Ухвала суду № 57987412, 30.05.2016, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 157/185/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Гордійчук В.М. Провадження № 22-ц/773/865/16 Категорія: 33 Доповідач: Карпук А. К.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2016 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Карпук А.К.

суддів - Стрільчука В.А., Бовчалюк З.А.

секретар - Шугалова О.М.

з участю: прокурора Романішиної Т. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області МВС України, Прокуратури Волинської області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства та прокуратури за апеляційною скаргою відповідача Державної казначейської служби України на рішення Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 01 квітня 2016 суду, -

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 01 квітня 2016 суду даний позов задоволено частково.

Стягнуто із Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 60 000 гривень моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із даним рішенням суду, відповідач Державна казначейська служба України подала апеляційну скаргу, у якій покликаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 04 липня 2012 року слідчим СВ Камінь-Каширського РВ УМВС України у Волинській області відносно позивача ОСОБА_1 порушено кримінальну справу про відкрите викрадення чужого майна, вчинене повторно, за ознаками складу злочину, передбаченого ст. 186 ч. 2 КК України.

05 липня 2012 року постановою слідчого СВ Камінь-Каширського РВ УМВС України у Волинській області Тороканець В.В. до позивача застосовано запобіжний захід - підписку про невиїзд.

07 липня 2012 року постановою вищевказаного слідчого Виндюка П.П. притягнуто як обвинуваченого, пред'явлено при цьому обвинувачення за ст. 186 ч. 2 КК України

19 липня 2012 року СВ Камінь-Каширського РВ УМВС України у Волинській області складено обвинувальний висновок відносно позивача за ознаками складу злочину передбаченого ч.2 ст. 186 КК України.

23 липня 2012 року прокуратурою Камінь-Каширського району Волинської області обвинувальний висновок відносно ОСОБА_1 затверджено та направлено кримінальну справу № 16-071-12 до Камінь-Каширського районного суду Волинської області.

Вироком Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 27 серпня 2012 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину передбаченого ч.2 ст. 186 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 3 місяці.

На підставі ст. 71 КК України до покарання, призначеного за даними вироком, частково приєднано не відбуте покарання за вироком Луцького міськрайонного суду від 04 серпня 2009 року і за сукупністю вироків визначено йому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.

Міру запобіжного заходу засудженому змінено з підписки про не виїзд на утримання під вартою і заарештовано його із залу судового засідання.

02 листопада 2012 року Апеляційним судом Волинської області вищевказаний вирок Камінь-Каширського районного суду скасовано, а справу направлено прокурору Камінь-Каширського району для проведення додаткового розслідування.

28 листопада 2012 року на підставі кримінальної справи № 16-080-12 СВ Камінь-Каширського РВ УМВС України у Волинській області розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12012020090000033 від 28 листопада 2012 року за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 15 ч. 3, ст. 185 ч. 3 КК України.

29 листопада 2012 року на підставі кримінальної справи № 16-071-12 СВ Камінь-Каширського РВ УМВС України у Волинській області розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12012020090000037 від 29 листопада 2012 року, за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 186 ч. 2 КК України.

Постановою прокуратури Камінь-Каширського району від 26 грудня 2012 року матеріали досудових розслідувань у вищевказаних кримінальних провадженнях були об'єднані в одне провадження за № 12012020090000033.

26 грудня 2012 року СВ Камінь-Каширського РВ УМВС України у Волинській області щодо ОСОБА_1 винесено повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 186, ч.3 ст. 15, ч.3 ст. 185 КК України, та того ж дня постановою вказаного відділення зупинено строк досудового розслідування та оголошено позивача в розшук.

20 лютого 2013 року начальником СВ Камінь-Каширського РВ УМВС України у Волинській області досудове розслідування в кримінальному провадженні № 12012020090000033 відновлено.

26 лютого 2013 року слідчим суддею Камінь-Каширського районного суду Волинської області Гордійчуком В.М., за клопотанням начальника СВ Камінь-Каширського РВ УМВС України у Волинській області погодженим із прокурором прокуратури Камінь-Каширського району, до ОСОБА_1 застосований запобіжний захід у вигляді особистої поруки.

11 березня 2013 року гр. ОСОБА_1 був оглянутий експертами Волинської обласної психіатричної лікарні №1, де 25 березня 2013 року відносно нього проводилась амбулаторна судово-психіатрична експертиза.

Ухвалою слідчого судді Камінь-Каширського районного суду від 04 квітня 2013 року позивача направлено до Волинської обласної психіатричної лікарні для проведення стаціонарного психіатричної експертизи строком на один місяць, де він під час проведення цієї експертизи перебував з 11 квітня по 14 травня 2013 року.

29 травня 2013 року СВ Камінь-Каширського РВ УМВС України у Волинській області складено обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 за ознаками складу кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 186, ч. 3. ст. 15, ч.3 ст. 185 КК України та направлено його до суду.

