Постанова № 57985064, 23.05.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" травня 2016 р. Справа№ 910/15472/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Зубець Л.П.

Дикунської С.Я.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - Старчук Є.В. (договір №6-г/15 про надання правової допомоги від 22.05.2015 р.), Кучеренко С.С. (довіреність №26 від 23.05.2016 р.)

від відповідача - Вострєцова С.М. (довіреність б/н від 25.03.2016 р.)

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Мегаполіс»

на рішення господарського суду міста Києва від 30.03.2016 р.

у справі №910/15472/15 (суддя Лиськов М.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гуд Логістік»

до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Мегаполіс»

про стягнення заборгованості зі страхової виплати у розмірі 210687,58 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гуд Логістік» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Мегаполіс» про стягнення з відповідача 149485,56 грн. заборгованості, 23696,54 грн. пені, 35723,94 грн. інфляційних втрат та 1781,54 грн. процентів за користування чужими грошима.

В ході розгляду даної справи в суді першої інстанції, позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій останній просив стягнути з відповідача 212912,70 грн. заборгованості, 46350,80 грн. пені, 82644,86 грн. інфляційних втрат та 3772,87 грн. процентів за користування чужими грошима.

Рішенням господарського суду міста Києва від 30.03.2016 р. позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 212912,70 грн. страхового відшкодування, 46350,80 грн. пені, 3772,87 грн. 3% річних, 14784,00 грн. витрат на оплату експертизи та 3945,95 грн. судового збору. В частині стягнення інфляційних втрат відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням вимог чинного законодавства України, при цьому суд не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також суд невірно застосував норми матеріального та процесуального права.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, рішення залишити без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні повністю підтримав доводи апеляційної скарги, просив скаргу задовольнити, рішення скасувати, в позові відмовити.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

07.11.2014 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір добровільного страхування вантажу № 01704/03/222.

Відповідно до п.п. 4.1 - 4.3 договору був застрахований вантаж, а саме FIREWORKS, IMO 1.4 G UN 0036, у кількості 1379 коробок, загальною вагою 24853 кг.

24.11.2014 р. позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування та надав необхідні документи.

30.12.2014 р. відповідач відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування, мотивуючи це тим, що намокання вантажу відбулось внаслідок атмосферних осадів.

Відповідач вказує, що відповідно до п. 5.1 договору страхування, передбачені ризики за варіантом - «з відповідальністю за всі ризики».

Відповідно до п. 3.2 Правил добровільного страхування вантажів та багажу (вантажобагажу) №09 (а.с.74-83 т. 1), за договором страхування, укладеному на цих умовах, відшкодовуються:

а) збитки від пошкодження або повної загибелі усього або частини вантажу та/або багажу, що сталися з будь якої причини, крім випадків, передбачених у пунктах 4.1.,4.2., 4.3. цих Правил;

б) збитки, витрати та внески по загальній аварії;

в) збитки відповідно до умови зіткнення з вини всіх суден, що зіткнулися.

Якщо збиток відшкодовується за умовами договору страхування, підлягають відшкодуванню усі необхідні і доцільно здійснені витрати:

по рятуванню (спасінню) вантажу та/або багажу;

по уникненню або зменшенню розміру збитку;

які розподілені або встановлені договором про перевезення та/або чинним законодавством і процесуальними нормами.

Відповідно до розділу 4 вказаних Правил страхування встановлене виключення із страхових випадків і обмеження страхування.

Згідно п. 4.3 розділу 4 Правил страхування не відшкодовуються збитки, що сталися внаслідок:

г) підмочки вантажу та/або багажу атмосферними опадами;

з) впливу температури, трюмного повітря або особливих властивостей та природних якостей вантажу та/або багажу, усушки (утруски), гниття, бродіння, корозії, окислення, природної зміни маси та/або об'єму;

Разом з тим, відповідно до п. 4.3 Правил встановлено, що якщо інше не зазначене умовами договору, що укладений на умовах, зазначених у підпунктах 3.2.2, 3.2.3, 3.2.4 Правил, крім цього та на додаток виключень, зазначених у п.п. 4.4.1 та 4.2 цих Правил, не відшкодовуються збитки, що стались внаслідок зокрема підмочки вантажу атмосферними опадами.

Відповідно до висновку експерта № 16252/15-53 від 17.02.2016 р. причиною пошкодження досліджуваного вантажу, який знаходився у контейнері MRKU5182088, є вплив досить великої кількості рідини на нижній шар штабельованого у контейнері вантажу, яка могла проникнути всередину.

Відповідач, зазначає, що з висновку експерта йому стало відомо, що причини пошкодження вантажу відносяться до виключення із страхових випадків, а саме п. 3.1.5 та 3.1.6. розділу 3 договору страхування та п.п. а), є) п. 4.1 розділу 4 Правил добровільного страхування вантажів та багажу (вантажобагажу) за № 0980780, зареєстрованих Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України 23.05.2008 р., а саме: навмисні дії або грубої недбалості страхувальника або вигодонабувача щодо порушення встановлених Правил перевезення, пересилання або збереження вантажів та/або багажу та невідповідного розміщення та кріплення вантажу та/або багажу, недоліків при навантаженні чи недоцільного способу навантаження, якщо страхувальник здійснює навантаження самостійно, навантаження у необладнаний відповідним чином транспортний засіб, або навантаження понад норми, а тому не відшкодовуються.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідачем не надано, а в матеріалах справи відсутні докази того, що пошкодження вантажу сталось у результаті грубої недбалості страхувальника, а в даному випадку представника страхувальника - відправника вантажу з порту Шанхая.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування», страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно ч. 1 ст. 352 ГК України, страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб'єктів господарювання (страховиків), пов'язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом оплати страхувальниками страхових платежів.

У відповідності до ст. 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно ст. 980 ЦК України, предметом договору страхування можуть бути, зокрема, майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування).

Частиною 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» встановлено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Страховим ризиком, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 8 Закону України «Про страхування», визначається певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання; подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України встановлено, що страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування», страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Отже, враховуючи вищенаведені обставини, колегія суддів поділяючи висновок суду першої інстанції констатує, що матеріалами справи підтверджується факт, що псування товару сталось внаслідок підмочування товару, а отже позовні вимоги в частині стягнення 212912,70 грн. страхового відшкодування є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 46350,80 грн. пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки, що встановлено п. 5.4.3 договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок, погоджуєься з висновком суду першої інстанції, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 46350,80 грн.

Крім того, позивач на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України просить суд стягнути з відповідача 82644,86 грн. інфляційних втрат та 3772,87 грн. 3% річних.

В ході судового засідання колегією суддів було з'ясовано, що заявляючи вимоги про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштамив розмірі 3772,87 грн., позивач ототожнює цю вимогу з вимогою про стягнення 3% річних (розрахунок на а.с. 111 т. 2). А відтак апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду, що враховуючи обставини справи, позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення 3% річних.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок, погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних є обгрунтованими та підлягають задоволенню у заявленному позивачем розмірі.

Щодо стягнення інфляційних втрат, колегія суддів в цій частині також погоджується з висновком місцевого господарського суду, оскільки індекс інфляції розраховується лише стосовно національної валюти України (гривні), а відтак позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Щодо причини пошкодження вантажу на яку посилається відповідач в апеляційній скарзі, то колегія суддів зазначає наступне.

Експертизою підтверджено, що підставою пошкодження вантажу не була дія атмосферних осадів. Позивачем укладено договір на умовах п. 2.1.1. договору з відповідальністю за всі ризики, тобто взагалі немає значення, що саме стало причиною збитків, доведенню підлягає лише сам факт їх завдання. Експертизою безумовно підтверджено факт настання страхового випадку та зазначено обсяг завданих збитків, встановлено факт належного пакування вантажу, а отже відсутності вини перевізника та підтверджено розмір збитків заявлений в позовній заяві.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.

З огляду на викладене, посилання скаржника на те, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням вимог чинного законодавства України, що суд не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також, що суд невірно застосував норми матеріального та процесуального права, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.

Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 30.03.2016 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Мегаполіс» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 30.03.2016 р. у справі №910/15472/15 залишити без змін.

Справу №910/15472/15 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді Л.П. Зубець

С.Я. Дикунська