Постанова № 57985192, 23.05.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" травня 2016 р. Справа № 920/1631/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Тарасова І. В., суддя Білоусова Я.О. , суддя Крестьянінов О.О.

при секретарі Марченко В.О.

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1, ордер серії С.М. №44 від 05.11.2015 р.

відповідача - ОСОБА_2, директор ТОВ СВКбуд (протокол №2 зборів засновників ТОВ СВКБУД від 17.11.2014, наказ №8 від 17.11.2014), ОСОБА_3, довіреність б/н від 06.11.2015 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю СВКБУД, м. Тростянець, Сумська область

на рішення господарського суду Сумської області від 16 грудня 2015 року по справі №920/1631/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АГРО ФРОСТ, м. Суми

до Товариства з обмеженою відповідальністю СВКбуд, м. Тростянець, Сумська область

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1) Товариство з обмеженою відповідальністю Будоптторг, м. Суми

2) Товариство з обмеженою відповідальністю Автобетонбуд, м. Суми

3) Товариство з обмеженою відповідальністю БК Зодчі-7, м. Суми

про стягнення 462 525,46 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю АГРО ФРОСТ звернувся до господарського суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю СВКбуд про стягнення 462 525,46 грн. заборгованості з повернення попередньої оплати за товар, здійсненої позивачем на підставі усної домовленості (договору укладеного в спрощеній формі) про поставку комплектів будівельних матеріалів та бетону марки 200 клас міцності С 16/20.

Рішенням господарського суду Сумської області від 16.12.15 року по справі №920/1631/15 (суддя Заєць С.В.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю СВКбуд на користь Товариства з обмеженою відповідальністю АГРО ФРОСТ 462525,46 грн. заборгованості, 6937,89 грн. витрат по сплаті судового збору.

Відповідач з рішенням господарського суду Сумської області від 16.12.2015 року по справі № 920/1631/15 не погодився та подав на нього до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне зясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність викладених в рішенні висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права, порушення та неправильне застосування норм матеріального права, просить це рішення скасувати і прийняти по справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, зокрема, на безпідставну відмову господарським судом першої інстанції в задоволенні його клопотання про направлення в порядку статті 90 Господарського процесуального кодексу України до органів досудового слідства повідомлення про злочин, спрямований на незаконне заволодіння майном відповідача, що полягав в узгоджених діях директора позивача та ОСОБА_4, який не будучі працівником або представником позивача замовив та прийняв від імені останнього поставлений відповідачем товар, та відмовився підписати будь-які первинні документи на оформлення такої поставки. Відповідач стверджує, що він внаслідок зазначених узгоджених дій директора позивача та ОСОБА_4 позбувся товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 463206,78 грн., але суд під час розгляду справи порушень законності чи недоліків у діяльності позивача та його посадових осіб не виявив, і постановив необґрунтоване рішення про стягнення заборгованості з повернення 462525,46 грн. передплати за товар, який було фактично поставлено позивачу.

Окрім цього відповідач посилається на те, що висновок господарського суду першої інстанції про невиконання відповідачем обовязку з поставки товару по Договору зроблено внаслідок порушенням статей 265, 267 Господарського кодексу України та неправильного застосування ч. 2 статті 693 Цивільного кодексу України і ч. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, оскільки строк виконання вказаного обовязку сторонами не визначено, у звязку з чим відповідно до статті 267 Господарського кодексу України, цей Договір вважається укладеним на один рік, в межах якого товар підлягає поставці.

Також відповідач посилається на неврахування господарським судом першої інстанції, що обєктом поставки за спірним Договором є специфічний товар-бетон марки 200, клас міцності С16/200, поставку якого можливо здійснити виключно після повідомлення про обєкт, на який необхідно залити бетон та про час такої заливки, що є істотними умовами спірного Договору, в той час як позивач взагалі не повідомив відповідача про місце поставки та час поставки.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 18.02.16 року по справі №920/1631/15 апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю СВКБУД прийнята до провадження та призначена до розгляду на 09.03.2016 року.

09.03.2016 р. позивач через канцелярію до Харківського апеляційного господарського суду (вх. №2559 від 09.03.2016) надав відзив на апеляційну скаргу в якому зазначив, що скаржником у апеляційній скарзі не спростовано обставини, які встановлено судом першої інстанції, не доведено порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права. Просить рішення господарського суду Сумської області від 16.12.2015 по справі №920/1631/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

В судовому засіданні 13 квітня 2016 року оголошувалась перерва до 11:30 год. 23 травня 2016 р. для додаткового дослідження матеріалів справи.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї із наданням їм юридичної оцінки в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується самими сторонами в позові, відзиві на позов, усних та письмових поясненнях по справі, між ними була досягнута домовленість про поставку відповідачем позивачу комплектів будівельних матеріалів та бетону марки 200 клас міцності С 16/20.

На виконання цієї домовленості відповідачем позивачеві були направлені рахунки на оплату будівельних матеріалів № 12 від 07.05.2015 р., № 13 від 12.05.2015 р., № 16 від 22.05.2015 р., № 17 від 28.05.2015 р., № 30 від 11.06.2015 р., № 38 від 08.07.2015 р., копії яких містяться у матеріалах справи (т. 1 а.с. 9, 14,18, 21, 24, 27).

У подальшому, відповідно до платіжних доручень № 84 від 07.05.2015 р., № 88 від 12.05.2015 р., № 89 від 12.05.2015 р., № 96 від 22.05.2015 р., № 99 від 28.06.2015 р., № 113 від 11.06.2015 р., № 131 від 09.07.2015 р. , копії яких містяться у матеріалах справи , позивачем були перераховані на користь відповідача грошові кошти у загальній сумі 462 525 грн. 46 коп. із призначенням платежу в якості авансової плати за будматеріали відповідно до вищенаведених виставлених відповідачем рахунків, про що зазначено у відповідному реквізиті цих платіжних документів ( т. 1 а.с. 10, 12, 15, 19, 22, 25).

Доказом отримання вказаних коштів та їх оприбуткування відповідачем є факт надсилання останнім позивачу відповідних податкових накладних, копії яких містяться у матеріалах справи (т. 1 а.с. 11, 16,17, 20, 23, 26, 29).

Відповідно до статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобовязання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобовязана сторона повинна вчинити певну дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 174 Господарського кодексу України серед підстав виникнення господарських зобовязань передбачено господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення , в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 2 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України серед підстав виникнення цивільних прав та обовязків та відповідно, цивільних зобовязань, визначено договори та інші правочини.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків .

Відповідно до статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Відповідно до статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України України за договором поставки одна сторона постачальник зобовязується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобовязується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу Ураїни договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до частини 1 статті 640 Цивільного кодексу України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Відповідно до статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

За змістом статті 712 Цивільного кодексу України та статті 265 Господарського кодексу України, які містять визначення договору поставки, його істотними умовами є предмет та ціна.

При цьому строк дії договору поставки не є істотною умовою договору, так як в разі його невизначеності, відповідно до ч. 1 статті 267 Господарського кодексу України він вважається укладеним на один рік.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується не всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З наведених обставин справи в їх сукупності вбачається факт укладення сторонами договору поставки в письмовій спрощеній формі шляхом прийняття відповідачем пропозиції позивача виставленням йому рахунків на оплату товару, в яких визначено погоджений сторонами предмет (найменування та кількість товару) та ціну, а також умову щодо здійснення передплати(авансу) за товар.

Також з обставин справи, а саме з вищенаведених платіжних доручень, в яких в якості призначення платежу зазначено оплату виставлених відповідачем рахунків, вбачається факт виконання позивачем умови укладеного сторонами у спрощеній формі Договору поставки щодо здійснення передплати товару.

Сторони в позовній заяві, відзиві на неї, в письмових та усних поясненнях по справі підтверджують факт укладення зазначеного Договору у спрощеній формі.

До того ж, колегія суддів наголошує, що враховуючи виконання позивачем умов договору щодо здійснення передплати, у спірних правовідносинах не можна визнати зазначений договір поставки товару неукладеним, в тому числі у звязку із неконкретизацією предмету договору в частині найменування товару (будівельні матеріали), оскільки визнання договору неукладеним можливе лише на стадії його укладення, а не виконання.

Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 25.06.2011 р., прийнятій за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, яка, відповідно до статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України є обовязковою для всіх судів України.

З вищенаведених обставин справи вбачається, що сторони, укладаючи Договір поставки у спрощеній формі, не визначили строк виконання обовязку з поставки товару.

Стаття 663 Цивільного кодексу України передбачає, що продавець зобовязаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, -відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частиною другою цієї статті, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як правильно встановлено господарським судом першої інстанції, позивач направив на адресу відповідача -м. Тростянець, вул. Шевченка , буд 120 А/12, яка є адресою його місцезнаходження відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (т. 1 а.с. 70), вимогу № 1 від 26.08.2015 р. про повернення позивачу сплачених коштів або поставку обумовлених товарів(т. 1 а.с. 30-31), однак ця вимога була повернута позивачу відділенням поштового звязку після закінчення терміну її зберігання, з чого вбачається факт направлення вимоги на належну адресу. Саме з таким фактом направлення вимоги ч. 2 статті 530 Цивільного кодексу України повязує початок перебігу семиденного строку виконання обовязку в разі його невстановлення умовами договору.

Пунктом 1 статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Однак відповідач в порушення умов Договору, після закінчення встановленого частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України семиденного строку виконання обовязку з поставки товару, зазначений обовязок не виконав.

Доводи апеляційної скарги щодо ненастання строку виконання відповідачем обовязку з поставки товару у звязку з тим, що цей строк в Договорі не встановлено і відповідно до ч. 1 статті 267 Господарського кодексу України може бути виконано протягом строку дії Договору -одного року, ґрунтуються на безпідставному ототожненні строку дії договору та строку виконання обовязку, що виник на його підставі.

Відповідно до статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого повязана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обовязки відповідно до договору.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, статей 174, 175 Господарського кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобовязань(обовязків).

Статтею 530 Цивільного кодексу України регулюються питання строку виконання зобовязання.

Частиною першої цієї статті передбачено що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до частини 2 цієї статті якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За змістом наведених норм, а також інших численних норм господарського законодавства, що встановлюють строки виконання окремих договірних обовязків чи передбачають можливість їх встановлення сторонами, строки виконання окремих обовязків, що виникли на підставі договору можуть бути визначені сторонами в договорі, встановлені законом або взагалі не бути встановленими і в останньому випадку підлягає застосуванню передбачений ч. 2 статті 530 Цивільного кодексу України семиденний строк виконання обовязку.

Тобто чинне законодавство розрізняє категорії строку дії договору та строку виконання окремих обовязків, які виникли на його підставі і ці строки за тривалістю можуть як співпадати, так і різниться.

Доводи апеляційної скарги щодо невиконання позивачем істотної умови Договору з повідомлення відповідача про місце та час поставки товару не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та матеріалах справи, оскільки такі умови чинним законодавством як істотні не передбачені, з матеріалів справи не вбачається погодження сторонами такої умови, а місце виконання зобовязання , в разі його невстановлення в договорі, визначається за правилами статті 532 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Позивач, зважаючи на невиконання відповідачем обовязків з поставки товару або повернення попередньої оплати за товар, звернувся до господарського суду з позовною вимогою про стягнення з відповідача на підставі частини другої статті 693 Цивільного кодексу України попередньої оплати у сумі 462 252 грн. 46 коп. у примусовому порядку.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобовязання зі своєчасного передання покупцю товару та в разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму предявлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом:як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою, тощо, так і шляхом предявлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі-формі позову.

Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного суду України, викладеній в рішенні від 09 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обовязком особи, яка потребує такого захисту.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 28.11.2011 р. № 43/308-10.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що у спірних правовідносинах наявні умови для застосування норми ч. 2 статті 693 Цивільного кодексу України, оскільки відповідач не поставив позивачу товар у семиденний строк після направлення відповідної вимоги в порядку ч. 2 статті 530 Цивільного кодексу України, попередню оплату за цією ж вимогою не повернув, у звязку з чим позивач реалізував своє альтернативне право вимагати повернення попередньої оплати за непоставлений товар шляхом подання позову у даній справі.

Відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами:

письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів;

поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Згідно зі статтею 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказамии є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено вимоги щодо належності та допустимості доказів.

Відповідно до цієї статті господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В пункті 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського процесуального кодексу України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» розяснено, що вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, а також інститут належності доказів, якою є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення;

господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до п. 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Відповдіно до ч. 1 статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до ч. 2 цієї статті Закону та пункту 2.4. вищенаведеного Положення, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату і місце складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції(у натуральному та/або вартісному виразі), одиницю виміру господарської операції;

посади і прізвища осіб осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис,прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис" ( 852-15 ), або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до частини другої статті 334 Цивільного кодексу України переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.

До передання майна прирівнюється вручення товарно-розпорядчого документа.

Отже, відповідно до вищенаведених норм, належними і допустимими доказами у даній справі щодо здійснення господарської операції з поставки товару за Договором відповідачем позивачу можуть бути первинні документи, які відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4. Положення та містять відомості щодо цієї операції, зокрема щодо її змісту та обсягу (передачу товару за найменуванняям та кількістю, що передбачені сторонами), дати і місця та субєктів (позивача та відповідача) господарської операції, або товаророзпорядчі документи.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази поставки відповідачем позивачу продукції на виконання умов Договору.

Так, видаткові накладні, надані відповідачем у якості доказу передачі товару позивачеві на виконання умов договору, не містять такого обовязкового реквізиту, встановленого статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» як підпис особи, відповідальної за прийняття товару, через що вони не є допустимими доказами по справі. (а.с. 77-103 т. 1)

Також надані відповідачем копії товарно-транспортних накладних містять відомості про прийняття ним від третіх осіб будівельних матеріалів, але без подальшої передачі цих матеріалів позивачу, тобто зазначені документи не є належними та допустимими доказами у справі в розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України, через те, що не містять відомостей про факти, які мають значення для даної справи ( т. 1 а.с. 104-120).

З наведених документів вбачаються відомості отримання відповідачем від третіх осіб ТОВ Автобетонбуд, ТОВ Будоптторг, ТОВ БК Зодчі-7 будівельних матеріалів.

При цьому, як правильно встановив господарський суд першої інстанції, вантажоодержувачем у всіх цих товарно-транспортних накладних визначено відповідача- ТОВ СВКБУД, а пунктом розвантаження зазначено: м. Суми, садівничий кооператив Швейник, ділянка 4-5-6., тобто адресу іншої ніж позивач особи. Будь-яких доказів, що сторони у даній справі погодили поставку товару за договором на адресу садівничого кооперативу Швейник, матеріали справи не містять, а тому з наведених первинних документів не вбачається відомостей про одержання зазначеного в них товару саме позивачем.

Доводи відповідача щодо того, що поставка товару ним здійснювалась на адресу садівничого кооперативу Швейник за вказівкою ОСОБА_4, який, як зазначає відповідач, представлявся уповноваженою особою позивача, окрім того що не підтверджуються будь-якими доказами у справі, є безпідставними через те, що зазначені обставини, в разі їх наявності, не можуть впливати на матеріальні правовідносини сторін у даній справі, оскільки дії ОСОБА_4 не створюють для сторін прав та обов'язків у спірних відносинах, що виникли з Договору, не змінюють його зміст.

Так, відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Відповідно до статті 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Позивач в письмових та усних поясненнях по справі зазначав, що ОСОБА_4 не є його працівником, посадовою особою чи представником.В матеріалах справи також відсутні будь-які докази наявності у ОСОБА_4 повноважень вчиняти правочини від імені позивача, зокрема наявність статусу посадової особи чи представника позивача.

Як було зазначено вище, з матеріалів справи не вбачається узгодження сторонами умов Договору щодо поставки товару на адресу іншої ніж позивач юридичної особи, а враховуючи відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів наявності у ОСОБА_4 повноважень діяти від позивача і факт заперечення таких повноважень в цієї особи позивачем, дії ОСОБА_4 не могли створювати для сторін будь-яких прав та обовязків у спірних правовідносинах.

Тобто обставини щодо здійснення відповідачем поставки за вказівкою ОСОБА_4, на недослідження яких відповідач посилається в апеляційній скарзі, не входять до предмету доказування у даній справі, тобто до фактів, які мають матеріально-правове значення, встановлення яких необхідне для винесення судом законного й обґрунтованого рішення по справі, оскільки вказані обставини, в разі їх наявності, не впливають на виникнення, зміну і припинення спірних у даній справі матеріально-правових відносин сторін.

При цьому господарський суд першої інстанції обґрунтовано відхилив клопотання відповідача про направлення в порядку статті 90 Господарського процесуального кодексу України повідомлення щодо злочинних узгоджених дій директора позивача та ОСОБА_4, спрямованих на заволодіння товарно-матеріальними цінностями відповідача, пославшись на наступні підстави.

Відповідно до частини 4 статті 90 Господарського процесуального кодексу України якщо при вирішенні господарського спору господарський суд виявить у діяльності працівників підприємств та організацій порушення законності, що містять ознаки кримінального правопорушення, господарський суд надсилає про цей факт повідомлення прокурору або органу досудового розслідування.

Клопотання відповідача обґрунтоване тим, що приймання та усні розпорядження щодо оплати товару (будівельних матеріалів) від імені позивача і, на думку заявника, за погодженням з керівником ТОВ АГРО ФРОСТ здійснював гр. ОСОБА_4 особисто, однак у подальшому, з невідомих причин, позивач заперечив факт отримання ним товару від ТОВ СВК БУД.

У даному ж випадку не вбачається обставин, які свідчать про можливий факт порушення законності у діяльності працівників підприємства позивача, оскільки представник позивача неодноразово в судових засіданнях заперечував факт існування трудових чи будь-яких інших правовідносин між ТОВ АГРО ФРОСТ та гр. ОСОБА_4, а відповідачем не було подано доказів на підтвердження того, що саме ОСОБА_4 від імені позивача отримував товар (будівельні товари).

Отже, відповідачем не доведений факт виконання ним зобовязання за укладеним сторонами у спрощеній формі Договором поставки щодо передачі товару у власність покупця (позивача), а тому, наявні правові підставі відповідно до ч. 2 статті 693 Цивільного кодексу України для стягнення з продавця (відповідача) 462 525,46 грн. грошових коштів в якості повернення сплаченої позивачем попередньої оплати за непоставлений у встановлений строк товар.

Зважаючи на наведене, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову, у звязку з чим оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін як законне та обґрунтоване.

Керуючись ст. 99, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю СВКБУД залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 16 грудня 2015 року по справі №920/1631/15 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 30.05.2016 р.

Головуючий суддя Тарасова І. В.

Суддя Білоусова Я.О.

Суддя Крестьянінов О.О.