Рішення № 57975832, 24.05.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 465/6339/15 Головуючий у 1 інстанції: Мартинишин М.О.

Провадження № 22-ц/783/2466/16 Доповідач в 2-й інстанції: Струс Л. Б.

Категорія: 52

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого судді - Струс Л.Б.

суддів: Шандри М.М., Монастирецького Д.І.

секретаря: Бадівської О.О.

за участю: ОСОБА_2 його представника ОСОБА_3 та представника позивачки ОСОБА_4 - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 09 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа: орган опіки і піклування Трускавецької міської ради Львівської області про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваним рішенням Франківського районного суду м. Львова від 09 лютого 2016 року позов задоволено. Позбавлено батьківських прав ОСОБА_2 відносно сина ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_1. Вирішено питання стягнення судового збору.

Дане рішення оскаржив ОСОБА_2 подавши апеляційну скаргу, у якій з урахуванням доповнення зазначає, що він ніколи жорстоко не поводився з дитиною, яка уже багато років проживає окремо, матір дитини не впускала його, коли він намагався провідати дитину. Не погоджується із висновком районного суду, що він тривалий час ухилявся від виконання своїх батьківських обов'язків по відношенню до дитини, так як це не відповідає дійсності. Вважає безпідставним покликання в рішенні, що він тривалий час матеріально не забезпечував дитину, оскільки така підстава не передбачена вимогами ст. 164 СК України, що регулює підстави для позбавлення батьківських прав відносно дитини.

Просить скасувати рішення Франківського районного суду від 09 лютого 2016 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові ОСОБА_4 до нього щодо позбавлення його батьківських прав відносно дитини ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам.

Як зазначено в Декларації ООН прав дитини (1959р.), «дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості».

Відповідно до ст. 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Окрім того, стаття 12 Конвенції про права дитини зобов'язує держав-учасниць (якою є Україна) забезпечити дитині, здатній формулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, і цим поглядам має приділятися належна увага згідно з віком дитини та зрілістю.

Відповідно до ст.11 Закону України "Про охорону дитинства" сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.

Статтею 150 СК України, яка закріплює обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, передбачено, що батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, а також зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно ч.ч. 2, 4 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Згідно ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Відповідно до п.п. 15, 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитино повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Позовні вимоги про позбавлення батьківських прав позивачка мотивувала тим, що відповідач не займався і не займається вихованням сина, має заборгованість по сплаті аліментів, не допомагає матеріально утримувати дитину, з дитиною жодних відносин не підтримує, не цікавиться навчанням та станом її здоров»я, не займається її вихованням, що свідчить про винне, свідоме нехтування ним своїми батьківськими обов»язками, ухилення від їх виконання.

Згідно з ч.3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. 57-60 ЦПК України.

Заперечуючи щодо задоволення позову відповідач посилається на те, що колишня дружина перешкоджала зустрічам з сином, стверджував, що від виконання батьківських обов»язків не ухилявся, хоче з ним спілкуватися, займатися його вихованням, однак не може спілкуватися з дитиною, бачитися з нею, займатися його вихованням з причин наявності неприязних відносин з колишньою дружиною та у зв»язку з небажанням сина спілкуватися з ним.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 районний суд виходив з того, що ОСОБА_2 не проявляє до сина ОСОБА_6 батьківської турботи, хоча має таку можливість, ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, не бере участь у вихованні сина матеріально не підтримує, не цікавиться станом його здоров'я.

Колегія суддів не погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно до ст.141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, при цьому, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Відповідно до положень ст. 157 СК України, той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Судом встановлено, що у ОСОБА_4 та ОСОБА_2 за час їх перебування у шлюбі народився син ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1.

ОСОБА_2 звертався 15.12.2015 року до Трускавецького ВП ГУ НП України у Львівській області з заявою про те , що прийняти міри до його колишньої дружини гр.-ки ОСОБА_4, яка на протязі тривалого часу забороняє йому у спілкуванні з сином.

