Ухвала суду № 57984647, 24.05.2016, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"24" травня 2016 р. Справа № 918/212/16

Господарський суд Рівненської області у складі судді Качура А.М., розглянувши матеріали справи за позовом: Прокурора Рівненської області в інтересах держави в особі Рівненської обласної державної адміністрації

до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Соснівський гранкар'єр"

про повернення земельної ділянки площею 31,8496 га.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1 (довіреність);

Від відповідача: Лисенко О,В. (директор);

Від відповідача: Середа Р,М. (довіреність);

Від органу прокуратури: ОСОБА_2 (посвідчення);

Відводи з підстав, передбачених статтею 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до статті 81-1 ГПК України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Перший заступник прокурора Рівненської області звернувся в інтересах держави в особі Рівненської обласної державної адміністрації до Приватного акціонерного товариства "Соснівський гранкар'єр" про повернення земельної ділянки площею 31,8496 га, що була передана в оренду згідно договору оренди землі від 28 жовтня 2010 року, укладеного між Рівненською обласною державною адміністрацією та ПАТ "Соснівський гранкар'єр" у стані не гіршому, порівняно з тим, в якому вона була передана.

Позовні вимоги аргументовані тим, що 28 жовтня 2010 року між Рівненською обласною державною адміністрацією та ЗАТ "Соснівський гранкар'єр" укладено договір оренди земельної ділянки, загальною площею 31,8496 га. Оскільки строк дії договору оренди землі закінчився, позивач звернувся до суду з позовом про повернення земельної ділянки.

Ухвалою суду від 28 березня 2016 року порушено провадження у справі № 918/212/16, розгляд справи призначено до слухання на 21 квітня 2016 року.

21 квітня 2016 року відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач позовні вимоги не визнає, як на підставу своїх заперечень посилається на положення статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 ЦК України.

В судовому засіданні від 21 квітня 2016 року оголошувалась перерва до 12 травня 2016 року.

Ухвалою суду від 12 травня 2016 року відкладено розгляд справи на 24 травня 2016 року.

24 травня 2016 року відповідачем подано до суду доповнення до відзиву на позов, відповідно до змісту яких відповідач посилається на положення статті 33 Закону України "Про оренду землі", та вважає що договір оренди землі продовжив свою дію.

В судовому засіданні представники позивача та органу прокуратури підтримали позовні вимоги в повному обсязі.

В судовому засіданні представники відповідача позовні вимоги не визнали.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

28 жовтня 2010 року між Рівненською обласною державною адміністрацією (орендодавець, позивач) та Закритим акціонерним товариством "Соснівський гранкар'єр" (орендар, відповідач) було укладено договір оренди землі, відповідно до предмету якого орендодавець згідно розпорядження голови Рівненської обласної державної адміністрації від 13 вересня 2010 року № 406 "про надання земельних ділянок в оренду" надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для обслуговування існуючих будівель і споруд та розробки кар'єру гранітів розташовану на території Клесівської селищної ради Сарненського району Рівненської області за межами населеного пункту.

Відповідно до пункту 2 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 31,8496 га, з них: забудовані землі, всього - 31,8496 га, у тому числі: землі промисловості - 13,7332 га, землі під відкритими розробками, кар'єрами, шахтами та відповідними спорудами - 18,1164 га., з них: відкриті розробки та кар'єри шахти, що експлуатуються - 18,1164 га. для обслуговування існуючих будівель і споруд та розробки кар'єру гранітів.

Пунктом 3 договору передбачено, що на земельній ділянці розміщені об'єкти нерухомого майна - цілісний майновий комплекс.

Так пунктом 4 договору передбачено, що земельна ділянка передається в оренду разом з цілісним майновим комплексом, що належить ЗАТ "Соснівський гранкар'єр".

Слід зазначити, що вказаний договір зареєстровано в Сарненському районному відділі Рівненської регіональної філії "ДП "Центр ДЗК" 28 жовтня 2010 року.

Пунктом 20 договору передбачено, що передача земельної ділянки орендарю здійснюється у тижневий строк після державної реєстрації цього договору за актом приймання-передачі.

Відповідно до акту приймання-передачі земельної ділянки від 28 жовтня 2010 року орендодавець передав а орендар прийняв земельну ділянку за договором.

Пунктом 8 договору передбачено, що договір укладено на термін дії спеціального дозволу на користування надрами до 24 липня 2015 року. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніш ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Станом на час розгляду справи відповідач не має спеціального дозволу на користування надрами. Вказані обставини не заперечуються сторонами та зокрема підтверджуються листом Державної служби геології та надр України від 15.03.2016 року.

Також, пунктом 37 договору оренди передбачено, що дія договору припиняється у розі зокрема закінчення строку, на який його було укладено.

Станом на час розгляду справи, матеріали справи не містять доказів пролонгації дії договору оренди чи укладення нового договору оренди між позивачем та відповідачем.

Враховуючи викладене судом встановлено, що дія договору в силу пунктів 8, 37 припинилась 24 липня 2015 року.

Відповідно до пункту 21 договору після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стан, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

У пункті 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

У статті 1 Закону України "Про оренду землі" визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про оренду землі", об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Як визначено у частині першій статті 2 Закону України "Про оренду землі", відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

У статті 13 Закону України "Про оренду землі", врегульовано поняття договору оренди землі. Так, договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 18 Кодексу України "Про надра" встановлено, що надання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством України. Земельні ділянки для користування надрами, крім випадків, передбачених ст. 23 цього Кодексу, надаються користувачам надр після одержання ними спеціальних дозволів на користування надрами чи гірничих відводів. Місцеві ради при наданні земельної ділянки для розробки родовищ корисних копалин місцевого значення одночасно надають у користування і надра.

Згідно з частиною 2 статті 3 Земельного кодексу України (далі ЗК України), земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, регулюються цим Кодексом, нормативно - правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Відповідно до статті 4 Кодексу України "Про надра", надра є виключною власністю Українського народу і надаються тільки у користування. Угоди або дії, які в прямій або прихованій формі порушують право власності Українського народу на надра, є недійсними. Український народ здійснює право власності на надра через ОСОБА_3 України, ОСОБА_3 Автономної Республіки Крим і місцеві ради.

За приписами статті 11 вказаного Кодексу, державне управління у галузі геологічного вивчення, використання і охорони надр здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, місцеві органи виконавчої влади, інші державні органи та органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства України.

За статтею 9-1 Кодексу України "Про надра", до компетенції обласних рад на їх території у порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законодавчими актами, належить, зокрема, надання надр у користування для розробки родовищ корисних копалин місцевого значення; погодження надання надр у користування з метою геологічного вивчення і розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення, а також для цілей, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин; припинення права на користування ділянкою надр у випадках і порядку, передбачених цим Кодексом; здійснення контролю за використанням та охороною надр; вирішення інших питань у сфері регулювання гірничих відносин, визначених законом.

Згідно зі статтею 24 цього ж Кодексу права та обов'язки користувача надр виникають з моменту отримання спеціального дозволу на користування надрами. Користувач надр зобов'язаний, зокрема, використовувати надра відповідно до цілей, для яких їх було надано, виконувати інші вимоги щодо користування надрами.

Як визначено у частині 4 статті 66 ЗК України, надання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, проводиться після оформлення в установленому порядку прав користування надрами і відновлення земель згідно із затвердженим проектом рекультивації на раніше відпрацьованих площах у встановлені строки.

Відповідно до статті 93 ЗК України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

За змістом статей 123, 124 ЗК України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування (оренду) здійснюється, зокрема, на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 ЗК України.

Таким чином, право власності на землю та право користування юридична особа набуває після отримання відповідного документу (державний акт, договір оренди).

За приписами статей 525, 526, 629 ЦК України та статті 193 Господарського кодексу України (далі ГК України), договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог зазначених кодексів, інших актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом, строк дії договору оренди землі, яким посвідчувалось право оренди відповідача на спірні земельні ділянки, закінчився 24 липня 2015 року, при цьому матеріали справи не містять доказів наявності волі орендаря на продовження дії договору на той самий строк і на тих самих умовах в порядку визначеному статтею 33 Закону України "Про оренду землі".

Як видно з листа Рівненської обласної держадміністрації від 09 листопада 2015 року, пропозицій щодо продовження або переукладення договору оренди землі від відповідача не надходило. Такі обставини не були спростовані відповідачем.

В матеріалах справи міститься лист Державної фіскальної служби України від 01 квітня 2016 року, в якому повідомляється про наявність заборгованості у ПАТ "Соснівський гранкар'єр" по сплаті платежів.

Разом з тим, відповідач на вимогу ухвали суду не надав доказів продовження виконання умов договору після спливу строку на який його було укладено, зокрема відповідачем не надано суду доказів сплати орендних платежів.

Вказане вище свідчить про відсутність належного виконання орендарем своїх обов'язків, зокрема щодо внесення орендної плати, та відсутність явно висловленого бажання укласти новий договір для продовження діяльності з розробки кар'єру.

У частині першій статті 34 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором.

Оскільки судом встановлено, що договір оренди землі станом на день звернення з позовом до суду припинив свою дію та не був поновлений сторонами згідно зі статтею 33 Закону України "Про оренду землі" шляхом укладення відповідного правочину, тому вимога прокурора про повернення земельної ділянки площею 31,8496 га, що була передана в оренду згідно договору оренди землі від 28 жовтня 2010 року, укладеного між Рівненською обласною державною адміністрацією та ПАТ "Соснівський гранкар'єр" у стані не гіршому, порівняно з тим, в якому вона була передана, є обґрунтованою.

Щодо поданого відповідачем відзиву на позов, зокрема посилання відповідача на положення статей 120 ЗК України та статтю 377 ЦК України суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 377 ЦК України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно з положеннями статті 120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідач зазначає, що на орендованій земельній ділянці знаходиться нерухоме майно - цілісний майновий комплекс, відтак в силу вимог закону відповідач набув право на земельну ділянку.

Розглянувши вказані доводи суд зазначає, що предметом спору є повернення земельної ділянки переданої згідно договору оренди землі який припинив свою дію. Одним із зобов'язань відповідача за договором оренди землі є обов'язок орендаря повернути орендодавцю земельну ділянку після закінчення дії договору (пункт 21 договору). Зустрічних позовних вимог про визнання права власності чи права користування земельною ділянкою відповідачем не заявлено, відповідачем також не надано суду жодних доказів які підтверджують право відповідача на володіння чи користування орендованою земельною ділянкою.

Відповідно до статті 78 ЗК України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Суд звертає увагу на те, що на час передання позивачем спірної земельної ділянки в користування відповідачу на підставі договору оренди (жовтень 2010 року) об'єкти нерухомості, що належать відповідачу вже знаходились на вказаній земельній ділянці та перебували у власності останнього.

Крім того, судом враховуються положення положення статей 120, 125 ЗК України.

Так, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 2 статті 120 ЗК України). Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом (частина 5 статті 120 ЗК України). Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти. Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов'язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера. (частина 6 статті 120 ЗК України).

Відповідно до статті 125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Таким чином, законодавець передбачив певний механізм реалізації прав особи, якою набуто у власність об'єкти нерухомого майна на земельні ділянки, на яких розташовані ці об'єкти. Реалізація прав на такі земельні ділянки полягає в активних діях власника нерухомих об'єктів та можлива у разі виділення такої земельної ділянки в окрему дліянку, присвоєння їй кадастрового номеру, а набуття такого права пов'язується з його державною реєстрацією.

Разом з тим, на думку суду, позивач не позбавлений права оформити право власності чи право володіння, користування земельними ділянками, що знаходяться під цілісним майновим комплексом (нерухомим майном) після повернення спірної земельної ділянки орендодавцю в порядку встановленому законом та договором, а також здійснити реєстрацію прав на відповідні земельні ділянки.

Щодо посилання відповідача на положення частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" суд зазначає наступне.

Так, відповідно до статті 33 Закону, визначено наступні варіанти поновлення договору оренди землі.

1 варіант: По закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

2 варіант: У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності). Керівник органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який уповноважений підписувати додаткову угоду до договору оренди землі щодо земельної ділянки державної або комунальної власності, визначається рішенням цього органу. Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку.

Наведеною статтею також визначено, що відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

Відповідно до роз'яснень наведених у пункті 2.17 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" від 17 травня 2011 року № 6, у вирішенні спорів, пов'язаних з поновленням (пролонгацією) договорів оренди земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, судам слід враховувати положення статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", який набрав чинності з 12.03.2011). Частиною шостою зазначеної статті передбачено, що договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою і за відсутності протягом місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі. Відтак господарським судам у вирішенні відповідних спорів необхідно з'ясовувати, зокрема, чи повідомляв орендар орендодавця у встановленому порядку про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк та чи заперечував орендодавець у строк, визначений законом, проти поновлення договору. Разом з тим судам слід враховувати, що до спірних правовідносин має застосовуватися саме та редакція закону, яка була чинною на дату, з якої виникло переважне право на поновлення договору оренди земельної ділянки. При цьому, якщо відповідні правовідносини виникли між сторонами до внесення змін Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" (набрав чинності з 12.03.2011) до статті 33 Закону, судам слід брати до уваги, що попередня редакція зазначеної статті Закону не передбачала автоматичного поновлення договорів оренди землі. Реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності пов'язувалася з наявністю відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Отже, враховуючи ті обставини, що відповідач не здійснює використання земельної ділянки згідно з предметом договору (розробка кар'єру гранітів), відповідач припинив виконання умов договору щодо сплати орендних платежів після закінчення строку дії договору, а також, враховуючи відсутність доказів звернення орендаря до орендодавця з пропозицією на укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди землі, суд приходить до висновку, що доводи відповідача зазначені в доповненні до відзиву на позов є необґрунтованими.

Відповідно до статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень належними та допустимими у справі доказами; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на наявні в матеріалах справи докази та зроблені господарським судом в процесі розгляду справи висновки, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Сплату судового збору слід покласти на відповідача.

Керуючись статтями 49, 69, 82 - 85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Приватному акціонерному товариству "Соснівський гранкар'єр" (18016, с. Черкаси, вул. Маршала Красновського 8, код 05470839) повернути Рівненській обласній державній адміністрації (33029, м-н Просвіти 1, код 13986712) за актом приймання-передачі земельну ділянку загальною площею 31,8496 га., нормативно-грошовою оцінкою 12 273 603 грн., яка знаходиться за межами населеного пункту Клесівської селищної ради Сарненського району, що була передана в оренду згідно договору оренди землі від 28 жовтня 2010 року, укладеного між Рівненською обласною державною адміністрацією та ПАТ "Соснівський гранкар'єр", у стані не гіршому, порівняно з тим, в якому вона була передана в оренду.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Соснівський гранкар'єр" (18016, с. Черкаси, вул. Маршала Красновського 8, код 05470839) на користь Прокуратури Рівненської області (33028, м.Рівне, вул.16 Липня, 52, код ЄДРПОУ 02910077) 1 378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. Після набрання рішенням законної сили видати відповідні накази.

повне рішення складено 27 травня 2016 року

Суддя Качур А.М.