Ухвала суду № 57980645, 23.05.2016, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 734/1659/13-к Головуючий у І інстанції Бузунко О. А. Провадження № 11-кп/795/14/2016 Категорія - ст.115 ч.2 п.6 КК Доповідач Рудомьотова С. Г.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2016 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Чернігівської області в складі:

Головуючого-суддіРудомьотової С. Г.

суддів - Антипець В.М., Демченка О.В.,

при секретарі - Гой Н.Г.

З участю учасників судового провадження:

прокурорів - Крупини Л.Г., Перець Л.В.

потерпілого - ОСОБА_2

захисників - адвокатів Величка А.В., Макар М.В.

обвинуваченого - ОСОБА_5,

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Чернігові в порядку апеляційного розгляду кримінальне провадження № 11-кп/795/14/2016 р. за апеляційними скаргами захисника, адвоката Величка А.В. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 та обвинуваченого ОСОБА_5 на вирок Козелецького районного суду Чернігівської області від 16 жовтня 2013 року, яким

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Кіровограда, громадянин України, з повною загальною середньою освітою, не одружений, на утриманні одна неповнолітня дитина ІНФОРМАЦІЯ_4, працював торговим представником ПП «Торговий Дім Поляков», м. Київ, вул., зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1, не судимий згідно ст.89 КК України, визнаний винним у вчиненні злочинів з призначенням покарання:

- за ст. 115 ч.2 п.6 КК України - довічне позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

- за ст. 15 ч.2, 115 ч.2 п.1 КК України - 15 /п'ятнадцять/ років позбавлення волі;

- за ст. 187 ч.4 КК України - 14 /чотирнадцять/ років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

На підставі ст.70 ч.1 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено довічне позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Запобіжний захід залишено тримання під вартою до набрання вироком законної сили.

Строк відбування покарання обчислено з 16 лютого 2013 року, з часу затримання.

Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_5 на користь :

- потерпілого ОСОБА_2 - 200 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, із частковим задоволенням позовних вимог;

- фінансового управління Козелецької РДА - 3120 грн. для перерахування Козелецькій ЦРЛ за лікування потерпілої ОСОБА_6, із задоволенням позовних вимог прокурора Козелецького району в інтересах фінансового управління Козелецької РДА;

- держави - 9939 грн. 90 коп. процесуальних витрат за проведення експертиз .

Автомобіль марки ВАЗ-2110, д.н.з. НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_5, зеленого кольору, 1999 року випуску, свідоцтво про реєстрацію №429866 конфісковано, з оберненням вилучених від його реалізації коштів на відшкодування заподіяної шкоди потерпілому ОСОБА_2, витрат на проведення експертиз, витрат Козелецькою ЦРЛ на лікування потерпілого.

Долю речових доказів вирішено у відповідності з вимогами ст. 100 КПК України,

В С Т А Н О В И Л А :

Вироком суду першої інстанції ОСОБА_5 визнаний винним і засуджений за те, що 12 лютого 2013 року в денний час з метою заволодіння чужим майном шляхом розбійного нападу на ОСОБА_7 та ОСОБА_6, які проживали в АДРЕСА_2, заздалегідь підготувавшись, на власному автомобілі «ВАЗ 2110» зеленого кольору, д.н.з. НОМЕР_1, приїхав в дообідній час в АДРЕСА_3 по провулку Привітному залишив свій автомобіль та пішою ходою направився до с. Олексіївщина. Безперешкодно потрапивши до господарства подружжя ОСОБА_6 через незамкнені вхідні двері, проник до будинку та перебуваючи там, діючи з умислом на позбавлення життя ОСОБА_7 та ОСОБА_6 і з метою заволодіння чужим майном, ОСОБА_5 вчинив напад на ОСОБА_7 та ОСОБА_6, в ході якого умисно спричинив ОСОБА_7 тілесні ушкодження, від яких в подальшому той помер, а ОСОБА_6 спричинив тяжкі тілесні ушкодження, завдаючи багаточисельні удари, в тому числі і молотком, у життєво важливі органи, після чого заволодів грошовими коштами в сумі 1400 грн., які знаходились в шафі у будинку.

Вподальшому, продовжуючи свої злочинні дії, спрямовані на позбавлення життя ОСОБА_7 та ОСОБА_6, які перебували в безпорадному стані внаслідок отриманих тілесних ушкоджень, але подавали ознаки життя, ОСОБА_5, усвідомлюючи нищівний характер дії високої температури внаслідок пожежі, підпалив будинок зсередини, замкнувши при цьому парадні вхідні двері будинку. Будучи впевненим, що полум'я розповсюджується по всьому будинку та виниклою пожежею його буде знищено і загинуть потерпілі, тобто, що вчинив усі дії, необхідні для доведення злочину до кінця, ОСОБА_5 залишив будинок через задні двері будинку і пішою ходою направився до свого автомобіля. Однак, злочинний умисел ОСОБА_5 щодо вбивства двох осіб не був доведений до кінця з причин, що не залежали від його волі, бо пожежа будинку незадовго після підпалу була виявлена та ліквідована.

Наносячи численні удари ОСОБА_7 та ОСОБА_6 в життєво важливі органи, в тому числі молотком, а також підпалюючи будинок подружжя Розум зсередини, ОСОБА_5 усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді смерті ОСОБА_7 та ОСОБА_6 та бажав настання таких наслідків.

В апеляційній скарзі захисник Величко А.В. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 ставить питання про скасування вироку суду як незаконного та необґрунтованого, з ухваленням нового виправдувального вироку щодо ОСОБА_5, з повторним повним дослідженням показань допитаних в суді першої інстанції осіб, інших доказів по справі, посилаючись на : невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, порушення вимог КК України, де у мотивувальній частині вироку відсутнє формулювання обвинувачення, визнаного доведеним за ст. 187 ч. 4 КК України; на порушення вимог КПК України щодо неправильності викладення показань потерпілої ОСОБА_6 щодо окулярів нападника; на неповноту викладення та нелогічності показань свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, не усунута суперечність в їх показаннях та не оцінена їх достовірність; що не дана оцінка показанням свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, які не узгоджуються з показаннями інших свідків та письмовими доказами, та протирічать показанням ОСОБА_5 щодо обставин події та не підтверджують його вину. У вироку не зазначено, чому взяті до уваги одні докази і відкинуті інші, чому визнані правдивими показання потерпілої ОСОБА_6 щодо ОСОБА_5, що вона ніколи його не бачила і не знає, але в той же час не звернуто уваги на показання обвинуваченого та сина потерпілих - ОСОБА_2, що ОСОБА_5 був сусідом потерпілих 14 років; не дана оцінка тому, що потерпіла вказала на незвичний стан потерпілого - „лежав на дивані, чого ніколи не було". Не усунуті протиріччя в показаннях свідків щодо часу, коли саме бачили автомобіль обвинуваченого біля с. Олексіївщина, в який час ОСОБА_8 перебував у с. Бригинці, можливість його участі в огляді слідової доріжки, та показання з цього приводу свідків - понятих, свідків ОСОБА_17 та ОСОБА_18

Викладаючи показання дружини ОСОБА_5 про визнання ним вини, суд не вказав про її ж показання про здійснення під час слідства психологічного тиску на них, та не дав оцінки. Не звернуто уваги суду на неможливість пояснення слідчим Кобзарем В.В. про невиконання перевірки свідчень ОСОБА_5 щодо встановлення магазину «Секонд хенд» в м. Броварах, де той нібито перед вчиненням злочину купив одяг; не проведений слідчий експеримент щодо перевірки можливості виконати дії ОСОБА_5, в яких його звинувачують, з 15 год. до 16 год. 40 хв. - з часу залишення місця злочину і до приїзду до свого робочого офісу; не зазначені показання свідка ОСОБА_15 про перебування ОСОБА_5 в час злочину на радіоринку на „Караваєвих дачах"; не дано оцінки показанням потерпілої ОСОБА_6, свідків ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22 про втечу злочинця з місця події в час з 14.55 до 15.05 год., а згідно висновку експерта ОСОБА_23, смерть потерпілого настала через 1-2 години після нанесення тілесних ушкоджень, слідів вдихання диму в організмі потерпілого не виявлено, що може вказувати на те, що коли обвинувачений приходив додому потерпілих 12.02.2013 року, то ОСОБА_7 вже був мертвий.