Із висновку по зазначеній заяві гр. ОСОБА_2 від 22.12.2015р. затвердженого начальником Трускавецького ВП Дрогобицького ВП ГУ НП у Львівській області вбачається, що опитаний гр. ОСОБА_6 пояснив, що за адресою: АДРЕСА_1 він проживає разом із своєю матір'ю ОСОБА_4 в 2008 році його батьки розлучились та з того часу він з матір'ю проживає окремо від батька ОСОБА_2 і не хоче з ним бачитись, оскільки останній не цікавиться його вихованням, навчанням та жодним чином не допомагає йому. Від батька він з матір'ю нікуди не переховується, просто з вищеперерахованих причин не хоче його бачити. (а.с. 61)

Рішенням виконавчого комітету Трускавецької міської ради Львівської області від 06.08.2015 року №181, вирішено затвердити висновок комісії з питань захисту прав дитини про доцільність позбавлення позбавлення батьківських прав гр.. ОСОБА_2 по відношенню до неповнолітнього сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1

Згідно до висновку комісії з питань захисту прав дитини Трускавецької міської ради від 23.07.2015 р. вбачається , що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 розлучені, після розірвання шлюбу ОСОБА_2 проживає окремо від неповнолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та участі у вихованні дитини не приймає.

Згідно ч.6 ст. 19 Сімейного кодексу України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Колегія суддів не бере до уваги висновок комісії з питань захисту прав дитини Трускавецької міської ради від 23.07.2015 р., оскільки даний висновок носить лише рекомендаційний характер та такий є немотивований та необгрунтований, а тому з урахуванням сукупності всіх обставин, сам по собі не може бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.

Окрім того, стаття 12 Конвенції про права дитини зобов'язує держав-учасниць (якою є Україна) забезпечити дитині, здатній формулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, і цим поглядам має приділятися належна увага згідно з віком дитини та зрілістю.

Отже судом першої інстанції не здобуто доказів того та не доведено, що позбавлення відповідача батьківських прав відповідає інтересам неповнолітньої сина сторін та думка дитини не була врахована при винесенні висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2

З показань свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11 встановлено, що позивач спілкувався з своїм сином та дітьми позивачки і проявляв інтерес до їхнього життя під час їх спільного проживання до розірвання шлюбу сторін.

Окрім того встановлено, що згідно з листом Франківського відділу ДВС Львівського МУЮ виконавче провадження відкрито 18.09.2015 року та постанова про відкриття скерована боржнику така отримана лише 11.04.2016 року., що спростовує покликання позивачки про несплату аліментів.

Згідно ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ухвалюючи оскаржуване рішення про задоволення позову, перевіряючи зазначені позивачкою підстави для позбавлення відповідача батьківських прав та зазначені відповідачем заперечення щодо задоволення позову, суд першої інстанції виходив з наявності безсумнівних доказів, які, на його думку, свідчать про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов»язками, про умисне та свідоме ухилення відповідача від виконання своїх обов»зків щодо виховання дитини.

Однак ухвалюючи таке рішення суд не з»ясував у чому полягає винна поведінка відповідача, причини такої поведінки, не взяв до уваги наявність неприязних відносин з колишньою дружиною, не дав належної оцінки наданих відповідачем доказам, на підтвердження того, що він змінив своє ставлення до дитини.

Суд не дав належної оцінки його поведінці висловлене відповідачем в суді бажання бачитися, спілкуватися з сином брати участь у його вихованні, що підтверджують його намір у подальшому виконувати свої батьківські обов»язки.

Відповідями на його звернення від 24.10.2008р., надані Франківською районною адміністрацією та Спеціалізованою середньою загальноосвітнью школою № 46 з поглибленим вивченням англійської мови ім.. В.Чорновола , підтверджується, що ОСОБА_2 проявляв інтерес до життя дитини, цікавився її життям, навчанням.

Судом не встановлено умисної винної поведінки відповідача щодо ухилення від виховання сина і свідомого нехтування ним своїми обов»язками, а відтак висновок суду першої інстанції про наявність підстав для позбавлення батьківських прав, передбачених ч.2 ст. 164 СК України, є безпідставним та необгрунтованим.

Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції не врахував і того, що позбавлення батьківських прав, відповідно до ст. 166 СК України, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов»язків.

Відповідно до вимог ст.ч.1 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що судом першої інстанції неповно, невсебічно, необ»єктивно з»ясовано обставини, що мають значення для справи, не доведено обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, що відповідно до ч.1 ст. 309 ЦПК України є підставами для скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа: орган опіки і піклування Трускавецької міської ради Львівської області про позбавлення батьківських прав.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.209, 303, 304, п.2 ч.1 ст. 307, ст..ст.309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 09 лютого 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_4 в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітнього сина ОСОБА_6 02.01.2001року народження.

Рішення суду набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням апеляційного суду законної сили.

Головуючий Л.Б. Струс

Судді М.М. Шандра

Д.І. Монастирецький