Постанова № 57981288, 07.04.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 квітня 2016 року м. Київ810/5535/15

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області та Управління Держеокадастру у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ОСОБА_2, про визнання недійсним розпорядження субєкта владних повноважень та зобовязання вчинити певні дії.

Суть спору: ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області та Управління Держземагенства у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області, у якому з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд:

- визнати недійсним розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області № 391 від 14.07.2015 в частині передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки (паю) розміру 0,888 га поле № 43 на території Стовп`язької сільської ради.

- зобовязати Управління Держземагенства у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області здійснити державну реєстрацію земельної ділянки, площею 0,8882 га.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.12.2015 було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів, ОСОБА_2.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.01.2016 було замінено відповідача у справі Управління Держземагенства у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області, на правонаступника Управління Держгеокадастру у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив про те, що Переяслав-Хмельницькою районною державною адміністрацією Київської області було неправомірно прийнято розпорядження № 391 від 14.07.2005, на підставі якого ОСОБА_2 було передано земельну ділянку (пай), площею 0,888 га, поле № 43, що розташоване на території Стовп`язької сільської ради, оскільки право власності на вказану земельну ділянку належало матері ОСОБА_1, ОСОБА_3 на підставі розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області № 752 від 20.11.2002.

Позивач вказав на те, що після смерті ОСОБА_3 земельна ділянка була успадкована нею на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 05.11.2008. У звязку з цим, позивач зауважує про те, що вона є власником вказаної земельної ділянки і, відповідно, право власності на цю земельну ділянку має бути зареєстровано за нею.

Переяслав-Хмельницька районна державна адміністрація Київської області, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначила про те, що розпорядження № 391 від 14.07.2005, яким було передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, загальною площею 2, 355 га, було прийнято на підставі технічної документації із землеустрою щодо виготовлення права власності на відповідні земельні ділянки.

Відповідач зазначив про те, що вказана технічна документація із землеустрою була розроблена належним чином, про що свідчить лист Переяслав-Хмельницького районного відділу земельних ресурсів Київського обласного Головного управління земельних ресурсів Держкомзему України № 329 від 11.07.2005 (Додаток до Розпорядження № 391 від 14.07.2005). У звязку з цим, відповідач зауважив про те, що на момент прийняття оспорюваного розпорядження у посадових осіб Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області не виникало сумнівів щодо наявності будь-яких невідповідностей у складеній технічній документації та можливості порушення прав та інтересів інших осіб, внаслідок прийняття відповідного розпорядження.

31.03.2016 на електронну адресу суду від Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації надійшло клопотання б/н від 30.03.2016 (вх. № 395/16 від 31.03.2016) про здійснення розгляду справи за відсутності представника відповідача.

До Київського окружного адміністративного суду від представника Управління Держгеокадастру у Переслав-Хмельницьку районі Київської області надійшло клопотання б/н б/д (вх. № 5814/16 від 05.04.2016) про здійснення розгляду справи за відсутності представника відповідача.

Присутній у судовому засіданні представник позивача заявив клопотання про здійснення розгляду справи у порядку письмового провадження.

Вказане клопотання представника позивача було прийнято судом, про що було постановлено усну ухвалу без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до журналу судового засідання.

У звязку з цим, подальший розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження.

Згідно з ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без виклику осіб, які беруть участь у справі, та проведення судового засідання на основі наявних у суду матеріалів у випадках, встановлених цим Кодексом.

Вищий адміністративний суд України в пункті 11 Листа від 30.11.2009 р. № 1619/10/ 13-09 зазначив, що під час вирішення справи у порядку письмового провадження його фіксування за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, оскільки в такому разі не проводиться судове засідання і, відповідно, справа розглядається без участі секретаря.

На підставі цього, справа розглядається без проведення судового засідання.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі, суд

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області «Про передачу в приватну власність земельних ділянок» № 752 від 20.11.2002 було затверджено проект виділення земельних ділянок (паїв) (на місцевості) в межах території Стовп`язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області. Передано у приватну власність земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель, переданих у колективну власність колишньому КСП АФ «Маяк», громадянам відповідно до списку, що додається.

Відповідно до додатку до розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області № 752 від 20.11.2002 ОСОБА_3 було передано у власність земельну ділянку в розмірі земельної частки (паю) (№ 15/43), площею 2,339 га на території Стовп`язької сільської ради.

Як вбачається з матеріалів справи, Стовп`язьською сільською радою Переяслав-Хменицького району Київської області було передано на зберігання власникам відповідних земельних ділянок, у тому числі ОСОБА_3 межові знаки відповідних земельних ділянок, які отримали свою земельну частку (пай) у натурі (на місцевості) в межах Стовп`язької сільської ради Переяслав-Хменицького району Київської області, що підтверджується актом про передачу.

Судом встановлено, що на підставі вказаного розпорядження 15.07.2003 Переяслав-Хмельницькою районною державною адміністрацією Київської області було видано ОСОБА_3 держаний акт на право приватної власності на землю серії Р1 № 212093, відповідно до якого вказаній особі було передано у приватну власність земельну ділянку, площею 2,339 га (зокрема, земельну ділянку № 1, площею 1,451 га. та земельну ділянку № 2, площею 0,888 га), які розташовані на території Стовп`язької сільської ради. Вказаний акт зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 15.

З матеріалів справи вбачається, що внаслідок смерті 05.08.2007 ОСОБА_3, державним нотаріусом Переяслав-Хмельницької районної державної нотаріальної контори ОСОБА_4 було видано ОСОБА_1 (дочці померлої) свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 05.11.2008.

Зі змісту вказаного заповіту вбачається, що спадковим майном є земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розміром 2,339 га, яка розташована на території Стовп`язької сільської ради, Переяслав-Хмельницького району Київської області, яка належала ОСОБА_3 на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серії Р1 № 212093, виданого Переяслав-Хмельницькою районною державною адміністрацією Київської області 15.07.2003, що зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 15.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 на замовлення позивача було розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Стовп`язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулась до Управління Держземагенства у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області з заявою про державну реєстрацію земельної ділянки від 20.05.2015, у якій позивач просила здійснити державну реєстрацію земельної ділянки, площею 0, 8882 га, яка розташована за адресою: Київська області, Переяслав-Хмельницький район, Стовп`язька сільська рада.

Проте, за результатами розгляду вказаної заяви Управлінням Держземагенства у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області було прийнято рішення № РВ-320013578 2015 від 20.05.2015 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру. Зі змісту вказаного рішення вбачається, що підставою для відмови у проведенні державної реєстрації є наявність в межах вказаної земельної ділянки, яку заявлено до реєстрації, іншої земельної ділянки.

В подальшому позивачу стало відомо про те, що Переяслав-Хмельницькою районною державною адміністрацією було прийнято розпорядження «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання Державних актів на право приватної власності на земельні ділянки громадянам власникам сертифікатів на право на земельні частки (паї) в межах Стовп`язької сільської ради» № 391 від 14.07.2005, на підставі якого Переяслав-Хмельницькою районною державною адміністрацією було видано ОСОБА_2 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 614813 від 04.04.2008, що зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010833200104 та передано у власність земельну ділянку, кадастровий номер 3223387200:05:014:0037, площею 1,4667 га та земельну ділянку, кадастровий номер 3223387200:06:003:0043, площею 0,8883 га, що розташовані на території Стовп`язьської сільської ради, Переяслав-Хмельницького району, Київської області.

Не погоджуючись з прийняттям вказаного розпорядження, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання його протиправним та скасування та зобовязання вчинити певні дії, з приводу чого суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 319 Цивільного кодексу України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст. 1225 Цивільного кодексу України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Частиною 1 ст. 131 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Відповідно до ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності (крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті) у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо) з урахуванням вимог частини шостої цієї статті.

Відповідно до ч. 1 ст. 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Статтею 126 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом ОСОБА_6 України.

Щодо набуття права власності на земельну частку (пай), то відповідно до п. 16 Перехідних положень Земельного кодексу України ( в редакцій чинній на момент виникнення спірних відносин) громадянам - власникам земельних часток (паїв) за їх бажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки з видачею державних актів на право власності на землю.

Сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю (п. 17 Прикінцевих положень Земельного кодексу України).

Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємств, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками визначені Законом України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05.06.2003 № 899-IV (далі-Закон № 899).

Відповідно до ст. 3 Закону № 899 підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації.

Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).

Земельна частка (пай) виділяється її власнику в натурі (на місцевості), як правило, однією земельною ділянкою. За бажанням власника земельної частки (паю) йому можуть бути виділені в натурі (на місцевості) дві земельні ділянки з різним складом

сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сінокоси або пасовища).

У разі подання заяв про виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) більшістю власників земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства відповідна сільська, селищна, міська рада чи районна державна адміністрація приймає рішення про розробку проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Статтею 5 Закону № 899 встановлено, що сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості):розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок і видачі документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку; приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості);розглядають та погоджують проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); приймають рішення про видачу документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, власникам земельних часток (паїв).

Відповідно до ч.ч.1-2 ст. 9 Закону № 899 розподіл земельних ділянок у межах одного сільськогосподарського підприємства між власниками земельних часток (паїв), які подали заяви про виділення належних їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), проводиться відповідною сільською, селищною, міською радою чи районною державною адміністрацією за місцем розташування земельних ділянок на зборах власників земельних часток (паїв) згідно з проектом землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства проводиться за згодою не менш як двох третин власників земельних часток (паїв), а за її відсутності - шляхом жеребкування.

Отже, передача особі земельної ділянки у власність, у тому числі виділення її в натурі (на місцевості) на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) здійснюється на підставі рішення відповідного територіального органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить: а) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; б) участь у розробленні та забезпеченні виконання загальнодержавних і регіональних (республіканських) програм з питань використання та охорони земель; в) координація здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель; г) підготовка висновків щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб у межах, визначених цим Кодексом; д) підготовка висновків щодо встановлення та зміни меж сіл, селищ, районів, районів у містах та міст; е) здійснення контролю за використанням коштів, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, пов'язаних із вилученням (викупом) земельних ділянок; є) координація діяльності державних органів земельних ресурсів; ж) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до ч.1 ст. 21 Закону України «Про місцеві держані адміністрації» № 586-XIV від 09.04.1999 місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Як зазначено вище, Переяслав-Хмельницькою районною державною адміністрацією Київської області було прийнято розпорядження № 391 від 14.07.2005, на підставі якого ОСОБА_2 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 614813 від 04.04.2008, що зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010833200104 та передано у власність земельні ділянки, що розташовані на території Стовп`язької сільської ради, зокрема земельну ділянку, площею 1,4667 га (кадастровий номер 3223387200:05:014:0037) та земельну ділянку, площею 0,8883 га (кадастровий номер 32211872 00:06:003:0043), що загалом становить 2, 3550 га.

Як вбачається з позовної заяви, позивач, обгрунтовуючи вимоги щодо неправомірності прийняття Переяслав-Хмельницькою районною державною адміністрацією Київської області розпорядження № 391 від 14.07.2005, вказав на те, що передана на підставі оспорюваного розпорядження у власність ОСОБА_2, яка була власником сертифікату на право власності на земельну частку (пай), земельної ділянки, площею 0, 8883 га, накладається на частину земельної ділянки, яка була набута позивачем у спадщину, що в свою чергу, спричинило неможливість здійснення ОСОБА_1 державної реєстрації вказаної земельної ділянки.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказав на те, що оспорюване рішення було прийнято на підставі розробленої Державним підприємством «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» технічної документації із землеустрою щодо складання Державних актів на право приватної власності на земельні ділянки громадянам власникам сертифікатів на право на земельні частки (паї) ПП «Агрофірма «Маяк» в межах Стовп`янизької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області.

Відповідач зазначив про те, що вказана технічна документація із землеустрою була розроблена належним чином, про що свідчить лист Переяслав-Хмельницького районного відділу земельних ресурсів Київського обласного Головного управління земельних ресурсів Держкомзему України № 329 від 11.07.2005 (Додаток до Розпорядження № 391 від 14.07.2005). У звязку з цим, відповідач зауважив про те, що на момент прийняття оспорюваного розпорядження у посадових осіб Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області не виникало сумнівів щодо наявності будь-яких невідповідностей у складеній технічній документації та можливості порушення прав та інтересів інших осіб, внаслідок прийняття відповідного розпорядження.

Суд зазначає, що у судове засідання 07.04.2016 прибув в якості спеціаліста працівник Стовп`язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області ОСОБА_7.

Присутнім у судовому засіданні спеціалістом було досліджено розбивочне креслення виділення земельних часток (паїв) на місцевості на території Стовп`язької сільської ради, що (а.с.73-74), технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Стовп`язької сільської ради, Переяслав-Хмельницького району, Київської області, що була розроблена на замовлення ОСОБА_1 Н,П. (а.с. 151-175), державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА №614813 від 04.04.2008, який був виданий ОСОБА_2 (а.с.48-49).

В ході дослідження вказаної документації, ОСОБА_8 було повідомлено суду про те, що координати однієї із земельних ділянок, яка вказана в державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 614813 від 04.04.2008, зокрема, земельної ділянки, площею 0,8883 га (кадастровий номер 3223387200:06:003:0043) співпадають з координатами земельної ділянки, площею 0,8882 га, яка вказана в розбивочному кресленні виділення земельних часток (паїв) на місцевості на території Стовп`язької сільської ради та з координатами тієї земельної ділянки, щодо якої на замовлення ОСОБА_1 було розроблено відповідну технічну документацію. У звязку з цим, спеціаліст зауважив, що вказані документи містять інформацію щодо однієї і тієї самої земельної ділянки.

Як зазначено вище, позивачем на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії ВКТ 202094 від 05.11.2008 було прийнято у спадщину від ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 2,3339 га, яка розташована на території Стовп`язької сільської ради, Переяслав-Хмельницьклого району, Київської області, що у розумінні ст. 81 Земельного кодексу є підставою набуття права власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку.

Відповідачами під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів припинення права власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку, у той час як матеріали справи свідчать, що у момент прийняття оспорюваного розпорядження та вчинення дій щодо відмови у державній реєстрації вищезазначеної земельної ділянки, позивач продовжувала бути її власником, що на думку суду, свідчить про неможливість передачі у власність вказаної земельної ділянки іншій особі, оскільки такі дії зумовлюють порушення прав позивача щодо володіння, користування та розпорядження відповідним нерухомим майном, що суперечить прямим нормам Конституції України, за якими право власності є непорушним.

Згідно статті 154 Земельного кодексу України органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування без рішення суду не мають права втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов'язки чи обмеження. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування несуть відповідальність за шкоду, заподіяну їх неправомірним втручанням у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою.

Частиною 1 ст. 155 Земельного кодексу України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Суд звертає увагу на те, що надання Переяслав-Хмельницькою районного державною адміністрацією Київської області у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, що накладається на земельну ділянку ОСОБА_1, у якої право власності вже існувало, зумовило порушення гарантованого Конституцією України права власності позивача на відповідну земельну ділянку.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, судом встановлено, що розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області № 391 від 14.07.2005 в частині передачі ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0,8883 га, що розташована на території Стовп`янизьської сільської ради, прийнято всупереч вимогам Земельного кодексу України, оскільки вказана земельна ділянка вже знаходилась у власності позивача, а відтак таке розпорядження в цій частині є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог позивача про зобовязання Управляння Держземагенства у Переяслав-Хмельницькому районі здійснити державну реєстрацію земельної ділянки, площею 0,8883 га., суд зазначає наступне.

Правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру визначені Законом України «Про Державний земельний кадастр» № 3613-VI від 07.07.2011 (далі Закон № 3613).

Відповідно до ст. 1 Закону № 3613 державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Порядок державної реєстрації земельної ділянки визначений ст. 24 Закону № 3613.

Відповідно до ч. 6 ст. 9 Закону № 3613 державний кадастровий реєстратор має доступ до всіх відомостей Державного земельного кадастру, самостійно приймає рішення про внесення відомостей до нього, надання таких відомостей, про відмову у здійсненні таких дій.

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону № 3613 державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.

Частиною 2 ст. 24 Закону № 3613 встановлено, що державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за місцем їх розташування відповідним Державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону № 3613 державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за заявою: особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи; власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності (у разі поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок) або уповноваженої ними особи; органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування (у разі формування земельних ділянок відповідно державної чи комунальної власності).

Згідно з ч. 4 ст. 24 Закону № 3613 для державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстратору, який здійснює таку реєстрацію, подаються: заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин; оригінал документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки; документація із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки у формі електронного документа. Заява з доданими документами надається заявником особисто чи уповноваженою ним особою або надсилається поштою цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення.

Державний кадастровий реєстратор, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, протягом чотирнадцяти днів з дня реєстрації заяви: перевіряє відповідність документів вимогам законодавства; за результатами перевірки здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або надає заявнику мотивовану відмову у державній реєстрації (ч. 5 ст. 24 Закону № 3613).

Частиною 6 ст. 24 Закону № 3613 встановлено, що підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є: розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора; подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Отже, на момент звернення позивача із заявою про державну реєстрацію земельної ділянки були наявні перешкоди для проведення відповідних реєстраційних дій, оскільки в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, знаходилася інша земельна ділянка, у звязку з чим в проведенні державної реєстрації земельної ділянки позивачеві було відмовлено правомірно.

На думку суду, усунення відповідних розбіжностей можливо лише після набрання законної сили рішення у цій справі та скасування розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області в частині передачі земельної ділянки, яку належить зареєструвати, іншій особі.

Крім того, суд зазначає, що здійснення державної реєстрації земельної ділянки належить до виключної компетенції органів Держеокадастру шляхом прийняття відповідного рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частинами 1 та 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про: визнання протиправними рішення субєкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; зобовязання відповідача вчинити певні дії.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, проте відповідний спосіб захисту має бути законним та відповідати певній нормі права.

Отже, аналізуючи зміст ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про те, що зобовязання відповідача прийняти конкретне рішення не належить до компетенції адміністративного суду, у разі наявності у субєкта владних повноважень права адміністративного розсуду.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету ОСОБА_6 Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_6 11.03.1980 під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Так, зокрема, суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого субєкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Такої позиції дотримується Вищий адміністративний суд в ухвалі від 31.07.2014 року у справі № К/800/62158/13.

Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ч. 3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) субєкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо Управління Держземагенства у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області здійснити державну реєстрацію земельної ділянки, площею 0,8882 га.

Разом з тим, суд звертає увагу позивач на те, що у відповідності до положень ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» здійснення державної реєстрації земельної ділянки здійснюється на підставі поданої особою заяви та відповідних документів. За таких обставин, позивач має право повторно звернутись до Управління Держземагенства у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області із заявою про державну реєстрацію відповідної земельної ділянки, після усунення перешкод, які стали підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації.

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин, враховуючи задоволення судом однієї позовної вимоги немайнового характеру, сплачений позивачем судовий збір в сумі 487 грн. 20 коп. підлягає стягненню на його користь з Реєстраційної служби Броварського міськрайонного управління юстиції Київської області.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1.Адміністративний позов задовольнити частково.

2.Визнати протиправним та скасувати розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання Державних актів на право приватної власності на земельні ділянки громадянам власникам сертифікатів на право на земельні частки (паї) в межах Стовп`язької сільської ради» № 391 від 14.07.2005 в частині передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки (паю), площею 0,888 га, поле № 43, що розташована на території Стовп`язької сільської ради

3.В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

4.Стягнути на користь ОСОБА_1 (25002, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір в сумі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області (08400, Київська область, Переяслав-Хмельницький район, місто Переяслав-Хмельницький, вулиця Б.Хмельницького, будинок 53, ідентифікаційний код 24219983).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Дудін С.О.