Рішення № 57984150, 28.04.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.04.2016Справа №910/6318/16

За позовом Приватного акціонерного товариства «ПРОСТО-страхування»

до Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія»

про стягнення 14 541,84 грн.

Суддя А.М. Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: Брусника А.М. - представник, довіреність №521/2015 від 23.12.2015р.;

від відповідача:не з'явився;

В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство «ПРОСТО-страхування» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» про стягнення 14 541,84 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві посилається на те, що виплативши відповідно до умов договору добровільного страхування наземного транспорту PKSI №1400112 від 22.12.2014 р. страхувальнику страхове відшкодування в розмірі 14 541,84 грн., Приватне акціонерне товариство «ПРОСТО-страхування» отримало згідно ст.ст. 993, 1191 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» право регресної вимоги про стягнення виплаченого страхового відшкодування до відповідача у справі, як особи, відповідальної за заподіяні збитки у зазначеній вище сумі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2016 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №910/6318/16 та призначено на 28.04.2016 р.

У судове засідання 28.04.2016 р. з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у судове засідання 28.04.2016 р. не з'явився.

Про дату, час та місце розгляду даної справи відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0103038088517.

Про поважні причини неявки представника відповідача суд не повідомлено.

Документи, витребувані ухвалою суду про порушення провадження у справі від 08.04.16р., відповідачем суду не надані.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 28.04.2016р. через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшла заява з додатками б/н б/д, в якій, позивач повідомляє, зокрема, що у провадженні господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарські спори, немає справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет, з тих же підстав, а також немає рішення цих органів з такого спору. Заява з додатками долучена до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 28.04.2016 р. позивачем суду не надано.

Відповідно до 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2. Постанови №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судовому засіданні, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань відповідача на час розгляду справи, а також той факт, що представник позивача проти розгляду справи за відсутності представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи відсутність на час проведення судового засідання клопотання представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколі судового засідання.

Перед початком розгляду справи представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судовому засіданні повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 28.04.2016 р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, викладені у позовній заяві та просив суд задовольнити позов в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судових засіданнях пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані позивачем докази та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно визначення ст. 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про страхування» добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. В силу пункту 6 частини 4 наведеної статті одним із видів добровільного страхування є страхування наземного транспорту.

Як вбачається з матеріалів справи між Приватним акціонерним товариством «ПРОСТО-страхування» (страховик за договором страхування, позивач у справі) та гр. ОСОБА_2 (страхувальник за договором страхування) укладено Договір PKSI №1400112 «ПРОСТО-КАСКО ПЛЮС» від 22.12.2014р. (далі - Договір страхування), предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать законодавству України, пов'язані з: володінням та/або користуванням, та/або розпорядженням транспортним засобом (надалі - ТЗ), дані якого вказані в п. 1.4 цього Договору; володінням та/або користуванням, та/або розпорядженням додатковим обладнання, дані якого вказані в п.1.5 цього Договору (надалі - ДО); відшкодуванням шкоди, завданої життю, здоров'ю та/або майну третіх осіб внаслідок ДТП, що сталася з вини водія ТЗ, вказаного в п. 1.4, 1.6 цього Договору; (п. 4 Договору страхування); життям, здоров'ям та працездатністю Застрахованих осіб (п. 2.1 Договору).

Забезпечений транспортний засіб: Toyota Camry, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, 2014 року випуску (п. 1.4 Договору страхування).

Місце дії Договору страхування - територія України (п. 1.7 Договору страхування).

Строк дії Договору страхування з 23.12.2014 р. по 22.12.2015 р. (п. 1.15 Договору страхування).

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України «Про страхування».

Як передбачено ч. 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Аналогічні визначення поняття «договір страхування» містяться в ст. 354 Господарського кодексу України та ст. 979 Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень ст. 981 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 18 Закону України «Про страхування» договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

За визначенням ст. 8 Закону України «Про страхування» страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. Страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Згідно первинної довідки ДАІ від 06.11.2015р. та розгорнутої довідки №76758052 про дорожньо-транспортну пригоду, які сформовані Управлінням патрульної служби МВС України в м. Києві, 06.11.2015 р. на вул. Патріса Лумумби, 5 в м. Києві, відбулась дорожньо-транспортна пригода (надалі - ДТП), за участю транспортного засобу Opel Senator, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_3, та транспортного засобу марки Toyota Camry, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням власника ОСОБА_2, в результаті якої автомобілі отримали механічні ушкодження.

Відповідно до п. 1.9 Договору страхування страховим ризиком визнається, зокрема, «Пошкодження» - пошкодження або знищення застрахованого ТЗ, його складових частин внаслідок, зокрема, «ДТП» - пошкодження, знищення застрахованого ТЗ/ДО внаслідок ДТП (п.2.2.2.1 Договору страхування).

Отже, з огляду на викладене, дана дорожньо-транспортна пригода визначена сторонами як страховий ризик, на випадок якого здійснювалось страхування.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

За змістом п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування» до обов'язків страховика належить, зокрема, при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке ч. 16 ст. 9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Згідно ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування» виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 990 Цивільного кодексу України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

Як вбачається з п. 2.7.2 Договору страхування при пошкодженні застрахованого ТЗ, пошкодженні або викраденні ДО страхувальник зобов'язаний, зокрема, письмово повідомити страховика про подію, що має ознаки страхової (форма повідомлення страховика) з докладним викладенням всіх відомих йому обставин події, протягом трьох робочих днів (п. 2.7.2.4 Договору страхування).

Відповідно до п. 2.7.2.5 Договору страхування для отримання страхового відшкодування, крім письмового повідомлення про подію, яка має ознаки страхової, надати страховику заяву про виплату страхового відшкодування за формою, встановленою страховиком, та, зокрема: Договір страхування; свідоцтво про реєстрацію ТЗ; посвідчення водія відповідної категорії Водія, який керував ТЗ на момент події, яка має ознаки страхової; документ або документи, видані повноважним державним органом; документ або документи, що підтверджують розмір збитку (рахунки з СТО, платіжні документи тощо).

В подальшому, згідно умов Договору страхування страхувальник - гр. ОСОБА_2 звернулась до Приватного акціонерного товариства «ПРОСТО-страхування» з Повідомленням про подію, що має ознаки страхового випадку від 10.11.2015 р. та Заявою на виплату/доплату страхового відшкодування, копії яких наявні у матеріалах справи.

Згідно умов Договору страхування (п. 2.8.9) у випадку пошкодження ТЗ, застрахованого по ризику «Пошкодження», розмір збитків визначається на підставі, зокрема: калькуляції витрат на відновлення пошкодженого ТЗ, яка складається страховиком за допомогою програмного комплексу «Аudatex», або калькуляції за актом товарознавчої експертизи, з якою згоден страховик; рахунків на проведення відновлювального ремонту пошкодженого застрахованого ТЗ на сертифікованому СТО, на яку страхувальник був направлений страховиком.

Підпунктом 2.8.4 Договору страхування передбачено, що виплата страхового відшкодування здійснюється страхувальнику (вигодонабувачу) або за його заявою перераховується на СТО, що виконує відновлювальний ремонт застрахованого ТЗ.

Страхове відшкодування виплачується без вирахування зносу складових, деталей і обладнання ТЗ, що підлягають заміні (п.п. 2.8.6.3 Договору страхування).

Відповідно до матеріалів справи, а саме, рахунку-фактури № С-00079059 від 16.11.2015р., вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу визначена ТОВ «Автосаміт ЛТД» у розмірі 14 541,84 грн.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, а саме ремонтної калькуляції №2011105408 від 16.11.2015р., що складена на основі комп'ютерної програми Аudatex, яка рекомендована п. 59 додатку 8 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.03р., вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу Toyota Camry, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, та використаних при цьому деталей, запасних частин та матеріалів склала 2 550,00 грн.

Як свідчать матеріали справи, страховиком - Приватним акціонерним товариством «ПРОСТО-страхування» складено страховий акт № 110778 від 21.12.2015р., відповідно до якого вищевказана ДТП кваліфікована як страховий випадок та прийнято рішення про виплату страхового відшкодування в сумі 14 541,84 грн., яке дорівнює вартості відновлювального ремонту транспортного засобу, оскільки за умовами Договору страхування безумовна франшиза за страховим випадком ДТП становить 0,00 грн.

У відповідності до умов Договору страхування та Заяви на виплату/доплату страхового відшкодування сума страхового відшкодування була перерахована Приватним акціонерним товариством «ПРОСТО-страхування» на поточний рахунок СТО - ТОВ «Автосаміт ЛТД», що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 20557 від 22.12.2015 р. на відповідну суму.

Заперечень щодо факту та розміру здійсненої позивачем виплати страхового відшкодування за Договором PKSI №1400112 «ПРОСТО-КАСКО ПЛЮС» від 22.12.2014 р., а також перебування отриманих автомобілем марки Toyota Camry, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, пошкоджень у причинно-наслідковому зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою, що сталася 06.11.2015 р., відповідачем суду не надано.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується виконання Приватним акціонерним товариством «ПРОСТО-страхування» умов Договору страхування, а саме виплати страхового відшкодування в сумі 14 541,84 грн. у зв'язку із настанням страхового випадку страхувальнику шляхом перерахування вартості запчастин та відновлювального ремонту автомобіля Toyota Camry, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, на розрахунковий рахунок СТО - Товариства з обмеженою відповідальністю «Автосаміт ЛТД», яка безпосередньо здійснювала ремонт вказаного пошкодженого транспортного засобу.

Суд звертає увагу на те, що згідно з п. 1.6. Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.03 р., відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника (-ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу, відповідно до п. 2.3. Методики - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.

Відповідно до ст. 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Водночас, як зазначено в прийнятих за результатами перегляду справ даної категорії постановах Вищого господарського суду України від 23.08.11р. у справі №42/92, від 07.08.12р. у справі №2/22, від 01.03.11р. у справі №47/372, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

Крім того, листом від 19.07.11р. Верховним Судом України роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Отже наявність страхового акту №110778 від 21.12.2015р. та платіжного доручення №20557 від 22.12.2015р. є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.

Пунктом 3 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Цивільним кодексом України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України). Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Пунктом 1 частини 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 17.12.2015 р. у справі №757/45650/15-п встановлено, що водій ОСОБА_3 06.11.2015 р. приблизно о 15 год. 40 хв. по вул. Патріса Лумумби, 5 в м. Києві, керуючи автомобілем Opel Senator, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, при русі заднім ходом не переконався, що це буде безпечним, не звернувся за допомогою до сторонніх осіб, допустив зіткнення з припаркованим автомобілем Toyota Camry, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, чим порушив п.10.9 Правил дорожнього руху України. Гр ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді стягнення на користь держави штрафу у розмірі 340,00 грн.

Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з положеннями ст. 27 Закону України «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Підставою виплати страхового відшкодування є страховий випадок, тобто дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої відбулось пошкодження майна, із володінням та користуванням якого пов'язані майнові інтереси страхувальника, що є об'єктом майнового страхування за укладеним з страховиком договором.

Згідно ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

За приписами ч. 1 ст. 228 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

За таких обставин, в момент виплати страхового відшкодування у позивача - Приватного акціонерного товариства «ПРОСТО-страхування» виникло право зворотної вимоги (регресу) до власника джерела підвищеної небезпеки - транспортного засобу Opel Senator, державний реєстраційний номер НОМЕР_2.

У відповідності до ст. 5 Закону України «Про страхування» страхування може бути добровільним або обов'язковим. Одним із видів обов'язкового страхування, згідно п. 9 ч. 1 ст. 7 вказаного Закону, є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до ст. 6 вищевказаного Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

За матеріалами справи судом встановлено, що станом на дату вчинення ДТП 06.11.2015 р. цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу Opel Senator, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу застрахована страхувальником - ОСОБА_3 у Приватному акціонерному товаристві «Українська транспортна страхова компанія» за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АЕ №6643218 (далі - Поліс), що підтверджується наявною у матеріалах справи інформацією з Єдиної централізованої бази даних МТСБУ, з наступними умовами: ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю, становить 100 000,00 грн.; ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну - 50 000,00 грн.; франшиза - 0,00 грн.; забезпечений ТЗ Opel Senator, державний реєстраційний номер НОМЕР_2; станом на дату скоєння ДТП, а саме 06.11.2015 р. Поліс був діючим.

З огляду на вищевикладене, у Приватного акціонерного товариства «ПРОСТО-страхування», як у страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, в межах виплаченої суми виникло право зворотної вимоги до відповідача - Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія», як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах ліміту відповідальності, визначеному Полісом.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №15-рп/2002 від 9 липня 2002р. кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

З огляду на викладене позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище норм позивач - Приватне акціонерне товариство «ПРОСТО-страхування», може реалізувати своє право шляхом подачі відповідного позову до суду. Таку ж позицію підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного Суду України від 28.08.12 р. у справі №23/279).

Реалізуючи вказане право з метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача із заявою про страхове відшкодування вих.№04-337 від 19.01.2016 р., відповідно до якої позивач просить відповідача перерахувати грошові кошти у сумі 14 541,84 грн. на вказані банківські реквізити. Зазначену Заяву відповідач отримав 25.01.2016 р., про що свідчить наявна в матеріалах справи копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0411919361670. Проте, вказана вимога позивача залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Суд зазначає, що правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені статтею 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Згідно пункту 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до ч. 36.6. ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.

Згідно до статті 9 Закону України «Про страхування» франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

В силу ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Таким чином, оскільки згідно із даними Полісу та Договору страхування франшиза становить 0,00 грн. та 0,00 грн. відповідно, отже розмір страхового відшкодування, яке просить стягнути позивач, враховуючи розмір завданого застрахованому позивачем транспортному засобу Toyota Camry, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, матеріального збитку та розмір права зворотної вимоги, яке перейшло до позивача в межах ліміту відповідальності відповідача за даним Полісом за спірним страховим випадком, не зменшувався на суму франшизи та становить 14 541,84 грн.

Як вбачається із матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо відшкодування Приватному акціонерному товариству «ПРОСТО-страхування» в порядку регресу суми в розмірі 14 541,84 грн. всупереч вимогам чинного законодавства відповідач не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у вказаному розмірі, яку останній просить стягнути в позовній заяві.

З урахуванням наявності полісу № АЕ №6643218 відповідача, договірних зобов'язань між винною у скоєнні ДТП особою та страховою компанією відповідача, відповідальною особою є саме ПАТ «Українська транспортна страхова компанія», до якого правомірно заявлено позов.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору Договором PKSI №1400112 «ПРОСТО-КАСКО ПЛЮС» від 22.12.2014 р. та Полісу № АЕ 6643218 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або їх окремих положень суду не надано.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до рекомендацій Вищого господарського суду України, викладені у п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 р. «Про судове рішення», рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати позивачу в порядку регресу суми виплаченого страхового відшкодування в добровільному порядку, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, матеріалами справи підтверджуються та відповідачем не спростовані, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 14 541,84 грн. страхового відшкодування в порядку регресу підлягає задоволенню в заявленому розмірі.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 124, 129 Конституції України, рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 р. №15-рп/2002 та ст. ст. 4-2, 4-3, 32, 33, 34, 49, 69, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» (вул. Саксаганського, 77, м. Київ, 01033, код 22945712) на користь Приватного акціонерного товариства «ПРОСТО-страхування» (вул. Герцена, 10, м. Київ, 04050, код 24745673) 14 541,84 грн. страхового відшкодування в порядку регресу та 1 378,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 26 травня 2016 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон