Ухвала суду № 57983082, 24.05.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/22409/15 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

24 травня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Губської Л.В., Федотова І.В.,

при секретарі - Пономаренко О.В.,

за участю представника позивача - Квітіна Р.В., представника відповідача - Козака А.Л., представника третьої особи - Перепелиціна К.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Універсам №14» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 березня 2016 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства «Універсам №14» до Київської міської ради, треті особи: КП «Київтранспарксервіс», ТОВ «Євро-паркінг» про визнання дій протиправними, скасування рішення в частині,

В С Т А Н О В И Л А :

ПАТ «Універсам №14» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Київської міської ради, треті особи: КП «Київтранспарксервіс», ТОВ «Євро-паркінг» про визнання протиправними дій Київської міської ради щодо прийняття 02.07.2015 рішення № 667/1531, яким затверджується зміни до додатку №3 до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві» в частині таблиці №1, за якою за комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» закріплений паркувальний майданчик в м. Києві по вул. Вереснева, 24; скасування рішення Київської міської ради в частині таблиці №1 рішення №667/1531 від 02.07.2015, яким затверджуються зміни до додатку №3 до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві», за якою за комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» закріплений паркувальний майданчик в м. Києві по вул. Вереснева, 24; заборонити Київській міській раді приймати рішення щодо закріплення за комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» паркувальний майданчик в м. Києві по вул. Вереснева, 24.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 березня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 березня 2016 року та ухвалити нову про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін та третьої особи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оцінивши їх в сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з закриттям провадження у справі, виходячи з наступного.

Вирішуючи справу по суті та задовольняючи заявлені позивачем вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що даний спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 02.07.2015 Київська міська рада прийняла рішення № 667/1531, яким затвердила зміни до таблиці №1 додатку №3 до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 року №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві».

Згідно з переліком паркувальних майданчиків, зміни до якого були затверджені рішенням, значна кількість паркувальних майданчиків були закріплені за комунальним підприємством «Київтранспарксервіс», зокрема за комунальним підприємством закріплений паркувальний майданчик в м. Києві по вул. Вересневій, 24, загальною площею 1380 кв.м.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 року у справі Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

У цій справі суди всіх інстанцій, під час розгляду спору, виходили з того, що цей спір є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів. На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права з огляду на нижченаведене.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 17 КАС Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

У даній справі спір стосується не стільки правомірності рішення Київради про включення до таблиці № 1 спірної земельної ділянки (паркувального майданчика), скільки правомірності фактичного користування земельною ділянкою, оскільки позивач вважає наявним у нього такого права, та відсутнім у третьої особи.

З наведеного випливає, що спір, в основі якого лежить рішення суб'єкта владних повноважень, яким у цій справі є Київрада, змінити порядок та умови використання земельної ділянки, яка не була вільною і щодо якої позивач, котрий доводить, що має (чи набула) право на користування нею, є спором про право, який у даному випадку вирішується за правилами господарського, а не адміністративного судочинства.

Таким чином, колегія суддів вважає, що в зазначеній вище правовій ситуації неоднаково застосовано статтю 6 Конвенції стосовно «суду, встановленого законом». Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 10.11.2015 року (справа № 21-2319а15).

Відповідно до статті 244-2 КАС України, Висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що спір у даній справі не є публічно-правовим, а тому справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 157 КАС України є підставою для закриття провадження у справі.

При цьому, відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, за суб'єктним складом сторін та сутністю спору дана справа підлягає розгляду господарськими судами у порядку, визначеному нормами Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31 березня 2016 року по справі № К/800/43511/14.

Згідно п.1 ч. 1 ст. 157 КАС України, суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 КАС України, постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Оскільки, суд першої інстанції в порушення процесуального закону, відкрив провадження у справі та постановив судове рішення по суті заявлених вимог, то колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування постанови, та у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України, закрити провадження у справі, оскільки справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Керуючись ст. ст. ст. 157, 160, 195, 202, 205, 206, 211, 254 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Універсам №14» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 березня 2016 року - скасувати.

Провадження по справі за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства «Універсам №14» до Київської міської ради, треті особи: КП «Київтранспарксервіс», ТОВ «Євро-паркінг» про визнання дій протиправними, скасування рішення в частині - закрити.

Роз'яснити позивачеві його право на звернення до суду з даним позовом в порядку господарського судочинства.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Ухвалу в повному тексті виготовлено 30 травня 2016 року.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Губська Л.В.

Федотов І.В.