження №1053-р, яким було затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. Згідно з п. 20 ч. 1 цього Розпорядження м. Маріуполь Донецької області входить до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. Проте, 05 листопада 2014 року Кабінет Міністрів України прийняв Розпорядження №1079-р про зупинення дії Розпорядження від 30 жовтня 2014 року № 1053-р, яке в подальшому постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 09 лютого 2015 року було визнано нечинним (справа № 826/18330/14).

Відповідно до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року №1275-р, яким визнано такими, що втратили чинність розпорядження №1053-р від 30.10.2014 року та №1079-р від 05.11.2014 року, м.Маріуполь Донецької області відноситься до населеного пункту, на території якого здійснювалася антитерористична операція.

Крім того, згідно зі ст. 1 Закону України «Про боротьбу із тероризмом» район проведення антитерористичної операції - це визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.

Згідно з наказом керівника Антитерористичного центру при СБУ від 07 жовтня 2014 року №33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» районами проведення АТО визначені всі населені пункти Донецької та Луганської області (без виключень).

Національний банк України своїми листами від 13 жовтня 2014 року № 47-411/58939 та від 05 листопада 2014 року № 18-112/64483 наголошував банкам України про неухильне дотримання вимог Закону України № 1669-VІІ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року щодо ненарахування пені та штрафів за договорами кредиту під час антитерористичної операції.

Як проголошено в ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи.

Згідно ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

У п.3.4. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 ЦПК України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 (Справа N 1-10/2004)) зазначено, що виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.

Як вбачається зі справи, позивач просив стягнути з відповідачів пеню у розмірі 26,52 доларів США, що нарахована у період з 14.04.2014 року та не сплачена станом на 05.03.2015 року (а.с.4), тобто в період дії ст.2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції".

Згідно матеріалів справи, відповідачі є громадянами України, зареєстровані та постійно проживають у м.Маріуполі Донецької області, тобто в населеному пункті, де проводилась антитерористична операція, тому на підставі ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» штрафні санкції за спірним кредитним договором нараховувати заборонено, у зв'язку з чим позов банку в частині стягнення пені є необґрунтованим.

Однак, вирішуючи основний позов, суд першої інстанції на наведене уваги не звернув та не застосував норми матеріального права, які підлягають застосуванню.

Розглядаючи справу у відсутності відповідачів суд не перевірив наданий позивачем розрахунок заборгованості на відповідність його умовам кредитного договору та вимогам закону.

З розрахунку заборгованості та виписок з кредитного рахунку, меморіальних ордерів (т.1 а.с.4-8,96-128, т.2 а.с.131-252, т.3 а.с.1-84) вбачається, що банком в період з 14.04.2014 року по 05.03.2015 року нараховувалась позичальнику пеня у розмірі 0,15% за несвоєчасне погашення кредиту та сплату відсотків за користування кредитом. В цей же період за рахунок коштів позичальника, внесених на виконання кредитних зобов'язань банком проводилось зарахування сум на погашення нарахованої пені.

Без уваги суд залишив і те, що за користування простроченою сумою кредиту банком позичальнику нараховувались відсотки у розмірі 30%, що не відповідає умовам кредитного договору, зокрема пунктам 3.2, 1.1, 1.2 договору.

З метою забезпечення повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, перевірки доводів відповідача ОСОБА_2 та правильності проведеного позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором апеляційним судом за клопотанням відповідача ОСОБА_2 та його представника - адвоката Кривича О.В. була призначена судова бухгалтерсько-економічна експертиза.

Для проведення експертизи у розпорядження експерта для дослідження були надані матеріали цивільної справи, а також додатково витребувані у відповідача оригінали квитанцій по сплаті платежів за кредитним договором, роздруківка карткового зарплатного рахунку, з якого проводились банком зарахування на погашення кредитної заборгованості, а також додатково надані банком роздруківки кредитних рахунків боржника по тілу кредиту, процентам за користування кредитом, комісії, пені, страховим виплатам, а також кредитне досьє.

Згідно висновку експертизи № 84/85-16 від 06.05.2016 року експертом не підтверджена сума нарахованої ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором № МRІРGК00430069 від 18.08.2005 року, укладеним між банком та ОСОБА_2, що утворилась станом на 05.03.2015 року, у розмірі 16 939,20 доларів США, яка складається із заборгованості по тілу кредиту - 15 585,92 доларів США, у т.ч. прострочене тіло кредиту - 849,19 доларів США; заборгованості по відсоткам за користування кредитом - 1196,60 доларів США, у т.ч. прострочені відсотки - 1151,98 доларів США; заборгованості з комісії - 130,06 доларів США; заборгованості з пені - 26,62 доларів США.

Експертом встановлено, що заборгованість ОСОБА_2 перед ПАТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором № МRІРGК00430069 від 18.08.2005 року станом на 05.03.2015 року складає 16544,13 доларів США, у тому числі: заборгованість по тілу кредиту - 15 430,24 доларів США, у т.ч. прострочене тіло кредиту - 1147,69 доларів США; заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 1074,81 доларів США, у т.ч. прострочені відсотки - 1028,52 доларів США; заборгованість з комісії - 39,08 доларів США, у т.ч. прострочена комісія - 39,08 доларів США.

При цьому експертом проведено розрахунок заборгованості з урахуванням вимог ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» щодо заборону нарахування штрафних санкцій, та сплачені ОСОБА_2 суми на погашення пені зараховані на погашення заборгованості за кредитним договором.

Також згідно даного висновку в об'ємі наданих на дослідження документів, експертом документально об'єктивно встановлено, що відповідно до п.3.2 Кредитного договору № МRІРGК00430069 від 18.08.2005 року, за порушення ОСОБА_2 зобов'язань по погашенню кредиту, визначених у п.п.1.1., 2.3.1., 2.3.2., 3.3 даного кредитного договору, у ПАТ КБ «ПриватБанк» виникли підстави для нарахування процентів за користування кредитом у подвійному розмірі визначених у п.1.1. даного кредитного договору, розрахованих від суми залишку непогашеної заборгованості. Однак, у зв'язку з тим, що у п.1.1. кредитного договору зовсім не визначено розмір будь-яких процентів, нарахувати їх експерту не надається за можливим.

Свої висновки експерт ОСОБА_9 підтвердив в судовому засіданні апеляційного суду, зазначивши, що оскільки п.1.1 кредитного договору не передбачено процентної ставки, а додаткові угоди до кредитного договору не надано, не ставилась задача щодо перевірки правильності нарахування подвійної процентної ставки на суму простроченого тіла кредиту відповідно з урахуванням умов п.1.2 кредитного договору, яким передбачена процента ставка за користування кредитом, то він не мав можливості проводити розрахунок нарахувань подвійної процентної ставки за інших умов, ніж передбачено у п.3.2 кредитного договору. Також пояснив, що проведений банком розрахунок подвійної процентної ставки на суму простроченого тіла кредиту є невірним.

Апеляційним судом на виконання положень ч.4 ст.10, ст.60 ЦПК України було роз'яснено сторонам право заявити клопотання про призначення додаткової бухгалтерсько-економічної експертизи для визначення заборгованості з подвійної процентної ставки на прострочену суму тіла кредиту. Однак, відповідач ОСОБА_2 та його представник, а також представник ПАТ КБ «ПриватБанк» не виявили бажання на призначення такої експертизи, відмовились від її проведення, зазначивши, що вони погоджуються з висновком експертизи від 06.05.2016 року. Суд, дотримуючись засад диспозитивності, з власної ініціативи не може збирати докази, тому не має можливості призначити додаткову експертизу.

З огляду на наведене, переглядаючи справу в межах заявлених в суді першої інстанції позовних вимог на підставі доказів наданих сторонами, які зобов'язані довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, а також того, що сторони погодились з висновком судової експертизи щодо визначеного розміру заборгованості за кредитним договором від 18.08.2005 року, колегія суддів вважає, що рішення суду в частині стягнення з відповідачів розміру заборгованості за кредитним договором підлягає зміні. На користь позивача підлягає стягненню солідарно з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а також солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором №MRIPGK00430069 від 18.08.2005 року, що утворилась станом на 05.03.2015 року, у розмірі 16 544,13 доларів США, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 15 430,24 доларів США, заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 1 074,81 доларів США, заборгованості з комісії у розмірі 39,08 доларів США. В решті суми заявлених вимог позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволенню не підлягає із-за необґрунтованості та недоведеності.

В частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання недійсним кредитного договору та відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про припинення договору поруки рішення суду підлягає залишенню без зміни.

У зв'язку з цим апеляційні скарги відповідачів підлягають частковому задоволенню.

У зв'язку зі зміною рішення суду в частині стягнення розміру заборгованості за кредитним договором відповідно до вимог ч.5 ст.88 ЦПК України підлягає зміні і рішення суду в частині розподілу судових витрат.

Згідно з ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею та документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно задоволених вимог, відповідачеві - пропорційно вимог, в задоволенні яких відмовлено.

Як вбачається зі справи, ПАТ КБ «ПриватБанк» при подачі позову до суду сплачено судовий збір 3654грн. Позов заявлено на суму 391126,13грн. (т.1 а.с.1,2-3). Апеляційним судом позов задоволено на суму 382003,96грн. (16 544,13Х23,09), що становить 97,67% від заявлених вимог (382003,96Х100%391126,13). Тому пропорційно задоволеним вимогам за рахунок відповідачів у рівних частках на користь позивача підлягає відшкодуванню судовий збір за подачу позову у розмірі 3568,86грн. (3654:100Х97,67), з кожного по 1189,62грн. (3568,86:3).

За подачу апеляційної скарги на рішення суду в частині оскарження рішення стосовно позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 повинні були сплатити в дохід держави судовий збір у розмірі 4019,40грн. (3654Х110%), кожен по 1339,80грн.

ОСОБА_2 за подачу апеляційної скарги сплатив судовий збір у розмірі 1339,80грн. (т.1 а.с.218). тому у зв'язку зі зміною рішення суду пропорційно вимог банку в задоволенні яких було відмовлено, за рахунок ПАТ КБ «ПриватБанк» йому підлягають відшкодуванню витрати по оплаті судового збору у розмірі 31,22грн. (1339,80:100Х (100-97,67)).

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від сплати судового збору ухвалою апеляційного суду від 15.01.2016 року були звільнені (т.1 а.с.241). Недоплачена сума судового збору в дохід держави за подачу апеляційної скарги на рішення суду в частині позову ПАТ КБ «ПриватБанк» складає 2679,60грн. (4019,40-1339,80) і ця сума відповідно до вимог ст.88 ЦПК України підлягає стягненню в дохід держави пропорційно задоволеним вимогам з відповідача ОСОБА_2 у розмірі 2617,17грн. (2679,60:100Х97,67) та з ПАТ КБ «ПриватБанк» пропорційно вимогам, у задоволенні яких відмовлено у розмірі 61,63грн. (2679,60:100Х2,33).

За проведення судової бухгалтерсько-економічної експертизи ОСОБА_2 сплатив витрати на проведення експертизи у розмірі 7048грн. (т.2 а.с.100), тому пропорційно вимогам банку, у задоволенні яких відмовлено з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 підлягають відшкодуванню витрати на експертизу у розмірі 164,22грн. (7048:100Х2,33).

Керуючись ст.ст.307,309,313,314 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 06 листопада 2015 року в частині стягнення розміру заборгованості за кредитним договором та розподілу судового судових витрат змінити.

Стягнути на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором №MRIPGK00430069 від 18 серпня 2005 року, що утворилась станом на 05 березня 2015 року, у розмірі 16 544 (шістнадцять тисяч п'ятсот сорок чотири) доларів США 13 центів, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 15 430 доларів США 24 цента, заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 1 074 доларів США 81 цента, заборгованості з комісії у розмірі 39 доларів США 08 центів.

Стягнути на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором №MRIPGK00430069 від 18 серпня 2005 року, що утворилась станом на 05 березня 2015 року, у розмірі 16 544 (шістнадцять тисяч п'ятсот сорок чотири) доларів США 13 центів, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 15 430 доларів США 24 цента, заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 1 074 доларів США 81 цента, заборгованості з комісії у розмірі 39 доларів США 08 центів.

В задоволенні решти позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» витрати по оплаті судового збору за подачу позову до суду з кожного по 1189 (одна тисяча сто вісімдесят дев'ять) гривень 62 копійки.

В решті частини рішення суду першої інстанції залишити без зміни.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_2 у відшкодування витрат по оплаті судової бухгалтерсько-економічної експертизи 164 (сто шістдесят чотири) гривень 22 копійки.

Стягнути в дохід держави судовий збір за подання апеляційної скарги з ОСОБА_2 у розмірі 2 617 (дві тисячі шістсот сімнадцять) гривень 17 копійок, з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» у розмірі 61 (шістдесят одна) гривень 63 копійки (на розрахунковий рахунок 31212206780015, код класифікації доходів бюджету 22030001, МФО 834016, банк отримувача - Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, ЄДРПОУ - 37868870, отримувач коштів - Артемівське УК/м. Артемівськ/22030001, призначення платежу - судовий збір за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 та інших, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь), код ЄДРПОУ 02891428).

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий : Сорока Г.П.

Судді : Лопатіна М.Ю.

Принцевська В.П.