Рішення № 57976483, 27.05.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/1389/15-ц 27.05.2016 27.05.2016 27.05.2016

Провадження №22-ц/784/38/16 Суддя по 1 інстанції Мамаєва О.В.

Категорія 27 Доповідач апеляційного суду ОСОБА_1

Рішення

Іменем України

27 травня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Шолох З.Л.,

суддів Довжук Т.С., Коломієць В.В.,

із секретарем судового засідання Гордійчук С.С.,

за участю представника позивача - Товариства - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

представника ОСОБА_3 ОСОБА_4

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 жовтня 2015 року у справі за

позовом

повного товариства «Ломбард «Кредит» ТОВ «Ойкумена південь» і компанія» до ОСОБА_3 про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки,

та зустрічним позовом

ОСОБА_3 до повного товариства «Ломбард «Кредит» ТОВ «Ойкумена південь» і компанія» про визнання недійсним договору іпотеки,

в с т а н о в и л а :

У лютому 2015 року повне товариство «Ломбард «Кредит» ТОВ «Ойкумена південь» і компанія» (далі Товариство) звернулося з позовом до ОСОБА_3 про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки.

В обґрунтування позову позивач вказував, що 5 жовтня 2013 року між ним та відповідачкою укладено в нотаріальній формі договір позики № 5/Н, за умовами якого відповідачці надано в тимчасове користування грошові кошти в сумі 168000 грн. до 5 жовтня 2015 року, зі сплатою 5 % щомісячно від суми позики (по 8400 грн.). Зокрема, 5 жовтня 2013 року видано відповідачці 140000 грн., а 6 жовтня 2013 року 28000 грн.

В порядку забезпечення виконання зобовязання 5 жовтня 2013 року між ними в нотаріальній формі укладено договір іпотеки, за умовами якого відповідачка передала в іпотеку Товариству двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 45,6 кв.м, а житловою 30,3 кв.м.

Позивач вказував, що у звязку з неналежним виконанням позичальником свого зобовязання, станом на 16 лютого 2015 року утворилася заборгованість в сумі 218268 грн., в рахунок погашення якої просив достроково звернути стягнення на предмет іпотеки, визнавши за Товариством право власності на квартиру, оціночною вартістю 115446 грн.

У липні 2015 року ОСОБА_3, в інтересах якої діяв її представник, звернулася до суду із зустрічним позовом до Товариства про визнання недійсним договору іпотеки.

Зустрічний позов обґрунтовано тим, що договір іпотеки не відповідає вимогам ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України, оскільки набрав чинності раніше ніж договір позики, з урахуванням того, що уся сума коштів за договором позики була передана відповідачці 6 жовтня, а не 5 жовтня 2013 року. Зазначене, на думку представника відповідачки, суперечить вимогам Закону України «Про іпотеку», виходячи з того, що іпотека за своїм змістом має похідний характер від основної угоди.

Посилаючись на викладені обставини, представник ОСОБА_3 просив про задоволення зустрічного позову.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 жовтня 2015 року позов Товариства задоволено. В рахунок погашення заборгованості за договором позики сумі 218268 грн. станом на 16 лютого 2015 року звернуто стягнення на предмет іпотеки визнано за позивачем право власності на квартиру АДРЕСА_1, оціночною вартістю 115446 грн. Стягнуто з відповідачки на користь позивача 1154,47 грн. судового збору. Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання недійсним договору іпотеки.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3, посилаючись на незаконність та неогрунтованість рішення суду, просив його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову Товариства та задовольнити зустрічний позов.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника відповідачки підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона передає другій стороні грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознакам, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 1 ст. 1048 ЦК передбачено, що продавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 572 ЦК України та ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється, в тому числі й за рішенням суду.

Як вбачається із матеріалів справи, 5 жовтня 2013 року між Товариством та ОСОБА_3 в нотаріальній формі укладено договір позики № 5/Н, за умовами якого відповідачка отримала в тимчасове користування грошові кошти в сумі 168000 грн. на строк до 5 жовтня 2015 року, зі сплатою 5 % щомісячно від суми позики.

Умовами договору позики передбачено, що позика погашається одним платежем в останній день строку договору позики, а відсотки погашаються щомісячно, починаючи з 6 листопада 2013 року рівними платежами в сумі не меншій ніж 8400 грн. не пізніше 6 числа (пункти 1.4, 2.4.1 договору позики).

У пункті 7.3 договору позики сторони передбачили, що він набирає чинності та є укладеним з моменту його підписання та нотаріального посвідчення та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих зобовязань.

Моментом надання позики вважається день видачі готівки через касу Товариства, а саме 5 жовтня 2013 року ( пункт 2.2 договору позики).

Відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору передбачена розділом 4 договору позики.

