Ухвала суду № 57966639, 10.05.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/3196/16 Справа № 206/1175/15 Головуючий у 1 й інстанції - Зайченко С.В. Доповідач - Макаров М.О.

Категорія 39

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2016 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати по цивільним справам Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Макарова М.О.,

суддів - Посунся (Колодяжна) Н.Є., Прозорової М.Л.,

при секретарі - Черкас Є.О.,

розглянувши увідкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 18 лютого 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: Восьма дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на частку квартири в порядку спадкування за заповітом та усунення від спадщини, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа: Восьма дніпропетровська державна нотаріальна контора, про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за законом та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: Восьма дніпропетровська державна нотаріальна контора, про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на частку квартири в порядку спадкування за заповітом,-

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_4 в якому, з урахуванням уточнень, просила визначити, що квартира АДРЕСА_1, є спадковим майном ОСОБА_5, померлої ІНФОРМАЦІЯ_7 року та ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_8 року та належала їм на день смерті на підставі свідоцтва про право власності на житло від 02 квітня 1996 року виданого Дніпропетровським державним підприємством по перевезенням вантажів та пасажирів Придніпровської залізниці згідно з розпорядженням №3386 від 02 квітня 1996 року в розмірі по 1/2 частині кожному, визнати за нею право власності на 1/2 частину цієї квартири в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_8 року, усунути ОСОБА_4 від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_6

У квітні 2015 року відповідач ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом, в якому з урахуванням уточнень просила встановити факт прийняття нею - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_7 року її матері - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, визнати за нею право власності в порядку спадкування після смерті матері на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, визнати за нею право власності в порядку спадкування після смерті батька - ОСОБА_6 на 1/8 частину цієї квартири.

У жовтні 2015 року до суду також звернулася ОСОБА_7 із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 в якому вона просила поновити їй строк на звернення до суду з цим позовом, визначивши причину пропуску поважною, визначити, що квартира АДРЕСА_1, є спадковим майном ОСОБА_5, померлої ІНФОРМАЦІЯ_7 року та ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_8 року та належала їм на день смерті на підставі свідоцтва про право власності на житло від 02 квітня 1996 року, виданого Дніпропетровським державним підприємством по перевезенням вантажів та пасажирів придніпровської залізниці згідно з розпорядженням №3386 від 02 квітня 1996 року в розмірі по 1/2 частині кожному, встановити факт прийняття нею спадщини після смерті її бабки ОСОБА_5, померлої ІНФОРМАЦІЯ_7 року в розмірі 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 та визнати за нею право власності на 1/2 частину цієї квартири в порядку спадкування за заповітом після смерті її бабки ОСОБА_5

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 18 лютого 2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 та зустрічний позов ОСОБА_8 задоволені частково та ухвалено: визнано за ОСОБА_3 право власності на 3/4 частини квартири АДРЕСА_3 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_8 року, а також визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/4 частину цієї квартири в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 померлого ІНФОРМАЦІЯ_8 року. Цим же рішенням вирішено питання про розподіл судових витрат, а в задоволенні решти позовних вимог та позову ОСОБА_7 відмовлено (а.с. 67-71 Т.3).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволені її позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Статтею 3 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Зазначене рішення ухвалено з додержанням вказаних вимог закону.

Судом першої інстанції встановлено, що 24 липня 1952 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 було укладено шлюб (а.с.83 Т.1), від якого вони мають двох дітей - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.103 Т.1).

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого Дніпропетровським державним підприємством по перевезенням вантажів та пасажирів Придніпровської залізниці 02 квітня 1996 року за розпорядженням №3386, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_4 (а.с.11 Т.1).

22 липня 1996 року ОСОБА_5 склала заповіт, посвідчений Шостою дніпропетровською державною нотаріальною конторою, зареєстрованого в реєстрі за №2-7253, яким заповіла все належне їй майно ОСОБА_11 (а.с.81 т.1).

22 січня 2000 року ОСОБА_11 уклала шлюб з ОСОБА_12 та змінила своє прізвище на - ОСОБА_12 (а.с.82 т.1).