Судом проігноровано клопотання про призначення почеркознавчої експертизи щодо внесення ОСОБА_24 даних в протокол іншою ручкою та іншим почерком.

Вважає недопустимими такі докази : протоколи огляду місця події від 12 та 14.02.2013 року, бо відсутні згода власника та ухвала суду про це, проведені без участі понятих; протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 15.02.2013 року, бо фототаблиця не підписана учасниками слідчої дії, потерпілій пред'явлені фото, де лише ОСОБА_5 був в окулярах і шапці, інші особи - ні, що є порушенням ч.2 ст.228 КПК України; сім - картку, якою користувався ОСОБА_5; висновки імунологічної експертизи №217 від 19.04.2013 року, №216(б) від 19.04.2013 року, висновки судово-медичної експертизи №36; три протоколи огляду місця події від 13.02.2013 року, від 17.02.2013 року, бо вони були проведені без санкції слідчого судді.

Вважає судовий розгляд неповним, бо судом були відхилені клопотання захисту щодо: проведення повноцінного впізнання особи обвинуваченого у відповідності з вимогами ст.228 КПК; проведення хімічної експертизи з метою з'ясування часу запису номера автомобіля ОСОБА_5 ДІМ ОСОБА_8 у його зошиті; допиту ОСОБА_58 і ОСОБА_59, співробітників ТД «Поляков», щодо причини зникнення в комп'ютерній базі даних ТД «Поляков» інформації про час перебування ОСОБА_5 на роботі 12.02.2013 року, тощо.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_5 просить скасувати вирок суду як незаконний та необґрунтований, ухвалити новий вирок, яким його виправдати та закрити стосовно нього кримінальне провадження. Вини не визнає, злочин не вчиняв, 12 лютого 2013 року зранку до 11-30 год. завозив на роботу дружину, сусідку у м. Київ, перебував у мегамаркеті „Стама", на „Караваєвих дачах" на радіоринку, у Броварах на торгових точках, на заправці „КЛО", де зареєструвався о 16-05 год. іменною карткою, в офісі, де пробув до 18 год., потім заїжджав до дядька у с. Олексіївщина, та прибув додому. 16.02.2013 року був викликаний у Козелецький РВВС, де в ІТТ йому погрожували, тому 20 лютого 2013 року він оговорив себе у вчиненні злочину. Протокол писав слідчий Кобзар В.А., його він не читав, але разом із захисником підписав. Заперечує проти показань свідка ОСОБА_8, на які посилається суд, вважає, що той не міг його бачити на трасі о 12 год., бо це спростовується показаннями свідка ОСОБА_17. Суд, не усунувши протиріччя в показаннях ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_25 та ОСОБА_26, незаконно послався на них як на достовірні, що є порушенням КПК. Вважає недопустимими доказами, які добуті з порушенням КПК, - протоколи пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 15.02.2013 року; огляду місця події від 14.02.2013 року - без дозволу власника чи ухвали слідчого судді, понятим був зять потерпілої; огляду місця події від 12.02.2013 року - без присутності вказаного понятого ОСОБА_16 На порушення КПК судом у вироку не вказані показання свідків ОСОБА_27, ОСОБА_15, не дана їм оцінка. Заперечує висновки імунологічних експертиз № 216 (б), №217 (б) від 19.04.2013 року та судово-медичної експертизи № 36, бо вони не вказують чітко на його причетність до злочину та не доводять його вини, а оголошення у судовому засіданні протоколу його допиту як підозрюваного від 20.02.2013 року вважає порушенням його прав. Вважає, що суд також порушив вимоги ст.ст. 17, 86, 87 ч.2 п.2, 105, 228 ч.2, 233 КПК України, ст.62 Конституції України.

В доповненнях до апеляційної скарги обвинувачений ОСОБА_5 просить у відповідності з вимогами ст.404 ч.3 КПК України повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, та відповідно до ст.407 ч.6 КПК України, скасувати вирок суду та призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Вважає протиправними дії суду по приєднанню до справи та покладенню в основу його винуватості висновків експертиз № 217 (б) від 19.04.2013 року, №216(б) від 19.04.2013 року, №10 від 13.05.2013 року, №36 від 05.04.2013 року, з припущеннями, що суперечить ст.62 Конституції України, ст.17 ч.3,4 КПК України. Судом безпідставно взяті до уваги показання потерпілого ОСОБА_2, свідків ОСОБА_25, ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_28, ОСОБА_19, ОСОБА_26, ОСОБА_22, ОСОБА_21, ОСОБА_16, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_18, ОСОБА_13, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_14, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, які не бачили виконавця злочину, не бачили особисто його на місці вчинення злочину, в той же час не взято до уваги показання свідків з його боку - ОСОБА_15, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39 Судом відмовлено в розгляді його заяви про психологічний тиск та погрози щодо нього зі сторони працівників міліції, чим порушена ст. 3 Конвенції про захист прав людини; без перевірки психічного стану потерпілої ОСОБА_6 прийняті її показання як достовірні. Вважає не підтвердженим обвинувачення за ст.187 ч.4 КК України, бо грошей у нього не вилучали. Суд послався як на доказ його вини на неточні та неоднозначні висновки експертиз №№ 222, 226(б) від 24.04.2013 року, №36 від 05.04.2013 року, №11 від 23.02.2013 року, №75. Посилається на порушення вимог КПК під час досудового розслідування, на що суд не звернув уваги, - за фактом вбивства ОСОБА_7 було відкрито кримінальне провадження та створено групу слідчих у складі Марченко М.А., Лець В.П. та Гламазди В.М., але з 17.02.2013 року слідчі дії проводилися слідчими Пиженком О.А., т.в.о. слідчого Кобзарем В.А., Калініною О.С., які не входили до складу групи слідчих, і зібрані у такий спосіб докази є недопустимими. Також КПК України не передбачає такої процесуальної особи, як т.в.о. слідчого, тому процесуальні документи, складені ОСОБА_14, не мають доказової сили. Вважає, що судом були порушені його права на захист у виді допущення доказів, добутих незаконним шляхом, суперечливих свідчень свідків, ігнорування виклику свідків зі сторони захисту, відсутність вказівки на те, чому взяті до уваги одні докази і відкинуті інші, складання вироку, який не відповідає фактичним обставинам справи, а також оголошення його показань у суді, які він давав під тиском на слідстві від 20.02.2013 року, де він оговорив себе.

