Рішення № 57983653, 19.05.2016, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

_______________

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

19.05.2016 Справа №905/1362/16

Суддя господарського суду Донецької області Кротінова О.В.

при секретарі судового засідання Хадієвій М.Ф.,

розглянув матеріали справи за позовом Публічного акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів», м.Нікополь Дніпропетровської області, ЄДРПОУ 00186520,

до відповідача, Публічного акціонерного товариства «Авдіївський коксохімічний завод», м.Авдіївка Донецької області, ЄДРПОУ 00191075,

про визнання недійсним п.8.2 договору №1044/13Сб/1400542 від 26.12.2013р., -

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - за довіреністю;

від відповідача: ОСОБА_2 за довіреністю, -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Нікопольський завод феросплавів», м.Нікополь Дніпропетровської області, звернулось до господарського суду Донецької області з позовною заявою б/н б/д до Публічного акціонерного товариства «Авдіївський коксохімічний завод» (нині - згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №21937085 від 17.05.2016р. Приватне акціонерне товариство «Авдіївський коксохімічний завод»), м.Авдіївка Донецької області, про визнання недійсним п.8.2 договору №1044/13Сб/1400542, укладеного 26.12.2013р. між Публічним акціонерним товариством «Авдіївський коксохімічний завод» та Публічним акціонерним товариством «Нікопольський завод феросплавів», в частині сплати постачальнику пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент виникнення прострочки та нарахування пені за весь період прострочення.

З дотриманням приписів ст.2-1 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, для розгляду справи №905/1362/16 визначено суддю Кротінову О.В.

Ухвалою суду від 07.04.2016р. даний позов прийнято до розгляду та порушено провадження у справі №905/1362/16.

В подальшому розгляд справи відкладався відповідно до приписів ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що при укладенні договору №1044/13Сб/1400542 від 26.12.2013р. із відповідачем погодився на його умови, в частині штрафних санкцій, оскільки помилявся щодо обставин, які мають істотне значення, не міг передбачити суттєвого погіршення свого фінансового стану через складну ситуацію у промисловій сфері країни, зокрема у металургійній галузі, зауважує на надмірності штрафної санкції. Застосування зараз означеного договору на тих умовах, на яких він був укладений, спричинить для позивача тяжкі наслідки і значно погіршить його фінансовий стан, вважає, що правочин у звязку з цим протирічить моральним засадам суспільства, з огляду на що просить визнати п.8.2 договору недійсним.

На підтвердження вказаних обставин позивач надав у копіях: договір №1044/13Сб/1400542 від 26.12.2013р., накази Публічного акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів» №116 від 29.04.2015р., №142 від 05.06.2015р., №165 від 26.06.2015р., №189 від 05.08.2015р., №217 від 31.08.2015р., №250 від 02.10.2015р., №277 від 30.10.2015р., №299 від 03.12.2015р., №342 від 30.12.2015р. «Про організацію роботи підприємства у травні 2015р.-січні 2016р.» з додатками «Чисельність працівників структурних підрозділів, які направляються у простій на дому у травні 2015р.-січні 2016р.» до них, акти Публічного акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів» №б/н б/д, №б/н від 05.06.2015р., №б/н від 26.06.2015р., №б/н від 05.08.2015р., №б/н від 31.08.2015р., №б/н від 02.10.2015р., №б/н від 30.10.2015р., №б/н від 03.12.2015р., №б/н від 30.12.2015р. «Про зниження обсягів виробництва феросплавів», довідка №4017-254 від 14.03.2016р. про загальну заборгованість Публічного акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів» перед постачальниками і підрядниками станом на 01.01.2016р. та звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2015р.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує посиланням на ст.ст.203, 215, 229, 652 Цивільного кодексу України.

20.04.2016р. представником позивача через канцелярію господарського суду Донецької області подано заяву в порядку ст.22 Господарського процесуального кодексу України №4582-4016 від 18.04.2016р. про відсутність на розгляді у іншого суду даних позовних вимог, до якої додано у копіях: довіреність на представника та безкоштовний запит з сайту Міністерства юстиції України щодо відповідача.

17.05.2016р. позивач електронною поштою надіслав заяву №5860-4016 від 17.05.2016р., до якої додано копії документів, що підтверджують правовий статус підприємства. 19.05.2016р. означені документи надійшли через канцелярію господарського суду Донецької області.

19.05.2016р. відповідач представив суду клопотання №11/04/269 від 18.05.16р., в якому просив замінити назву відповідача з Публічного акціонерного товариства «Авдіївський коксохімічний завод» на Приватне акціонерне товариство «Авдіївський коксохімічний завод». До означеного клопотання додано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань №21937085 від 17.05.2016р., довіреність на представника.

Документи долучено до матеріалів справи.Дослідив заявлене клопотання відповідача та представлені до нього докази, суд дійшов висновку про зміну організаційно-правової форми підприємства позивача без зміни найменування, що не має наслідком процесуальної дії передбаченої ст.25 Господарського процесуального кодексу України, а отже підлягає задоволенню на загальних підставах.

Представник позивача у судовому засіданні 19.05.2016р. позовні вимоги підтримав у повному обсязі, наполягав на істотній зміні обставин, за яких укладено договір №1044/13Сб/1400542 від 26.12.2013р. з включенням у нього спірного пункту, надмірності штрафної санкції, що ним передбачена, стверджував на протиріччі маральним засадам суспільства такої умови правочину за наявності факту погіршення стану металургійної галузі та зазначення підприємством, у звязку з цим, значних збитків, погіршення матеріального стану. При цьому на запитання суду: «Чи було звернення до відповідача з вимогою переглянути укладений договір у частині визначення відповідальності передбаченої ним, за перелічених обставин?» відповів: «Ні».

Представник відповідача у судовому засіданні 19.05.2016р. проти задоволення позовних вимог заперечив у повному обсязі; письмового відзиву не надав; усно пояснив підстави правової позиції зі спірного питання, а саме зазначив про те, що розмір штрафної санкції, яка передбачена спірним пунктом укладеного між сторонами договору встановлений законом і йому не суперечить, по-друге, не вбачає істотної зміни обставин, адже позивач мав право не здійснювати замовлення та закупівлю товару за договором №1044/13Сб/1400542 від 26.12.2013р., по-третє, не було звернення з вимогою переглянути умови правочину, окрім того звернуто увагу на понесення підприємство збитків у звязку з невиконанням позивачем умов означеного договору, вказав на відсутність надмірності розміру штрафних санкцій.

Дослідив матеріали справи та оцінив подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

26.12.2013р. між Публічним акціонерним товариством «Авдіївський коксохімічний завод» (нині - Приватне акціонерне товариство «Авдіївський коксохімічний завод»), як Постачальником, та Публічним акціонерним товариством «Нікопольський завод феросплавів», як Покупцем, укладено договір №1044/13Сб/1400542.

За змістом наведеного правочину, Постачальник зобовязався поставити та передати у власність Покупцю продукцію коксохімічного виробництва у відповідності із сортаментом, якістю, строками, в обсязі, за цінами та на умовах, передбачених у додатках (специфікаціях) до цього договору, що є його невідємною частиною, а Покупець зобовязався прийняти товар та оплатити на умовах цього договору. Витрати з перевезення (залізничний тариф) товару від пункту відправлення до пункту призначення відносяться на Покупця (п.1.1. договору).

Оцінивши зміст зазначеного договору, з якого виникли цивільні права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладена угода за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, договір є укладеним.

Згідно із ст.628 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

При цьому, за змістом п.3 ст.180 Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Статтею 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

За змістом ст.632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін та зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. При цьому, якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається, виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Відповідно до ч.7 ст.180 Господарського кодексу України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Згідно з пунктом 1 статті 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості

Дослідивши зміст зазначеного договору поставки, суд дійшов висновку, що сторони дійшли згоди щодо предмету договору, визначивши його у п.1.1 цього правочину; у розділі 2 спірного правочину обумовили умови постачання товару; у розділі 3 договору визначили порядок встановлення ціни товару, складові загальної суми договору та порядок розрахунків; у розділі 4 передбачили вимоги до кількості, якості, упаковки та маркування товару; у розділі 5 встановили умови приймання товару; у розділі 6 визначили умови щодо форс-мажорних обставин; у розділі 7 наведено порядок вирішення спорів; у розділі 8 передбачили відповідальність сторін; розділ 9 містять інші умови, до яких віднесено, у тому числі строк дії договору, а саме до 31.12.2014р., і відповідно, за грошовими розрахунками, до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобовязань. При цьому, строк дії даного договору може бути продовжено шляхом укладення додаткової угоди.

Відповідно до ст.207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, а також якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Приймаючи до уваги наведені норми, даний договір у розумінні наведених приписів чинного законодавства України є таким, що укладений між позивачем та відповідачем.

При цьому, стосовно дійсності підпису та факту підписання договору уповноваженими особами зауважень не надано.

Отже, за викладених обставин, враховуючи наведені норми закону та зміст правочину, вбачається вільне врегулювання суттєвих умов договору №1044/13Сб/1400542 від 26.12.2013р. Публічним акціонерним товариством «Нікопольський завод феросплавів» із Приватним акціонерним товариством «Авдіївський коксохімічний завод» щодо господарських операцій, які між ними повинні відбутись.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки.

Згідно із ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Приписи ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України встановлюють, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою, шостою статті 203 Цивільного кодексу.

Враховуючи наведені норми матеріального права та обставини справи, суд дійшов висновку, що договір №1044/13Сб/1400542 від 26.12.2013р. містить суттєві умови правочину, є укладеним з дотриманням вимог діючого законодавства України та таким, що породжує права та обов'язки сторін.

Як було зазначено, в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що у договорі №1044/13Сб/1400542 від 26.12.2013р. міститься пункт, який протиречить засадам суспільства, оскільки істотно змінились обставини, за яких укладено договір з його включенням.

Таким пунктом означено п.8.2 договору №1044/13Сб/1400542 від 26.12.2013р., відповідно до якого у разі прострочення оплати товару, Покупець сплачує Постачальнику від вартості неоплаченого товару пеню за кожний день прострочення оплати у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період виникнення прострочення. Пеня нараховується за весь період прострочення.

На думку позивача, якщо б йому було відомо про погіршення свого фінансового стану через складну ситуацію, зокрема, у металургійній галузі, про падіння цін на продукцію, яку виробляє Публічне акціонерне товариство «Нікопольський завод феросплавів», і як наслідок зменшення обігових коштів, а також про інші негативні наслідки такої ситуації для його господарського діяльності, при укладенні договору не були б погоджені штрафні санкції, що є надмірно високими у порівнянні зі збитками відповідача. Позивач стверджує, що при обізнаності щодо цих обставин наполягав би на зменшенні або взагалі відхилив оферту.

Ґрунтуючись на ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 та ст.652 Цивільного кодексу, з огляду на викладене, стверджує про недійсність п.8.2 договору поставки №1044/13Сб/1400542 від 26.12.2013р.

Оцінивши в сукупності представлені в обґрунтування заявлених позовних вимог докази та викладені обставини, господарський суд виходив з наступного.

Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 Цивільного кодексу України).

Заявляючи позов про визнання недійсним пункту договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.

Як передбачено ст.203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких домовленостей недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (у спірному випадку положення договору, як його невідємна частина).

Виходячи із суті п.8.2 наведеного договору поставки, ним визначена відповідальність позивача у разі неналежного виконання зобовязання з оплати придбаного ним товару у межах договору №1044/13Сб/1400542 від 26.12.2013р., вид та розмір такої відповідальності і період за який вона застосовується.

За змістом п.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 6 ст.231 Господарського кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Дане знаходить своє відображення у спеціальному нормативному акті, який регулює таку сферу правовідносин, як Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», а саме: розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відтак, виходячи із положень ст.627 Цивільного кодексу України, суд вбачає сторонами дотримання наведених норм матеріального права та встановлення ними у договорі відповідальності передбаченої чинним законодавством України та у межах встановлених Законом.

Одночасно, слід зазначити наступне. Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина перша статті 207 ГК України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків.

До господарських договорів, що підпадають під ознаки відповідної норми, слід відносити ті, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства і спрямовані, зокрема, на:

використання всупереч законові державної або комунальної власності;

незаконне заволодіння, користування розпорядження (в тому числі відчуження) об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (статті 14, 15 Конституції України);

відчуження викраденого майна;

виробництво і відчуження певних об'єктів, вилучених або обмежених у цивільному обігу (відповідні види зброї, боєприпасів, наркотичних засобів, іншої продукції, що має властивості, небезпечні для життя та здоров'я громадян, тощо);

виготовлення і поширення літератури та іншої продукції, що пропагує війну, національну, расову чи релігійну ворожнечу;

приховування від оподаткування доходів, інше ухилення від сплати податків;

виготовлення чи збут підробних документів і цінних паперів;

незаконне вивезення за кордон валютних коштів, матеріальних чи культурних цінностей;

використання власного майна на шкоду інтересам суспільства, правам, свободі і гідності громадян (п.3.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» №11 від 29.05.2013р.).

З огляду на таке, приймаючи до уваги вищевикладене, суд не вбачає наявності ознак протиріччя умови, викладеної у п.8.2 договору поставки №1044/13Сб/1400542 від 26.12.2013р. актам законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Підстави для застосування ст.652 Цивільного кодексу України судом не досліджуються, оскільки не відносяться до предмета спору, що розглядається, виходячи з заявленої позивачем вимоги.

Згідно ст.33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Позивач не надав до суду будь-яких доказів, які б підтверджували той факт, що спірний пункт договору суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; недодержання форми, встановленої законом, для такого виду договорів.

Таким чином, дослідив спірну умову договору №1044/13Сб/1400542 від 26.12.2013р., суд дійшов висновку, що підписавши договір, вчиняючи дії спрямовані на його виконання (про що зазначено відповідачем у судовому засіданні та не відхиляється позивачем), - сторони тим самим не висували ніяких заперечень стосовно умов договору, що свідчить про погодження сторонами усіх умов договору, оскільки сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов. Чинне законодавство України надає право сторонам самостійно погоджувати наслідки порушення прийнятого на себе зобовязання, а тому умови щодо встановлення такого порядку, виду, розміру та періоду їх застосування не суперечать вимогам чинного законодавства України.

Відтак, відсутні правові підстави для визнання пункту 8.2 договору №1044/13Сб/1400542 від 26.12.2013р. недійсним, у зв'язку із чим в задоволенні позову слід відмовити.

Судові витрати розподіляються відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України та покладаються на позивача у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1, 4-2, 4-3, 22, 32-38, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів», м.Нікополь Дніпропетровської області, до Приватного акціонерного товариства «Авдіївський коксохімічний завод», м.Авдіївка Донецької області, про визнання недійсним п.8.2 договору №1044/13Сб/1400542, укладеного 26.12.2013р. між Публічним акціонерним товариством «Авдіївський коксохімічний завод» та Публічним акціонерним товариством «Нікопольський завод феросплавів», в частині сплати постачальнику пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент виникнення прострочки та нарахування пені за весь період прострочення, відмовити.

2. У судовому засіданні 19.05.2016р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

3. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його оголошення. Зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст.ст.84, 85 Господарського процесуального кодексу України.

4. Повний текст рішення складено та підписано 24.05.2016р.

Суддя О.В. Кротінова