ІНФОРМАЦІЯ_7 року ОСОБА_5 померла (а.с.80 т.1 зворотна сторона).

Також встановлено, що 09 липня 2013 року постановою державного нотаріуса Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори чоловіку померлої ОСОБА_6 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_4, після смерті йог дружини ОСОБА_5 по причині того, що за життя власниками квартири не було досягнуто домовленості щодо належної кожному частки, а тому не може бути проведена державна реєстрація його права власності на квартиру, так як програмне забезпечення державного реєстру речових прав не передбачає технічної можливості реєстрації права спільної сумісної власності без визначення кожного з співвласників, а також постановою державного нотаріуса Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори від 04 червня 2015 року ОСОБА_2 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 1/2 частину квартири АДРЕСА_4, після померлої ОСОБА_5, оскілько вона фактично не вступила в управління або володіння спадковим майном, не подала до державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини (а.с. 86 Т.1, 22 Т.2, 24-44 Т.3).

Крім того, встановлено, що ОСОБА_6 на момент смерті своєї дружини ОСОБА_5 та після її смерті проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується довідкою з місця реєстрації наданою ОСОБА_6 державному нотаріусу для оформлення своїх спадкових справ (а.с.82 Т.1 зворотна сторона), у зв'язку з чим ОСОБА_6 прийняв спадщину після смерті дружини ОСОБА_5, зокрема у вигляді частини квартири АДРЕСА_4 та на частину цієї спадщини отримав свідоцтво про право власності за законом, яке складається з: грошових внесків з відповідними відсотками та компенсаціями, що знаходяться в філії №7995/0155 Дніпропетровська, по рахунку НОМЕР_1 що належить померлій на підставі книжки, грошових внесків з відповідними відсотками та компенсаціями, що знаходяться в філії №8420/0155 м. Дніпропетровська, по рахунку НОМЕР_2 та належить померлій на підставі ощадкнижки (а.с.84 Т.1 зворотна сторона).

В подальшому ОСОБА_6 склав заповіт на все своє майно з чого б воно не складалося та де б воно не знаходилося на ім'я ОСОБА_3 (а.с. 8 Т.1)

Також встановлено, що рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 13 листопада 2013 року визначено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 належить по 1/2 частині квартири АДРЕСА_4 та визнано за ОСОБА_6 право власності на 1/2 частину цієї квартири в порядку спадкування за законом після смерті дружини ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7 року. Це рішення набрало чинності 26 листопада 2013 року (а.с. 16 Т.1).

ІНФОРМАЦІЯ_8 року ОСОБА_6 помер (а.с. 3 Т.3).

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 серпня 2015 року за апеляційною скаргою ОСОБА_4 рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 13 листопада 2013 року скасовано та відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_6 (а.с. 28 Т.3)

Крім того встановлено, що до нотаріальної контори після смерті ОСОБА_6 звернулися ОСОБА_4 із заявою про прийняття спадщини як спадкоємець на обов'язкову частку у спадщині, а також ОСОБА_3 із заявою про прийняття спадщини як спадкоємець за заповітом, а постановами від 24 лютого 2015 року та від 15 березня 2015 року державним нотаріусом було відмовлено ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у видачі свідоцтв про право на спадщину (а.с. 1-23 Т.3), а також встанолено, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 виник спір стосовно спадкового майна батька.

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкоємство здійснюється за заповітом або за законом, а ст. 1233 цього Кодексу передбачено, що заповіт -є особистим розпорядженням фізичної особи.

Згідно із ч. 1 ст. 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

Як встановлено в судовому засіданні - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, є пенсіонеркою, тобто являється непрацездатною дитиною спадкодавця - ОСОБА_6 і відповідно до закону має право на обов'язкову частку у спадковому майні в розмірі 1/4 частки квартири АДРЕСА_4.

Враховуючи те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в установлений законом строк звернулися до нотаріальної контори, але у зв'язку зі спором нотаріусом їм відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано прийшов до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_13 частково та правильно визав за ОСОБА_3 право власності на 3/4 частини квартири АДРЕСА_4, а за ОСОБА_4 1/4 частину цієї квартири як обов'язкову частку у спадщині, після смерті ОСОБА_6

Що стосується рішення суду в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_14 колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до ст.524 ЦК УРСР (чинного на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що спадкування здійснюється за законом і за заповітом.