18 вересня 2013 року Камінь-Каширським районним судом винесено вирок, яким позивача визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 186, ч.3 ст. 15 - ч.3 ст. 185 КК України, призначивши покарання:

- за ч. 2 ст. 186 КК України - 4 роки позбавлення волі;

- за ч.3 ст. 15 - ч.3 ст. 185 КК України - 3 роки 6 місяців позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до покарання за даним вироком частково приєднано невідбуте покарання за вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 серпня 2009 року і остаточно визначено ОСОБА_1 до відбування 5 років позбавлення волі.

Обраний обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді особистої поруки змінено на тримання під вартою, взявши його під варту із залу суду.

Початок строку відбування покарання рахувався із моменту взяття під варту, зарахувавши в цей строк його перебування у Волинській обласній психіатричній лікарні під час проведення стаціонарної експертизи з 11 квітня по 14 травня 2013 року.

Вказаний вирок ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 04 грудня 2013 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних у кримінальних справ від 03 липня 2014 року вищеназвану ухвалу Апеляційного суду скасовано та призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 12 серпня 2014 року вирок Камінь-Каширського районного суду від 18 вересня 2013 року щодо ОСОБА_1 скасовано, кримінальне провадження направлено на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі суду.

27 серпня 2014 року Апеляційним судом Волинської області кримінальне провадження про обвинувачення позивача у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 186, ч.3. ст. 15, ч.3 ст. 185 КК України, направлено на розгляд до Любешівського районного суду Волинської області.

23 вересня 2014 року Любешівським районним судом Волинської області під час розгляду у підготовчому судовому засіданні змінено ОСОБА_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою на запобіжний захід у виді особистої поруки, звільнивши його з-під варти із зали суду.

17 січня 2015 року Любешівським районним судом Волинської області ОСОБА_1 визнано не винуватим та виправдано у пред'явлених обвинуваченнях:

- за ч.2 ст. 186 КК України на підставі п.3 ч. 1 ст. 373 КПК України.

- за ч.3 ст. 15, ч.3 ст. 185 КК України на підставі п.1 ч.1 ст. 373 КПК України.

До набрання вироком суду законної сили залишено ОСОБА_1 обраний раніше запобіжний захід у виді особистої поруки та після набрання вироком законної сили запобіжний захід у виді особистої поруки скасовано.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області 24 березня 2015 року вищевказаний вирок Любешівського районного залишено без змін.

21 січня 2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказану ухвалу Апеляційного суду залишено без змін.

Таким чином, позивач ОСОБА_1 перебував під досудовим слідством та судом з 04 липня 2012 року по 21 січня 2016 року, тобто 3 роки 6 місяців та 17 днів, з яких: під вартою з 18 вересня 2013 року по 23 вересня 2014 року (1 рік 5 днів); у Волинській обласній психіатричній лікарні під час проведення експертизи з 11 квітня по 14 травня 2013 року (1 місяць 3 дні).

Встановивши такі обставини, суд першої інстанції правомірно застосував положення ч.1 ст. 1176 ЦК України, якою передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (ч.2).

Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» від 01.12.1994 року №266/94-ВР (далі - Закон), встановлено випадки, умови та порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові. Пунктом першим частини першої цієї статті Закону передбачено право на відшкодування моральної шкоди у випадку незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Згідно п.5 ст.3 Закону, у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується (повертається), зокрема моральна шкода.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону, відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Зазначені вище обставини, які підтверджені належними доказами, положеннями указаних законів спростовуються доводи апеляційної скарги про недоведеність позивачем факту заподіяння моральної шкоди, та наявності причинного зв'язку між протиправною поведінкою і настанням шкоди.

Відповідно до частини 3 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин) відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Зазначена правова позиція у постанові Верховного суду України від 02 грудня 2015 року по справі № 6-2203цс15.

З січня 2016 року і на день ухвалення судом рішення розмір мінімальної заробітної плати становив 1378 грн. (Стаття. 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2016 рік».

Враховуючи час перебування позивача під досудовим слідством і судом - 3 роки 6 місяців та 17 днів, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на момент відшкодування, розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню становитиме не менше 58657 грн.

У зв»язку з наведеним колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у ОСОБА_1 права на відшкодування моральної шкоди та з урахуванням вимог закону визначив розмір такого відшкодування, стягнувши з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь 60000 грн. на відшкодування заподіяної моральної шкоди.

Наведені в апеляційній скарзі доводи про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права є суб'єктивним, помилковим тлумаченням як норм закону, так і фактичних обставин справи, а тому не можуть слугувати підставою для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу відповідача Державної казначейської служби України відхилити.

Рішення Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 01 квітня 2016 суду у даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді