Постанова № 57987445, 20.05.2016, Брусилівський районний суд Житомирської області

Справа № 275/149/16-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2016 року

Брусилівський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Руденка В.О.,

при секретарі Довгаленко О.І.,

з участю позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Гордін І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Брусилівської районної державної адміністрації Житомирської області про визнання протиправними дій щодо скасування пільг, зобов'язання відновити надання пільг,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій зазначив, що він є пенсіонером Міністерства внутрішніх справ України. Пенсія призначена з 01.08.2009 р. за вислугою років. Згідно ст. 22 Закону України «Про міліцію» від 20.12.1990 р., він як пенсіонер МВС що живе у сільській місцевості та члени його сім'ї, користуються пільгами з безкоштовного опалення та освітлення будинку. Фактично пільгами він користувався до 07.11.2015 р., а потім, 01.12.2015 р. отримав лист відповідача з повідомленням про втрату чинності Законом України «Про міліцію» і, отже втратою його права на пільги, передбачені цим законом. Посилаючись на норми ст. 8, 19, 21, 22, 58, 64 Конституції України, Рішення Конституційного суду України №15-рп/2000 від 14.12.2000 р., №1-рп/99 від 09.02.1999 р., №5-рп/2005 р. від 22.09.2005 р., №10-рп/2008 від 22.05.2008 р., №8-рп/2005 від 11.10.2005 р., просив визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту Брусилівської районної державної адміністрації Житомирської області (надалі за текстом рішення - Управління) з приводу скасування пільг наданих йому як пенсіонеру МВС відповідно до Закону України «Про міліцію», зобов'язати Управління відновити та надати йому пільги та компенсації згідно Закону України «Про міліцію», стягнути з відповідача судові витрати, встановити судовий контроль за виконанням судового рішення та зобов'язати Управління в місячний строк подати суду звіт про виконання судового рішення. Просив встановити судовий контроль за виконанням судового рішення та зобов'язати Відповідача подати суду звіт про його виконання у місячний строк.

У судовому засіданні позивач на позовних вимогах наполягав, просив задовольнити позов, ґрунтуючись на доводах, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнала, просила його відхилити. Надала письмові заперечення та додаткові заперечення, підтримавши своїми поясненнями в судовому засіданні їх обґрунтування. Пояснила, що Управління не надає пільги, їх надають організації, що постачають послуги, а Управління в межах бюджетних субвенцій здійснює їх відшкодування щодо осіб, дані стосовно яких містяться у Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги. ОСОБА_1 та його сім'я дійсно були включені до цього реєстру та, згідно до статті 22 Закону України «Про міліцію» та Порядку надання пільг окремим категоріям громадян…, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 року №389, Управління відшкодовувало витрати постачальників комунальних послуг, наданих родині позивача. Але з набранням чинності Законом України «Про національну поліцію» 07 листопада 2015 року втратив силу Закон України «Про міліцію» та, зокрема, відповідні положення цього Закону щодо нарахування пільг пенсіонерам МВС. Тому відомості щодо ОСОБА_1 були виключені з Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги та йому було запропоновано звернутись до Управління з заявою про оформлення субсидії.

Згідно письмовим запереченням на позов та письмовим поясненням, підписаним керівником Управління, окрім доводів, наведених представником у судовому засіданні, вказано, що у зв'язку з втратою чинності положень про пільги, що містилися в Законі України «Про міліцію», підприємству «Інформаційно-обчислювальний центр Міністерства соціальної політики України було доручено внести зміни до програмного забезпечення Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають права на пільги, в тому числі щодо надання можливості автоматизованого закриття указаних категорій в картках пільговиків. Зазначено, що згідно пункту 15 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» в редакції змін, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їхніх сімей» від 23.12.2015 р. №900-VIII пенсіонерам Міністерства внутрішніх справ надано право на пільги, передбачені для колишніх поліцейських, які, однак, прав на пільги з оплати житлово-комунальних послуг не містять.

До втрати чинності Законом України «Про міліцію», ОСОБА_1, починаючи з 01 липня 2015 року користувався пільгами в порядку, передбаченому Законом України «Про внесення змін до та визнання такими що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 р. №76-VIII та прийнятим на виконання цього Закону Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 р. №389 (надалі у тексті постанови - Порядок). Згідно цьому Порядку, пільги надавались окремим категоріям пільговиків протягом кожних шести місяців, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу. Дохід сім'ї, що має право на таку пільгу у 2015 році становив - 1710 гривень, у 2016 році визначений в розмірі 1930 гривень. З липня 2015 року ОСОБА_1 забезпечувались пільги на підставі поданої ним декларації про доходи свої та членів сім'ї за останні шість місяців і відповідно до поданих ним довідок ОСОБА_1 набув право на пільги з оплати за житлово-комунальні послуги з 01.07.2015 р. по 01.01.2016 р. Починаючи з 01.01.2016 року від ОСОБА_1 звернень для визначення права на отримання пільг до Управління не надходило.

Відповідаючи на останню тезу пояснень відповідача, позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні зазначив, що після 01.01.2016 року він не звертався до Управління з довідками та деклараціями для нарахування пільги згідно до Порядку, оскільки на той час вже мав письмове повідомлення відповідача про припинення його пільг.

Дослідивши фактичні обставини справи суд встановив, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 є пенсіонером МВС України довічно у зв'язку з призначенням пенсії за вислугою років, що підтверджується пенсійним посвідченням НОМЕР_1, виданим 09.09.2009 р. Пенсійним фондом України.

Згідно письмової довідки, виданої Управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області 17 січня 2009 року №85/598, пенсіонеру МВС ОСОБА_1, він та члени його сім'ї які проживають з ним забезпечуються безкоштовно житлом з опаленням і освітленням, а також користуються іншими пільгами, передбаченими законодавством на підставі статті 22 Закону України «Про міліцію» безтерміново.

Згідно письмового листа відповідача в адресу позивача, направленого 23.11.2015 року за №2560/03, Управління повідомило ОСОБА_1 про втрату ним права на пільги у зв'язку з втратою чинності Закону України «Про міліцію».

Відповідно до Положення про управління праці та соціального захисту населення райдержадміністрації, затвердженого розпорядженням першого заступника голови Брусилівської районної державної адміністрації Житомирської області від 05.12.2007 р. №494, Управління є структурним підрозділом районної державної адміністрації. Згідно підпунктів 7, 30 пункту 4 Управління відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, організовує в межах своєї компетенції роботу з надання пільг пенсіонерам…, в установленому порядку формує базу даних Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги, та веде їх персоніфікований облік.

Відповідно до Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 117 від 29.01.03 р., саме Управління праці та соціального захисту населення організують збирання, систематизацію та зберігання інформації про пільговика, ведуть облік пільговиків.

Надаючи юридичної оцінки правовідносинам сторін, суд виходить з наступного.

Згідно статей 3, 8, 22 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надала Верховною Радою України.

Правовий і соціальний захист працівників міліції та їх пенсійне забезпечення було врегульовано Законом України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року № 565-XII (далі - Закон №565-ХІІ), згідно частин 1 та 2 статті 22 якого передбачалося, що держава гарантує працівникам міліції соціальний захист. Працівники міліції користуються пільгами при розподілі житла, встановленні квартирних телефонів, влаштуванні дітей у дошкільні заклади, вирішенні інших питань соціально-побутового забезпечення у порядку, передбаченому законодавством України.

Пунктом 1 розділу І Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII (надалі - Закон №76-VIII), у початковій редакції, у Законі України «Про міліцію» частину сьому статті 22 викладено у такій редакції: «Установити, що пільги, передбачені частинами четвертою, п'ятою та шостою цієї статті, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України».

У зв'язку з прийняттям Закону N76-VIII, Кабінетом Міністрів України 04 червня 2015 року прийнято постанову №389, якою затверджено Порядок надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї (набрав чинності з 01 липня 2015 року). Вказаним Порядком визначено механізм реалізації права на отримання пільг з оплати послуг за користування житлом (квартирна плата, плата за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), комунальних послуг (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, вивезення побутових відходів), паливом, скрапленим газом, телефоном, а також послуг із встановлення квартирних телефонів (далі - пільги) залежно від середньомісячного сукупного доходу сім'ї осіб, які мають право на пільги згідно із законодавчими актами

Як було встановлено у судовому засіданні і не заперечувалося сторонами по справі, позивач ОСОБА_1, починаючи з 1 липня 2015 року подав передбачені Порядком документи, був визнаний таким, що відповідає критеріям пільговика, визначеним у Порядку був включений до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги і, отже надані йому пільги забезпечувались Управлінням.

У подальшому, відповідно до пунктів 1 та 5 Прикінцевих положень Закону України «Про Національну поліцію», з 07 листопада 2015 року втратив чинність Закон України «Про міліцію», через що забезпечення пільг, передбачених цим Законом у встановленому Порядку з боку Управління, зокрема, і щодо позивача ОСОБА_1 припинилось.

При цьому, Управління у листопаді 2015 року припинило забезпечення пільг позивачу та членам його сім'ї, не зважаючи на те, що попередньо визнало та призначило йому статус пільговика на термін від 01 липня 2015 року до 01 січня 2016 року, про що зазначив у своїх запереченнях начальник Управління.

Аналізуючи правомірність дій відповідача в цій ситуації, спираючись на конституційні принципи верховенства права, незмінюваності існуючого обсягу прав і свобод людини, статус норм Конституції, які є нормами прямої дії, найвищої юридичної сили, гарантування прав на захист безпосередньо на підставі Конституції, суд приходить до висновку, що припинення забезпечення права ОСОБА_1 на пільги з моменту набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію», є неправомірними.

В даній конкретній ситуації, в контексті інтересів конкретної людини - позивача, що взаємодіє з державою, слід визнати що з липня 2015 року порядок і умови надання встановлених законодавством пільг позивачу не було припинено, а було змінено шляхом застосування справедливого механізму нарахування пільг в залежності від рівня доходів позивача. Позивач з цим погодився, дії уповноважених державних органів у встановленому законом порядку не оскаржував.

В такому разі, суд вважає, що ця зміна правового статусу позивача не порушила його конституційних прав і не зменшила їх обсяг.

Проте, у подальшому, у листопаді 2015 року, Управління безумовно припинило компенсацію пільг право на які виникло у позивача раніше. Тим самим держава не змінила порядок чи підставу надання цій людині певної пільги, а взагалі скасувала її, позбавивши позивача права на отримання тих майнових благ, які були йому беззастережно гарантовані державою як одна з умов проходження служби у правоохоронному органі та компенсація втрат, пов'язаних з цією службою. Тим самим, обсяг прав позивача був звужений.

Згідно ст. 17, 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Міністерства інші центральні органи виконавчої влади забезпечують систематичний контроль за додержанням у рамках відомчого підпорядкування адміністративної практики, що відповідає Конвенції та практиці Суду.

Відповідно ч.1 ст.1 Протоколу №1 ратифікованої Україною 11.09.1997 р. Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), кожен має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Відповідно ст.13, 17 Конвенції, кожному гарантується право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо порушення передбаченого Конвенцією права було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.

Відповідно частинам 1, 2 ст. 8 КАС України, під час вирішення справи суд керується принципом верховенства права, відповідно до якого права людини визнаються найвищими соціальними цінностями, вони визначають зміст і спрямованість діяльності держави; цей принцип застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

З огляду на зміст спірних правовідносин, що виникли між позивачем та державою, ці відносини є майновими, оскільки передбачають законодавчо гарантоване надання певних майнових благ за рахунок держави. Отже, до регулювання цих правовідносин, слід застосовувати, зокрема, положення ст.1 Протоколу №1 Конвенції.

Прецедентною практикою Європейського Суду з прав людини визначені певні положення, що стосуються аналогічних досліджуваним правовідносин, мають силу закону в Україні і, отже, мають бути застосовані у цій справі.

Зокрема, з пунктів 22, 26 Рішення по справі «Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року (Заява N 63134/00) слідує, що поняття "власності", яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу №1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як "майнові права", і, таким чином, як "власність" в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу №1. Оскільки відповідне майнове право базувалось на спеціальних та чинних на той період часу положеннях національного законодавства, заявником була дотримана відповідна умова отримання цього права, то він має законні сподівання на його отримання. Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Згідно пункту 83 Рішення Суду у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини» від 12 липня 2001 року (заява № 42527/98), конвенційне поняття «майно» являє собою «існуюче майно» або засоби, включаючи право вимоги, відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» стосовно ефективного здійснення права власності.

Відповідно до пункту 184 Рішення Суду у справі «Броньовський проти Польщі» від 22 червня 2004 року (заява №31443/96), принцип верховенства права зобов'язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя.

Тож, з огляду на досліджені фактичні обставини справи та законодавчі норми, що регулюють спірні правовідносини, суд приходить до висновку про безпідставність та протиправність припинення компенсації пільг стосовно позивача і необхідність до застосування правового статусу позивача, заснованого на нормах права, що передбачали цей статус станом до 7 листопада 2015 року. Такий висновок суду ґрунтується на положеннях статей 8, 22 Конституції України про вищу юридичну силу конституційних норм, їх пряму дію та неможливість скасування існуючих прав і свобод.

Водночас, суд не погоджується з позовними вимогами щодо визнання протиправними дій відповідача, позаяк припинення забезпечення пільг, наданих позивачу законодавством, суд кваліфікує не як дії, а як бездіяльність.

Не підтримує суд і позовні вимоги про зобов'язання відповідача відновити та надати позивачу пільги, оскільки згідно ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. А таких повноважень, як «надання пільг» у відповідача судом не встановлено. Тож, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

В той же час, спираючись на повноваження відповідача, що встановлені Положенням про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 117 від 29.01.03 р., Положенням про управління праці та соціального захисту населення райдержадміністрації, затвердженого розпорядженням першого заступника голови Брусилівської районної державної адміністрації Житомирської області від 05.12.2007 р. №494, керуючись ч.2 ст. 11, ч.2 ст.162 КАС України, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів сторін, вирішення справи по суті та з мотиву усунення небезпеки подальшого порушення прав людини та мінімізації можливих негативних наслідків майнового характеру для Державного бюджету України, суд визнає необхідним вийти за межі позовних вимог позивача та постановити рішення про визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов'язання його продовжити забезпечення надання позивачу пільг встановлених законодавством, у відповідності до Порядку, що підлягає застосуванню.

Покладення на відповідача обов'язків щодо подання звіту про виконання судового рішення, про що просить позивач, згідно ч.1 ст.267 КАС України є правом суду. В даній конкретній справі суд не вбачає підстав ставить під сумнів добросовісне виконання відповідачем судового рішення, в разі набрання ним законної сили. Отже ця вимога позивача також не підлягає до задоволення.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, що складаються з судового збору, суд керується ст. 94 КАС України.

Виходячи з вищевикладеного, на підставі ст. 3, 8, 19, 22 Конституції України, ч.1 ст.1 Протоколу №1 та ст.13, 17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, п. 22, 26 Рішення Європейського Суду з прав людини по справі «Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року (Заява N 63134/00), п. 83 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини» від 12 липня 2001 року (заява № 42527/98), п. 184 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Броньовський проти Польщі» від 22 червня 2004 року (заява №31443/96), ст. 17, 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст. 22 Закону України «Про міліцію», Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 р. №389 в редакції станом на 07 липня 2015 року, керуючись ст. 7-12, 71, 94, 159-163, 267 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Брусилівської районної державної адміністрації Житомирської області щодо не забезпечення з 7 листопада 2015 року надання ОСОБА_1 пільг, встановлених статтею 22 Закону України «Про міліцію».

Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Брусилівської районної державної адміністрації Житомирської області, починаючи з 07 листопада 2015 року забезпечити надання ОСОБА_1 пільг, встановлених статтею 22 Закону України «Про міліцію» відповідно до Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 2015 р. № 389 в редакції станом на 7 листопада 2015 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в сумі 551,21 гривень (п'ятсот п'ятдесят одна гривня 21 копійка).

В решті вимог позову відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Брусилівський районний суд Житомирської області протягом десяти днів з дня її проголошення. Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя В.О. Руденко

В. О.