Постанова № 57985051, 25.05.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" травня 2016 р. Справа№ 910/28957/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Буравльова С.І.

Шапрана В.В.

при секретарі Петрик М.О.

за участю представників:

від позивача: Семенаш А.В. - представник за довіреністю від 04.01.2016 року;

від відповідача: Кулініченко І.О. - представник за довіреністю від 15.01.2016 року,

розглянувши у відкритому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гільдія Права"

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2016 року

у справі № 910/28957/15 (суддя Усатенко І.В.)

за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України "Білоцерківський військовий торг"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гільдія Права"

про розірвання договору та повернення майна

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство Міністерства оборони України "Білоцерківський військовий торг" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гільдія Права" про розірвання договору № 1-Л відповідального зберігання від 15.12.2014 року та повернення майна відповідно до акту приймання-передачі до договору № 1-Л відповідального зберігання від 15.12.2014 року.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем умов договору відповідального зберігання №1-Л від 15.12.2014 в частині повернення майна на вимогу позивача, у зв'язку із чим з посиланням на положення ч. 2 ст. 651, ч. 1 ст. 953, ч. 2 ст. 977 ЦК України, ст. 188 ГК України, позивач просить розірвати договір та зобов'язати відповідача повернути майно, що йому належить на праві власності.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.01.2016 року позовні вимоги задоволено частково.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що матеріали справи не містять правоввстановлюючих документів на трактори. Крім того, судом першої інстанції не взято до уваги, що позивач не сплатив заборгованості за зберігання тракторів, у зв'язку із чим відповідач має право притримати майно.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2016 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гільдія Права" повернуто без розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України.

14.03.2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Гільдія Права" повторно подало апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2016 року.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гільдія Права" по справі № 910/28957/15 передано на розгляд колегії суддів у складі: Дідиченко М.А. (головуюча), Шапран В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2016 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гільдія Права" прийнято до свого провадження у складі: Дідиченко М.А. (головуюча), Шапран В.В., Буравльов С.І. та призначено до розгляду на 20.04.2016 року.

У судове засідання 20.04.2016 року представник позивача не з'явився, однак, через відділ документального забезпечення суду подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник відповідача у судовому засіданні 20.04.2016 року не заперечував проти задоволення клопотання позивача.

Крім того, представник відповідача подав клопотання про продовження строку розгляду спору.

Відповідно до ч. 3 ст. 69 ГПК України, у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

У зв'язку із зазначеним, колегія суддів задовольнила клопотання відповідача про продовження строку розгляду спору.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.04.2016 року відкладено розгляд справи до 25.05.2016 року.

Представник відповідача у судовому засіданні 25.05.2016 року подав клопотання про витребування доказів по справі, а саме чи проводила Державна інспекція сільського господарства у Київській області державну реєстрацію спірних тракторів.

Представник позивача у судовому засіданні 25.05.2016 року заперечував проти задоволення клопотання про витребування доказів та просив суд, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Розглянувши клопотання про витребування доказів, колегія суддів відхилила його у зв'язку із необгрунтованістю.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 15.12.2014 року між Державним підприємством Міністерства оборони України "Білоцерківський військовий торг" (депонент за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гільдія Права" (виконавець за договором) укладений договір №1-Л відповідального зберігання (далі - договір), за умовами якого (п. 1.1) депонент передає, а виконавець приймає на відповідальне зберігання колісні транспортні засоби: трактор Беларусь-892, 2010 року, інвентарний номер 1052998, трактор Беларусь-892, 2010 року, інвентарний номер 1052999, трактор Т-150 гусеничний, 1992 року випуску, інвентарний номер 979, трактор Т-150 К, 1998 року випуску, інвентарний номер 75 (далі - майно).

Депонент передає майно виконавцю згідно акту прийому-передачі, який є невід'ємною частиною договору.

За зберігання майна встановлюється місячна плата в розмірі 2 000,00 грн. за кожну одиницю техніки, що фактично передана на зберігання (п. 1.4 договору).

Відповідно до п.п. 2.1.1, 2.1.2,.2.1.3 договору, виконавець зобов'язаний: прийняти всі необхідні міри для зберігання майна в належному стані в період дії цього договору; нести відповідальність за втрату або пошкодження депонента, що знаходиться у нього з моменту одержання майна від депонента до закінчення терміну його зберігання; повернути майно депоненту по першій вимозі ліквідатора, але не пізніше 30 календарних днів з дня надходження вимоги.

З порядку п. 3.2 договору, депонент має право у будь-який час вимагати у виконавця повністю або частково повернення майна, яке знаходиться на зберіганні, за умови самостійного вивезення відповідного майна з місця зберігання.

Цей договір вступає в силу з моменту підписання та діє протягом одного року з дати підписання з 15.12.2014 по 14.12.2015. У випадку, якщо жодна із сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити договір за місяць до строку його закінчення, даний договір вважається пролонгованим строком на один рік.

Колегією суддів встановлено, що ухвалою Господарського суду Київської області від 26.09.2012 за заявою ПП "Пітик" порушено провадження у справі про банкрутство ДП МОУ "Білоцерківський військовий торг" за загальною процедурою згідно Закону про банкрутство (в редакції Закону України №2343-ХІІ, до внесення змін Законом України №4212-VІ від 22.12.2011), введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 05.11.2012 визнано грошові вимоги ініціюючого кредитора в сумі 824 684,79 грн.; призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Буличова С.О., якого зобов'язано здійснити дії, пов'язані з процедурою розпорядження майном боржника.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.04.2013 відсторонено керівника боржника в особі тимчасово виконуючого обов'язки директора ОСОБА_8 від посади та покладено виконання обов'язків директора на розпорядника майна арбітражного керуючого Буличова С. О.

Ухвалою господарського суду Київської області від 09.04.2013 затверджено реєстр вимог кредиторів боржника.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.08.2013 припинено виконання обов'язків директора Державного підприємства Міністерства оборони "Білоцерківський військовий торг" арбітражним керуючим Буличовим С.О.

Постановою Господарського суду Київської області від 22.10.2014 ДП "Білоцерківський військовий торг" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру; призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Буличова С.О.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2014 постанову господарського суду Київської області від 22.10.2014 скасовано, справу повернуто до суду першої інстанції.

За результатами розгляду клопотання Міністерства оборони України про відсторонення розпорядника майна боржника та клопотання голови комітету кредиторів Міністерства оборони України про призначення нового розпорядника майна, ухвалою Господарського суду Київської області від 18.05.2015 задоволено клопотання Міністерства оборони України про відсторонення розпорядника майна боржника арбітражного керуючого Буличова Сергія Олександровича та призначення розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Вершиніна Андрія Олександровича.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.11.2015, залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 19.01.2016, ухвалу господарського суду Київської області від 18.05.2015 скасовано.

Вказаною постановою суду апеляційної інстанції, усунуто розпорядника майна ДП Міністерства оборони України "Білоцерківський військовий торг" арбітражного керуючого Буличова С.О. від виконання його обов'язків; призначено розпорядником майна ДП Міністерства оборони України "Білоцерківський військовий торг" арбітражного керуючого Вершиніна А.О.; справу направлено для подальшого розгляду до Господарського суду Київської області.

На виконання п. 1.1 договору, депонент в порядку та на умовах визначених договором передав виконавцю на відповідальне зберігання транспортні засоби: трактор Беларусь-892, 2010 року, інвентарний номер 1052998, трактор Беларусь-892, 2010 року, інвентарний номер 1052999, трактор Т-150 гусеничний, 1992 року випуску, інвентарний номер 979, трактор Т-150 К, 1998 року випуску, інвентарний номер 75, про що свідчить акт приймання-передачі від 15.12.2014.

З боку ДП Міністерства оборони України "Білоцерківський військовий торг" договір підписаний ліквідатором Буличовим С.О. на підставі постанови Господарського суду Київської області від 22.10.2014 №Б13/115-12.

Звертаючись до суду першої інстанції позивач зазначив, що постанова Господарського суду Київської області від 22.10.2014 №Б13/115-12, на підставі якої діяв ліквідатор Буличов С.О. при укладенні договору №1-Л від 15.12.2014, скасована.

Керуючись п. 2.1.3 договору, на адресу відповідача (04111, м. Київ, вул. Щербакова, 40/1) позивачем направлена претензія №2 вих. №529 від 22.09.2015 з вимогою про повідомлення про місце зберігання транспортних засобів, видачу цих транспортних засобів з метою їх огляду і вивезення та з пропозицією розірвати договір №1-Л від 15.12.2014.

Вимога надіслана відповідачу 22.09.2015, про що свідчить фіскальний чек №1252 та опис вкладення у цінний лист.

Однак, відповіді на вказану претензію позивач не отримав, що стало підставою для звернення з даним позовом з посиланням на положення ст. 651 ЦК України.

Відповідно до частини 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони ( кредитора ) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 936 ЦК України передбачено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно частини 1 ст. 942 ЦК України зберігач зобов'язаний вжити усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

При цьому колегія суддів зазначає, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.11.2015 №Б13/115-12, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 19.01.2016, встановлено, що арбітражний керуючий Буличов С.О. уклав договір №1-Л відповідального зберігання від 15.12.2014 та передав ТОВ "Гільдія права" належну боржнику сільськогосподарську техніку у кількості 4 одиниць (два колісних трактори Бєларусь-892, 2010 року, гусеничний трактор Т15, 1992 року та трактор Т-150, 1998 року). Місячна плата за зберігання була обумовлена сторонами в розмірі 2 000,00 грн. за кожну одиницю техніки. При цьому, п. 2.5 договору було передбачено право зберігача (виконавця) на користування майном, у цьому разі плата за зберігання за цим договором не здійснюється.

