Рішення № 57974549, 24.05.2016, Бориславський міський суд Львівської області

Справа № 438/768/14-ц

Номер провадження 2/438/32/2016

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2016 року Бориславський міський суд

Львівської області

в складі головуючого-судді: Посисень Л.М.,

при секретарі: Гадубяк О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бориславі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: виконавчий комітет Бориславської міської ради, як орган опіки та піклування, Дрогобицька місцева прокуратура, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловими приміщеннями;

за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: виконавчий комітет Бориславської міської ради Львівської області (як орган опіки та піклування), Дрогобицька місцева прокуратура, Бориславська державна нотаріальна контора, Бориславський міський сектор ГУ ДМСУ у Львівській області, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 18 серпня 1997 року та усунення перешкод в користуванні житловим АДРЕСА_1.

В С Т А Н О В И В:

Позивач-відповідач ОСОБА_1, уточнивши свої позовні вимоги, просить визнати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, що проживає в АДРЕСА_2 та зареєстрована в АДРЕСА_1 разом з її малолітньою донькою ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, що проживає в АДРЕСА_2 та зареєстрована в АДРЕСА_1, такими, що втратили право користування житловим будинком АДРЕСА_1;

визнати ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5, що проживає в АДРЕСА_3 та зареєстрована в АДРЕСА_1 разом з її малолітнім сином ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_8, що проживає в АДРЕСА_3 та зареєстрований в АДРЕСА_1, такими, що втратили право користування житловим будинком АДРЕСА_1;

визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_10, що проживає в АДРЕСА_4 та зареєстрована в АДРЕСА_1 такою, що втратила право користування житловим будинком АДРЕСА_1.

Відповідачі - позивачі ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_2, уточнивши позовні вимоги, просять: визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 18 серпня 1997 року, видане ОСОБА_1, посвідчене державним нотаріусом Бориславської державної нотаріальної контори Дубель І.Б., реєстр № 3532, спадкова справа 185/97 р., після смерті чоловіка ОСОБА_9, помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, на спадкове майно - житловий будинок АДРЕСА_1, розташований на земельній ділянці площею 600 кв.м.;

зобов'язати ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_6 перешкод в користуванні жилими приміщеннями в будинку АДРЕСА_1, надавши їм ключі від будинку і вхідної брами до будинку.

Позивач-відповідач ОСОБА_1, допитана як свідок, пояснила, що вона, ОСОБА_1, є власником житлового будинку АДРЕСА_1, про що свідчить свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 18.08.1997 року нотаріусом Бориславської державної нотаріальної контори. Право власності на будинок зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що свідчить витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за № НОМЕР_1, який сформовано 22.04.2013 року.

Разом з нею у наведеному вище будинку зареєстровані, але фактично не проживають вже більше двох років ОСОБА_3 разом зі своєю неповнолітньою донькою ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, та ОСОБА_6 разом зі своїм неповнолітнім сином ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_8, а також ОСОБА_2.

Відповідачі разом зі своїми сім'ями проживають в іншому місці, а саме: ОСОБА_3 разом з чоловіком ОСОБА_10 та їхньою донькою ОСОБА_5 з 2008 року проживають у АДРЕСА_2 Дрогобицького району у власному будинку ОСОБА_11; ОСОБА_6 разом з чоловіком ОСОБА_12 та їхнім сином ОСОБА_7 (навчається у навчальному закладі Новокропивницької СЗШ І-ІІІ ступенів) з квітня 2012 року проживають у с.Новий Кропивник на АДРЕСА_3, Дрогобицького району у власному будинку ОСОБА_12; ОСОБА_2 з квітня 2014 року не проживає у її будинку, на даний час проживає в м.Дрогобичі.

В її будинку знаходяться речі відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_6 та їх дітей, речі відповідача ОСОБА_2

Відповідачі постійно приходять до неї в будинок, забирають свої та дітей речі, які їм потрібно, однак вона проти, щоб відповідачі проживали в її будинку, оскільки в будинку не має місця.

Дійсно у відповідачів не має ключів від вхідної брами до будинку та від будинку, оскільки вони самі віддали їй свої ключі, а забирати назад не хочуть.

Крім того, коли відповідачі приходять у будинок, вона, чи її дочка ОСОБА_13, яка є постійно в будинку, їм відкривають двері. Браму до будинку закриває тільки наніч.

Їй призначено та вона отримує субсидії.

18.08.1997 року вона отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті чоловіка, - на цілий будинок АДРЕСА_1, про що було відомо всім відповідачам. Вона є власником цілого будинку і тільки після її смерті відповідачі можуть претендувати на будинок.

Її позов просить задоволити.

В позові відповідачів до неї просить відмовити.

Представник позивача-відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_14 дав пояснення, аналогічні поясненням позивача ОСОБА_1

Позов позивача ОСОБА_1 просить задоволити.

В позові відповідачів до позивача ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 18 серпня 1997 року, видане ОСОБА_1, посвідчене державним нотаріусом Бориславської державної нотаріальної контори Дубель І.Б., реєстр № 3532, спадкова справа 185/97 р., після смерті чоловіка ОСОБА_9, помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, на спадкове майно - житловий будинок АДРЕСА_1, розташований на земельній ділянці площею 600 кв.м. просить відмовити за пропуском строку позовної давності, який для ОСОБА_2 розпочався у 2003 році, оскільки на її ім»я ОСОБА_1 заповідала належний їй на праві власності будинок АДРЕСА_1, для ОСОБА_3 - 19.05.2008 року при знятті її з реєстрації місця проживання та повторної реєстрації 17.08.2008 року, для ОСОБА_6 - 06.09.2006 року при знятті її з місця проживання та повторної реєстрації.

А в позові відповідачів до позивача ОСОБА_1 в частині зобов'язання ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_6 перешкод в користуванні жилими приміщеннями в будинку АДРЕСА_1, надавши їм ключі від будинку і вхідної брами до будинку просить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Представник відповідачів - позивачів ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_15 - ОСОБА_16, допитана як свідок, пояснила, що будинковолодіння АДРЕСА_1 належало ОСОБА_9 на підставі Договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки під будівництво індивідуального житлового будинку, посвідченого Бориславською державною нотаріальною конторою 27 лютого 1975 року, реєстр № 575, Акту прийомки будинку в експлуатацію від 08 квітня 1980 року, Акту прийомки від 13 січня 1997 року, рішення виконавчого комітету Бориславської міської ради від 23 січня 1997 року № 34, зареєстрованих Дрогобицьким МБТІ за № 2975.

ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року.

Спадкоємцями за законом після його смерті були його дружина ОСОБА_1, дочка ОСОБА_17, дочка ОСОБА_18, син ОСОБА_19 - чоловік ОСОБА_2 та батько ОСОБА_3 і ОСОБА_6, який спадщину прийняв, так як фактично вступив в управління та володіння спадковим майном, бо проживав разом із спадкодавцем на день його смерті (ст.ст.529, 549 Цивільного кодексу України в редакції 1963 року).

ОСОБА_19 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року не встигнувши оформити спадщину на частину будинку АДРЕСА_1, а дружина ОСОБА_2, дочки ОСОБА_3 та ОСОБА_6, які на день його смерті були ще неповнолітніми, є його спадкоємцями за законом і спадщину прийняли, так як фактично вступили в управління та володіння спадковим майном, бо проживали разом із спадкодавцем на день його смерті (ст.ст.529, 549 Цивільного кодексу України в редакції 1963 року).

Час відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_3 року, місце відкриття спадщини місто Борислав Львівської області (ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України в редакції 1963 року).

Згідно ст.526 Цивільного кодексу України в редакції 1963 року місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця (стаття 17 цього Кодексу), а якщо воно невідоме, - місцезнаходження майна або його основної частини, а в ст.17 цього Кодексу зазначається, що місцем проживання визнається те місце, де громадянин постійно або переважно проживає.

В листопаді 2012 року після звернення ОСОБА_1 з позовом в суд про визнання ОСОБА_6 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування жилим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку, вони дізналися, що ОСОБА_1 будинок АДРЕСА_1 належить на праві власності згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 18 серпня 1997 року, посвідченого державним нотаріусом Бориславської державної нотаріальної контори Дубель І.Б., реєстр № 3532, спадкова справа 185/97 р., після смерті чоловіка ОСОБА_9, помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, одночасно вони отримали копію свідоцтва про право на спадщину за законом і копію будинкової книги.

При оформленні спадщини в нотаріальному порядку ОСОБА_1 не повідомила ні їх, ні державного нотаріуса про інших спадкоємців спадщини ОСОБА_9, що підтверджується копією спадкової справи № 185/97 р. та її заявою, яка знаходиться в спадковій справі.

ОСОБА_1 фактично оформила спадщину лише на себе, скривши факт наявності інших спадкоємців за законом, а тепер вже вдруге намагається позбавити їх права на проживання в цьому будинку.

В матеріалах спадкової справи № 185/97 р., яка заведена 17 липня 1997 року та закінчена 18 серпня 1997 року, є заява ОСОБА_1, в якій вказано, що спадкоємцями, крім неї, є діти ОСОБА_17 і ОСОБА_18. Інших спадкоємців немає, тобто вона скрила факт наявності ще одного спадкоємця сина ОСОБА_19, а на той час вже його спадкоємців: дружину ОСОБА_2, неповнолітніх дітей ОСОБА_18 ОСОБА_6

В спадковій справі є і заява ОСОБА_17 та ОСОБА_18 про те, що їм відомо про відкриття спадщини після смерті ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року з дня її відкриття, строк на прийняття вони пропустили, продовжувати його не будуть, оскільки на спадщину не претендують.

Відповідно до ст. 529 Цивільного кодексу України в редакції 1963 року при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

Згідно ст.ст. 548, 549 Цивільного кодексу України в редакції 1963 року для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:

1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;

2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Крім того, стаття 561 Цивільного кодексу України в редакції 1963 року, яка передбачає право спадкоємця на одержання свідоцтва про право на спадщину, не містить обмежувального строку одержання такого свідоцтва.

Отже, виходячи з вищезазначеного відповідачі - позивачі по справі ОСОБА_2Є, ОСОБА_6, ОСОБА_3, як спадкоємці, які прийняли спадщину, є власниками спадкового майна - частини будинку АДРЕСА_1 - з моменту відкриття спадщини - з ІНФОРМАЦІЯ_3 року.

На їхню заяву в Бориславську державну нотаріальну контору про видачу їм свідоцтва про право на спадщину за законом на частину будинковолодіння АДРЕСА_1 вони отримали відповідь про те, що свідоцтво про право на спадщину за законом від 18 серпня 1997 року видано ОСОБА_1 на житловий будинок АДРЕСА_1 тому, що на день отримання цього свідоцтва в спадковій справі не зазначено інших спадкоємців за законом, тобто при видачі цього свідоцтва ОСОБА_1 вважалася єдиною спадкоємицею будинку АДРЕСА_1. Визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 18 серпня 1997 року надало б можливість видати спадкоємцям нові свідоцтва на спадщину.

Відповідно до правових позицій Верховного Суду України зі спадкових правовідносин:

Оскільки відповідно до ч.2 ст.548 ЦК Української РСР прийнята спадщина належить спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (аналогічні положення містяться в ч.5 ст.1268 ЦК України), то факт отримання чи неотримання таким спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину не впливає на його право власності.

Згідно зі статтею 525 цього Кодексу часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.

Відповідно до частини першої статті 529 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Статтею 548 ЦК УРСР передбачено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 549 ЦК УРСР спадщина вважається прийнятою, якщо спадкоємець фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном. (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 14 травня 2014 р. у справі № 6-42цс14).

Крім того, ні стаття 561 ЦК УРСР, ні стаття 1298 ЦК України, які передбачають право спадкоємця на одержання свідоцтва про право на спадщину, не містять обмежувального строку одержання такого свідоцтва.

Відповідно до ст.360-7 ч.1 Цивільного процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_2, треті особи виконавчий комітет Бориславської міської ради Львівської області, як орган опіки та піклування, Дрогобицька місцева прокуратура про визнання осіб такими, що втратили право користування житловими приміщеннями.

Правовою підставою позовних вимог позивач вважає ст.ст. 16, 319, 321, 386, 391 та ст. 405 Цивільного кодексу України, згідно ч.2 цієї статті член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, тобто наявними повинні бути дві умови: відсутність понад один рік та відсутність без поважних причин.

Відповідно до ст.405 Цивільного кодексу України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідачі за позовом ОСОБА_20, вважаються власниками частини спадкового майна - будинку АДРЕСА_1 з моменту відкриття спадщини, а тому згідно ст.ст. 16, 319, 321, 386, 391 та ст. 405 Цивільного кодексу України не можуть бути визнані втратившими право на користування жилим приміщенням в будинку АДРЕСА_1

Постановою Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року №5 „Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" визначено, що, оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (стаття 41 КоституціїУкраїни, статті 316-319 ЦК України), то власник на підставі статті 391 ЦК не може бути визнаний таким, що втратив право користування своїм майном, зокрема жилим приміщенням або виселений із нього, оскільки це не відповідає характеру спірних правовідносин, й такі вимоги регулюються, зокрема, статтями 71, 72, 109, 110, 116 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР).

У зв'язку із цим під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла.

Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР, ст.405 ЦК України), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.

За змістом ст.391 ЦК України позовна давність не поширюється на вимоги власника чи іншого володільця про усунення перешкод у здійсненні ним права користування чи розпорядження своїм майном, що не пов'язані з позбавленням володіння, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі. У зв'язку із цим тривалість порушення права не перешкоджає задоволенню такої вимоги судом.

ОСОБА_2 є невісткою ОСОБА_1, вселилася і проживає в цьому будинку після одруження, зареєстрована в будинку з 24 березня 1989 року.

В цьому будинку з народження проживають та зареєстровані внучки ОСОБА_1 - ОСОБА_3 та ОСОБА_6.

В листопаді 2012 року ОСОБА_1 вже зверталася з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_6 про визнання їх такими, що втратили право користування житловими приміщеннями в будинку АДРЕСА_1

Щодо визнання втратившою право на житлові приміщення в цьому будинку ОСОБА_2 раніше позов не заявлявся.

Рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 28 березня 2013 року (справа №2/438/105/2013, № 1301/1836/2012) відмовлено ОСОБА_1 в позові про визнання ОСОБА_3, ОСОБА_6 такими, що втратили право на користування житловими приміщеннями в будинку АДРЕСА_1.

Одночасно судом встановлено, що ОСОБА_1 чинить перешкоди ОСОБА_3 та ОСОБА_6 в користуванні жилими приміщеннями в будинку АДРЕСА_1, будинок закритий на ключ, ключів ні ОСОБА_3, ні ОСОБА_6 не мають. Про це підтвердила в судовому засіданні і ОСОБА_1

Відповідно до ч.1, 3 ст.61 Цивільного процесуального кодексу України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню, а обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

В липні 2014 року ОСОБА_1 встановила замок на вхідній брамі, так що тепер неможливо попасти не тільки в будинок, але і на подвір'я будинку.

ОСОБА_2 не проживала в будинку з березня 2014 року, так як мала намір створити сім'ю і тимчасово перейшла жити до співмешканця, який в ІНФОРМАЦІЯ_6 року помер. Але, залишивши будинок, назад повернутися вже не може, так як вхідна брама на подвір'я закрита.

Тому вважає, що право на користування житловими приміщеннями в будинку АДРЕСА_1, навіть з підстав відсутності за місцем реєстрації, не втрачала, відсутня лише з квітня 2014 року, має намір повернутися проживати в будинку, але ОСОБА_1 чинить їй перешкоди в цьому.

В будинку знаходяться речі і ОСОБА_2, яка не мала наміру вибувати з місця свого проживання в будинку АДРЕСА_1 на інше постійне місце проживання.

ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6 також тимчасово вибули з будинку АДРЕСА_1 з поважних причин, а повернутися в будинок не можуть, так як власником їм чиняться перешкоди в користуванні жилими приміщеннями.

ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_6 неодноразово намагалися повернутися на проживання в будинок АДРЕСА_1, але ОСОБА_1 не пускала їх в будинок, а в даний час не пускає навіть на подвір'я.

ОСОБА_1 будинок АДРЕСА_1 належить на праві власності згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 18 серпня 1997 року, посвідченого державним нотаріусом Бориславської державної нотаріальної контори Дубель І.Б., реєстр № 3532, спадкова справа 185/97 р., після смерті чоловіка ОСОБА_9, помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року.

Єдиними письмовими доказами, на думку позивача ОСОБА_1, є акти, складені працівниками ДКП «Житлово-експлуатаційна контора № 3» від 03 жовтня 2012 року, від 29 листопада 2012 року, від 03 січня 2013 року, від 08 серпня 2013 року, від 05 січня 2015 року та інші акти, аналогічного змісту.

Вищезазначені акти, складені працівниками ДКП „Житлово-експлуатаційна контора №3" стверджують лише факт, що на дату складення такого акту вони не були присутніми в будинку АДРЕСА_1, а ці дані записані зі слів сусідів.

При обстеженні будинку згідно зазначених актів встановлено, що згідно будинкової книги фактично зареєстровані лише вони разом з неповнолітніми дітьми. Щодо інших зареєстрованих та проживаючих в будинку АДРЕСА_1 осіб в актах нічого не зазначається.

Безпідставним є твердження позивача ОСОБА_1 про те, що вона оплачує комунальні послуги з розрахунку всіх зареєстрованих осіб. З комунальних послуг лише квартирна плата розраховується від загальної площі квартири. Оплата за водопостачання і водовідведення, газопостачання електропостачання, теплопостачання згідно лічильника, а квартирну плату вона не вносить, так як будинок належить їй на праві приватної власності.

Крім того, субсидії по оплаті комунальних послуг ОСОБА_1 оформила і отримує.

В позові ОСОБА_1 просить відмовити.

Позов ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_3 просить задоволити.

Представник третьої особи виконавчого комітету Бориславської міської ради - як органу опіки і піклування ОСОБА_21 пояснила, що висновком №259/4-к від 20.04.2015 виконавчого комітету Бориславської міської ради як органу опіки і піклування, враховуючи рекомендації комісії з питань захисту прав дитини і діючи виключно в інтересах дітей, вважає, що визнання осіб ОСОБА_3 разом з її малолітньою донькою ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, та ОСОБА_6 разом з малолітнім ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_8, такими, що втратили право користування житловими приміщеннями в АДРЕСА_1, є недоцільним.

Вислухавши пояснення позивача - відповідача ОСОБА_1, допитаної як свідка, вислухавши пояснення представника позивача-відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_14, вислухавши пояснення представника відповідачів - позивачів ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_3 - ОСОБА_16, допитаної, як свідка, вислухавши пояснення представника третьої особи - виконавчого комітету Бориславської міської ради - як органу опіки і піклування ОСОБА_21, з»ясувавши обставини справи та дослідивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до задоволення не підлягає, а позов ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_3 підлягає до задоволення.

С У Д О М В С Т А Н О В Л Е Н О, що будинковолодіння АДРЕСА_1 належало ОСОБА_9 на підставі Договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки під будівництво індивідуального житлового будинку, посвідченого Бориславською державною нотаріальною конторою 27 лютого 1975 року, реєстр № 575, Акту прийомки будинку в експлуатацію від 08 квітня 1980 року, Акту прийомки від 13 січня 1997 року, рішення виконавчого комітету Бориславської міської ради від 23 січня 1997 року № 34, зареєстрованих Дрогобицьким МБТІ за № 2975.

ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року.

Спадкоємцями за законом після його смерті були його дружина ОСОБА_1, дочка ОСОБА_17, дочка ОСОБА_18, син ОСОБА_19 - чоловік ОСОБА_2 та батько ОСОБА_3 і ОСОБА_6, який спадщину прийняв, так як фактично вступив в управління та володіння спадковим майном, тому що проживав разом із спадкодавцем на день його смерті (ст.ст.529, 549 Цивільного кодексу України в редакції 1963 року).

ОСОБА_19 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року, не встигнувши оформити спадщину на частину будинку АДРЕСА_1, а дружина ОСОБА_2, дочки ОСОБА_3 та ОСОБА_6, які на день його смерті були ще неповнолітніми, є його спадкоємцями за законом і спадщину прийняли, так як фактично вступили в управління та володіння спадковим майном, тому що проживали разом із спадкодавцем на день його смерті (ст.ст.529, 549 Цивільного кодексу України в редакції 1963 року).

Час відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_3 року, місце відкриття спадщини місто Борислав Львівської області (ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України в редакції 1963 року).

Згідно ст.526 Цивільного кодексу України в редакції 1963 року місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця (стаття 17 цього Кодексу), а якщо воно невідоме, - місцезнаходження майна або його основної частини, а в ст.17 цього Кодексу зазначається, що місцем проживання визнається те місце, де громадянин постійно або переважно проживає.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 18 серпня 1997 року, посвідченого державним нотаріусом Бориславської державної нотаріальної контори Дубель І.Б., реєстр № 3532, спадкова справа 185/97 р., після смерті чоловіка ОСОБА_9, помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, ОСОБА_1 належить на праві власності будинок АДРЕСА_1.

В матеріалах спадкової справи № 185/97 р., яка заведена Бориславською державною нотаріальною конторою 17 липня 1997 року та закінчена 18 серпня 1997 року, є заява ОСОБА_1, в якій вказано, що спадкоємцями, крім неї, є діти ОСОБА_17 і ОСОБА_18. Інших спадкоємців немає, тобто ОСОБА_1 не повідомила про факт наявності ще одного спадкоємця - сина ОСОБА_19, а на той час вже його спадкоємців: дружину ОСОБА_2, неповнолітніх дітей ОСОБА_18 ОСОБА_6

В спадковій справі є і заява ОСОБА_17 та ОСОБА_18 про те, що їм відомо про відкриття спадщини після смерті ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року з дня її відкриття, строк на прийняття вони пропустили, продовжувати його не будуть, оскільки на спадщину не претендують.

Відповідно до ст. 529 Цивільного кодексу України в редакції 1963 року при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

Згідно ст.ст. 548, 549 Цивільного кодексу України в редакції 1963 року для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:

1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;

2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Крім того, стаття 561 Цивільного кодексу України в редакції 1963 року, яка передбачає право спадкоємця на одержання свідоцтва про право на спадщину, не містить обмежувального строку одержання такого свідоцтва.

Враховуючи вище встановлені судом обставини, відповідачі - позивачі у справі ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_3, як спадкоємці, які прийняли спадщину, є власниками спадкового майна - частини будинку АДРЕСА_1 - з моменту відкриття спадщини - з ІНФОРМАЦІЯ_3 року.

На їхню заяву в Бориславську державну нотаріальну контору про видачу їм свідоцтва про право на спадщину за законом на частину будинковолодіння АДРЕСА_1 вони отримали відповідь про те, що свідоцтво про право на спадщину за законом від 18 серпня 1997 року видано ОСОБА_1 на житловий будинок АДРЕСА_1 тому, що на день отримання цього свідоцтва в спадковій справі не зазначено інших спадкоємців за законом, тобто при видачі цього свідоцтва ОСОБА_1 вважалася єдиною спадкоємицею будинку АДРЕСА_1. Визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 18 серпня 1997 року надало б можливість видати спадкоємцям нові свідоцтва на спадщину.

Згідно до правового висновку Верховного Суду України, який викладений у постанові від 14 травня 2014 р. у справі № 6-42цс14, зазначено, що відповідно до ч.2 ст.548 ЦК Української РСР прийнята спадщина належить спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (аналогічні положення містяться в ч.5 ст.1268 ЦК України), тому факт отримання чи неотримання таким спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину не впливає на його право власності.

Згідно зі статтею 525 цього Кодексу часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.

Відповідно до частини першої статті 529 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Статтею 548 ЦК УРСР передбачено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 549 ЦК УРСР спадщина вважається прийнятою, якщо спадкоємець фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном.

Крім того, ні стаття 561 ЦК УРСР, ні стаття 1298 ЦК України, які передбачають право спадкоємця на одержання свідоцтва про право на спадщину, не містять обмежувального строку одержання такого свідоцтва.

Тому, підстав для відмови в позові ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_3 в частині визнання недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 18 серпня 1997 року, видане ОСОБА_1, посвідчене державним нотаріусом Бориславської державної нотаріальної контори Дубель І.Б., реєстр № 3532, спадкова справа 185/97 р., після смерті чоловіка ОСОБА_9, помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, на спадкове майно - житловий будинок АДРЕСА_1, розташований на земельній ділянці площею 600 кв.м., як про це просить позивач ОСОБА_1, а її представник ОСОБА_14 просить в цій частині позовних вимог відмовити за пропуском строку позовної давності - немає.

ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_2, треті особи виконавчий комітет Бориславської міської ради Львівської області, як орган опіки та піклування, Дрогобицька місцева прокуратура про визнання осіб такими, що втратили право користування житловими приміщеннями.

Правовою підставою позовних вимог позивач вважає ст.ст. 16, 319, 321, 386, 391 та ст. 405 Цивільного кодексу України, згідно ч.2 цієї статті член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, тобто наявними повинні бути дві умови: відсутність понад один рік та відсутність без поважних причин.

Відповідно до ст. 405 Цивільного кодексу України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Постановою Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року №5 „Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" визначено, що, оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (стаття 41 КоституціїУкраїни, статті 316-319 ЦК України), то власник на підставі статті 391 ЦК не може бути визнаний таким, що втратив право користування своїм майном, зокрема жилим приміщенням або виселений із нього, оскільки це не відповідає характеру спірних правовідносин, й такі вимоги регулюються, зокрема, статтями 71, 72, 109, 110, 116 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР).

У зв'язку із цим під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла.

Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР, ст.405 ЦК України), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.

За змістом ст.391 ЦК України позовна давність не поширюється на вимоги власника чи іншого володільця про усунення перешкод у здійсненні ним права користування чи розпорядження своїм майном, що не пов'язані з позбавленням володіння, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі. У зв'язку із цим тривалість порушення права не перешкоджає задоволенню такої вимоги судом.

Відповідачі - позивачі ОСОБА_2 ОСОБА_3, ОСОБА_6 вважаються власниками частини спадкового майна - будинку АДРЕСА_1 з моменту відкриття спадщини, а тому згідно ст.ст. 16, 319, 321, 386, 391 та ст. 405 Цивільного кодексу України не можуть бути визнані втратившими право на користування житловим АДРЕСА_1, а відтак акти, складені працівниками ДКП «Житлово-експлуатаційна контора № 3» від 03 жовтня 2012 року, від 29 листопада 2012 року, від 03 січня 2013 року, від 08 серпня 2013 року, від 05 січня 2015 року та інші акти, аналогічного змісту, якими стверджено лише факт, що на дату складення такого акту вони не були присутніми в будинку АДРЕСА_1, а ці дані записані зі слів сусідів, суд не бере до уваги, як докази, щоб задоволити позов позивача ОСОБА_1

ОСОБА_2 є невісткою ОСОБА_1, вселилася і проживає в цьому будинку після одруження, зареєстрована в будинку з 24 березня 1989 року.

В цьому будинку з народження проживають та зареєстровані внучки ОСОБА_1 - ОСОБА_3 та ОСОБА_6.

В листопаді 2012 року ОСОБА_1 вже зверталася з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_6 про визнання їх такими, що втратили право користування житловими приміщеннями в будинку АДРЕСА_1

Щодо визнання втратившою право на житлові приміщення в цьому будинку ОСОБА_2 раніше позов не заявлявся.

Рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 28 березня 2013 року (справа №2/438/105/2013, № 1301/1836/2012) відмовлено ОСОБА_1 в позові про визнання ОСОБА_3, ОСОБА_6 такими, що втратили право на користування житловими приміщеннями в будинку АДРЕСА_1

Одночасно судом встановлено, що ОСОБА_1 чинить перешкоди ОСОБА_3 та ОСОБА_6 в користуванні жилими приміщеннями в будинку АДРЕСА_1, будинок закритий на ключ, ключів ні ОСОБА_3, ні ОСОБА_6 не мають. Про це підтвердила в судовому засіданні і ОСОБА_1

Відповідно до ч.1, 3 ст.61 Цивільного процесуального кодексу України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню, а обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

В липні 2014 року ОСОБА_1 встановила замок на вхідній брамі, так що тепер неможливо попасти не тільки в будинок, але і на подвір'я будинку.

ОСОБА_2 не проживала в будинку з квітня 2014 року, так як мала намір створити сім'ю і тимчасово перейшла жити до співмешканця, який в ІНФОРМАЦІЯ_6 року помер. Але, залишивши будинок, назад повернутися вже не може, так як вхідна брама на подвір'я закрита.

В будинку знаходяться речі ОСОБА_3, ОСОБА_6 та їхніх дітей, речі ОСОБА_2 Ключів від будинку та від вхідної брами до будинку у них не має, що підтвердила і ОСОБА_1, зазначивши, що останні самі віддали їй ключі і забирати назад не хочуть, тому що її дочка ОСОБА_13, а також і вона постійно є вдома і відкривають двері позивачам - відповідачам ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_2, коли вони приходять, браму закриває тільки наніч.

Доводи позивача-відповідача ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_2 самі віддали їй ключі і забирати назад не хочуть, тому що її дочка ОСОБА_13, а також і вона постійно є вдома, і відкривають двері позивачам - відповідачам ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_2, коли вони приходять, браму до будинку закриває тільки наніч, суд не бере до уваги, щоб відмовити в позові відповідачам - позивачам ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_6 в частині зобов'язання ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_6 перешкод в користуванні жилими приміщеннями в будинку АДРЕСА_1, надавши їм ключі від будинку і вхідної брами до будинку, оскільки позивач ОСОБА_1 не вправі обмежувати відповідачів - позивачів ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_3 у користуванні спірним будинком.

З врахуванням наведеного та

Керуючись ст.ст. 10, 60, 212, ч.3 ст.209 ЦПК України, ст.ст. 16, 319, 321, 386. 391. 405 ЦК України, ст. 150 ЖК України, ст.ст.525 526 528, 529, 548,549,561 Цивільного кодексу України в редакції 1963 року,

суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: виконавчий комітет Бориславської міської ради як орган опіки та піклування, Дрогобицька місцева прокуратура, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловими приміщеннями -

визнати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, що проживає в АДРЕСА_2 та зареєстрована в АДРЕСА_1 разом з її малолітньою донькою ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, що проживає в АДРЕСА_2 та зареєстрована в АДРЕСА_1, такими, що втратили право користування житловим будинком АДРЕСА_1;

визнати ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5, що проживає в АДРЕСА_3 та зареєстрована в АДРЕСА_1 разом з її малолітнім сином ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_8, що проживає в АДРЕСА_3 та зареєстрований в АДРЕСА_1, такими, що втратили право користування житловим будинком АДРЕСА_1

визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_10, що проживає в АДРЕСА_4 та зареєстрована в АДРЕСА_1. такою, що втратила право користування житловим будинком АДРЕСА_1 - відмовити.

Позов ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: виконавчий комітет Бориславської міської ради Львівської області (як орган опіки та піклування), Дрогобицька місцева прокуратура, Бориславська державна нотаріальна контора, Бориславський міський сектор ГУ ДМСУ у Львівській області, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 18 серпня 1997 року та усунення перешкод в користуванні житловим АДРЕСА_1 - задоволити.

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 18 серпня 1997 року, видане ОСОБА_1, посвідчене державним нотаріусом Бориславської державної нотаріальної контори Дубель І.Б., реєстр № 3532, спадкова справа 185/97 р., після смерті чоловіка ОСОБА_9, помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, на спадкове майно - житловий будинок АДРЕСА_1, розташований на земельній ділянці площею 600 кв.м.;

зобов'язати ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_6 перешкод в користуванні жилими приміщеннями в будинку АДРЕСА_1, надавши їм ключі від будинку і вхідної брами до будинку.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається апеляційному суду Львівської області через Бориславський міський суд Львівської області протягом десяти днів з дня його проголошення.

СУДДЯ: