Вирок № 57989102, 31.05.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 368/388/16-к Головуючий у І інстанції Шевченко І. І.Провадження № 11-кп/780/663/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 34 31.05.2016

ВИРОК

Іменем України

31 травня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого - судді Гриненка О.І.,

суддів Зіміної В.Б., Миколюка О.В.,

за участю:

прокурора Безсмертного М.П.,

обвинуваченого ОСОБА_2,

захисника ОСОБА_3,

потерпілої ОСОБА_4,

секретаря судових засідань ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві кримінальне провадження, відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015110000000318 від 24 жовтня 2015 року, за апеляційними скаргами заступника прокурора Київської області та прокурора Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області на вирок Кагарлицького районного суду Київської області від 29 березня 2016 року, яким

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, раніше не судимого,

- визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, -

ВСТАНОВИЛА:

Вироком Кагарлицького районного суду Київської області від 29 березня 2016 року ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки. На підставі ст.75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі, з випробуванням, та встановлено іспитовий строк тривалістю 3 (три) роки з покладенням на нього обов'язків, передбачених пунктами 3, 4 ч.1 ст.76 КК України.

Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат, а також задоволені цивільні позови, заявлені прокуратурою Київської області та потерпілою ОСОБА_4

За вироком суду, ОСОБА_2 визнано винуватим у порушенні правил безпеки дорожнього руху, особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого ОСОБА_6, та тяжкі тілесні ушкодження потерпілій ОСОБА_7, за наступних обставин.

24 жовтня 2015 року приблизно о 00 годин 20 хвилин, ОСОБА_2, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, керуючи належним йому технічно справним автомобілем NISSAN PRIMASTAR, державний номер НОМЕР_1, рухаючись по вул. Комунарській в с. Переселення, Кагарлицького району, Київської області в напрямку до автодороги Київ-Знам'янка, в порушення вимог пунктів 1.5, 2.3 б), 2.9 а), 12.1, та підпункту 1.1 розділу 34.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року, не діяв таким чином, щоб не створювати небезпеку чи перешкоду для руху, не загрожувати життю або здоровю громадян, не завдавати матеріальних збитків, проявив неуважність, проїжджаючи відрізок дороги із заокругленням вліво, не обрав безпечну швидкість руху, перетнув вузьку суцільну лінію горизонтальної дорожньої розмітки, що поділяє транспортні потоки протилежних напрямків, виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення з автомобілем ВАЗ 11183, державний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_6.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля ВАЗ - 11183 ОСОБА_6 отримав тілесні ушкодження, від яких помер на місці події, а пасажир ОСОБА_7 отримала тілесні ушкодження, які згідно висновку судово-медичної експертизи № 8/Е від 27 січня 2016 року відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, за критерієм небезпеки для життя.

Порушення водієм ОСОБА_2 вимог пунктів 1.5, 2.3 б), 2.9 а), 12.1, та підпункту 1.1 розділу 34.1 Правил дорожнього руху перебувають у прямому причинному звязку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді смерті потерпілого ОСОБА_6 та отримання тяжких тілесних ушкоджень потерпілою ОСОБА_7

В апеляційних скаргах заступник прокурора Київської області та прокурор Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області не оспорюючи фактичні обставини провадження та кваліфікацію дій обвинуваченого, просять вирок Кагарлицького районного суду Київської області від 29 березня 2016 року, ухвалений відносно ОСОБА_2 скасувати в частині призначеного ОСОБА_2 покарання у зв'язку з його невідповідністю ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення через м'якість та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, і ухвалити новий вирок, яким визначити ОСОБА_2 за ч.2 ст.286 КК України покарання, проте без застосування ст. 75 КК України, у наступних розмірах: заступник прокурора Київської області просить призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки, а прокурор Кагарлицької місцевої прокуратури просить призначити покарання в межах, визначених судом першої інстанції. На обґрунтування своїх вимог апелянти вказують про те, що суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_2 покарання не в повній мірі дотримався загальних засад призначення покарання, передбачених ст. 65 КК України. Так, на думку заступника прокурора Київської області, суд в достатній мірі не врахував наслідків вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, в результаті якого одна особа загинула, а друга потерпіла отримала тяжкі тілесні ушкодження, крім того, на утриманні дружини загиблого ОСОБА_6 залишилися двоє неповнолітніх дітей. За таких обставин, заступник прокурора Київської області вважає, що призначене обвинуваченому ОСОБА_2А покарання за своїм розміром є явно несправедливим через м'якість. Як прокурор місцевої прокуратури, так і заступник прокурора Київської області у своїх апеляційних скаргах вказують на необґрунтованість застосування судом першої інстанції ст.75 КК України та звільнення обвинуваченого від відбування призначеного основного покарання з випробуванням. При цьому, апелянти зазначають, що суд першої інстанції недостатньо врахував тяжкість вчиненого обвинуваченим злочину, який відповідно до ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких, вчинення злочину ОСОБА_2 в стані алкогольного сп'яніння, що значно підвищує його суспільну небезпечність, а також наслідки, що настали в результаті вчиненого злочину. Обвинувачений ОСОБА_2, його захисник та потерпіла ОСОБА_7 подали до апеляційного суду письмові заперечення, в яких просять апеляційні скарги заступника прокурора Київської області та прокурора Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області залишити без задоволення, вважаючи вирок Кагарлицького районного суду Київської області від 29 березня 2016 року, ухвалений відносно ОСОБА_2 законним та обґрунтованим.

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, який підтримав подані апеляційні скарги та просив їх задовольнити, доводи обвинуваченого та його захисника, які заперечували проти поданих апеляційних скарг, вважаючи вирок суду першої інстанції законним та обґрунтованим, доводи потерпілої, яка заперечувала проти поданих апеляційних скарг, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційних скаргах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області підлягає задоволенню в повному обсязі, а апеляційна скарга заступника прокурора Київської області підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до статті 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_2 у порушенні правил безпеки дорожнього руху, особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого ОСОБА_6, та тяжкі тілесні ушкодження потерпілій ОСОБА_7, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам провадження і підтверджуються наявними доказами в їх сукупності, які досліджувались судом під час судового розгляду.

Зокрема, винуватість ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, підтверджується показаннями самого обвинуваченого ОСОБА_2, потерпілих ОСОБА_7, ОСОБА_4 та свідка ОСОБА_8, які в судовому засіданні повідомили обставини дорожньо-транспортної пригоди, що сталася з вини ОСОБА_2 24 жовтня 2015 року; відомостями, зафіксованими в протоколах огляду місця дорожньо-транспортної пригоди та огляду транспортних засобів від 24 жовтня 2015 року, ілюстративною таблицею та схемою до протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 24 жовтня 2015 року, відповідно до яких проведено огляд та зафіксовано обстановку на місці дорожньо-транспортної пригоди по вул. Комунарській в с. Переселення, Кагарлицького району, Київської області, а також зафіксовано пошкодження автомобілів ВАЗ 11183, державний номер НОМЕР_2, та NISSAN PRIMASTAR, державний номер НОМЕР_1, (т.1, а.с. а.с. 58-63, 66-70, 71, 72-75); документом довідкою про освідування водія ОСОБА_2 спеціальним прибором АЛКОТЕСТ, проведеного 24.10.2015 о 02 годині 46 хвилин, згідно якої результат тесту складає - 2,52% (т.1, а.с. 76); висновком експерта № 123 від 01 лютого 2016 року, відповідно до якого смерть ОСОБА_6 настала від травм, які могли утворитися під час дорожньо-транспортної пригоди (т.1, а.с. 146-148); висновком експерта № 8/Е від 27 січня 2016 року, згідно якого ОСОБА_7 в результаті дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 24 жовтня 2015 року, отримала тяжкі тілесні ушкодження (т.1, а.с. 150-152); висновком експерта № 8-02/1157 від 21 січня 2016 року, відповідно до якого в момент первинного контакту передня частина автомобіля ВАЗ 11183, державний номер НОМЕР_2, контактувала з правою задньою частиною кузова автомобіля NISSAN PRIMASTAR, державний номер НОМЕР_1, при цьому, повздовжні осі автомобілів розташовувались під кутом близько 80…90?, зіткнення вказаних автомобілів відбулося на проїзній частині вул. Комунарська с. Переселення, Кагарлицького району, Київської області, на смузі, призначеній для руху в напрямку м. Кагарлик (т.1, а.с. 156-161); висновками експертів № 8-03/1138 та № 8-03/1139 від 18 січня 2016 року, згідно із якими, за наслідками дослідження автомобілів ВАЗ 11183, державний номер НОМЕР_2, та NISSAN PRIMASTAR, державний номер НОМЕР_1, відповідно, несправностей, які могли утворитись до дорожньо-транспортної пригоди та призвести до її виникнення - не виявлено (т.1, а.с. а.с. 165-169, 173-178); висновком експерта № 8-02/1137 від 11 січня 2016 року, згідно якого, водій ОСОБА_2 за даних дорожніх обставин повинен був діяти відповідно до вимог п. 12.1 Правил дорожнього руху України і мав технічну можливість уникнути зіткнення з автомобілем під керуванням потерпілого ОСОБА_6 шляхом виконання саме зазначеного пункту Правил дорожнього руху України, з технічної точки зору у прямому причинному зв'язку із виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди перебувають дії саме водія ОСОБА_2А.(т.1, а.с. 182-185).

Крім того, винуватість ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому злочину, підтверджується іншими доказами документами, дослідженими судом першої інстанції та зазначеними у вироку (рапортом, карткою первинного обліку інформації, копіями свідоцтв, копіями листів тощо).

Таким чином, зазначений комплекс доказів підтверджує, що ОСОБА_2 під час керування транспортним засобом допустив порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого ОСОБА_6 та заподіяло тяжкі тілесні ушкодження потерпілій ОСОБА_7, а тому суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.

Судом першої інстанції всебічно, повно та неупереджено досліджено всі обставини кримінального провадження, надано оцінку кожному доказу з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупності доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку.

Згідно ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому враховуються ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного та обставини, що помякшують та обтяжують покарання.

Відповідно до ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Всупереч доводів апеляційних скарг прокурорів, суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_2 в основному дотримався вимог вищезазначених норм кримінального закону. Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_2, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, обставинами, що помякшують покарання, відповідно до ст. 66 КК України судом першої інстанції визнано та враховано вчинення необережного злочину вперше, щире каяття винного, повне визнання вини, добровільне відшкодування потерпілій ОСОБА_7 майнової шкоди та часткове відшкодування шкоди потерпілій ОСОБА_4 Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_2 суд першої інстанції відповідно до ст.67 КК України обґрунтовано визнав вчинення злочину особою, що перебуває в стані алкогольного сп'яніння. Також, судом були досліджені та враховані дані про особу обвинуваченого, зокрема, позитивна характеристика обвинуваченого за місцем проживання, наявність на його утриманні неповнолітньої дитини, відсутність попередніх судимостей, та позиція потерпілих стосовно покарання ОСОБА_2

Між тим, колегія суддів вважає помилковим і таким, що підлягає виключенню з мотивувальної частини вироку, визнання судом першої інстанції обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_2 вчинення ним необережного злочину вперше, так як уже сам факт вчинення особою злочину з будь-якою формою вини не може бути обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого, крім випадків, прямо зазначених в ч.1 ст.66 КК України. Таким чином, судом першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_2 були враховані всі обставини, передбачені ст. 65 КК України, в тому числі і які зазначені в апеляційних скаргах прокурорів.

Призначене обвинуваченому ОСОБА_2 судом першої інстанції основне покарання у виді позбавлення волі не в максимальних межах санкції ч.2 ст.286 КК України за своїм видом і розміром є необхідним та достатнім для його виправлення, а також запобігання вчиненню нових злочинів, тобто для досягнення мети, передбаченої ст. 50 КК України, а тому підстав для збільшення його розміру, як того просить у своїй апеляційній скарзі заступник прокурора Київської області, колегія суддів не вбачає.

Крім того, колегія суддів погоджується з обґрунтуванням судом першої інстанції та призначенням обвинуваченому ОСОБА_2 додаткового покарання в максимальних межах санкції ч.2 ст.286 КК України, яке також відповідає вимогам ст.50 КК України.

Однак, на переконання колегії суддів, заслуговують на увагу доводи апеляційних скарг прокурорів щодо неправильного застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 75 КК України, відповідно до якої обвинувачений ОСОБА_2 був звільнений судом від відбування призначеного основного покарання з випробуванням.

Згідно ч.1 ст.75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Відповідно до п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року (зі змінами) «Про практику призначення судами кримінального покарання», рішення суду про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване.

Обґрунтовуючи звільнення ОСОБА_2 від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі, суд послався на позицію потерпілих про призначення обвинуваченому покарання, не пов'язаного з ізоляцією його від суспільства, на поведінку обвинуваченого в суді, яка свідчила, що обвинувачений не є особою, яка твердо стала на шлях вчинення злочинів, а також на повне відшкодування шкоди одній з потерпілих та часткове відшкодування завданої шкоди іншій потерпілій і позитивні характеризуючі дані обвинуваченого. Однак, всі зазначені обставини вже були враховані судом першої інстанції при призначені обвинуваченому ОСОБА_2 покарання в мінімальних межах санкції ч.2 ст.286 КК України. При цьому, застосовуючи до ОСОБА_2 положення ст. 75 КК України, суд першої інстанції не в повній мірі врахував тяжкість вчиненого ним злочину, який згідно ст.12 КК України, відноситься до категорії тяжких.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, належним чином не вмотивований, що призвело до необґрунтованого звільнення обвинуваченого ОСОБА_2 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційних скарг прокурорів щодо неврахування судом першої інстанції тяжкості наслідків, які настали в результаті вчиненого обвинуваченим злочину, а саме загибелі потерпілого ОСОБА_6, на утриманні дружини якого залишилися двоє неповнолітніх дітей, та спричинення тяжких тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_7 Крім того, суд першої інстанції не повністю врахував обставину, яка значно підвищує суспільну небезпечність вчиненого злочину проти безпеки руху, а саме вчинення обвинуваченим даного злочину в стані алкогольного сп'яніння.

Таким чином, з огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для звільнення обвинуваченого ОСОБА_2 від призначеного судом першої інстанції основного покарання з випробуванням, а тому вирок Кагарлицького районного суду Київської області від 29 березня 2016 року, ухвалений відносно ОСОБА_2 підлягає скасуванню на підставі п.4 ч.1 ст.409 КПК України з постановленням свого вироку відповідно до п.4 ч.1 ст.420 КПК України.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 409, 420 КПК України, колегія суддів, -

ЗАСУДИЛА:

Вирок Кагарлицького районного суду Київської області від 29 березня 2016 року, ухвалений відносно ОСОБА_2 скасувати в частині звільнення його від відбування основного покарання з випробуванням на підставі статті 75 КК України.

Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_2 вважати засудженим за ч.2 ст.286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

Виключити з мотивувальної частини вироку Кагарлицького районного суду Київської області від 29 березня 2016 року, ухваленого відносно ОСОБА_2, посилання суду першої інстанції про визнання обставиною, яка пом'якшує покарання ОСОБА_2, відповідно до ст. 66 КК України, вчинення ним необережного злочину вперше.

Строк відбування покарання ОСОБА_2 обчислювати з моменту його затримання.

В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Вирок може бути оскаржений у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня його проголошення, а засудженим в той самий строк з дня вручення йому копії вироку.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Судді:

_____ _______ ______

ОСОБА_1 ОСОБА_9 ОСОБА_10