Постановою Вищого господарського суду України по справі №б13/115-12 від 19.01.2016 року встановлено, що під час процедури розпорядження майном боржника, а також протягом року, що передував справі про банкрутство позивача мала місце необґрунтована передача третім особам спеціальної техніки: два колісних трактори Бєларусь-892, 2010 року, гусеничний трактор Т15, 1992 року та трактор Т-150, 1998 року тощо. Під час виконання обов'язків ліквідатора боржника, арбітражний керуючий Буличов С.О. уклав договір №1-л відповідального зберігання від 15.12.2014 та передав ТОВ "Гільдія права" належну боржнику сільськогосподарську техніку в кількості 4 одиниць.

З урахуванням цього, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що укладений арбітражним керуючим договір зберігання має ознаки удаваного правочину - договору безоплатного користування.

Частиною 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Наведені обставини не підлягають повторному доказуванню.

За змістом частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом (п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про незалежність судової влади" від 13.06.2007 №8).

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007) (пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини" від 18.11.2003 №01-8/1427).

Відповідно до пунктів 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 у справі "Христов проти України" одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу "Брумареску проти Румунії", п. 61).

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

В матеріалах справи містяться належним чином засвідчені копії свідоцтв про реєстрацію машин: свідоцтва серія ІС №020040 на трактор колісний Бєларус-892, 2010 року, реєстраційний номер 08807АІ рік випуску 2010, заводський номер 90811105 двигун №509726 та свідоцтво серія ІС №020041 на трактор колісний Бєларус-892, 2010 року, реєстраційний номер 08808АІ, заводський номер 90811006 двигун 502690, що підтверджують право власності на них ДП МОУ "Білоцерківський військторг".

При цьому, колегія суддів зазначає, що посилання відповідача на те, що позивач повинен підтвердити дійсність вищезазначених свідоцтв до повернення йому тракторів є необгрунтованим, оскільки згідно із ст. 936, 949 ЦК України обов'язком зберігача є повернення поклажедавцю майна, яка було передано йому на зберігання.

Так, за актом приймання-передачі до договору зберігання №1-Л від 15.12.2014 позивачем було передано відповідачу на зберігання з посиланням на інвентарні номери №75 та №79 інвентарних описів (гусеничний трактор Т15, 1992 року та трактор Т-150, 1998 року) та №1052998 та №1052999 (трактори Бєларусь-892, 2010 року).

За таких обставин і повернути відповідач зобов'язаний саме майно визначене та прийняте за умовами договору.

Відповідно до п. 1 ст. 936 ЦК України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Договір зберігання належить до двосторонніх договорів, тобто при оплатних і безоплатних відносинах зобов'язання зберігання є взаємними, де існують певні права та обов'язки обох сторін. Зберігач, зокрема зобов'язаний забезпечити зберігання майна і повернути його іншій стороні, яка у свою чергу, зобов'язана після закінчення строку, зазначеного охоронцем, взяти назад здане нею на зберігання майно і відшкодувати зберігачеві витрати, необхідні для зберігання майна, та збитки, завдані його властивостями, коли зберігач, приймаючи майно на зберігання, не знав і не повинен був знати про ці властивості.

При цьому, за приписами ст. 944 ЦК України, зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншій особі.

Згідно ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

З положень ст. ст. 759, 936, 944 Цивільного кодексу України слідує, що на відміну від договору оренди, який укладається для надання орендареві права оплатного користування майном для здійснення своєї підприємницької діяльності з метою отримання прибутку від використання майна за його цільовим призначенням, договір зберігання майна укладається в інтересах поклажодавця з метою забезпечення схоронності майна у тому вигляді, в якому його було передано на схов і, за загальним правилом, не допускає користування майном зберігачем.

При цьому слід зазначити, що п. 1 ст. 946 ЦК України визначено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Якщо ж сторони оформлюють договором зберігання відносини оренди, то до даних правовідносин слід застосувати положення про удаваний правочин.

Умовами договору зберігання №1-Л від 15.12.2014 передбачене право зберігача користуватись річчю переданою йому на зберігання.

Ті обставини, що укладений арбітражним керуючим договір зберігання має ознаки удаваного правочину - договору безоплатного користування, встановлений в постанові Київського апеляційного господарського суду від 11.11.2015 №Б13/115-12, що залишена без змін Постановою Вищого господарського суду України від 19.01.2016р., та не потребує повторному доказуванню.

Таким чином, посилання відповідача на те, що він не користувався переданим на зберігання майном, колегії суддів не доведено належними та допустимим доказами відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України та спростовано вищенаведеними фактами встановленими в судовому порядку.

Відповідно до ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним (п. 25 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що вказаний договір зберігання є удаваним, оскільки за своїм правовим змістом фактично є довгостроковим договором оренди державного майна, виходячи з того, що основною ознакою спірного договору є користування майном безоплатно.

Відповідно до п. 4.2 Статуту ДП Міністерства оборони України "Білоцерківський військовий торг", майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання, здійснюючи яке підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству України та цьому статуту.

Згідно із ч. 1 ст. 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до п. 4.5 Статуту позивача, підприємство має право здавати в оренду відповідно до чинного законодавства України (крім цілісних майнових комплексів, його структурних підрозділів, філій, цехів) підприємствам, організаціям та установам, а також громадянам устаткування, нежилі приміщення, транспортні засоби, інвентар та інші матеріальні цінності, які йому належать, а також списувати їх з балансу.

Отже, колегією суддів встановлено, що предметом договору зберігання №1-л від 15.12.2014 є індивідуально визначене державне майно (два колісних трактори Бєларусь-892, 2010 року, гусеничний трактор Т15, 1992 року та трактор Т-150, 1998 року), тому слід застосовувати положення Закон України "Про оренду державного та комунального майна".

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені ст. 203 ЦК України.

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписами ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

За загальним правилом щодо укладання договорів, встановленим ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з ч. 2-4 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Відповідно до ст. 2 Закон України "Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Об'єктами оренди за цим Законом є, зокрема, нерухоме майно (будівлі, споруди, нежитлові приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств.

Відповідно до ст. 5 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна", орендодавцем є, зокрема, державні підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна.

Орендарями згідно з цим Законом можуть бути господарські товариства, створені членами трудового колективу підприємства, його структурного підрозділу, інші юридичні особи та громадяни України, фізичні та юридичні особи іноземних держав, міжнародні організації та особи без громадянства (ч. 1 ст. 6 Закону).

Положення статті 10 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна" визначають, що істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

При цьому, колегією суддів встановлено, що сторонами не досягнуто істотних умов договору оренди державного майна: не встановлений строк такого користування, страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

Між позивачем та відповідачем укладений договір оренди на умовах безоплатного користування майном. Оскільки Законом України "Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, тому суд дійшов висновку, що зміст правочину зафіксований сторонами в договорі №1-Л від 15.12.2014 суперечить Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (ст.2 Закону, та ст.10 Закону), що є порушенням ч. 1 ст.203 ЦК України.

Відповідно до ч.1 п.1 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення має право визнати недійсним пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою- третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанці, що на підставі ч.1. п.1 ст. 83 ГПК України договір зберігання №1-Л від 15.12.2014 року визнається судом недійсним.

За приписами ст. 216 УК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Оскільки договір зберігання №1-Л від 15.12.2014 визнано судом недійсним, відповідач зобов'язаний повернути позивачу спірне держане майно, а так як суду не надано доказів його повернення, тому позовні вимоги про зобов'язання повернути майно, а саме державне нерухоме майно - транспортні засоби, а саме: трактор Беларусь-892, 2010 року, інвентарний номер 1052998, трактор Беларусь-892, 2010 року, інвентарний номер 1052999, трактор Т-150 гусеничний, 1992 року випуску, інвентарний номер 979, трактор Т-150 К, 1998 року випуску, інвентарний номер 75, також підлягають задоволенню в цій частині.

Щодо клопотання відповідача про припинення провадження у справі в порядку п. 1-1 ч. 1 ст.80 ГПК України, з підстав закінчення строку дії спірного договору, то колегія суддів вважає його необгрунтованим враховуючи наступне.

Припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. При цьому господарському суду слід мати на увазі, що оскільки відповідний орган не має права скасовувати та вносити зміни до раніше прийнятих ним індивідуальних правових рішень, тобто ненормативних правових актів, що є актами одноразового застосування і вичерпують свою дію фактом їхнього виконання (стосовно відповідних актів органів місцевого самоврядування про це зазначено також у Рішенні Конституційного Суду України від 16.04.2009 N 7-рп/2009 у справі N 1-9/2009), то такі дії не свідчать про припинення існування предмета спору. Водночас юридична оцінка актів державних та інших органів, прийнятих з питань скасування та внесення змін до згаданих індивідуальних правових рішень, має здійснюватися господарським судом з урахуванням частини другої статті 4 ГПК (п. 4.4 постанови пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011).

Таким чином, обставини на які посилається відповідач не свідчать про необхідність припинення провадження у справі, адже спір між сторонами не врегульований.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2016 року у справі № 910/28957/15 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно із ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гільдія Права" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2016 року залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2016 року у справі № 910/28957/15 - без змін.

3. Матеріали справи № 910/28957/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя М.А. Дідиченко

Судді С.І. Буравльов

В.В. Шапран