Зокрема, у випадку порушення позичальником вимог пункту 3.3 підлягає сплаті штраф у розмірі 10 % від визначеної сторонами суми позики за кожний випадок (пункт 4.2 договору). Крім того, пунктом 4.1 договору передбачена сплата пені у розмірі 1% від простроченої суми за кожен день прострочення та право позикодавця на збільшення процентної ставки за договором позики на 3 %.

За змістом пункту 3.3.1 договору позики позичальник зобовязана щомісячно сплачувати відсотки та інші необхідні платежі на рахунки, зазначені у договорі.

У випадку невиконання вимог, зазначених пункті 3.3 цього зобовязання протягом більше 5 днів настають наслідки передбачені пунктом 4.3 договору, а саме: строк повернення позики вважається таким, що настав, позичальник повинен погасити позику та сплатити проценти за користування позикою, нараховані пеню та штрафні санкції.

На виконання умов договору позики позивач 5 жовтня 2013 року видав відповідачці 140000 грн., а 6 жовтня 2013 року 28000 грн., що підтверджується видатковими касовими ордерами (а.с.15).

В порядку забезпечення виконання зобовязання 5 жовтня 2013 року між сторонами укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_5, за умовами якого відповідачка передала в іпотеку Товариству належну їй двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 45,6 кв.м, а житловою 30,3 кв.м, заставною вартістю 170099 грн., а також накладена заборона на відчуження цього нерухомого майна, про що в цей же день внесено відповідні записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження та про реєстрацію іпотеки (а.с. 9-14).

Судом встановлено, що ОСОБА_3 неналежно виконувала умови договору позики, сплачувала проценти за користування позикою несвоєчасно, а після 9 грудня 2014 року виплати припинила, в звязку з чим у позивача виникло право вимоги дострокового повернення усієї суми позики, процентів та неустойки, згідно із вищезазначеними умовами договору позики, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості.

Позивач вказував, що станом на 16 лютого 2015 року утворилася заборгованість в сумі 218268 грн., розрахунок якої виклав у позовній заяві та підтверджував копіями прибуткових касових ордерів (а.с. 16-18, 20 -23).

Із зазначеного розміру заборгованості станом на 16 лютого 2015 року і виходив суд першої інстанції при винесенні рішення.

Разом з тим, судом першої інстанції не враховані доводи відповідачки про те, що не всі платежі, внесені нею на погашення позики, враховані позивачем у його розрахунку.

Перевіряючи ці доводи відповідачки та враховуючи надані до суду апеляційної інстанції позивачем копії недоданих до позовної заяви прибуткових касових ордерів разом із письмовими поясненнями (а.с. 177 -178, 202), фактичний розмір заборгованості станом на 12 лютого 2015 року становить 197266 грн., із яких:

-168000 грн. - сума неповернутої позики;

- 11000 грн. (2600 грн. недоплачена сума за грудень 2014 року + 8400 грн. за січень 2015 року) - проценти за користування коштами;

- 1 466 грн. - пеня ( 2600 грн. х 1% х 37 днів = 962 грн. за грудень 2014 року; 8400 грн. х 1% х 6 днів = 504 грн. за січень 2015 року);

-16800 грн. - штраф (пункт 4.2 договору позики - у розмірі 10% від суми позики).

Такий розрахунок підтверджується матеріалами справи та представником позивача.

Між тим, в порушення вимог ст. 179 ЦПК України, суд не перевірив розмір заборгованості.

Задовольняючи позов Товариства та виходячи із положень частини 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку», суд першої інстанції в рахунок погашення боргу в сумі 218268 грн. звернув стягнення на предмет іпотеки - шляхом визнання за Товариством (іпотекодержателем) права власності на зазначену квартиру, оціночною вартістю 115446 грн., посилаючись на те, що такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя передбачений умовами іпотечного договору (п. 5.3 іпотечного договору) та ототожнюється зі способом звернення стягнення.

Разом з тим, не погоджуючись із вартістю квартири, відповідачка просила призначити судову експертизу для встановлення її ринкової вартості.

Згідно із висновком судової оціночно - технічної експертизи від 4 травня 2016 року, призначеної ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 1 грудня 2015 року, та проведеної експертом Регіональної торгово-промислової палати Миколаївської області ОСОБА_6, ринкова вартість квартири становить 795006 грн. станом на час проведення експертизи (а.с. 260-282), що значно перевищує вартість квартири зазначену у судовому рішенні та істотно впливає на обсяг прав іпотекодавця.

Крім того, застосовуючи позасудовий порядок передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, передбачений частиною 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку», суд першої інстанції не врахував умови іпотечного договору для набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також і вимоги частини 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» щодо обовязку іпотекодержателя надіслати письмову вимогу про виконання іпотекодавцем порушеного зобовязання у не менш ніж 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно із ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобовязання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобовязань, вимога про виконання порушеного зобовязання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутися у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (ч. 2 ст. 35 Закону).

Отже, сам факт зазначення сторонами у договорі позасудового порядку звернення стягнення на предмет іпотеки не є перешкодою для звернення іпотекодержателя до суду із позовом про застосування звернення стягнення, яке здійснюється в судовому порядку.

Разом з тим, в судовому порядку передбачений порядок звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону (продаж предмета іпотеки самим іпотекодержателем від свого імені будь-якому покупцеві), про що зазначено у ст. 39 Закону України «Про іпотеку».

У розділі 5 іпотечного договору сторони передбачили порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (а.с. 11).

Так, відповідно до п. 5.1 іпотечного договору іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки у момент настання терміну виконання зобовязань за договором позики, якщо вони не будуть виконані, а саме: при повному або частковому неповерненні позики у встановлений строк та/або при несплаті, частковій несплаті у визначений строк суми процентів, комісій, неустойки.

Пунктом 5.2 цього ж договору передбачено право іпотекодержателя вимагати дострокового виконання зобовязання за договором позики, забезпеченого цією заставою, а якщо його вимога не буде задоволена протягом 30 днів, - звернути стягнення на предмет іпотеки.

У пункті 5.3 іпотечного договору сторони передбачили, що іпотекодержатель у разі виникнення у нього права на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки на власний розсуд звертає стягнення на предмет іпотеки:

- на підставі рішення суду або виконавчого напису нотаріуса,

- шляхом набуття права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобовязання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку»;

- продажу від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку , встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку».

Всі повідомлення, відповідно до п. 8.6 іпотечного договору, здійснюються у письмовій формі шляхом направлення рекомендованих листів або телеграм.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо досудового врегулювання цього питання. Як пояснив представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції така досудова вимога відповідачці не направлялась, оскільки вважає, що подання до суду позовної заяви у лютому 2015 року, яку відповідачка отримала, проте не виконала, само по собі і є їх вимогою, з якою не погодилась відповідачка.

Проте, за умовами іпотечного договору для набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель має виконати відповідні умови договору щодо позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки, яке він не виконав.

Тому посилання позивача на те, що позовна заява фактично і є досудовою вимогою, у даному випадку є безпідставним, оскільки позивач просив застосувати в судовому порядку обраний сторонами позасудовий порядок звернення стягнення на предмет іпотеки.

Так, відповідно до частин 1-3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобовязання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Іпотекодавець набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки субєктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобовязаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Згідно із ч. 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобовязання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульований ст. 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема, із правочинів (ч.1 ст. 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне у позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851 цс/15, який є обовязковим для застосування в силу ст. 360-7 ЦПК України.

Вищезазначені вимоги закону та умови іпотечного договору не були враховані судом першої інстанції, тому суд дійшов помилкового висновку про задоволення первісного позову Товариства.

Разом з тим, відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання недійсним іпотечного договору, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність для цього підстав, передбачених ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України, оскільки іпотечний договір укладений на забезпечення дійсного договору позики та не суперечить вимогам Закону України «Про іпотеку».

Посилання ОСОБА_3 на те, що іпотечний договір набрав чинності раніше ніж договір позики, не відповідає матеріалам справи, із яких вбачається що вони укладені в один день 5 жовтня 2013 року. Сторони узгодили, що моментом надання позики вважається день видачі готівки через касу Товариства, а саме 5 жовтня 2013 року ( пункт 2.2 договору позики).

Тому доводи апеляційної скарги про те, що 5 жовтня 2013 року ОСОБА_3 отримала лише 14000 грн. позики, а решту в сумі 28000 грн. наступного дня, не впливають на правильність висновку суду й не свідчать про недійсність іпотечної угоди.

Враховуючи викладене та на підставі п. 1 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, рішення районного суду підлягає скасуванню в частині вирішення первісного позову Товариства з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову. В частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_3 оскаржуване рішення суду необхідно залишити без змін.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України підлягає перерозподілу сума судового збору.

Керуючись ст. ст. 303, 309, 316 ЦПК України, судова колегія

вирішила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 жовтня 2015 року скасувати в частині вирішення позовних вимог повного товариства «Ломбард «Кредит» ТОВ «Ойкумена південь» і компанія» про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення судового збору з ОСОБА_3 та ухвалити в цій частині нове рішення.

Відмовити у задоволенні позовних вимог повного товариства «Ломбард «Кредит» ТОВ «Ойкумена південь» і компанія» до ОСОБА_3 про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки.

Стягнути із повного товариства «Ломбард «Кредит» ТОВ «Ойкумена південь» і компанія» на користь ОСОБА_3 1269,92 грн. судового збору.

В іншій частині рішення районного суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: