Рішення № 57971434, 23.05.2016, Козятинський міськрайонний суд Вінницької області

Справа № 133/64/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

23.05.2016 року

КОЗЯТИНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

в складі головуючого - судді Крейдіна О.О.

при секретарі Горбатюк Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Козятин

цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Козятинського міського територіального центру соціального обслуговування, третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог директор Козятинського міського територіального центру соціального обслуговування ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Козятинського міського територіального центру соціального обслуговування, третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог директор Козятинського міського територіального центру соціального обслуговування ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що 17.10.2012 р. наказом № 233-к від 16.10.2012 р. вона була прийнята на роботу до Козятинського територіального центру соціального обслуговування за строковим трудовим договором на посаду соціального робітника відділення соціальної допомоги вдома на час соціальної відпустки основного працівника ОСОБА_3 по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, тобто до 24.06.2014 р.

Пізніше вона дізналася, що соціальний робітник ОСОБА_4 влітку 2013 р., перебуваючи у зазначеній соціальній відпустці, народила ще одну дитину.

Знаючи, що термін укладеного між нею і відповідачем строкового трудового договору спливав 24.06.2014 р., або у разі виходу основного працівника раніше, після зазначеної дати, вона продовжувала працювати соціальним робітником, отримувати заробітну плату та виконувати свою роботу.

Згідно з наказом № 36-к/о від 07.12.2015 р. директора Козятинського міського територіального центру соціального обслуговування ОСОБА_2, її було звільнено із займаної посади соціального робітника ОСОБА_1 в звязку із виходом з декретної відпустки основного працівника з 09.12.2015 р.

З 09.12.2015 р. вона захворіла та перебувала на лікарняному до 17.12.2015 р.

За час її хвороби директором Козятинського міського територіального центру соціального обслуговування ОСОБА_2, керуючись ч. 3 ст. 40 КЗпП України, від 11.12.2016 р. було видано ще один наказ № 38-к/о, за яким її звільнення з роботи перенесено на 17.12.2015 р.

В її трудовій книжці від 17.11.2015 р. внесено запис: «звільнена з роботи в звязку із закінченням строку трудового договору п. 2 ст. 36 КЗпП України (наказ № 38-к/о від 11.12.2015 р.).

Вважає звільнення її з роботи незаконним, оскільки з нею було укладений строковий трудовий договір за наказом № 233-к від 16.10.2012 р. на строк до досягнення дитиною ОСОБА_4 трьох років, тобто до 24.06.2014 р., а після вказаної дати трудові відносини фактично тривали і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення, або в той же день роботодавцем не було видано окремого наказу про продовження терміну дії строкового договору з нею, слід вважати, що дія цього договору вважалася продовженою на невизначений строк.

Таким чином, просила визнати незаконним та скасувати накази директора Козятинського міського територіального центру соціального обслуговування ОСОБА_2 за № 36-к/о від 07.12.2015 р. за № 38-к/о від 11.12.2015 р. «Про звільнення з роботи соціального працівника ОСОБА_1 з 17.12.2015 р. за п. 2 ст. 36 КЗпП України; визнати, що від 25.06.2014 р. дія строкового трудового договору, укладеного згідно з наказом № 233-к від 16.10.2012 р. між нею та відповідачем, вважається продовженою на невизначений строк; поновити її на попередній роботі в Козятинському міському територіальному центрі соціального обслуговування; стягнути з відповідача на її користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі незаконно звільненого працівника; відносно директора Козятинського міського територіального центру соціального обслуговування ОСОБА_2 винести окрему ухвалу суду; покласти на відповідача витрати, повязані з розглядом справи.

В судовому засіданні позивач та її представник ОСОБА_5 підтримали позов, підтвердили обставини, на які посилаються в позовній заяві.

Представник відповідача Козятинського міського територіального центру соціального обслуговування ОСОБА_6 та третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог директор Козятинського міського територіального центру соціального обслуговування ОСОБА_2 позовні вимоги не визнали, просили відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі та пояснили, що позивачка в заяві від 16.10.2012 р. особисто виявила бажання працювати соціальним робітником відділення соціальної допомоги вдома, тимчасово на час соціальної відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку ОСОБА_4 з 17.10.2012 р. Тим самим, позивачка сама свідомо виявила намір працювати тимчасово на час соціальної відпустки до моменту виходу основного працівника на роботу. Згідно наказів № 233-к від 16.10.2012 р. та № 260-к від 16.11.2012 р. позивачку було прийнято на роботу тимчасово на час соціальної відпустки ОСОБА_4

Так як дата звільнення, 09.12.2015 р. ОСОБА_1 згідно наказу № 36-к/о від 07.12.2015 р. співпала з датою видачі листка непрацездатності на імя позивача, то дата звільнення була перенесена згідно наказу № 38-к/о від 09.12.2015 р. на наступний день після закриття лікарняного, так як відповідно до вимоги ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці.

Суд, вислухавши пояснення позивача та її представника, представника відповідача та третю особу, дослідивши письмові докази, вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Судом встановлено, що наказом № 194-к від 12.08.2011 р. ОСОБА_4 соціальному робітнику УІ розряду відділення соціальної допомоги вдома надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 13.08.2011 р. по 24.06.2014 р. включно згідно написаної ОСОБА_4 заяви від 12.08.2011 р. та свідоцтва про народження дитини (а.с.25-27).

Наказом № 153-к від 13.08.2011 р. ОСОБА_4 соціальному робітнику УІ розряду відділення соціальної допомоги вдома надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 14.08.2013 р. по 08.06.2016 р. включно згідно написаної ОСОБА_4 заяви від 13.08.2013 р. та свідоцтва про народження дитини (а.с.28-30).

З листа від 27.208.2015 р. № 252 Козятинського міського територіального центру соціального обслуговування вбачається, що ОСОБА_1 зверталася до адміністрації місця роботи із зверненням від 29.07.2015 р. стосовно переведення останньої на постійне місце роботи (а.с.8).

Наказом № 233-к/о від 16.10.2012 р. позивач згідно написаної заяви була прийнята на роботу соціальним робітником відділення соціальної допомоги вдома, тимчасово, на час соціальної відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_4 з випробувальним терміном з 17.10.2012 р. по 16.11.2012 р.(а.с.31-32).

Наказом № 260-к/о від 16.11.2012 р. позивач була переведена соціальним робітником відділення соціальної допомоги вдома, тимчасово, на час соціальної відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_4, як така, що пройшла випробувальний термін успішно (а.с.5-7).

З матеріалів справи вбачається, що основний працівник ОСОБА_4, яка перебувала у відпустці по догляду за дитиною, 30.11.2015 р. написала заяву про достроковий вихід на роботу з 10.12.2015 р. (а.с.24-30).

Наказом № 36-к/о від 07.12.2015 р. ОСОБА_1 звільнено із займаної посади соціального робітника в звязку із виходом з декретної відпустки основного працівника з 09.12.2015 р. на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України (а.с.9).

У наказі № 227-к від 30.11.2015 р. зазначено, що ОСОБА_4 є такою, що приступила до виконання обовязків соціального робітника з 10.12.2015 р. на повний робочий день, в звязку з достроковим виходом з відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (а.с.72).

З листка непрацездатності серія АГЦ № 217731 від 09.12.2015 р. вбачається, що ОСОБА_1 перебувала на лікарняному в період з 09.12.2015 р. по 16.12.2015 р. (а.с.71).

Наказом № 38-к/о від 11.12.2015 р. внесено зміни в п. 1 Наказу № 36-к/о від 07.12.2015 р. «Про звільнення соціального робітника» та викладено його в такій редакції: «Звільнено із займаної посади соціального робітника ОСОБА_1 в звязку із виходом з декретної відпустки основного працівника з 17.12.2015 р.» (а.с.10).

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 р. «Про практику розгляду судами трудових спорів», при укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв'язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач власноручно написала заяву про прийняття на роботу на час соціальної відпустки основного працівника по догляду за досягнення дитиною трирічного віку. Таким чином, ОСОБА_1 достовірно знала та свідомо мала намір працювати тимчасово, на умовах строкового трудового договору до моменту фактичного виходу на роботу ОСОБА_4 Позивач була ознайомлена з наказами про прийняття останньої на роботу.

У разі звільнення працівника по п. 2 ст. 36 КЗпП він не повинен подавати заяву про звільнення, а роботодавець не зобовязаний попереджати його про звільнення, оскільки під час прийняття на роботу працівник давав згоду на укладення саме строкового трудового договору. Звільнення у звязку з закінченням терміну трудового договору за п. 2 ст. 36 КЗпП проводиться напередодні дня виходу на роботу основного працівника.

Так як основний працівник згідно поданої заяви повинна була приступити до роботи з 10.12.2015 р., позивачку правомірно на підставі чинного законодавства було звільнено з роботи 09.12.2015 р. згідно наказу № 36-к/о від 07.12.2015 р.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 р. «Про практику розгляду судами трудових спорів», правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. 3 ст. 40 КЗпП) стосуються як передбачених статтями 40, 41(1) КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. При цьому маються на увазі щорічні, а також інші відпустки, що надаються працівникам як із збереженням, так і без збереження заробітку.

На підставі вищевикладеного, так як ОСОБА_1 перебувала на лікарняному в період з 09.12.2015 р. по 16.12.2015 р., останню відповідно до наказу № 38-к/о від 11.12.2015 р. звільнено із займаної посади в звязку із виходом з декретної відпустки основного працівника з 17.12.2015 р.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки позивачка не надала доказів про звільнення її з роботи з порушенням трудового законодавства. Відповідачем дотримані вимоги чинного законодавства про працю щодо звільнення з займаної посади працівника ОСОБА_1 в звязку з виходом з декретної відпустки основного працівника ОСОБА_4

Керуючись ст. ст. 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Козятинського міського територіального центру соціального обслуговування, третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог директор Козятинського міського територіального центру соціального обслуговування ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

На рішення суду може бути подана апеляція до апеляційного суду Вінницької області через Козятинський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: підпис

З оригіналом вірно.

Суддя -

Секретар

23.05.2016 року