В запереченнях на апеляційні скарги захисника та обвинуваченого прокурор Козелецького району Сліпачук О.В. вказує, що висновки суду в обвинувальному вироку достовірні, ґрунтуються на досліджених у судовому засіданні належних та допустимих доказах, відповідають фактичним обставинам провадження, тому вирок суду є законним, обґрунтованим та вмотивованим. Судом першої інстанції під час розгляду кримінального провадження були досліджені обставини в повному обсязі, з дотриманням правил КПК України, тому вважає, що підстав для повторного дослідження обставин кримінального провадження не вбачається, та просить апеляційні скарги захисника та обвинуваченого залишити без задоволення, а вирок суду - без змін, бо доводи, які містяться у апеляційних скаргах, висновків суду щодо винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих злочинів, не спростовують.

Заслухавши доповідача, пояснення обвинуваченого ОСОБА_5 та його захисників, які підтримали кожен свою апеляційну скаргу: захисник Величко О.В. в апеляційному суді змінив свої вимоги, просив скасувати вирок суду та закрити провадження у справі; обвинувачений ОСОБА_5 просив скасувати вироку суду та призначити новий розгляд у суді першої інстанції; захисник Макар М.В. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 підтримала апеляційну скаргу обвинуваченого та частково - захисника Величка О.В., думку прокурорів Крупини Л.Г. та Перець Л.В., які заперечують проти апеляційних скарг, просять залишити вирок суду без змін, частково дослідивши докази по справі, перевіривши доводи апеляційних скарг з доповненнями, дослідивши матеріали кримінального провадження щодо засудження ОСОБА_5 в межах апеляційних скарг у відповідності із ст. 404 КПК України, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню.

У судовому засіданні суду першої та апеляційної інстанції обвинувачений ОСОБА_5 своєї винуватості в інкримінованих йому злочинах не визнав. Показав, що 12 лютого 2013 року зранку на власному автомобілі НОМЕР_2 завозив на роботу у смт. Козельці свою дружину, потім сусідів ОСОБА_39 та ОСОБА_44 - на роботу до м. Києва; від метро «Арсенальна» поїхав до МегаМаркету «Стама» на вул. Горького, 50, де пробув з 10.00 год. до 11.00-11.30 год. Потім у Броварах по роботі відвідував торгові точки, де знаходився до 16 год., заправлявся в КЛО іменною карткою, до офісу в м. Київ на вулицю Електротехнічну, 47 прибув о 16 год. 47 хв. згідно електронної перепустки, в якому пробув до 18.00-18.30 год. та поїхав додому. Також 12 лютого 2013 року о 15 год. мав зустрітися з ОСОБА_36 на Борщагівці, але не зустрівся, бо близько 12.00 год. розрядився телефон і він його в автомобілі поставив на підзарядку, де той і пробув 4 години. Приблизно о 19.00-20.00 год. заїжджав до свого дядька ОСОБА_45, лікаря, у с. Олексіївщину, та поїхав додому на АДРЕСА_4. Наступного дня зранку знову завозив дружину на роботу та поїхав до Києва. Ввечері після роботи приблизно до 22.30 год. з ОСОБА_36 замінював на своєму автомобілі ВАЗ 2110 переднє і заднє ліві колеса, потім на таксі поїхав до свого батька у Києві, де і ночував. 14 лютого 2013 року по телефону від дружини дізнався про обшук вдома в смт ОСОБА_46 та про повістку на 16 лютого 2013 року, суботу, на 15 год. Не знаючи, що робити, ночував у знайомого. 16 лютого 2013 року приблизно о 13.40 год. із захисником прийшов до міліції, звідки додому вже не повернувся. До 20 лютого 2013 року себе винним не визнавав, а 20 лютого 2013 року під час допиту як підозрюваного дав визнавальні показання, бо „йому вже все набридло". Протокол допиту підписав з адвокатом Лавріненко Т.Г., бо про це він її попросив. Заявлений потерпілим ОСОБА_2 цивільний позов не визнає.

Але незважаючи на невизнання своєї вини ОСОБА_5, його вина у вчиненні ним розбою /нападі з метою заволодіння чужим майном/, поєднаному з проникненням у житло, поєднаному із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, у вчиненні закінченого замаху на умисне протиправне заподіяння смерті двом особам та у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_7 з корисливих мотивів, повністю доведена сукупністю зібраних та перевірених судом першої інстанції доказів.

Повнота дослідження судом першої інстанції обставин вчинення злочинів, повнота дослідження доказів, їх відповідність доказам, викладеним у вироку суду, перевірена апеляційним судом під час підготовки провадження до розгляду шляхом прослуховування технічного носія інформації /дисків/, на яких зафіксовано перебіг судового провадження щодо ОСОБА_5 та їх співставлення, що не обумовлюється необхідністю повторного повного дослідження доказів.

Під час підготовки провадження до апеляційного розгляду нових доказів, які не розглядав та не досліджував суд першої інстанції, учасники судового провадження до своїх апеляційних скарг не подали, клопотань про їх витребування також не надійшло.

У відповідності до ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції, за клопотанням учасників судового провадження, зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

З журналу судових засідань та перебігу судового провадження у суді першої інстанції вбачається, що всі ті клопотання учасників судового провадження про дослідження доказів - допити заявлених стороною захисту свідків, огляд та оголошення протоколів огляду місцевості, місця події, висновки експертів, тощо, які були заявлені у судовому засіданні, - були вирішені в повному обсязі, про що у матеріалах справи є відповідні рішення, і порушень не встановлено. Загальні положення судового розгляду стосовно строків, незмінності складу суду, безперервності судового розгляду, наслідків неприбуття когось із учасників судового розгляду під час даного провадження місцевим судом не порушені.

Тому колегія суддів не знаходить підстав для задоволення вимог сторони захисту в апеляційних скаргах щодо повного повторного дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, бо це було безпосереднім дослідженням суду першої інстанції шляхом дослідження зібраних стороною обвинувачення доказів.

Зокрема, згідно ст. 405 КПК України, апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції /тільки шляхом виконання дій, передбачених ст. 342-345 КПК України/, далі - з урахуванням особливостей, передбачених главою 31 КПК, тобто ч. 2 ст. 405 КПК України.

У відповідності з вимогами ст. ст. 7, 23 КПК України, суд першої інстанції безпосередньо допитав у судовому засіданні потерпілих ОСОБА_6, ОСОБА_2, свідків ОСОБА_8, ОСОБА_25, ОСОБА_10, ОСОБА_28, ОСОБА_19, ОСОБА_26, ОСОБА_22, ОСОБА_21, ОСОБА_16, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_18, ОСОБА_13, ОСОБА_48, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_44, ОСОБА_39, ОСОБА_38, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_49, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, дослідив їх показання в сукупності з речовими доказами, документами, роз'ясненнями експерта ОСОБА_31, висновками експертиз, і зробив вірний висновок, що ОСОБА_5 винний у вчиненні інкримінованих йому злочинах.

З показань потерпілої ОСОБА_6 у судовому засіданні суду першої інстанції та повторно досліджених в апеляційному суді шляхом прослуховування технічного носія, доводиться, що 12 лютого 2013 року в її будинок зайшов чоловік, який на запитання «хто ти? Валін син?» дав ствердну відповідь, а потім схопив її за руку, потягнув до кімнати, кинув під стіл, бив молотком по голові, запитуючи, де гроші. Свого чоловіка вона вже бачила лежачого біля дивану, а злодій забрав з шафи у пакеті гроші, речі викинув з шафи та підпалив. В той час стукала поштарка ОСОБА_49. Особу, яка здійснила напад, раніше ніколи не бачила, проте в судовому засіданні беззаперечно впізнала в нападнику ОСОБА_5 Вказала, що чоловік був одягнений в чорний жакет, шапку («трёхуголка»), темні штани; був в окулярах. Грошей всього було приблизно 8 000 грн., скільки саме точно не знає, приблизно 2000 грн. грошей належать їй, остача - чоловікові.

Аналізуючи показання потерпілої ОСОБА_6, колегія суддів вважає, що твердження сторони захисту в апеляційній скарзі щодо неадекватності поведінки та показань потерпілої щодо подій 12.12.2013 року у с. Олексіівщині, не знайшли свого підтвердження. Потерпіла ОСОБА_6 цілком адекватно, зрозуміло, у відповідності з обстановкою, давала показання з огляду на частково неповне розуміння української мови, бо є росіянкою і народилася у РФ, недочуває у зв'язку з наслідками вчинення злочину; хоча і є сусідами родичів обвинуваченого, але самого ОСОБА_5 не бачила, бо не спілкувалася, могла і не пам'ятати його обличчя, але побачивши його під час злочину, запам'ятала, сказавши, що це він - „его рожа". Стосовно виразу „били окуляри", то воно стосується тільки наявності у обвинуваченого окулярів. Під час пред'явлення фотознімків потерпіла впізнала нападника, ствердно вказала на фото ОСОБА_5. Тому підстав для визнання показань потерпілої неналежними та недопустимими немає.

Показання потерпілої ОСОБА_6 узгоджуються з фактичними даними, що містяться в протоколі пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 15.02.2013 року /а.с.123-133 т.1/, де ОСОБА_6 впізнала ОСОБА_5 як особу, що вчинила злочин щодо неї та її чоловіка, та показаннями свідка ОСОБА_28, старшого слідчого, що впізнання особи за фотознімками проводив у Козелецькій районній лікарні, де на той час перебувала ОСОБА_6, в присутності двох понятих, і вона чітко вказала на особу нападника під № 2 /ОСОБА_5/, що зафіксовано в протоколі цієї слідчої дії.

Законність складання даного процесуального документа, його належність та допустимість як доказу також підтверджені у суді першої інстанції показаннями свідків ОСОБА_32 та ОСОБА_33, понятих, що в їх присутності під час проведення впізнання по фотографіях в лікарняній палаті хірургічного відділення Козелецької ЦРЛ потерпілій ОСОБА_6 показували приблизно 5 фотографій, і вона двічі вказала на одну і ту ж фотографію - під номером 2 /ОСОБА_5/. В палаті також був слідчий, пацієнти лікарні.

Потерпілий ОСОБА_2 в суді першої та апеляційної інстанції показав, що знає про події зі слів сестри ОСОБА_29 та матері ОСОБА_6. Сестра повідомила, що батько вбитий, а мама - у лікарні. Мати розповіла, що 12.02.2013 року вона впустила в будинок чоловіка, який сказав, що «по світлу». Вона засумнівалася, що: «по світлу інший чоловік ходить». Той потягнув її в будинок, кинув під стіл, бив, вона втратила свідомість. Коли отямилася після побиття, то побачила, як за допомогою викрутки чоловік відкрив шафу та взяв звідти собі якийсь згорток. Коли у вікно постукала поштарка ОСОБА_28, то він /нападник/ забіг у спальню, підпалив речі та вибіг через інший вихід, бо будинок батьків на два ходи.

Свідок ОСОБА_8, дільничний інспектор міліції, в суді першої інстанції показав, що 12 лютого 2013 року він приймав громадян в с. Олексіївщина з 09.00 год. до 11.30 год.. Щоб доїхати до с. Бригинці, де теж проводив прийом, на трасі в сторону м. Бобровиця зупиняв автомобілі, на дорозі знаходився приблизно годину, близько 12.30 год. в його напрямку їхав автомобіль ВАЗ 2110 світло-зеленого кольору, який не зупинився та повернув у перший заїзд села Олексіївщини. У зв"язку з орієнтуванням на автомобілі зеленого кольору ВАЗ 2110 чи ВАЗ 2115 ВАЗ, звернув увагу на номерний знак автомобіля НОМЕР_3 та записав у зошит. Через 5-10 хв. цей самий автомобіль виїхав із села Олексіївщини, і в особі водія впізнав ОСОБА_5, який був одягнений у темну спортивну куртку, темну шапку, був в окулярах. Автомобіль поїхав в напрямку смт. Козелець. Коли перший раз автомобіль під керуванням ОСОБА_5 заїжджав у с. Олексіївщину, поруч проїжджав автомобілшь ВАЗ 2109 під керуванням ОСОБА_18. Повернувшись до смт. Козельця, дізнався, що в с. Олексіївщина була пожежа та виявлено труп. На місці події біля будинку по виявлених видимих слідах було видно, що особа прийшля із ОСОБА_46. Він з ОСОБА_10, слідчим та понятими по слідах вийшли до ферми, далі до електротрансформатора, перейшли на другий бік дороги, по узбіччю в зустрічному напрямку у смт. Козелець і звернули у АДРЕСА_6 у ОСОБА_46, неподалік господарства ОСОБА_16. Далі слід дійшов до місця стоянки автомобіля, де було видно, що автомобіль від'їжджав. ОСОБА_46 сліди йшли попід дорогою, були однакові, один слід був із ОСОБА_46, другий - із села Олексіївщина.

Показання ОСОБА_8 узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_18, який 12.02.2013 року в проміжок часу 11 -13 годин, коли їхав у Козелець та з ОСОБА_46, бачив на повороті дороги на с. Олексіївщина дільничного інспектора, та інші автомобілі, які заїжджали у с. Олексіївщина, та з показаннями свідка ОСОБА_17, що дійсно ОСОБА_8 був присутній на прийомі громадян у с. Бригінцях 12.02.2013 року, куди прибув приблизно о 12 год., але вона на годинник не дивилась; з показаннями свідків ОСОБА_16, ОСОБА_11, ОСОБА_12 про те, що 12.02.2013 року в проміжок часу 13-15 годин у провулку Привітному біля дому ОСОБА_16 у смт. Козелець стояв автомобіль "Жигулі" незвичного кольору - світло-блакитний чи бірюзовий, з першими літерами ІНФОРМАЦІЯ_5, від дверей якого йшли сліди в напрямку підстанції до с. Олексіївщина.

Показання свідків ОСОБА_8, ОСОБА_18, ОСОБА_16, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 спростовують твердження ОСОБА_5 та його захисника в апеляційних скаргах про наявність у нього алібі на 12.02.2013 року на час з 11 до 16 години.

Зокрема, з показань свідка ОСОБА_16 в суді першої інстанції доводиться, що 12 лютого 2013 року вдень у АДРЕСА_7 у ОСОБА_46, бачив на дорозі між його та сусідським будинками автомобіль марки „десятка" синього чи зеленого, можливо, бірюзового кольору. Він пройшов повз автомобіль, пішов на город, набрав землі і повернувся назад. В період часу з 14.00 до 15.00 год., коли він чистив і скидав сніг на своєму подвір'ї, приходила ОСОБА_11, запитувала, чи не приїхали до них якісь родичі, бо біля подвір'я стоїть автомобіль. Через деякий час він помітив біля автомобіля чоловіка, який постояв, сів в автомобіль і через деякий час поїхав. В який час чоловік підійшов і в якому напрямку поїхав - не знає. Автомобіль стояв у напрямку до траси, але оскільки вперед поїхати не зміг, здав назад. Чоловік був одягнений в темний одяг та був в окулярах. Підтвердив, що на запрошення працівників міліції був присутній при проведенні певних слідчих дій.

З показань свідка ОСОБА_11 в судовому засіданні суду першої інстанції доводиться, що 12 лютого 2013 року приблизно о 15.00 год. Біля господарства ОСОБА_16 у АДРЕСА_3, бачила між господарствами ОСОБА_38 та ОСОБА_16 автомобіль світло-блакитного кольору, в якому нікого не було. Подумала, що до ОСОБА_16 приїхали гості, запитала про це у ОСОБА_16, який в цей час скидав сніг з даху свого будинку, і який відповів, що гостей немає. Номерів автомобіля не запам'ятала, запам'ятала лише літери «СВ» та подумала, що ця машина, мабуть, козелецька. Від дверей зі сторони водія поза машиною йшли сліди - великі, чоловічі, в напрямку підстанції до села Олексіївщина. У ОСОБА_16 вона перебувала приблизно до 17 години, і коли вийшла, то автомобіля вже не було. Уточнила, що на час її допиту як свідка на досудовому розслідуванні вона пам'ятала також останні літери номерів автомобіля - „ВА", тому називала саме перші і останні літери; машина стояла передньою частиною в напрямку Бобровицької траси, багажником - до Київської дороги.

З показань свідка ОСОБА_12 у суді першої інстанції доводиться, що він проживає в АДРЕСА_8 12 лютого 2013 року приблизно о 13.00 год. приїжджав до знайомого ОСОБА_50 у АДРЕСА_6 і помітив та звернув увагу на машину марки „Жигулі", яку в цьому районі раніше не бачив, на її незвичний колір - світло-блакитний чи бірюзовий. Приблизно о 15.00 год. вийшов від свого знайомого, автомобіль ще стояв, в ньому нікого не було. Запам"ятав перші дві цифри номера машини - 35.

Свідок ОСОБА_18 підтвердив, що 12 лютого 2013 року, коли їхав на своєму автомобілі у Козелець, то приблизно з 11 год. до 13 год. бачив, що до села Олексіївщина якісь автомобілі заїжджали, але які саме - не пам'ятає.

З показань свідка ОСОБА_13, чергового електромонтера, доводиться, що 12 лютого 2013 року, перебуваючи на зміні на підстанції, яка знаходиться при виїзді із смт. Козелець, коли почув гавкіт собаки, вийшов на вулицю та побачив чоловіка, одягнутого у чорну болоньєву куртку, чорні штани, в'язану чорну шапку, який йшов через ферму в напрямку Комуни. Чоловік був середнього зросту, приблизно 1 м. 82 см. - 1 м. 85 см., його обличчя не бачив. Бачив, як чоловік йшов в сторону села Олексіївщина приблизно о 13.00-13.30 год., а повертався приблизно о 15.30 год.

З оглянутого у суді першої інстанції робочого щоденника ОСОБА_8 доводиться, що у ньому є запис номера автомобіля ВАЗ 2110, номерний знак НОМЕР_1, який належить ОСОБА_5, який записав ОСОБА_8 за орієнтуванням, коли стояв на дорозі, щоб доїхати із с. Олексіївщина у с. Бригінці, і бачив ОСОБА_5, коли той мимо нього приблизно о 12 год. 30 хв. проїжджав у бік с. Олексіївщина та назад.

З вищенаведених доказів вбачається, що доводи сторони захисту та обвинуваченого ОСОБА_5 в апеляційних скаргах щодо відсутності обвинуваченого на місці злочину та непричетності до його вчинення не знайшли свого підтвердження, а навпаки, спростовуються показаннями інших свідків - ОСОБА_38, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_49, ОСОБА_48, письмовими доказами.

Так, свідок ОСОБА_38, працівник ТД „Поляков", показав, що з ОСОБА_5 працював два з половиною місяці. Робочий день торгового представника нормований, ввечері всі з'являються в офіс, час прибуття фіксується при вході. 12 лютого 2013 року ОСОБА_5 перебував на роботі після 16.00 год. Не пам'ятає, чи бачив його особисто, але заявка була скинута в систему, а це міг зробити лише ОСОБА_5. 13 лютого 2013 року ОСОБА_5 просив у нього позичити 3500 грн. до зарплати, але він йому їх не позичив.

Свідок ОСОБА_36, працівник ТД «Поляков», показав, що 12 лютого 2013 року приблизно на 14 годину він домовлявся з ОСОБА_5 зустрітися у ТД «Континент», але ОСОБА_5 не з"явився, його мобільний телефон був поза зоною досяжності, і він приблизно о 16-17 год. повернувся в офіс на вулицю Електротехнічну у Києві. Чи був ОСОБА_5 точно в цей час в офісі, не пам'ятає, проте після спілкування з колегами ОСОБА_51 та ОСОБА_37, зробив висновок, що ОСОБА_5 в офісі був. 13 лютого 2013 року ввечері, приблизно до 21 год., вони разом з ОСОБА_5 біля супермаркету «Біла» міняли переднє і заднє ліві колеса на його /ОСОБА_5/ автомобілі. 14 лютого 2013 року зустрічався з ОСОБА_5 на ст. метро «Лук'янівська». Підтвердив, що ОСОБА_5взяв у нього в борг 800 грн., з яких 300 грн. повернув.

Свідок ОСОБА_37, працівник ТД «Поляков», показав, що 12 лютого 2013 року в офісі були він, ОСОБА_5, ОСОБА_52 та ОСОБА_36. В офісі він бачив ОСОБА_5 до 17 години, він поводився нормально, жартував.

Свідок ОСОБА_48, дядько обвинуваченого, показав, що 12 лютого 2013 року під час його чергування в хірургічному відділенні Козелецької ЦРЛ, в період часу з 19.00 год. до 20.00 год. йому телефонував племінник, ОСОБА_5, скаржився на болі у шлунку та необхідність консультації. Він запропонував йому приїхати, бо він чергує, але той не приїхав.

Стосовно показань свідка ОСОБА_15, які він давав у місцевому суді /а.с. 136 т. 4/, повторно досліджених у судовому засіданні апеляційного суду шляхом прослуховування технічного носія з інформацією про перебіг судового засідання суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що вони плутані, мінливі, непослідовні, неконкретні; свідок не пам'ятає дату спілкування з ОСОБА_5 щодо ремонту мобільного телефону, якої він марки, якого оператора, тому ці показання колегія суддів не приймає за належні.

Крім того, у своїх показаннях у суді першої інстанції ОСОБА_5 , розповідаючи про переміщення по території Києва 12.02.2013 року, про перебування на „Караваєвих Дачах", де працює ОСОБА_15, він не вказував, тому поява цього свідка є сумнівною.

Винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих йому злочинах також доводиться:

Показаннями свідка ОСОБА_49, який підтвердив, що на допиті як підозрюваного 20.02.2013 року ОСОБА_5 добровільно та послідовно розповів про обставини вчинення ним злочинів, що було відображено у протоколі допиту, який був прочитаний та підписаний ОСОБА_5 та його захисником Лавріненко Т.Г.

Щодо доводів сторони захисту про отримання визнавальних показань від ОСОБА_5 шляхом тиску на нього з боку працівників правоохоронних органів, то вони спростовуються матеріалами перевірки цього факту за заявою обвинуваченого, за висновками якого порушень закону не встановлено.

Твердження сторони захисту в апеляційних скаргах про порушення судом вимог КПК внаслідок зачитування показань підозрюваного ОСОБА_5, які він давав на досудовому слідстві і в яких виклав обставини злочину та визнав свою вину, колегія суддів не приймає до уваги, бо протокол допиту є процесуальним джерелом доказів, в якому фіксуються показання, з повідомленням фактичних даних, на підставі яких слідчий, суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Свідки ОСОБА_25, ОСОБА_10, ОСОБА_28, слідчі, у судовому засіданні суду першої інстанції показали, що 12 лютого 2013 року після повідомлення приблизно о 15.00-15.30 год. про підозру на вбивство в селі Олексіївщині, з керівництвом райвідділу в складі слідчо-оперативної групи прибули на місце, де в будинку було виявлено двоє потерпілих - власник мертвий, його дружина жива, будинок горів, працювала бригада МНС. На тілі та обличчі господаря були явні тілесні ушкодженя. Під час огляду місцевості разом з понятими виявили чіткі та свіжі сліди на снігу біля тильних дверей веранди будинку, які вели на город - слідову доріжку, яку оглянули та по якій пішли. Сліди вели спочатку поза селом через територію ферми, через поле Київської Слобідки у смт. Козелець, де по узбіччю автодороги Бобровиця - Козелець звернули біля автобусної зупинки у АДРЕСА_6 у ОСОБА_46, і приблизно на відстані 40-50 метрів обривались. Там, де сліди обірвались, були сліди від автомобіля. Сліди попід селом по території ферми були в одному та у зворотному напрямку, ідентичні, тобто відбитки протектора взуття були однакові. Сліди починалися від будинку, де виникла пожежа, якщо дивитись в напрямку смт. Козелець від тильних дверей, та вели через городи. Слід автомобіля виявлено на автодорозі Козелець-Бобровиця, зі з'їздом на яку знаходиться будинок ОСОБА_16. Коли автомобіль здавав назад, то пробуксував. Першим був слід буксування, далі виявлені сліди задні. Вказані сліди ОСОБА_25 зафіксував на фотокамеру свого мобільного телефону. З місця події вилучали речові докази та складали відповідні протоколи.

Свідок ОСОБА_19, листоноша, у суді першої інстанції показала, що 12 лютого 2013 року близько 15.00 год. під час принесла пенсію ОСОБА_7, вхідні двері до будинку були замкнені, на стукіт ніхто не відчинив, з будинку чувся стогін. Коли постукала у вікно, то в будинку почувся такий гуркіт, наче падали стілець чи стіл. Постукавши знову у вікно, побачила закривавлену та побиту ОСОБА_53 /Розум/. Коли з сином зайшли у двір, то з вікон будинку вже йшов дим. Коли вибили двері, то ОСОБА_6 була біля дверей, зсередини чувся стогін ОСОБА_7. В будинок не заходили, бо було багато диму. Потім прийшли ОСОБА_21 та ОСОБА_22, і ОСОБА_22 сказав, що потрібно обійти будинок і зайти у другі двері. Зі слів ОСОБА_22 дізналася, що двері з іншої сторони будинку були відчинені, і від дверей вів слід на город.

Свідок ОСОБА_26 в судовому засіданні суду першої інстанції підтвердив показання матері, свідка ОСОБА_19, та додав, що вибивав двері в будинок ОСОБА_7, виводив ОСОБА_6 на вулицю. Як понятий був присутній при огляді місця події і бачив, що сліди від заднього виходу будинку подружжя ОСОБА_6 йшли через город на ферму до старого покинутого сараю, від нього повертали в бік до Бобровицької траси, далі через скотобійню виходили до підстанції. Перейшовши через трасу повз смітник слід йшов в сторону ОСОБА_46.

Свідки ОСОБА_22 та ОСОБА_21 у суді першої інстанції показали, що 12 лютого 2013 року прибули на місце пожежі у господарстві ОСОБА_6 у с. Олексіївщина, вибили двері, бабу забрали, а до діда дістатись не змогли. Потерпіла була закривавлена, говорила, що її побили і дізнавалися про гроші; її відвели та посадили на лавочку. Сторонніх осіб того дня не бачили.

Свідок ОСОБА_29, дочка потерпілої, показала, що 12 лютого 2013 року близько 15.00 - 15-30 год. від сусідки ОСОБА_54 дізналася про пожежу, що батько вбитий, а матері викликали швидку. Приїхавши з братом у Козелець, від матері дізналися, що двері були відчинені, зайшов хлопець /нападник/, потягнув її за руку до кімнати, бив молотком по голові та запитував про гроші, кинув під стіл; вона втратила свідомість і не бачила, як вбивали батька; своє обличчя нападник не ховав, був в окулярах, і мати його добре пам'ятає. Отямившись, мати бачила, як хлопець забрав із шафи білий пакет з грошима. Мати отримувала пенсію у розмірі 1 400 гривень, а батько збирав гроші. Підтвердила, що наступного дня після події в будинку під час прибирання із стола випав обгорілий молоток, про що повідомили правоохоронні органи.

Свідок ОСОБА_30, дружина обвинуваченого, показала, що її чоловік на роботу у ТД «Поляков» у Києві їздив кожного дня на своєму автомобілі разом з ОСОБА_55 та ОСОБА_44 12 лютого 2013 року чоловік приїхав додому близько 21 год., поводився спокійно; 13 лютого залишився у Києві, бо зламався автомобіль; 14 лютого дома не ночував і в цей же день в їх будинку був обшук. Чоловік приїхав у Козелець 16 лютого, бо на цей день його викликали до міліції, куди він і направися. В ІТТ вона приходила до чоловіка приблизно 19 лютого 2013 року, а 20 лютого 2013 року її чоловік в усьому зізнався.

Свідки ОСОБА_44 та ОСОБА_39 підтвердили, що 12 та 13 лютого 2013 року зранку ОСОБА_5 підвозив їх на роботу у Київ на своєму автомобілі „десятці" бірюзового кольору: ОСОБА_44 висадив біля ст. метро „Лісова", а ОСОБА_39 - біля ст. метро „Арсенальна". 14 лютого з ОСОБА_5 у Київ не їхали. Показали, що ОСОБА_5 позичив у ОСОБА_44 після Нового року 1000 грн., у ОСОБА_39 до Нового року - 500 доларів, довгий час не віддавав. ОСОБА_39 віддав 800 грн. на Різдво, ОСОБА_44 борг повернула дружина ОСОБА_5 у березні 2013 року.

Крім того, свідок ОСОБА_39 вказав, що 14 лютого 2013 року дружина ОСОБА_5, ОСОБА_60, шукала його. 14 лютого 2013 року він телефонував ОСОБА_5 стосовно боргу, і ОСОБА_5 сказав, що у нього в квартирі обшук, зателефонує пізніше.

З аналізу вищенаведених доказів доводиться, що на роботі у м. Києві ОСОБА_5 12.02.2013 року перебував тільки після 16 год., час його прибуття зафіксований електронною системою при вході в офіс ТД „Поляков" у Києві, у нього були боргові зобов'язання, деякі з них не були вирішені на час події злочину, мав у власності автомобіль ВАЗ 2110, номерний знак НОМЕР_1 - „десятку" бірюзового кольору.

Твердження ОСОБА_5 щодо його місцезнаходження з 10.00 до 11.00-11.30 год. на території мегамаркету по вул. Горького, 50 в м. Києві спростовуються інформацією, розміщеною на оптичних носіях - СD-R - дисках, які визнані речовими доказами, приєднані до матеріалів кримінального провадження, були досліджені в суді першої інстанції, з чого було зроблено висновок, що ОСОБА_5 в період часу з 09.47 год. до 10.10 год. переміщувався на виїзд із м. Києва.

Твердження ОСОБА_5 про його відсутність на місці злочину у АДРЕСА_5, спростовуються: висновками імунологічних експертиз НДЕКЦ №№ 216 (б), 217 (б) від 19.04.13 року відповідно до яких сліди поту, виявлені на поверхні дверної ручки прямокутної форми, вилученої під час огляду АДРЕСА_5, за умови змішування, можуть походити від потерпілої ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_5 (а.с. 159-163 т. 2); речовина, яка є слиною, може походити як від потерпілої ОСОБА_6, так і від підозрюваного ОСОБА_5 (а.с. 167-170 т. 2);висновком судово-медичної експертизи Чернігівського обласного бюро СМЄ № 36, про виявлення у піднігтьовому вмісті лівої руки ОСОБА_5 епітеліальних клітин, які можуть належати потерпілому ОСОБА_7; враховуючи отримані результати крові потерпілої ОСОБА_6, підозрюваного ОСОБА_5, яким властивий антиген Н, присутність їх епітеліальних клітин в об'єкті № 2 не може бути виключено (а.с. 189-193 т. 2).

Тому в цій частині апеляційна скарга захисника не підлягає задоволенню.

Суд першої інстанції дослідив інші докази по справі, співставив їх в сукупності з документами та речовими доказами, та встановив, що вони узгоджуються між собою, доповнюють один одного, викривають обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих злочинів та встановлюють його винуватість у цьому.

Виновність ОСОБА_5 у вчиненому також доводиться: рапортом від 12 лютого 2013 року № 302, про виявлення в АДРЕСА_5, обгорілого трупа ОСОБА_7 з тілесними ушкодженнями, дружину померлого, ОСОБА_6, доставлено з тілесними ушкодженнями в лікарню /а.с. 3 т. 1/; протоколами огляду місця події від 12 та 14 лютого 2013 року із схемами та ілюстративними таблицями до них щодо виявлення на місці події в будинку та прилеглій території відповідно - речовину біологічного походження, схожу на слину, з підлоги біля дверей в комору; дверні ручки з дверей кімнати № 2 та комори /а.с. 38-62 т. 1/; слідову доріжку низу підошви взуття, яка вела до смт Козелець, у АДРЕСА_6, де були виявлені сліди транспортного засобу /а.с. 66-70 т. 1/; виявлено молоток у будинку зі слідами обпалення, розміром 24 см, на ударній частині якого є мікрооб'єкт, схожий на волосся /а.с. 94-96 т.1/; протоколом слідчого експерименту від 23 квітня 2013 року зі схемою до нього з участю ОСОБА_8 про обставини виявлення на трасі «Бобровиця-Козелець» автомобіля «ВАЗ 2110», зеленого кольору, д.н.з. НОМЕР_4, який заїжджав в перший заїзд с. Олексіївщина /а.с. 34-36 т. 2/; висновками судово-медичних експертиз щодо локалізації, спрямованості, характеру та тяжкості заподіяних тілесних ушкоджень потерпілим, причини смерті потерпілого ОСОБА_7, висновками трасологічної, пожежно технічної експертиз, судово-психіатричної експертизи щодо стану ОСОБА_5, речовими доказами та висновками судово-медичних імунологічних експертиз речових доказів /піднігтьового вмісту обвинуваченого, на яких залишені сліди злочину, іншими доказами.

Згідно висновку судово-медичної експертизи № 20 від 12.04.2013 року на трупі ОСОБА_7 були тілесні ушкодження у вигляді: закритого перелому під'язикової кістки, перелому щитовидного хряща, що у живих осіб за ознакою небезпечності для життя кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження; шести синців, на яких п'ять забійних ран обличчя, травматичної ампутації першого зуба на верхній щелепі, травматичного вивиху першого зуба на нижній щелепі, перелому краю надбрівної дуги лівої лобної кістки, відкритих переломів нижньої щелепи, що у живих осіб за ознакою тривалості розладу здоров'я на строк понад 21 день, кваліфікуються як тілесні ушкодження середньої тяжкості. Тілесні ушкодження спричинені дією тупих твердих предметів, нанесених не менш як 5-7 ударів руками, ногами. Заподіяння всіх тілесних ушкоджень при падінні з висоти власного зросту не можливо.

Смерть ОСОБА_7 настала 12.02.2013 року через проміжок часу (вимірюваний годинами) від моменту отримання тілесних ушкоджень в область голови, а саме: відкритого перелому нижньої щелепи, в результаті механічної асфіксії, яка зумовлена вдиханням крові як наслідок даного перелому / а.с. 54-58, т. 2/.

Судово-медичний експерт ОСОБА_31 у суді першої інстанції підтвердив медичний висновок щодо причини настання смерті ОСОБА_7 - в результаті механічної асфіксії, яка зумовлена вдиханням крові як наслідок отримання тілесних ушкоджень в голову - відкритого перелому нижньої щелепи, та роз"яснив, що вжите ним формулювання «смерть настала через проміжок часу, вимірюваний годинами» слід розуміти як одна-дві години з моменту заподіяння тілесних ушкоджень.

Згідно висновку судово-медичної експертизи № 42 від 10.05.2013 року у ОСОБА_6 були тілесні ушкодження у вигляді: закритих переломів кісток склепіння черепу та кісток обличчя черепу - перелому потиличної кістки, перелому лівої тім'яної кістки, перелому лівої виличної кістки, струсу головного мозку, гематоми (крововиливу) на обличчі навколо лівого ока, множинних забійних ран на голові, що за ознакою небезпечності для життя кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження; закритого перелому четвертої п'ясної кістки правої кисті, гематоми (крововиливу) на правій кисті, що за ознакою розладу здоров'я понад 21 день кваліфікуються як тілесні ушкодження середньої тяжкості; саден на лівому передпліччі, що кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження. Тілесні ушкодження спричинені дією тупого твердого предмета, не виключається ударами молотка, рукою в строк 12.02.2013 року, при падінні з висоти власного зросту маловірне; на правій кисті, передпліччі могли бути отриманні при самозахисті потерпілої /а.с. 60-62 т. 2/. Висновками імунологічної та дактилоскопічної експертиз №№ 222, 226 (б) від 24.04.2013 року підтверджено, що знайдений та вилучений мікрооб'єкт з ударної частини молотка є волосом, належним людині /а.с. 117-121 т.2/.

Згідно висновку трасологічної експерти № 11 від 23.02.2013 року, слід бігової доріжки протектора шини, зображений та наданий на дослідження з ілюстративної таблиці до протоколу ОМП від 12.02.2013 року за фактом розбійного нападу на подружжя ОСОБА_6, в ході якого ОСОБА_7 був вбитий в будинку АДРЕСА_5, залишений колесами з такими ж шинами (з таким же рельєфним малюнком протектора бігової доріжки, зокрема, з таким же взаєморозташуванням елементів рельєфного малюнку), що і шини коліс, встановлені на задній вісі наданого на дослідження автомобіля /а.с. 90-95 т.2/.

Висновками пожежнотехнічної експертизи № 10 (Пт) від 13.05.2013 року про те, що найбільш ймовірною причиною пожежі стало занесення стороннього джерела запалювання в осередок пожежі, який почався у третій кімнаті будинку. Пожежа виникла близько 14 год. 20 хв. 12 лютого 2013 року /а.с. 131-140 т. 2/.

Висновком (актом) амбулаторної судово-психіатричної експертизи № 75 доводиться, що ОСОБА_5 психічним захворюванням в період часу до якого відноситься кримінальне правопорушення у вчиненні якого він підозрюється не страждав та не страждає, міг усвідомлювати свої дії та керувати ними, тому є осудним. На даний час у нього таких психічних та поведінкових розладів, які б перешкоджали його участі у проведенні досудового та судового слідств по даному кримінальному провадженню, не встановлено /а.с. 176-179 т. 2/.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно, об'єктивно та ретельно дослідив вказані наявні докази по справі, докладно виклав їх у вироку, належним чином оцінив та вірно встановив обставини вчинення ОСОБА_5 злочинів, встановивши його вину в умисному вбивстві потерпілого ОСОБА_7 з корисливих мотивів, в закінченому замаху на умисне протиправне заподіяння смерті двом особам, в нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаним із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я осіб, які зазнали нападу, поєднаного з проникненням у житло та із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, та правильно кваліфікував його дії за п.6 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України, що не викликає сумнівів.

Що стосується доводів апеляційних скарг про визнання ряду доказів недопустимими, зокрема, протоколів огляду місця події від 12 та 14 лютого 2013 року, протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками, що суд поклав в основу обвинувального вироку, то дане питання поставало протягом всього судового розгляду у суді першої інстанції шляхом заявлення клопотань, які суд ретельно неодноразово розглядав, досліджував, дав належну оцінку та докладно виклав у вироку, з чим колегія суддів погоджується, та вважає такі доводи необґрунтованими та безпідставними.

Зокрема, суд цілком вірно вказав, що вимоги ст. 233 КПК України порушені не були, бо проникнення в житло чи інше володіння відбулося у відповідності з ч. 3 ст. 233 КПК України, внаслідок вчинення злочину, невідкладний випадок, пов'язаний із врятуванням життя людей /потерпілої ОСОБА_6, яка ще була жива/, врятуванням майна, бо горів будинок потерпілих, і згоди на проникнення до житла від вбитого потерпілого ОСОБА_7 та тяжко пораненої потерпілої ОСОБА_6 в даному випадку не вимагається, це стосується і ухвали слідчого судді.

Суд першої інстанції також обгрунтував своє рішення щодо визнання допустимим доказом протоколу огляду місця події від 12 лютого 2013 року, яким зафіксовано проведення огляду місцевості, де було виявлено слідову доріжку, вказавши, що даний доказ є належним, допустимим, відповідає вимогам ст. 237 КПК України, бо проведений з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення, КПК України не вимагає присутності двох понятих при проведенні огляду місцевості, і здійснення такої процесуальної дії як огляд місцевості не порушує вимог КПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Щодо посилання сторони захисту в апеляційних скаргах про недопустимість доказу - протоколу пред'явлення особи для впізнання по фотознімках, то суд першої інстанції обгрунтовано вказав у вироку на безпідставність таких тверджень, з чим колегія суддів погоджується.

Зокрема, суд цілком вірно вказав, що зазначений протокол відповідає вимогам, визначеним ч. ч. 6, 7 ст. 228 КПК України, фотознімки є невід'ємною частиною протоколу, який підписаний понятими і в самому протоколі визначені ознаки, за якими потерпіла впізнала нападника.

Таким чином посилання захисника про недопустимість як доказу протоколу пред'явлення особи для впізнання по фотознімках, не знайшло свого підтвердження.

Стосовно доводів обвинуваченого про неточність висновків імунологічних експертиз №№ 216(б), 217 (б) та судово-медичної експертизи № 36, які не доводять його вини, то вони не заслуговують на увагу, бо дані докази розглянуті судом першої інстанції в сукупності з іншими доказами по справі, якими і встановлена причетність обвинуваченого до злочину.

Щодо посилання обвинуваченого та його захисника в апеляційних скаргах на недопустимість доказів, зібраних тимчасово виконуючим обов"язки слідчого Кобзарем В.А., бо такої процесуальної особи КПК не передбачає, то вони є надуманими, необґрунтованими та суперечать вимогам законодавства з огляду на реформування в той час органів МВС та прокуратури.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_5, суд першої інстанції керувався вимогами ст. 65, 66, 67 КК України, врахував особу винного, ступінь тяжкості вчинених злочинів, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Суд врахував вцілому позитивну характеристику особи обвинуваченого, його поведінку, ступінь суспільної небезпеки вчинених ним злочинів, які відповідно до ст. 12 КК України віднесені до категорії особливо тяжких злочинів проти життя та здоров'я людини, та зробив висновок про необхідність призначення йому найвищої міри покарання за найбільш тяжкий злочин - умисне вбивство за обтяжуючих обставин - довічне позбавлення волі.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що призначення покарання у виді довічного позбавлення волі за злочин, передбачений ст. 115 ч. 2 п. 6 КК України, не відповідає вимогам ст. 64 ч. 1 КК України, яка вимагає від суду належного мотивування призначення такого виду покарання.

Суд першої інстанції належним чином не мотивував та необгрунтував призначення виключного виду покарання - довічне позбавлення волі.

Тому колегія суддів, з урахуванням обставин справи, даних про особу ОСОБА_5, який вважається несудимим згідно ст. 89 КК України, був зайнятий суспільно-корисною працею, має неповнолітню дитину, обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, покарання за ст. 115 ч. 2 п. 6 КК України можливо пом'якшити, призначивши йому максимальне строкове покарання - 15 років позбавлення волі.

З огляду на вищенаведене також можливо пом'якшити покарання за інші злочини, які входять у сукупність.

ОСОБА_6 моральної шкоди, стягнутої з обвинуваченого на користь потерпілого, відповідає характеру моральних страждань.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404 - 414, 418 - 419, 374 - 376, 424 - 426, 532 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги захисника, адвоката Величка А.В. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 та обвинуваченого ОСОБА_5 задовольнити частково.

Вирок Козелецького районного суду Чернігівської області від 16 жовтня 2013 року щодо ОСОБА_5 змінити.

Пом'якшити ОСОБА_5 призначене судом першої інстанції покарання, вважати його засудженим:

- за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України - на 15/п"ятнадцять /років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

- за ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України - на 14 років позбавлення волі;

- за ч. 4 ст. 187 КК України - на 13 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

На підставі ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, остаточно призначити 15 /п'ятнадцять/ років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

В іншій частині вирок залишити без змін.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Судове рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення.

Касаційна скарга на судові рішення може бути подана до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

СУДДІ:

Рудомьотова С.Г. Антипець В.М. Демченко О.В.