Ухвала суду № 57983035, 26.05.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2016 рокусправа № 808/5195/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередниченко В.Є.,

суддів: Коршуна А.О., Панченко О.М.,

за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 27 січня 2016 року у справі №808/5195/15 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ДДС» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «ДДС» 19 серпня 2015 року звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області, згідно з яким, просить скасувати прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення від 13.07.2015 року № 0001012201 та №0001022201.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказані податкові повідомлення-рішення повинні бути скасовані, оскільки висновки відповідача, щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства України викладені у акті №57/22-10/37167392 від 22.06.2015 року (далі - акт перевірки) на підставі якого було прийнято оскаржені рішення є безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 27 січня 2016 року адміністративний позов задоволено частково.

Суд визнав протиправним та скасував прийняті відповідачем податкове повідомлення-рішення від 13.07.2015 № 0001012201 та №0001022201 в частині нарахування податкового зобов'язання у сумі 37323,72 грн.

У задоволені позову в іншій частині відмовив.

Постанова суду мотивована тим, що відповідачем не доведена, в частині задоволення позову, правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Частково не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі відтворює зміст акта перевірки.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період 01.01.2012 року по 31.12.2014 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт від 22.06.2015 року № №57/22-10/37167392.

Актом перевірки підприємству донараховано дохід на суму безоплатно отриманих робіт, послуг у розмірі 160540 грн, у т.ч. за періоди: 2012 рік - 6822 (1432,62) грн.; 2013 рік 58038 (11027,22) грн.; 2014 рік - 95680 (17222,40) грн.

В якості безоплатно отриманих послуг актом визнано послуги з оренди нерухомості та транспортних засобів від ТОВ «Торгівельний будинок «Континент» через те, що до перевірки не надано підтвердження оплати отриманих послуг оренди.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято рішення №0001012201 від 13.07.2015 про донарахування податку на прибуток у сумі 120348,00 грн. та штрафних санкцій у сумі 31107,00 грн. за порушення вимог пп.14.1.56, пп.14.1.228 п.14.1, пп.134.1.1, п.134.1 ст.134, п.135.1, 135.2, пп.135.4.1 п.135.1, п.п.135.5.3, 135.5.4, п.135.5 ст.135, п.137.1, 137.10 ст.137, п.п.138.1.1, п.138.1, п.138.4, 138.8, п.п 138.10.1, 138.10.2, 138.10.3, п.138.10 ст.138, п.п. 139.1.9 п.139.1 ст.139 з урахуванням п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового Кодексу України №2755-ІV від 02.12.2010 (із змінами та доповненнями, що діяв на момент виявлених порушень) та рішення №0001022201 від 13.07.2015 про донарахування податку на додану вартість у сумі 34225,00 грн та штрафних санкцій у сумі 17112,50 грн. за порушення вимог пп.14.1.181, п.14.1, пп.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.187.7 ст.187, п.198.1, п.198.3, п.198.5, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.п.201.4, 201.6, 201.7 п.201.10 ст.201 Податкового Кодексу України №2755-ІV від 02.12.2010 р (із змінами та доповненнями, що діяв на момент виявлених порушень), ст..1, п.2 ст.3, п.1, 2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №966.

Правомірність та обґрунтованість вказаних рішень відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов частково, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні рішення відповідача в частині задоволення позову прийняті не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскарженої постанови, виходить з наступного.

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України (далі - ПК України) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п.п. 138.8.1 ст.138 ПК України до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

Відповідно до пп. 139.1.9 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Згідно зі п.1 статті 9 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи між позивачем та ТОВ «ТБ «Континент» укладено договору оренди нерухомості: №07-12 від 01.01.2012 на офісні та складські приміщення по вул. Стартова 3а; №07-12 від 02.01.2014 на офісні та складські приміщення по вул. Стартова 3а; №07-12 від 12.07.2012 на складські приміщення по вул. Дніпропетровське шосе 9; № АТ/04-30 від 03.04.2013 на оренду вантажних автомобілів; № П/06-11 від 03.06.2012 на оренду навантажувачів.

На виконання вказаних договорів сторонами складено та підписано акти виконаних робіт які містять всі обов'язкові реквізити та дають змогу ідентифікувати осіб, що їх склали та підтверджують факт надання та отримання послуг.

Проведення оплати за послуги оренди проводились безготівковим розрахунком на рахунок ТОВ «ТБ «Континент». Помилки, зроблені в призначенні платежу при проведенні оплати виправлялись шляхом надіслання отримувачу платежу відповідних листів (№34 від 16.10.2013 та №46 від 31.12.2013, №6 від 30.01.2014, №5 від 30.01.2014.)

Щодо зменшення відповідачем суми собівартості реалізованої позивачем продукції за травень 2014 року на 24231 грн., за червень 2014 року на 60579 грн. та донарахування податку на прибуток у сумі 4361,58 грн. та 4864 грн. ПДВ за травень 2014 року, 10904,22 грн. податку на прибуток та 12115 грн. ПДВ за червень 2014 року за результатами співставлення даних картки бухгалтерського рахунку 281 за травень 2014 року та червень 2014 року з первинними документами підприємства.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції вірно встановивши обставини того, що картка рахунку 281 за травень 2014 року та червень 2014 року використана в ході проведення перевірки, була отримана відповідачем на підставі запиту від 24.09.2014 №22035/10108-30-22-11 та вона містить дані, що стосуються безпосередньо правомірності нарахування та сплати позивачем податку на прибуток підприємств. При цьому позивачем в ході перевірки було надано картки рахунків 281 та 902, 704, які містять підтвердження правильності формування собівартості реалізованої продукції та списання її до рахунку 902.

Доходи від реалізації товарів обліковуються на рахунку 702, класу 7 «Доходи та результати діяльності» відповідно до «Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку», ця сума складається з доходів, отриманих від готівкових та безготівкових розрахунків за товари. Всі доходи, що отримані підприємством за травень та червень 2014 року, відображені на цьому рахунку.

Враховуючи положення вищевказаних правових норм та п. 187.1 ст. 187 ПК України якою визначається дата виникнення податкових зобов'язань, суд дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність відповідачем завищення позивачем собівартості реалізованої продукції, оскільки не доведено достовірність використаної для висновків документації, отриманої для іншої перевірки, а також не зазначено на який саме товар податкові накладні відсутні у позивача.

Щодо зменшення позивачу суми собівартості реалізованої продукції, яка використовується для розрахунку податку на прибуток підприємств, за грудень 2014 року на суму 351343 грн. (сума донарахованого податку на прибуток (63241,74) та донараховано, на суму зменшення, податок на додану вартість у сумі 70268 грн., яке проведено в ході вибіркового співставлення реалізованого за готівковий та безготівковий розрахунок та списаного з бухгалтерського рахунку 281 на рахунок собівартості 902 товару за грудень 2014 року.

Відповідно до п. 138.1. ст.. 138 ПКУ витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

138.1.1. Витрати операційної діяльності включають:

собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей Податкового Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку;

Згідно з пунктом 138.2 ст. 138 ПКУ витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Кодексу.

Згідно з пунктом 138.4 ст. 138 ПКУ витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що здійснення позивачем витрат на формування собівартості реалізованої продукції не заперечувалось в ході судового засідання та підтверджується карткою рахунку 281 і Наказом про облікову політику №7. Позивачем наданими документами за грудень 2014 року підтверджено списання на рахунок обліку собівартості реалізованої продукції (д-т рахунку 902) вартості товару відповідно до обсягу його реалізації, тобто відповідно до дати визнання доходу від його реалізації. При цьому в ході судового розгляду відповідачем не було надано доказів списання до складу собівартості нереалізованих товарів, тобто використання їх позивачем у негосподарській діяльності.

Отже враховуючи положення п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187 ПК України, вказані обставини, та те, що позивачем в ході судового засідання надано підтвердження оплати всього реалізованого та списаного товару, а відповідачем не надано доказів відсутності податкових накладних на реалізований у грудні 2015 року товар та враховуючи те, що позивачем в ході судового розгляду визнано правомірним донарахування йому податку на додану вартість у сумі 14513,01 грн. суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо необхідності задоволення позову частково.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Між тим відповідач зазначений обов'язок виконав частково в частині донарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 14513,01 грн.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області - залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 27 січня 2016 року у справі №808/5195/15 - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлений 27 травня 2016 року.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко