Постанова № 57981266, 07.04.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 квітня 2016 року м. Київ810/2658/15

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Ірпінської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій.

Суть спору: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Ірпінської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу № Ф-0000711730 від 27.03.2015 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № НОМЕР_1 від 27.03.2015.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на необґрунтованість та безпідставність висновків контролюючого органу щодо заниження позивачем суми єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування за 2013-2014 рр. на загальну суму 144 016,45 грн. та застосування до позивача штрафних санкцій у сумі 36 004,11 грн. за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску, оскільки, на думку позивача, ним було нараховано та сплачено єдиний соціальний внесок на загальнообовязкове державне соціальне страхування відповідно до встановленої законодавством максимальної величини бази нарахування єдиного внеску.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначив про те, що позивачем було порушено вимоги Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування», у звязку із тим, що ФОП ОСОБА_1 було занижено суму єдиного соціального внеску за 2013-2014 рр. На думку відповідача, вказана обставина зумовлена тим, що позивачем було занижено суму чистого доходу, який є базою для нарахування єдиного соціального внеску. У звязку з цим, відповідач вважає, що прийняття оспорюваних вимоги та рішення є обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Присутній у судовому засіданні представник позивача надав письмові пояснення по справі та заявив клопотання про продовження розгляду справи у порядку письмового провадження.

Присутній у судовому засіданні представник відповідача проти задоволення вказаного клопотання не заперечував.

Вказане клопотання позивача було прийнято судом, про що було постановлено протокольну ухвалу без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до журналу судового засідання. У звязку з цим, подальший розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без виклику осіб, які беруть участь у справі, та проведення судового засідання на основі наявних у суду матеріалів у випадках, встановлених цим Кодексом.

Вищий адміністративний суд України в пункті 11 Листа від 30.11.2009 р. № 1619/10/13-09 зазначив, що під час вирішення справи у порядку письмового провадження його фіксування за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, оскільки в такому разі не проводиться судове засідання і, відповідно, справа розглядається без участі секретаря.

На підставі цього, справа розглядається без проведення судового засідання.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі, суд

ВСТАНОВИВ:

Ірпінською обєднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Київській області було проведено планову документальну виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, за результатами якої був складений акт № 323/172/НОМЕР_2 від 06.03.2015.

Відповідно до вказаного акта, податковим органом, зокрема, виявлено порушення позивачем вимог п.11 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування», що призвело до заниження суми чистого доходу у розмірі 415 033,00 грн. та зниження єдиного соціального внеску на 144 016,45 грн.;

В акті перевірки зазначено про те, що позивачем занижено суму єдиного соціального внеску на загальну суму 144 016, 45 грн., у тому числі за 2013 рік у сумі 69 630,75 грн. та за 2014 рік у сумі 74 385,70 грн.

Посадовими особами контролюючого органу вказано на те, що відповідне порушення зумовлене тим, що позивачем було занижено суму чистого доходу за вказаний період у розмірі 415 033,00 грн., у тому числі за 2013 рік у сумі 200 665,00 грн. та за 2014 рік у сумі 214 368,00 грн., яка є базою для нарахування єдиного соціального внеску.

З матеріалів справи вбачається, що позивач, не погодившись з висновками контролюючого органу, які зазначені в акті перевірки, звернувся до Ірпінської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області із письмовими запереченнями вих. № 17/03-1 від 17.03.2015.

За результатам розгляду вказаних заперечень, відповідач листом № 650/1/173 від 27.03.2015 повідомив позивача про залишення заперечень без розгляду, оскільки ФОП ОСОБА_1 було пропущено строк для звернення з відповідними запереченнями.

На підставі акта перевірки Ірпінською обєднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Київській області було прийнято наступні документи:

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0000711730 від 27.03.2015, яким позивачу нарахований борг зі сплати єдиного соціального внеску на суму 144 016,45 грн.;

- рішення № НОМЕР_1 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 27.03.2015, яким позивачу було нараховано штраф за несвоєчасну сплату боргу у сумі 36 004, 11 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до Головного управління ДФС у Київській області зі скаргою вих. № 16/04-2 від 16.04.2015, у якій просив вказаний контролюючий орган переглянути та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0000711730 від 27.03.2015 та - рішення № НОМЕР_1 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 27.03.2015.

Розглянувши вказану скаргу, Головним управлінням ДФС у Київській області було прийнято рішення № 795/14/10-36-10-01-04 від 05.05.2015, яким оспорювані рішення та вимогу залишено без змін, а скаргу позивача без задоволення.

Не погодившись з вищевказаними вимогою та рішеннями, позивач звернувся до суду з цим позовом про визнання їх протиправними та скасувати, з приводу чого суд зазначає таке.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України «Про збір на загальнообовязкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010. № 2464-VI (надалі - Закон України № 2464, тут і надалі в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних відносин).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України № 2464 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно з п. 1 ч.1 ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є роботодавці: фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців).

Пунктом 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 встановлено, що платниками соціального внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до ч.1 ст. 8 Закону № 2464 розмір єдиного внеску для кожної категорії платників, визначених цим Законом, та пропорції його розподілу за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування встановлюються з урахуванням того, що вони повинні забезпечувати застрахованим особам страхові виплати і соціальні послуги, передбачені законодавством про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків; створення резерву коштів для забезпечення страхових виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам; покриття адміністративних витрат із забезпечення функціонування системи загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску (п. 11 ст. 8 Закону № 2464).

Згідно ч. 2 ст.7 Закону № 2464 базою нарахування єдиного внеску для осіб, зазначених у пункті 5 ч.1 ст.4 цього Закону, є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України № 2464 нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.

Пунктом 4 ст. 1 Закону України № 2464 передбачено, що максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи, що дорівнює сімнадцяти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Суд звертає увагу на те, що база оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, регламентується розділом IV Податкового кодексу України.

Пунктом 164.1 ст. 164 Податкового кодексу України передбачено, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 177.2 статті 177 ПК України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Відповідно до пункту 178.3 статті 178 ПК України оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження певного виду незалежної професійної діяльності.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України № 2464 обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року (ч. 8 ст. 9 Закону України № 2464).

Пунктом 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464 встановлено, що платник єдиного внеску зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно приписів частини 4 статті 25 Закону № 2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Також, суд звертає увагу на те, що процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування встановлена Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міндоходів від 09.09.2013 № 455 (далі-Інструкція, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з п. 2.1 Інструкції платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до пп. 3 п. 4.5 Інструкції платники, визначені підпунктом 4 пункту 2.1 розділу II цієї Інструкції, сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 01 травня наступного року на підставі даних річної податкової декларації.

Сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Особливості процедури звітування платників ЄСВ передбачені Порядком формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства доходів та зборів № 454 від 09.09.2013 року № 454 (надалі-Порядок № 454, який був чинний нам моменті виникнення спірних відносин).

Відповідно до п. 3.2 Порядку встановлено, що - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, формують та подають до органів доходів і зборів звіт самі за себе один раз на рік до 10 лютого року, наступного за звітним періодом. Звітним періодом є календарний рік. Звіт подається за формою згідно з додатком 5 до цього Порядку.

Отже, проаналізувавши вказані положення законодавства, суд дійшов висновку про те, що базою нарахування єдиного внеску для позивача є сума чистого оподатковуваного доходу за рік, визначена відповідно до положень Податкового кодексу України та відображена у податковій декларації про майновий стан і доходи, яка подається до контролюючих органів до 10 лютого року, наступного за звітним періодом.

Як вказано вище, в акті перевірки від 06.03.2015 № 232/172/НОМЕР_2 контролюючим органом було зазначено про те, що Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 було порушено вимоги Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування».

Так, зокрема, контролюючим органом було зауважено про те, що позивачем за 2013-2014 рр. було занижено базу нарахування єдиного соціального внеску на загальну суму 415 033,00 грн., у тому числі за 2013 рік на суму 69 630, 75 грн. та за 2014 рік на суму 74 385, 70 грн., що в свою чергу, зумовило неутримання та неперерахування ФОП ОСОБА_1 суми єдиного соціального внеску до бюджету в розмірі 114 016, 75 грн., у тому числі за 2013 рік на суму 69 630,75 грн. та за 2014 рік на суму 74 385, 70 грн.

На підставі такого висновку відповідачем було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0000711730 від 27.03.2015, яким позивачу нарахований борг зі сплати єдиного соціального внеску на суму 144 016,45 грн., та рішення № НОМЕР_1 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 27.03.2015, яким позивачу було нараховано штраф за несвоєчасну сплату боргу у сумі 36 004, 11 грн.

Отже, підставою прийняття оспорюваної вимоги та рішення є висновки відповідача про те, що позивачем було занижено суму єдиного соціального внеску, базою нарахування якого є сума чистого оподаткованого доходу, яка на думку контролюючого органу, також була занижена позивачем.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі висновків, що зазначені в акті перевірки від 06.03.2015 № 232/172/НОМЕР_2, про заниження позивачем суми чистого оподаткованого доходу за 2013-2014 рр., Ірпінською обєднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Київській області було прийнято податкове повідомлення-рішення № 00007 11730 від 27.03.2015, яким Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 було нараховано грошове зобовязання з податку на доходи фізичних осіб на суму 216 043, 60 грн., у тому числі податкове зобовязання на суму 144 029,07 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 72 014, 53 грн.

Судом встановлено, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Ірпінської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4.

Київським окружним адміністративним судом було прийнято постанову від 12.11.2015 у справі № 810/3888/15, яким адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_3 від 27.03.2015.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2016 у справі № 810/3888/15 постанову Київського окружного адміністративного суду від 12.11.2015 в цій частині залишено без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно зі змістом листа Вищого адміністративного суду України «Щодо застосування статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України» від 14.11.2012 року № 2379/12/13-12 наведеними нормами КАС України встановлені преюдиційні обставини, тобто ті обставини, що встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили. Зазначені преюдиційні обставини є підставами для звільнення від доказування. При застосуванні цих процесуальних норм судам варто враховувати, що правове значення преюдиційних обставин, які передбачені частиною першою статті 72 КАС України, відрізняється від такого для обставин, що визначені частиною четвертою цієї ж статті.

Так, звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною першою статті 72 КАС України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Отже, за змістом частини першої статті 72 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

За таких обставин, враховуючи скасування судом податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_3 від 27.03.2015, яким позивачу нараховане податкове зобовязання у сумі 144 029,07 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 72 014, 53 грн., суд дійшов висновку про те, що висновки контролюючого органу щодо заниження позивачем суми чистого доходу за період 2013-2014 рр. є безпідставними та необґрунтованими.

В свою чергу, оскільки сума чистого доходу є базою для нарахування єдиного соціального внеску, суд вважає, що позивачем було вірно визначено базу для нарахування єдиного соціального внеску за період 2013-2014 рр.

При цьому, суд звертає увагу на те, що позивачем було здійснено сплату єдиного внеску за період 2013-2014 рр. в розмірі, більшому, ніж визначений законодавством, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 11 ст. 8 Закону № 2464 єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску (п. 11 ст. 8 Закону № 2464).

Згідно з ч. 2 ст.7 Закону № 2464 базою нарахування єдиного внеску для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 ч.1 ст.4 цього Закону, є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом (ч.3 ст. 7 Закону № 2464).

Пунктом 4 ст. 1 Закону № 2464 передбачено, що максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи, що дорівнює сімнадцяти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Отже, з огляду на вказані положення законодавства, суд звертає увагу на те, що базою нарахування єдиного внеску для позивача є сума чистого оподатковуваного доходу за рік, визначена відповідно до положень Податкового кодексу України та відображена у податковій декларації про майновий стан і доходи, яка подається до контролюючих органів до 10 лютого року, наступного за звітним періодом.

При цьому, максимальна величина бази нарахування єдиного внеску дорівнює сімнадцяти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб у 2013 році становив: з 1 січня - 1147 гривень, з 1 грудня - 1218 гривень.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб у 2014 році становить 1218,00 грн.

Отже, максимальна величина бази нарахування єдиного внеску за 2013 рік та за 2014 рік становила по 20 706, 00 грн. (1218,00 грн.х17).

З матеріалів справи вбачається, що Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 було подано до Ірпінської ОДПІ Київської області ДПС (Макарівське відділення) в електронній формі наступні податкові декларації про майновий стан і доходи:

- податкова декларація про майновий стан і доходи за 2013 рік від 21.01.2014, відповідно до якої позивачем визначено суму чистого оподаткованого доходу в розмірі 6 109 775, 96 грн.

- податкова декларація про майновий стан і доходи за 2014 рік від 09.02.2015, відповідно до якої позивачем визначено суму чистого оподаткованого доходу в розмірі 4 881 715, 89 грн.

Відповідно до звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого внеску за 2013 рік позивачем визначено суму доходу, на яку нараховується єдиний внесок з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, в розмірі 33 323,00 грн., з якої й була обчислена сума єдиного внеску в розмірі 11 563, 09 грн.

Відповідно до звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого внеску за 2014 рік позивачем визначено суму доходу, на яку нараховується єдиний внесок з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, в розмірі 34 104, 00 грн., з якої й була обчислена сума єдиного внеску в розмірі 11 834,13 грн.

Як зазначено вище, максимальна величина бази нарахування єдиного внеску за 2013 рік дорівнювала 20 706, 00 грн., у звязку з чим максимальна сума єдиного внеску за цей звітний період складає 7 184, 98 грн. (20 706, 00 грн. х 34,7%), у той час як позивачем нарахована сума ЄСВ в розмірі 11 563, 09 грн.

Максимальна величина бази нарахування єдиного внеску за 2014 рік також дорівнювала 20706,00 грн., і відповідно, максимальна сума єдиного внеску за цей звітний період 7184,98 грн. (20706,00 грн. х 34,7%), у той час як позивачем нарахована сума ЄСВ в розмірі 11 834, 13 грн.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно приписів частини 4 статті 25 Закону № 2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Отже, враховуючи відсутність у позивача заборгованості зі сплати єдиного внеску за 2013 та 2014 роки, формування спірної вимоги, на думку суду, є безпідставним та необґрунтованим, у звязку з чим вказана вимога підлягає визнанню протиправною та скасуванню.

Крім того, за відсутністю правових підстав для донарахування позивачеві єдиного соціального внеску та формування відповідної вимоги, підлягає визнанню протиправним та скасуванню і рішення про застосування штрафних санкцій № НОМЕР_1 від 27.03.2015.

Відповідно до частини другої ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи відповідачем не були надані належні та допустимі докази на підтвердження правомірності викладеного в акті перевірки висновку про заниження позивачем суми єдиного соціально внеску, у той час як матеріали справи свідчать, що позивач в даному випадку здійснював нарахування суми ЄСВ у відповідності до вимог чинного законодавства.

З урахуванням вищенаведеного, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, сплачений позивачем судовий збір в сумі 360 грн. 05 коп. підлягає стягненню на його користь з Ірпінської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1.Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

2.Визнати протиправною та скасувати вимогу Ірпінської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0000711730 від 27.03.2015.

3.Визнати протиправним та скасувати рішення Ірпінської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № НОМЕР_1 від 27.03.2015.

4.Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (08061, Київська область, Макарівський район, село Ясногородка, вулиця Підлісна, будинок 37, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) судовий збір у розмірі 360 (триста шістдесят) грн. 05 коп. за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень Ірпінської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (08200, Київська область, місто Ірпінь, вулиця Шевченка, будинок 2-А, ідентифікаційний код 39473843).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Дудін С.О.