Рішення № 5798459, 28.08.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 53/8428.08.09 За первісним позовом Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1

до Спільного українсько-французького підприємства “Основа-Солсіф” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю

про стягнення 739157,50 грн.

За зустрічним позовом Спільного українсько-французького підприємства “Основа-Солсіф” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю

До Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1

про визнання недійсною угоди

Суддя Грєхова О. А.

Представники:

від позивача (за первісним позовом, відповідача за зустрічним): ОСОБА_1, ОСОБА_2- представник по довіреності Серії ВМА 328515 від 06.11.2008

відповідача (первісним позовом, позивача за зустрічним): Сидоренко М.В.- представник по довіреності № 21 від 12.01.2009р.

СуТЬ СПОРУ:

Заявлено позов про стягнення з Спільного українсько-французького підприємства “Основа-Солсіф” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю заборгованості за поставлений товар згідно Договору поставки № 05/08 від 01.02.2008р. в розмірі 739157,50 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.11.2008р. порушено провадження у справі № 53/84, розгляд справи призначено на 15.12.2008р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2008р., у звязку з не зявленням в судове засідання представника відповідача та невиконанням сторонами вимог ухвали суду від 21.11.2008р., розгляд справи, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було відкладено на 12.01.2009р.

В судових засіданнях 12.01.2009р. та 19.01.2009р., відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 19.01.2009р. та до 30.01.2009р. відповідно.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.01.2009р. продовжено строк вирішення спору за клопотанням сторін у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2009р. прийнято зустрічний позов Спільного українсько-французького підприємства “Основа-Солсіф” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю про визнання недійсною додаткової угоди від 02.04.2008р. до Договору поставки від 01.02.2008р. № 05/08, укладеної між Спільним українсько-французьким підприємством “Основа-Солсіф” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю та Субєктом підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2009р. розгляд справи відкладено на 16.02.2009р. у звязку з незявленням представника відповідача по первісному позову у судове засідання.

У судовому засіданні 16.02.2009р. судом оголошено ухвалу про зупинення провадження у справі до вирішення іншої справи, а саме вирішення справи № 40/38, оскільки ці справи повязані.

19.06.2009р. позивач, через відділ Діловодства Господарського суду міста Києва, подав клопотання про поновлення провадження у справі. Також позивач долучив до клопотання про поновлення провадження у справі рішення Господарського суду міста Києва по справі № 40/38, яке набрало законної сили.

Предметом спору по справі № 40/38 була позовна заява Спільного українсько-французького підприємства “Основа-Солсіф” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю про визнання недійсним Договору поставки № 05/08 від 01.02.2008р. укладеного між Спільним українсько-французьким підприємством “Основа-Солсіф” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю та Субєктом підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1.

Рішенням суду від 10.03.2009р. по справі № 40/38 вімовлено Спільному українсько-французькому підприємству “Основа-Солсіф” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю у задоволення позовних вимог. Рішення від 10.03.2009р. по справі 40/38 на день розгляду справи № 53/84 набрало законної сили.

Ухвалою суду від 22.06.2009р. провадження у справі поновлено, розгляд справи призначено на 10.07.2009р.

09.07.2009р. через відділ Діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача за первісним позовом надійшло клопотання про колегіальний розгляд справи.

Ухвалою суду від 13.07.2009р. Заступник Голови Господарського суду міста Києва відхилив клопотання відповідача за первісним позовом про призначення колегіального розгляду справи.

15.07.2009р. розгляд справи № 53/84 призначено на 28.08.2009р.

Представник позивача за первісним позовом надав пояснення по суті позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Представник відповідача за первісним позовом заперечує на позовні вимоги у звязку з тим, що додаткова угода від 02.04.2008р. не скріплена підписами та печатками обох сторін.

Спільне українсько-французького підприємства “Основа-Солсіф” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю виступає із зустрічним позовом про визнання недійною додаткової угоди 02.04.2008р. до договору поставки з тих же підстав.

Відповідач за зустрічним позовом заперечує на зустрічний позов, оскільки своїми діями позивач за зустрічним позовом визнав додаткову угоду від 02.04.2008р. до договору поставки.

В судовому засіданні 28.08.2009р. представник позивача за первісним позовом заявив про збільшення позовних вимог, відповідно до яких просить стягнути з відповідача за первісним позовом заборгованість в сумі 883291,79,з яких 739157,50 грн. основний борг, 144134,29 грн. пеня, а також адвокатські послуги в розмірі 131670,00 грн.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Таким чином, суд приймає до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог.

На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протокол судового засідання, який долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 28.08.2009р. за згодою представників сторін, в порядку ст. 85 ГПК України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 1 ст. 11 Цивільного Кодексу України (далі ЦК України), цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цивільними актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Згідно з частиною 2 зазначеної статті, підставою виникнення взаємних цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

01.02.2008р. між сторонами у справі укладено Договір поставки № 05/08, відповідно до умов якого Постачальник (позивач за первісним позовом) зобовязується постачати і передавати у власність Покупцю (відповідач за первісним позовом) Товар, а Покупець зобовязується прийняти цей Товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах Договору (п. 1.1 Договору № 05/08 від 01.02.2008р.).

Також між сторонами у справі було укладено Додаток № 1, Додаток № 2, Додаток № 3 від 02.06.2008р. до Договору поставки № 05/08 від 01.02.2008р., в якому позивач та відповідач погодили найменування товару та його ціну.

На виконання умов Договору № 05/08 від 01.02.2008р. позивач за первісним позовом поставив відповідачу за первісним позовом товар на суму 2739790,70 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи належним чином засвідченими копіями видаткових накладних: № РН-0000414 від 26.09.2008р., № РН-0000399 від 29.08.2008р., № РН-0000389 від 31.07.2008р., № РН-0000367 від 27.06.2008р., № РН-0000359 від 30.05.2008р., № РН-0000339 від 25.04.2008р., № РН-0000322 від 26.03.2008р., № РН-0000212 від 29.02.2008р.; довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей: серія ЯПИ № 594018 від 01.09.2008р., серія НБК № 479231 від 01.07.2008р., серія НБК № 479210 від 01.06.2008р., серія ЯОГ № 729653 від 05.05.2008р., серія ЯОГ № 729674 від 01.04.2008р., серія ЯОГ № 729519 від 20.03.2008р., серія ЯОГ № 729467 від 25.02.2008р. (оригінали оглянуті в судовому засіданні).

Також позивач за первісним позовом надав суду рахунки-фактури, на підставі яких видавалися видаткові накладні залучені до матеріалів справи: № СФ-0000212 від 29.02.2008р., № СФ-0000309 від 15.03.2008р., № СФ-0000327 від 03.04.2008р., № СФ-0000383 від 30.05.2008р., № СФ-0000387 від 02.06.2008р., № СФ-0000404 від 1.07.2008р., № СФ-0000449 від 29.08.2008р., № СФ-0000469 від 26.09.2008р.

Згідно зі ст. 265 ГК України та ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

В п. 3.2 Договору поставки № 05/08 від 01.02.2008р. зазначено, що Покупець здійснює оплату кожної партії поставленого товару шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Постачальника, не пізніше 5 банківських днів з дати отримання Товару.

Матеріали справи свідчать, що відповідач частково розрахувався за поставлений товар на суму 2045543,80 грн., про що свідчать платіжні доручення: № 791 від 08.02.2008р., № 1197 від 21.02.2008р., № 1360 від 29.02.2008р., № 1509 від 05.03.2008р., № 1550 від 07.03.2008р., № 1694 від 14.03.2008р., № 2014 від 25.03.2008р., № 6210 від 10.04.2008р., № 2950 від 25.04.2008р., № 2962 від 30.04.2008р., № 3167 від 16.05.2008р., № 6262 від 19.05.2008р., № 3392 від 23.05.2008р., № 3754 від 03.06.2008р., № 4083 від 17.06.2008р., № 4420 від 25.06.2008р., № 4514 від 27.06.2008р., № 4700 від 07.07.2008р., № 4632 від 03.07.2008р., № 4551 від 02.07.2008р., № 4821 від 09.07.2008р., № 6328 від 11.07.2008р., № 4993 від 16.07.2008р., № 5750 від 14.08.2008р., № 5827 від 15.08.2008р. та належним чином завіреними копіями платіжних доручень № 6328 від 11.07.2008 та № 5750 від 14.08.2008р.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом встановлено, що продукти харчування були отримані уповноваженою особою покупця згідно з накладними.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до приписів ст. 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Матеріали справи свідчать що відповідач покладені на нього зобовязання щодо оплати поставленого товару по договору належним чином в повному обсязі не виконав, у звязку з чим відповідач заборгував позивачу суму коштів в розмірі 739157,50 грн.

Позивач за первісним позовом не однократно звертався до відповідача за первісним позовом з вимогою оплатити заборгованість по Договору поставки, про що свідчать: лист № 2 від 06.10.2008р., лист № 3 від 13.10.2008р., лист № 6 від 22.12.2008р.

Заборгованість відповідач за первісним позовом до відповідача за первісним позовом також підтверджується актом звірки розрахунків станом на 02.10.2008р. та довідкою позивача № 1 від 08.01.2009р. від 08.01.2009р. за підписами керівника та бухгалтера.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). Таким чином, судом встановлено факт порушення відповідачем свого обовязку щодо належного виконання зобовязань по договору, відповідно вимога позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 739157,50 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню в заявленій сумі.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі ст. 33 ГПК України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог та заперечень, покладається на сторону.

Враховуючи вищезазначене, позовні вимоги обґрунтовані, документально підтверджені та підлягають задоволенню.

Позивачем належним чином доведено порушення його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача.

Відповідно до частини 1 ст. 546 ЦК України виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобовязання вчиняється в письмовій формі.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобовязання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій неустойка, штраф, пеня. При цьому порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобовязання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобовязання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів. Відповідно до частини 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязань припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Позивач також заявляє про стягнення з відповідача по справі пені за неналежне виконання Договору поставки № 05/08 від 01.02.2008р.

Як вбачається з пункту 4.2 Договору № 05/08 від 01.02.2008р. у випадку затримки оплати за товар, Покупець зобовязаний сплатити Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період за який нараховується пеня, за кожний день затримки платежу, починаючи з дати, коли Покупець був зобовязаний її сплатити.

Позивач надав суду не правильний розрахунок пені за неналежне виконання відповідачем умов Договору № 05/08 від 01.02.2008р., оскільки вказав не правильний період нарахування пені 10 місяців.

Відповідно до частини 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязань припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Таким чином, суд задовольняє вимогу позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 88759,98 грн., відповідно до розрахунку суду.

Щодо вимог позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача за зустрічним позовом витрат на юридичні послуги слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України до складу судових витрат входить оплата, зокрема, послуг адвоката, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських обєднань з надання правової допомоги. В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відшкодування цих витрат здійснюється за наявності документального підтвердження витрат, повязаних з угодою про надання послуг щодо ведення справи у суді, та належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

До матеріалів справи позивач надав Договір від 06.11.2008р. про адвокатське обслуговування та акт виконаних робіт від 26.08.2008р. за Договором від 06.11.2008р. про адвокатське обслуговування.

Дослідивши подані документи суд встановив, позивач по зустрічному позову не надав доказів сплати адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, що їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Таким чином, суд відмовляє позивачу у задоволення позовної вимоги про відшкодування витрат на юридичні послуги, адже відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України необхідно надавати суду докази сплати адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, що їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Дослідивши подані документи суд встановив, що юридичні послуги позивачу надавав не адвокат.

Таким чином, суд відмовляє позивачу у задоволення позовної вимоги про відшкодування витрат на юридичні послуги також по тій причині, що відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України до складу судових витрат входить оплата, зокрема, послуг адвоката, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських обєднань з надання правової допомоги, а не витрати за послуги фахівця.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати за первісним позовом покладаються на сторін пропорційно задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат, суд встановив, що позивач за первісним позовом при зверненні з позовною заявою до суду сплатив державне мито в більшому розмірі, ніж передбачено законом.

Відповідно до ст. 47 ГПК України державне мито підлягає поверненню у випадках і в порядку, встановлених законодавством. В рішенні, ухвалі, постанові чи довідці господарського суду зазначаються обставини, що є підставою для повного або часткового повернення державного мита.

Виходячи з матеріалів справи, суд встановив, що позивач по справі сплатив державне мито в сумі 10150,00 грн. про що свідчить додані до позовної заяви квитанції про сплату державного мита від 06.11.2008р. та від 27.08.2009р., при тому як сума позовних вимог становить 883291,79 грн.

Згідно з п. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” із позовних заяв майнового характеру ставка державного мита встановлюється в розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до Указу Президента України № 519/94 від 13.09.1994 “Про збільшення неоподатковуваного мінімуму та ставки прогресивного оподаткування доходів громадян” розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на цей час становить 17,00 грн.

Враховуючи викладене, при зверненні з позовом до суду, позивач повинен був сплатити державне мито в розмірі 8832,92 грн. виходячи з ціни позову 883291,79 грн. Проте, позивач сплатив державне мито в сумі 10150,00 грн.

Відповідно до п. 1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадку внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено законодавством.

За таких обставин внесене державне мито в більшому розмірі, ніж передбачено законодавством підлягає поверненню з Державного бюджету.

Спільне українсько-французького підприємство “Основа-Солсіф” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю заявило зустрічну позовну заяву в які просить визнанати недійсною додаткової угоди від 02.04.2008р. до Договору поставки від 01.02.2008р. № 05/08, укладеної між Спільним українсько-французьким підприємством “Основа-Солсіф” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю та Субєктом підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1.

Свою вимогу позивач за зустрічним позовом обґрунтовує тим, що Додаткова угода 2 до Договору поставки № 05/08 від 01.02.2008р. не була підписана зі сторони позивача за зустрічним позовом, що є порушенням умов Договору поставки № 05/08 від 01.02.2008р. та законодавства України.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Згідно з ч.2 статті 241 ЦК України наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Відповідно до п.1.1 договору поставки № 05/08 від 01.02.08 року постачальник зобовязується поставляти і передати у власність Покупцю товар, а покупець зобовязується прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах договору.

Покупець здійснює оплату кожної партії поставленого товару шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника не пізніше 5 банківських днів з дати отримання товару (п. 3.2 Договору).

На виконання умов договору Відповідачем за зустрічним позовом здійснювалась поставка товару Позивачу за зустрічним позовом у період після складання Додатку № 2 до Договору поставки та за цінами вказаними в Додатку № 2 до Договору поставки, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, довіреностями до них на отримання товару представником Позивача за зустрічним позовом та рахунками-фактури, що виставлялись постачальником (Відповідачем за зустрічним позовом) одержувачу покупцю (позивачу за зустрічним позовом).

Більше того, наявних в матеріалах справи доказів, а саме платіжних доручень, вбачається, що позивачем здійснена часткова оплата за отриманий ним товар по договору поставки та по видатковим накладним виданим у період після складання Додатку № 2 з урахуванням цін зазначених в Додатку № 2.

Таким чином, Позивач по зустрічному прийнявши товар та здійснивши часткову оплату за товар згідно Договору поставки та Додатків до Договору, вчинив юридично значимі дії, спрямовані на схвалення як Договору поставки так і Додатків до Договору поставки.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем по зустрічному позову вимоги є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню у відповідності до наданих позивачем обґрунтувань позовних вимог.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу сплачені за подання зустрічного позову покладаються на позивача по зустрічному позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 33, 44, 47, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1.Первісний позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Спільного українсько-французького підприємства “Основа-Солсіф” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (03150, м. Київ, вул. Ковпака, 17; ідентифікаційний код 20057315 з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) 739157 (сімсот тридцять девять тисяч сто пятдесят сім) грн. 50 коп. основного боргу, 88759 (вісімдесят вісім тисяч сімсот пятдесят девять) грн. 98 коп. пені, 8279 (вісім тисяч двісті сімдесят девять) грн. 18 коп. державного мита, 110 (сто десять) грн. 60 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В решті позовних вимог по первісному позову відмовити.

4. Повернути Субєкту підприємницької діяльності фізичній особі ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) з Державного бюджету державне мито в сумі 1 317 (одну тисячу триста сімнадцять) грн. 08 коп. як таке, що внесене у більшому розмірі, ніж передбачено законом, перераховане квитанціями про сплату державного мита від 06.11.2008р. та від 27.08.2009р. Квитанції про сплату державного мита від 06.11.2008р. та від 27.08.2009р. залишити в матеріалах справи Господарського суду міста Києва № 53/84.

5. В задоволенні зустрічної позовної заяви відмовити повністю.

6. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.

Суддя Грєхова О.А.