Рішення № 57984504, 24.05.2016, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" травня 2016 р.Справа № 922/901/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Новікової Н.А.

при секретарі судового засідання Коваленко М.Ю.

розглянувши матеріали справи

за Міністерства оборони України, 03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022;

до Державного підприємства Харківський машинобудівний завод ФЕД, 61023, м. Харків, вул. Сумська, 132, код ЄДРПОУ 14310052;

про стягнення 663 041,04 грн.

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_1 (довіреність № 220/817/д від 30.12.2015 р.);

відповідача ОСОБА_2 (довіреність № 5юр від 12.02.2016 р.).

За відсутності клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснювалась.

Суть спору:

Міністерство оборони України звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Державного підприємства Харківський машинобудівний завод Фед про стягнення 663 041,04 грн., з яких: основний борг у розмірі 445 751,90 грн., пеня у розмірі 166 255,00 грн., 3% річних у розмірі 10 367,66 грн., інфляційні витрати у розмірі 40 666,48 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує прострочення відповідачем терміну оплати отриманих послуг відповідно до умов договору про надання представництвом державного замовника послуг з контролю якості та приймання продукції № 35к/15-237/3183/ВП-2015 від 27.01.2015 р.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 28.03.2016 р. за вищевказаним позовом було порушено провадження у справі № 922/901/16, розгляд якої було призначено у судовому засіданні на 19.04.2016 р. о 11:40 год.

Суд перейшов до розгляду справи по суті в судовому засіданні 19.04.2016 р.

В судовому засіданні 19.04.2016 р. представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд задовольнити позов повністю.

Відповідач у відзиві на позов (вх. №13140 від 19.04.2016 р.), а його повноважний представник в судовому засіданні 1904.2016 р. проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, зокрема зазначивши, що акт №1 від 29.05.2015 р. був отриманий відповідачем 15.06.2015 р., а акт № 2-03.09.2015 р. 03.09.2015 р., послуги по даним актам були оплачені відповідачем у повному обсязі. Також представник позивача наголосив, що у звязку з тим, що позивачем не враховано кошти, які були сплачені за платіжними дорученнями № 5559 від 30.11.2015 р. на суму 350 000,00 грн. та № 5646 від 07.12.2015 р. на суму 95 751,90 грн., а також невірно вказано початок періодів прострочення термінів оплати, що призвело до змін кількості днів прострочення, відповідач у відзиві надав свої розрахунки пені за несвоєчасну оплату послуг за Договором, 3% річних та інфляційних витрат.

Керуючись рішенням зборів суддів господарського суду Харківської області від 14.05.2014 р. в судовому засіданні 17.05.2016 р. було оголошено технічну перерву до 24.05.2016 р. о 11:45.

Після перерви, представник позивача зазначив, що у нього відсутня інформація щодо погашення відповідачем заборгованості по договору про надання представництвом державного замовника послуг з контролю якості та приймання продукції № 35к/15-237/3183/ВП-2015 від 27.01.2015 р., оскільки Міністерство оборони станом на день розгляду справи не надає відповідну інформацію, у звязку з чим представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд задовольнити позов повністю.

Представник відповідача наголосив, що відповідачем була повністю погашена існуюча перед позивачем заборгованість, надавши суду копії банківських виписок, які було досліджено судом та долучено до матеріалів справи.

Разом з тим, представник відповідача звернувся до суду з клопотанням (вх. №13141 від 19.04.2016 р.) в якому просить суд зменшити на 50% розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача та розстрочити виконання рішення на шість місяців, мотивуючи його скрутним фінансовим становищем відповідача.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. З ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що в межах наданих йому повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, атому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Як свідчать матеріали справи, 27.01.2015 р. між Міністерством оборони України (виконавець, позивач) та Державним підприємством «Харківський машинобудівний завод «ФЕД» (замовник, відповідач) був укладений Договір про надання представництвом державного замовника послуг з контролю якості та приймання продукції №35к/15- 237/3183/ВП-2015 (далі - Договір).

Згідно пункту 1.1 Договору, виконавець зобов'язується забезпечити надання замовникові, підпорядкованим виконавцю військовим представництвом №155 (далі - представництво), послуг з контролю якості та приймання продукції (виконання науково- дослідних, дослідно-конструкторських робіт) за відповідністю розроблення, виготовлення продукції оборонного призначення вимогам нормативних документів і технічної документації за переліком, зазначеним у календарному плані надання представництвом державного замовника послуг з контролю якості та приймання продукції, згідно з додатком №1 до Договору.

Відповідно до п.1.3 договору, замовник зобов'язується прийняти надані йому представництвом послуги з контролю якості та приймання продукції (виконання робіт) та оплатити їх виконавцю, відповідно до умов Договору.

Згідно пунктів 3.2, 3.4, 3.5 Договору, за результатами надання послуг представництво складає акт про надання послуг з контролю якості продукції (далі - акт) за встановленою формою, два примірники якого, разом із супровідними документами, подає замовникові. Виконанням обов'язків з боку виконавця вважається здійснення представництвом контролю якості та приймання продукції і складання акта, з наданням його на затвердження замовнику. Зазначений акт підтверджує факт надання виконавцем послуг і є підставою для їх оплати замовником після затвердження. Датою виконання зобов'язань щодо надання послуг є дата затвердження акту виконавцем.

Відповідно до гі.4.1 Договору, за надані послуги замовник перераховує на рахунок виконавця кошти в розмірі 1% від виробничої собівартості продукції, щодо якої здійснюється контроль якості та приймання, згідно переліку, зазначеному у календарному плані (додаток №1), а відповідно до п.4.3 цього ж Договору, розрахунки за надані по даному Договору послуги здійснюються замовником у національній валюті України - гривнях, у тридцятиденний термін після одержання затвердженого виконавцем акту про надання послуг з контролю якості та приймання продукції, що надсилається останньому рекомендованим листом, чи вручається під розписку на звороті самого акту посадовою особою представництва.

Пунктом 9.1 Договору сторони погодили, що даний Договір діє з моменту його підписання до 31 березня 2016 р.

В подальшому додатковою угодою № 1 від 21.04.2015 р. та № 2 від 24.06.2015 р. до Договору від 27.01.2015 р. №35к/15-237/3183/ВП-2015 сторони погодили внести зміни до календарного плану надання представництвом державного замовника послуг з контролю якості та приймання продукції.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обовязки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обовязків є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення господарських зобовязань.

Відповідно до ст.ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства, договір укладений (підписаний сторонами) є обовязковим для виконання кожної із сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем виникли зобовязання, що випливають із договору про надання послуг цивільні правовідносини за якими регулюються главою 63 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За змістом ст. 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто, а у випадках, прямо передбачених договором, може покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

З наведеного випливає юридична сутність зобовязання про надання послуг, як консенсуального, двостороннього та відплатного договору, предметом якого є отриманий замовником корисний ефект від вчинення виконавцем певної діяльності або певних дій, що носить нематеріальний характер, на відміну від договору підряду, де наслідком роботи підрядника є створення нової речі або зміни (покращення) споживчих якостей вже існуючої речі. Договір про надання послуг є двостороннім зобов'язувальним, оскільки і виконавець, і замовник наділені як правами так і обов'язками. На виконавця покладено обов'язок надати послугу і надано право на одержання відповідної плати. Замовник в свою чергу зобов'язаний оплатити послугу і наділений правом вимагати належного надання послуги з боку виконавця, і на відміну від підряду, замовник позбавлений обовязку прийняти надану послугу.

Втім, як вбачається з умов договорів, обовязок замовника послуг (робіт) оплатити надані йому виконавцем послуги повязується з фактом їх отримання замовником від виконавця.

Той факт, що Виконавцем (позивачем по справі) взяті на себе зобов'язання за договорами виконані належним чином, підтверджується саме актами про надання послуг з контролю якості та приймання продукції ( акт №1 від 29.05.2015 року на суму 356 037,76 грн. та акт №2 від 12.08.2015р. на суму 589 751,90 грн.), підписаним представниками і завіреним печаткою товариства відповідача без жодних зауважень та заперечень, жодних доказів заявлення будь-яких письмових претензій виконавцю відповідачем суду не надано.

Як зазначив позивач в позовній заяві, в порушенням вищезазначених умов Договору, відповідач розрахувався за отримані послуги з простроченням терміну оплати та не в повному обсязі, у звязку з чим позивач направляв відповідачу претензію № 259/3346 від 26.10.2015р., в якій запропонував відповідачу вжити дієвих засобів щодо належного виконання умов договору та сплатити суму заборгованості та штрафних санкцій. Однак, як стверджував представник позивача, вимоги претензії відповідач не задовольнив, у звязку з чим позивач і звернувся з даним позовом до суду.

Втім, як вбачається з наявних в матеріалах справи платіжних доручень № 5559 від 30 листопада 2015 року на суму 350 000,00 грн. та № 5646 від 07 грудня 2015 року на суму 95 751,90 грн. та виписки по особовому рахунку відповідача, відповідач до звернення позивача з даним позовом до суду (25.02.2016р.) повністю погасив існуючу перед позивачем заборгованість у розмірі 445 751,90 грн., а саме: 30 листопада 2015 року у розмірі 350 000,00 грн. та 07 грудня 2015 року у розмірі 95 751,90 грн., а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 445 751,90 грн. заявлені останнім безпідставно, а тому задоволенню не підлягають.

Разом з тим, за прострочення відповідачем терміну оплати отриманих послуг відповідно до умов договору про надання представництвом державного замовника послуг з контролю якості та приймання продукції № 35к/15-237/3183/ВП-2015 від 27.01.2015 р. позивач просив суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 166 255,00 грн., 3% річних у розмірі 10 367,66 грн., інфляційні витрати у розмірі 40 666,48 грн.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як вбачається з матеріалів справи, в порушення вищевказаних умов Договору, відповідачем було допущено прострочення термінів розрахунків за надані послуги, а саме:

- по акту №1 від 29.05.2015 р. на 88, 14 днів (оплата проводилася частинами, платіжні доручення № 4708 від 12.10.2015 р. на суму 200 000,00 грн. та № 4913 від 26.10.2015 р. на суму 156037,76 грн.);

- по акту №2 від 12.08.2015 на 22, 35, 7 днів (оплата проводилася частинами, платіжні доручення № 4912 від 26.10.2015 р. на суму 144 000,00 грн., № 5559 від 30.11.2015 р. на суму 350 000,00 грн., № 5646 від 07.12.2015 р. на суму 95 751,90 грн.).

У відповідності до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив та неналежним чином виконав свої зобовязання відповідно до умов договору про надання представництвом державного замовника послуг з контролю якості та приймання продукції № 35к/15-237/3183/ВП-2015 від 27.01.2015 р.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 5.2. Договору передбачено, що за порушення строків оплати послуг замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми затриманого платежу за кожний день затримки.

Приймаючи до уваги факт прострочення відповідачем виконання свого грошового зобовязання, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені суд зазначає наступне.

Як зазначав відповідач у відзиві на позов та вбачається з матеріалів справи, акт №1 від

29.05.2015р. був отриманий відповідачем 15.06.2015 р., а акт № 2 - 03.09.2015 р., а тому, враховуючи п. 4.3 Договору, позивач повинен був нараховувати пеню по акту № 1 з 16.07.2015р. , а по акту № 2 - з 04.10.2015 р., і відповідно по дату сплати боргу, встановлені судом.

Разом з тим, здійснюючи нарахування пені, позивачем не було враховано здійсненої відповідачем оплати заборгованості, а саме: 30.11.2015 р. у розмірі 350 000,00 грн. та 07.12.2015р. у розмірі 95 751,90 грн.

Таким чином, здійснений позивачем розрахунок пені є невірним, а обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню є пеня у розмірі 85 100,57 грн. за період: по акту № 1 з 16.07.2015р. по 25.10.2015 р., та по акту № 2 з 04.10.2015 р. по 06.12.2015 р. (з врахуванням здійснених відповідачем проплат).

Що стосується заявленої позивачем до стягнення пені у розмірі 85 154,43, то така, з огляду на вищезазначене, нарахована позивачем безпідставно, а тому суд відмовляє в задоволенні позову в цій частині.

Що стосується заявлених позивачем до стягнення 3% річних у розмірі 10 367,66 грн., інфляційні витрати у розмірі 40 666,48 грн. суд зазначає наступне.

В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищевикладене, здійснивши перерахунок суми 3% річних, суд зазначає, що останній здійснено позивачем невірно, без врахування строку отримання відповідачем актів наданих послуг № 1 від 21.04.2015 р. та № 2 від 24.06.2015 р., а також без врахування здійсненої відповідачем оплати заборгованості, про яку судом зазначалося вище, а тому обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню є 3% річних у розмірі 5 158,52 грн. за період: по акту № 1 з 16.07.2015 р. по 25.10.2015 р. та по акту № 2 з 04.10.2015 р. по 07.12.2015р. (з врахуванням здійснених відповідачем проплат).

Що стосується заявлених позивачем до стягнення 3% річних у розмірі 5 209,14 грн., то такі заявлені позивачем безпідставно, а тому задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 40 666,48 грн. за період заявлений у позовних вимогах, суд враховує, що відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» та п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01- 06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

За таких обставин, приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, перевіривши наданим позивачем розрахунок інфляційних витрат, суд зазначає, що останній здійснено позивачем невірно, без врахування строку отримання відповідачем актів наданих послуг № 1 від 21.04.2015 р. та № 2 від 24.06.2015р.р., а також без врахування здійсненої відповідачем оплати заборгованості, про яку судом зазначалося вище, а тому обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню є інфляційні витрати у розмірі 14 190,10 грн. за період: по акту № 1 з 16.07.2015 р. по 25.10.2015р.р. та по акту № 2 з 04.10.2015 р. по 07.12.2015 р. (з врахуванням здійснених відповідачем проплат). Що стосується заявлених позивачем до стягнення інфляційних витрат у розмірі 26 475,90 грн., то такі заявлені позивачем безпідставно, а тому задоволенню не підлягають.

Розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру заявленої позивачем до стягнення пені та розстрочення виконання рішення суду на шість місяців, з посиланням на ст.. 83 ГПК України, суд зазначає наступне.

Частиною 3 статті 551 ЦК України передбачена можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків.

За приписами ч. 1 ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Стаття 83 ГПК України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, а також розстрочити виконання рішення.

Пунктом 3.17.4 Постанови Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" встановлено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені). Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватися виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормами права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 ЦК України і статтею 223 ГК України.

Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги те, що відповідачем не доведено саме винятковості випадку зменшення розміру штрафних санкцій та не надано суду жодних доказів в обґрунтування тяжкого фінансового стану відповідача, суд розцінює дані твердження відповідача як такі, що ґрунтуються на припущеннях, а тому вважає заявлене клопотання відповідача необґрунтованим та відмовляє в його задоволенні.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1 566,79 грн.

На підставі викладеного та керуючись статтями 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 83, 82-85 ГПК України,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства Харківський машинобудівний завод ФЕД (61023, м. Харків, вул. Сумська, 132, код ЄДРПОУ 14310052) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) пеню у розмірі 85 100,57 грн., збитки від інфляційні у розмірі 14 190,10 грн., З % річних у розмірі 5 158,52 грн. та витрати зі сплаті судового збору в розмірі 1 566,79 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В решті позову - відмовити.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 30.05.2016 р.

Суддя ОСОБА_3