За правилами ст.ст.548,549 ЦК УРСР в редакції 1963 року для прийняття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв, не допускається прийняття спадщини під умовою або застереженням. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до п.1 ч.1 та ч.2 ст. 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном або якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини, зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, тобто спадкоємець вважається таким, що фактично прийняв спадщину, якщо він довів, що вступив в управління або користування спадковим майном. Доказом цього може бути наявність у спадкоємця ощадної книжки на ім'я померлого, іменних цінних паперів, квитанцій про оплату комунальних та інших послуг, обов'язкового страхування майна та інших документів, виданих на ім'я померлого, на майно, користування, управління і розпорядження яким можливе тільки після оформлення прав на нього.

Крім того, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, яка була затверджена наказом Міністрества юстиції України №18/5 від 14 червня 1994 року, яка діяла на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5, було передбачено, що доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов'язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що, набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім'я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців (п. 113 вищевказаної Інструкції).

Як вбачається з матеріалів справи обома позивачами ОСОБА_4 та ОСОБА_2 заявлено вимоги про встановлення за кожною з них факту прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 Як на підставу своїх вимог ОСОБА_4 посилалася, що після смерті матері забрала собі її пуховий платок та постійно доглядала за батьком, тому вважала, що фактично прийнята спадщину. ОСОБА_2, як на підставу своїх вимог посилалася, що у зв'язку з поганим самопочуттям не зрозуміла, що у нотаріуса підписала заяву про відмову від спадщини та після смерті бабки почала проживати разом з дідом ОСОБА_6 в квартирі АДРЕСА_4, користувалась речами бабусі, тому вважала себе такою, що прийняла спадщину

За правилами ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до спадкової справи №198/02 Восьмої ДДНК, відкритої після смерті ОСОБА_5, померлої ІНФОРМАЦІЯ_7 року, з заявою про прийняття спадщини звернувся її чоловік ОСОБА_6 ОСОБА_2 звернулася до нотаріуса з заявою в якій зазначила, що їй відомо, що 26.09.2001 року відкрилася спадщина після смерті ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_6, що мешкала в АДРЕСА_5 та залишила на її ім'я заповіт, посвідчений 22.07.1996 року Восьмою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за р. №2-7253. Строк прийняття спадщини вона пропустила, до суду для продовження строку прийняття спадщини звертатись не буде (а.с.79,80 Т.1).

Таким чином, ОСОБА_2 в розумінні ст. 553 ЦК УРСР вважається такою, що відмовилась від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5, оскільки звертаючись до нотаріуса з вищезазначеною заявою вона визнала, що ніяких дій, які свідчать про прийняття спадщини, передбачених ст. 549 ЦК УРСР нею вчинено не було.

Доводів ОСОБА_2 як в позовній заяві так і в апеляційній скарзі про те, що вона не розуміла значення своїх дій, коли підписувала у нотаріуса вищезазначену заяву, суд ставиться критично, оскільки доказів відповідно до ст. 60 ЦПК УКраїни на підтвердження цих обставин надано не було, а також сама ОСОБА_2 в своїй позовній заяві та в судовому засіданні зазначала, що на прохання дідуся підписала ту заяву, оскільки він хотів оформити спадщину на своє ім'я,а потім це майно заповісти її матері, а ОСОБА_4 до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_5 взагалі не зверталась.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_14

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_14В, про незаконність рішення суду в частині відмови в задоволенні її позовних вимог, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки судом першої інстанції встановлені всі обставини по справі, яким суд дав належну оцінку та спір вирішено відповідно до вимог як минулого так і діючого законодавства, а тому ці доводи зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду

Враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що при розгляді справи, районним судом були виконані всі вимоги процесуального закону, спір вирішено у відповідності з нормами матеріального та процесуального права. Рішення є обґрунтованим, з повним відображенням обставин, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є правильними.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 303,307,308,313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 18 лютого 2016 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду Дніпропетровської області набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: