Окрема думка судді № 57983015, 25.05.2016, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ОКРЕМА ДУМКА

Справа № 822/4905/14

25 травня 2016 року

м. Вінниця

Відповідно до ухвали Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2015 року зупинено провадження у адміністративній справі за позовом Приватного підприємства "Вектор-А" до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління ДФС у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.

Вінницький апеляційній адміністративний суд, перевіривши додержання особою, яка подала апеляційну скаргу, вимог статей 185-187 КАС України, ухвалою від 29 жовтня 2015 року вказану апеляційну скаргу залишив без руху, надавши скаржнику строк до 13 листопада 2015 року для усунення виявлених недоліків апеляційної скарги шляхом надання доказів сплати судового збору.

На виконання вказаної ухвали від 29 жовтня 2015 року апелянтом було надіслано клопотання про звільнення від сплати судового збору, яке вмотивоване відсутністю бюджетного фінансування.

Як вбачається з матеріалів справи, суд апеляційної інстанції вважаючи доводи відповідача щодо відсутності бюджетного фінансування, що унеможливлює сплату судового збору, неналежною підставою для звільнення від обов'язку зі сплати судового збору, відмовив в задоволенні останнього, а апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління ДФС у Хмельницькій області на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2015 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства "Вектор-А" до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління ДФС у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ухвалою від 19 листопада 2015 року повернув особі, яка її подала.

04 травня 2016 року Державна податкова інспекція у м. Хмельницькому Головного управління ДФС у Хмельницькій області повторно звернулась до суду апеляційної інстанції, подавши разом з новою апеляційною скаргою, датованою 28 квітня 2016 року, докази сплати судового збору за подання останньої та заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 листопада 2015 року.

Мотивуючи підстави поважності причини пропущеного строку, апелянт зазначив про часткове фінансування потреб ДПІ у м. Хмельницькому щодо сплати судового збору лише з квітня 2016 року.

Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2015 року заяву Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління ДФС у Хмельницькій області про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2015 року задоволено.

Із позицією Вінницького апеляційного адміністративного суду, що викладена в ухвалі від 25 травня 2016 року, не погоджуюсь, а тому вважаю за необхідне викласти окрему думку у справі.

На мою думку, заява Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління ДФС у Хмельницькій області про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2015 року задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 3 ст. 186 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. У разі якщо ухвалу було постановлено в письмовому провадженні або згідно з частиною третьою статті 160 цього Кодексу, або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Положеннями ст. 102 КАС України встановлено, що пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом, - продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі.

Разом із тим, поважними причинами пропуску строку на апеляційне оскарження можуть бути визнані лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами.

Зі змісту клопотання заявника не вбачається, що наведені підстави є достатніми для його задоволення. Відсутність та/або обмежене фінансування установи не може бути підставою як для звільнення його від сплати судового збору, так і для поновлення процесуального строку, встановленого законом.

В судовому засіданні встановлено та підтверджено матеріалами справи, зокрема самою апеляційною скаргою, датованою 28 квітня 2016 року та поданою до суду апеляційної інстанції 04 травня 2016 року, що остання являється новою апеляційною скаргою. Вказане також було підтверджено в судовому засіданні представником апелянта.

Отже, наведене дає підстави вважати апеляційну скаргу від 28 квітня 2016 року новою, і в контексті положень КАС України, до неї необхідно було б застосувати положення статей 185-187 КАС України, як до нової апеляційної скарги, результатом чого буде встановлення факту подання її з порушенням встановленого процесуального строку.

Крім того, апелянтом також не надано суду належних та допустимих доказів відсутності коштів на сплату судового збору до часу подання апеляційної скарги та не надано доказів того, коли саме апелянту надано кошти для сплати судового збору.

В контексті викладеного слід згадати також статтю 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 травня 2008 року "Надточій проти України" принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

В даному випадку, застосування принципу верховенства права неможливе без урахування судової практики Європейського Суду з прав людини.

Частинами першою, другою статті 8 Кодексу передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Завдання адміністративного судочинства кореспондує статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року №475/97, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У практиці Європейського Суду з прав людини, зокрема, в справі «Делькур проти Бельгії» (рішення від 17 січня 1970 року) висловлена позиція, що в демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.

У справі «Белле проти Франції» (рішення від 04 грудня 1995 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. У справі «Шаповалов проти України» (рішення від 31 липня 2012 року) Судом вказано, що для того, щоб право доступу до суду було ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити акт, який є втручанням в її права.

Таким чином, хоча право доступу до суду і не є абсолютним, це право не повинно обмежуватись таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець.

Підсумовуючи свою думку, вважаю за необхідне зазначити про необхідність дисциплінування сторін у відносинах із судами, а в розрізі викладеного, унеможвлення зловживання органів державної влади своїми процесуальними правами.

Суддя Білоус О.В.