Рішення № 57966630, 26.05.2016, Покровський міський суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський міський суд Дніпропетровської області)

Справа № 184/340/16-ц

Номер провадження 2/184/173/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.05.2016м. Покров

Орджонікідзевський міський суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Томаш В.І.,

при секретарі Михайловій Т.В.,

позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника позивача ОСОБА_2 ОСОБА_3,

третьої особи ОСОБА_4,

представника третьої особи ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Покров цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_6 міської ради, третя особа ОСОБА_4 «про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом», -

ВСТАНОВИВ:

Позивачі в судовому засіданні вимоги, висловлені в своїй позовній заяві, підтримали в повному обсязі та просять суд визнати гараж №15 (41) по вул.. Уральській в м. Орджонікідзе Дніпропетровської області спадковим майном після смерті ОСОБА_7, померлого 05 лютого 2011 року; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину гаража № 15 (41) по вул.. Уральській в м. Орджонікідзе в порядку спадкування за законом після смерті її чоловіка ОСОБА_7, померлого 05 лютого 2011 року; визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частину гаража № 15 (41) по вул. Уральській в м. Орджонікідзе в порядку спадкування за законом після смерті її батька ОСОБА_7, померлого 05 лютого 2011 року.

Представник позивача ОСОБА_2 ОСОБА_3 в судовому засіданні вимоги позивачів підтримала в повному обсязі та просить їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_6 міської ради в судове засідання не з'явився, але надав суду заяву, в якій просить розглянути справу без їх участі, не заперечує проти позовних вимог позивача.

Третя особа ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги позивачів не визнала та просила відмовити у їх задоволенні в повному обсязі, оскільки вимоги не відповідають матеріалам справи та суперечать закону, є необґрунтованими та у зв'язку з недоведеністю позивачами всіх обставин, за яких могло бути визнано право власності на нерухомість в судовому порядку. Надала з цього приводу письмове пояснення, в якому пояснила, що позивачі не надали до позовної заяви копії паспортів, оскільки на час смерті ОСОБА_7 вони були зареєстровані за іншою адресою, а саме АДРЕСА_1 (Орджонікідзе). На підтвердження факту проживання позивачів за цією адресою свідчать документи на приватизацію квартири, зокрема, видане органом приватизації Свідоцтво про право власності на житло від 12.12.1994 року, видане згідно з розпорядженням від 12.12.1994 р. № 5691, у якому зазначено про те, що квартира приватизована згідно із Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду". В силу статей 1, 3, 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" приватизація державного житлового фонду здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина, який постійно мешкає у квартирі (будинку), відносно якої вирішується питання про передачу у власність. Відповідно до ст. 1, ч. 1 ст. 5, ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» наймачі квартир (будинків) державного житлового фонду та члени їх сімей, які постійно проживають у квартирі разом із наймачем або за якими зберігається право на житло, мають право на приватизацію займаних квартир.

Згідно з нормами ст. ст. 1, 6, 9, 61 ЖК України, ст. 29 ЦК України місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає. Згідно довідок № 63 та 64 голови квартального комітету №11 позивачі проживали ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з ОСОБА_7 без реєстрації. У довідках не зазначено з якого часу позивачі проживали за цією адресою, та не зазначено, що позивачі проживали разом з спадкодавцем ОСОБА_7 постійно. Отже, документально не підтверджуються відомості про місце постійного проживання позивачів на час смерті спадкодавця. Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦПК України спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщин, якщо протягом строку встановленого ст. 1270 ЦПК, він не заявив про відмову від неї. Позивачі не надали доказів факту прийняття спадщини, при цьому голослівно у позові зазначили, що спадщину на цей гараж прийнято шляхом вступу в управління та володіння.

Також позивачі посилаються на добросовісне, відкрите, безперервне володіння померлим ОСОБА_7 гаражем № 15 (41) по вул. Уральській в м. Покров (Орджонікідзе). Не вказуючи на конкретні правові норми, якими слід обґрунтовувати заявлені вимоги, позивачі ставлять питання про визнання майна спадковим з підстав, що наведені у позовній заяві, а саме обґрунтовують свої вимоги такими обставинами: - встановленням судовим рішенням Орджонікідзевського міського суду від 12.12.2012 р. по справі № 428/3268/12 факту відкритого володіння ОСОБА_1 та її померлим чоловіком ОСОБА_8 гаражем №41 по вул. Уральській в м. Покров (Орджонікідзе) з липня 1981 року до дня смерті ОСОБА_8 - до 5 лютого 2011 року; - дозволом виконавчого комітету ОСОБА_6 міської ради народних депутатів №227 від 24 липня 1981 року на продаж ОСОБА_8 гаражу № 15 по вул. Уральська, який раніше належав ОСОБА_9; - зміною адреси гаражу №15 по вул. Уральській на адресу: гараж №41 по вул. Уральській. Вважає, що встановлення факту відкритого володіння спадкодавцем гаражем №41, не є підставою для визнання за кожним позивачем права власності на 1/3 частину гаражу, оскільки відсутні правові підстави для цього.

Обставини, якими позивачі обґрунтовують свої вимоги не мали місця, оскільки не підтверджуються ніякими доказами. Так, позивачі не зазначають в позовній заяві та не доводять факт вступу в управління чи володіння гаражем № 41 протягом шести місяців з дня відкриття спадщини в сенсі положень ст.ст.1268, 1270 ЦК України, згідно яких - визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном. Ці дії повинні бути виконані на протязі шести місяців з часу відкриття спадщини, які позивачі не виконали, оскільки не надали доказів факту вступу в управління чи володіння гаражем № 41 протягом шести місяців після 05.02.2011 року, а заявляють про визнання судом цього гаражу спадковим майном, обґрунтовуючи свої вимоги такими доказами: - рішенням Орджонікідзевського міського суду від 12.12.2012 р. по справі №428/3268/12 щодо факту відкритого володіння ОСОБА_1 та її померлим чоловіком ОСОБА_8 гаражем №41 по вул. Уральській; - рішенням виконавчого комітету ОСОБА_6 міської ради народних депутатів №227 від 24 липня 1981 року щодо надання дозволу на продаж гаражу ОСОБА_8; - довідкою начальника відділу архітектури виконкому ОСОБА_6 міської ради №119 від 19.09.2011 року щодо адреси гаражу №41. Вище зазначеним судовим рішенням від 12.12.2012р. по справі № 428/3268/12 встановлено фактичне відкрите володіння ОСОБА_1 та її померлим чоловіком ОСОБА_7 гаражем № 41, проте судом не встановлено фактичне володіння чужим майном (гаражем).

Вищезазначені документи жодним чином не підтверджують факт добросовісного володіння ОСОБА_7 гаражем № 41, оскільки не підтверджують належність гаражу на праві власності будь-якій особі, тобто, не підтверджують що гараж є чужим. За змістом ст. 344 ЦК України право власності за набувальною давністю може виникнути лише на чуже майно, про що зазначено в ч. 1 ст. 344 ЦК України (особа заволоділа чужим майном). Тому позивачі необгрунтовано зазначили у позовній заяві про підтвердження цими документами факту добросовісного володіння померлим ОСОБА_7 гаражем №41. Головною ознакою набувальної давності є добросовісність заволодіння чужим майном, але позивачі не стверджують про володіння саме чужим майном, а тому не має місця добросовісного заволодіння чужим майном і відповідно відсутні правові підстави для визнання за позивачами права власності на це майно в порядку набувальної давності.

Відповідно до правової позиції, яка викладена у п. 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї інших, передбачених законом, підстав для набуття права власності (правочини, успадкування тощо).

Відповідно до ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність) якщо інше не встановлено цим Кодексом. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є. Отже, набуття права власності на чужі речі за набувальною давністю здійснюється за умови, що річ, яка опинилася у володінні особи, є об'єктивно чужою.

В позовній заяві позивачами не вказано, саме чиїм нерухомим майном у вигляді гаражу № 15(41) позивачі заволоділи.

В даному випадку позивачі: - не заволоділи чужим майном, оскільки гараж №41 по вул. Уральській є самочинним будівництвом, що підтверджено Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області у справі № 2/428/517/12 (набрало законної сили 20.02.2013 року), набуття права власності на яке регулюється ст.376 ЦК України; - не заявили позовних вимог про приєднання до часу свого володіння усього часу, протягом якого цим майном володів ОСОБА_8; не зазначили, що володіють чужою річчю; - не можуть вважатися добросовісними володільцями гаражу №41 по вул. Уральській, оскільки він не може вважатися чужим, так як не належав і не належить на праві власності будь-якій особі.

Позивач ОСОБА_1 не може вважатися добросовісним володільцем гаражу №41 по вул. Уральській, оскільки ознака добросовісності не встановлена на зазначений у рішенні суду від 12.12.2012 р. початковий момент (липень 1981 р.); добросовісність заволодіння гаражем була відсутня, так як позивач свідомо користувалась майном як придбаним із її чоловіком ОСОБА_8 у ОСОБА_9, а саме з підстав набуття права власності за правочином, чим спростовується факт її добросовісності як обов'язкової умови володіння з метою набуття прав власності. При заволодінні майном позивачка знала те, що власник у майна є - ОСОБА_9, знала про наявність у неї передбачених законом підстав для набуття права власності (правочин), що виключає застосування набувальної давності.

В судовому засіданні по справі № 428/3268/12, номер провадження 2/428/517/12 були встановлені та зазначені у рішенні такі обставини: "На підставі вказаного вище рішення виконкому № 227 від 24.07.1981 року ОСОБА_9П передав ОСОБА_8 та ОСОБА_1 у власність вказаний гараж № 41, а вони передали йому грошові кошті відповідно до умов укладеного договору. Вказана угода була укладена між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 як договір купівлі-продажу гаражу у простій письмовій формі, який протягом минулого часу був втрачений." На підставі ст. 61 ЦПК України цей факт не підлягає доказуванню в даній цивільній справі. Отже, позивачкою ОСОБА_1 у позовній заяві не доводиться наявність сукупності умов для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до ст. 344 ЦК України.

Положення ч. 3 ст. 397 ЦК України щодо правомірності фактичного володіння майном не впливає на обов'язок суду перевіряти добросовісність володіння майном у випадку визнання права власності за набувальною давністю, оскільки відповідно до ст. 398 ЦК України право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Слід зазначити, що позивач ОСОБА_1 покликається про те, що вона відкрито володіє спірним гаражем з липня 1981 року, а тому має право на визнання права власності на нього, і одночасно зазначає про те, що її чоловік ОСОБА_7 до дня смерті відкрито володів гаражем, однак ним за життя не було оформлено право власності на це майно, та вважає себе спадкоємцем даного майна після смерті чоловіка в порядку спадкування за законом, що є суперечливим та взаємовиключним в контексті ст. 344 ЦК України, оскільки з наведеного випливає, що користуючись з 1981 року спірним гаражем, позивач знала, що володіє не чужим майном, а отже відсутня перша ознака, яка є необхідною для застосування ч.1 ст. 344 ЦК України.

Щодо заявленої вимоги про визнання гаражу № 41 вул. Уральській спадковим майном, що вже був предметом спору по справі № 428/3268/12, номер провадження 2/428/517/12, то у судовому засіданні було встановлено, що він є самочинним будівництвом на самовільно зайнятій земельній ділянці комунальної власності, яка не була відведена для цієї мети (Рішення Орджонікідзевського міського суду від 12.12.2012 року). У звязку з чим на підставі ст. 61 ЦПК України цей факт не підлягає доказуванню в даній цивільній справі. У Рішенні Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 201 3 року по справі №2/428/517/12 зазначено, що судова колегія погоджується з висновком суду, "що спірний гараж е самочинним будівництвом, а тому на нього не можна визнавати право власності". Гараж № 41 не є об'єктом нерухомості, оскільки самочинне будівництво не є цілісним об'єктом захисту, а являє собою, по суті, лише будівельні матеріали. Отже, самочинно споруджена будівля гаражу без отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку, не є об'єктом права власності і не може бути об'єктом права власності в порядку спадкування, відповідно, не може бути визнане за позивачами право власності на нього без будь-якої правової підстави. Відповідно, набути право власності за давністю володіння на гараж № 41 - об'єкт самочинного будівництва теж неможливо. Так, відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», з огляду на положення статті 376 ЦК право власності за набувальною давністю на об'єкт самочинного будівництва не може бути визнано судом, оскільки цією нормою передбачено особливий порядок набуття права власності на нерухоме майно, що збудоване або будується на земельній ділянці, не відведеній для даної мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Така ж позиція викладена в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2015 року в справі №6-45431св14.

Відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦК України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Згідно листа відділу Держкомзему у м. Орджонікідзе від 11.05.2012 року №14/08-907: «земельна ділянка, на якій самочинно розташовано гараж № 41 по вул. Уральська, не відведена згідно вимог діючого земельного законодавства.» Отже, ОСОБА_6 міська рада як власник земельної ділянки, на якій розміщений самочинно збудований гараж №41, має право вимагати його демонтажу саме особою, яка його збудувала.

Керуючись ст. 376 Цивільного Кодексу України, ОСОБА_6 міська рада прийняла Рішення від 26.11.2013 року № 37, пунктом 1 якого відмовлено гр-ну ОСОБА_10 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду за адресою вул. Уральська, 41. А пунктом 2 цього ж Рішення ОСОБА_6 міської ради зобов'язано юридичний відділ виконавчого комітету міської ради вжити заходи згідно чинного законодавства по звільненню самовільно зайнятої земельної ділянки громадянином ОСОБА_10

Відповідно до абз. 4 рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2009 від 16 квітня 2009 року, органи місцевого самоврядування вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти ... ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Оскільки п. 2 рішення ОСОБА_6 міської ради від 26.11.2013 року № 37 не реалізований, то він не вичерпав свою дію, а тому ОСОБА_6 міська рада має право вжити заходи згідно чинного законодавства по звільненню самовільно зайнятої земельної ділянки громадянином ОСОБА_10, тобто вимагати його демонтажу саме особою, яка його збудувала.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У даному випадку ОСОБА_6 міська рада як власник майна - земельної ділянки під самочинним будівництвом, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Слід врахувати, що відповідно до п.6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)», самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше нерухоме майно не є об'єктом права власності, воно не може бути предметом поділу. У даному випадку не підлягають застосуванню також і приписи ст.344 ЦК України, оскільки передбачають захист прав особи, яка добросовісно заволоділа чужим майном і воно не є самочинно збудованим. Набуття спадкових прав та їх оформлення шляхом визнання права власності за давністю володіння відповідно до правил, встановлених статтею 344 ЦК України, не передбачено. Правовідносин щодо самочинно збудованого нерухомого майна не регулює і стаття 392 ЦК України.

Крім того, у позивачів відсутня безперервність володінням гаражем № 41 до моменту звернення з даним позовом до суду, відсутні підтвердження про добросовісне і відкрите володіння ними спірним гаражем № 41 до теперішнього часу, оскільки він не є чужим в силу відсутності прав власності на нього у іншої особи.

Згідно пункту 11 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 № 5: "Враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (стаття 214 ЦПК). З копій документів наданих позивачами вбачається, що рішенням виконкому ОСОБА_6 міської ради народних депутатів від 13.10.1966 р. № 307 було надано право ОСОБА_11 на будівництво гаражу № 15.

Однак, ОСОБА_11 не було введено гараж в експлуатацію, оскільки технічна документація (технічний паспорт) на гараж № 15 відсутня. Згідно наявного у матеріалах справи Архівного витягу від 01.03.13 р. №55/3, рішенням виконкому ОСОБА_6 міської ради народних депутатів №76 від 14.03.80 року гараж № 15 по вул. Уральській, який раніше належав ОСОБА_11, вирішено передати ОСОБА_9

Підстави, на яких гараж № 15 було передано ОСОБА_9 і чи було фактично передано (у власність у зв'язку з продажем, чи надано в користування) не стверджуються документально, тоді як виникнення права власності у набувача закон пов'язує з моментом передачі - отримання речі, а отримання є нічим іншим, як початком володіння. ОСОБА_9 також не було введено гараж в експлуатацію, оскільки технічна документація на гараж № 15 відсутня; акт прийняття гаражу в експлуатацію відсутній; рішення виконкому про прийняття його в експлуатацію відсутнє; технічний паспорт на гараж з технічними характеристиками теж відсутній. Згідно витягу з рішення виконкому ОСОБА_6 міської ради народних депутатів від 24.07.1981р. № 227, гараж № 15 по вул. Уральська, який раніше належав ОСОБА_9, в зв'язку з виїздом дозволено продати ОСОБА_7 Документально не стверджується на якому праві (власності чи користування) гараж № 15 по вул. Уральська раніше належав ОСОБА_9 Документально не стверджується продаж ОСОБА_7 гаражу № 15 по вул. Уральська. ОСОБА_7 також не було введено гараж в експлуатацію, оскільки технічна документація на гараж № 15 відсутня. Документально також не підтверджується факт передачі ОСОБА_9 гаражу № 15 ОСОБА_7, проте, саме з моментом передачі-отримання речі пов'язується початок володіння.

Згідно зі статтею 3 Закону України від 7 липня 2004 року № 1952-ГУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Отже, право власності на нерухоме майно, що виникло до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", набувається в порядку, який існував на час його спорудження.

28 січня 2003 року ОСОБА_12 юстиції України затверджено Тимчасове положення про порядок реєстрації права власності на нерухоме майно, яким введена обов'язкова реєстрація права власності на нерухоме майно в Бюро технічної інвентаризації.

Вказаний вище гараж не зареєстрований у БТІ як об'єкт нерухомого майна, тому право власності на нього не набуто. Відсутні будь-які підстави вважати гараж №41 об'єктом нерухомого майна. Отже, документально не підтверджується, що гараж № 41 по вул. Уральська належав на праві власності будь-якій особі, а тому право власності за набувальною давністю на нього не може бути набуто. Рішення виконкому ОСОБА_6 міської ради народних депутатів від 13.10.1966 р. № 307, №76 від 14.03.80 року, від 24.07.1981р. № 227 не є підставою для визнання гаражу № 41 спадковим майном та права власності на 1/3 частину цього гаражу за кожною з позивачів, оскільки зазначені рішення не є правовстановлюючими документами на гараж № 15 по вул. Уральській.

В Ухвалі Вищого спеціалізованого суду України від 29 січня 2014 року по справі №6-49180св13 зазначено: "При вирішенні спорів щодо спадкування права власності на нерухоме майно судам слід застосовувати редакцію закону, яка діяла на час виникнення права у самого спадкодавця та на час відкриття спадщини. При вирішенні спору про визнання права власності на спадкове майно потрібно розмежовувати час і підстави виникнення права власності у спадкодавця, які кваліфікуються відповідно до законодавства України чинного на час виникнення права власності та підстави спадкування зазначеного майна, що визначаються на час відкриття спадщини та згідно із п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК." Жодного документу, який би засвідчував факт належності гаражу № 41 ОСОБА_7 в матеріалах справи немає.

Предметом даного спору є визнання майна спадковим, але спір не про перехід прав власності на нерухоме майно від спадкодавця до спадкоємців. Пунктом 3.3 ОСОБА_12 від 16.05.2013 №24-753/0/4-13 Вищого Спеціалізованого Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування" роз'яснено, що "спори про набуття права власності за набувальною давністю не е спорами із спадкування, в тому числі й у випадках, коли особа заявляє про давність володіння (ч.2 ст.344 ЦК України)."

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в цьому ж листі від 16.05.2013 року № 24-753/0/4-13 зазначає наступне: «статтею 1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку с набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку (п. 3.7)».

Згідно абзацу 12 п. 3.1 того ж листа Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, якщо за життя спадкодавець не набув права власності, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно."

Отже, до спадкоємців (позивачів) переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини, проте: - таких вимог позивачами не заявлено; - гаражу, щодо якого встановлене фактичне володіння спадкодавцем, в даний час не існує; - спадкодавець не набув майнових прав на гараж №41 за нині існуючими технічними ознаками.

Вважає, що визнання права власності за позивачами в даному випадку є неможливим, оскільки за життя спадкодавець не набув права власності на гараж №41, що унеможливлює перехід неіснуючого права власності до спадкоємців, а тому в розумінні ст. 1218 ЦК України гараж не може входити до складу спадщини та успадковуватися спадкоємцями.

Крім того, фактичне володіння припинилося у зв'язку із знищенням майна. Попередні володільці гаражу № 15 ОСОБА_1 та її чоловік ОСОБА_7 вчинили дії, які позбавили їх можливості фактично тримати цю річ, що є загальною підставою припинення фактичного володіння.

Так, судовим рішенням по справі №428/3268/12 встановлені такі обставини: "Протягом 2001-2002 років ОСОБА_7 здійснив ремонт належного йому гаражу, при цьому йому надавали допомогу в здійснені ремонту ОСОБА_2, ОСОБА_4 та співмешканець ОСОБА_4 - ОСОБА_10 Вказані обставини підтверджуються постановою про відмову в порушенні кримінальної справи від 15.06.2012 року за заявою ОСОБА_1 на незаконні дії з боку ОСОБА_10 та ОСОБА_13 Після здійснення ремонту ОСОБА_7 дозволив ОСОБА_10 користуватися вказаним гаражем. З тих пір з їх дозволу до смерті ОСОБА_7, ОСОБА_10 користувався гаражем і сплачував усі відповідні витрати за використану ним електроенергію."

Попередній володілець гаражу № 15, її батько ОСОБА_7, будь-яких претензій до знесення цього гаражу її цивільним чоловіком ОСОБА_10 не пред'являв, навпаки розбирання старої будівлі відбувалося з його дозволу. Внаслідок знищення гаражу № 15 він перестав існувати.

Відповідно до п.3 ст.399 ЦК України право володіння припиняється у разі знищення майна. Згідно норм ст.ст. 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до п. 4.2 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом ОСОБА_12 юстиції України №7/5 від 07.02.2002 року, розділ реєстру прав та реєстраційна справа закриваються на підставі рішення реєстратора прав у разі знищення нерухомого майна за заявою власника майна.

Оскільки протягом періоду до 01.03.2002 року права на гараж № 15 не підлягали державній реєстрації, то при його знищенні (знесенні) заява державному реєстратору не подавалася.

Згідно довідки КП "Нікопольське МБТІ" від 27.10.2011 року правовстановлюючі документи на будівлю гаражу №41 по вул. Уральській не зареєстровані в БТІ.

Тому у даному випадку існування заяви до реєстратора було неможливе у зв'язку з відсутністю реєстрації гаражу. Оскільки майно у вигляді гаражу № 15 знищено, то право володіння ним припинилося, володілець не може здійснити його тримання, то відсутні підстави для визнання права власності на відсутній у натурі об'єкт.

Крім того, володіння позивачами гаражем № 41 протягом шести місяців з часу відкриття спадщини (після 05.02.2011 р.), протягом якого спадкоємець має виявити волю на вступ в управління та володіння спадковим майном, спростовується, зокрема:

1. Письмовим повідомленням позивачки ОСОБА_14 від 08.11.2011 року ОСОБА_10, в якому вона просила його про звільнення гаражу № 41 по вул. Уральській в м. Покров (Орджонікідзе), а саме забрати свій автомобіль, віддати їй ключ від гаража та надати їй можливість користуватись гаражем. У листопаді 2012 року ОСОБА_1 зверталась з позовом про витребування від відповідача ОСОБА_10 ключів від гаражу. Тобто, позивачка звернулася до ОСОБА_10 з вимогою про надання її можливості користуватися спірним гаражем №41 після спливи шестимісячного строки прийняття спадщини(після 05.08.2011р.), а відповідно ОСОБА_10 не чинив її перешкоди по користуванню гаражем до спливу строку прийняття спадщини.

2. Довідкою від 20.12.2011 року ОСОБА_6 громадського об'єднання власників гаражів "Марс" про фактичне користування ОСОБА_10 гаражем № 41 по вул. Уральській у м. Покров (Орджонікідзе), який ним збудований на місці знесеного гаражу № 15, підключення ОСОБА_10 електроживлення до новозбудованого гаража, підтримання ним санітарного стану на прилеглій до гаража території та сплату ним за електроенергію, а будь-які інші особи протягом періоду часу з 2006 року не користуються гаражем № 41 та не підтримують санітарний стан прилеглої території та за електроенергію не сплачують.

3. Листом від 11.05.2012 року № 14/08-907 начальника відділу Держкомзему у м. Орджонікідзе Дніпропетровської області про те, що земельна ділянка, на якій самочинно розташовано гараж № 41 по вул. Уральська, не відведена згідно вимог діючого земельного законодавства.

4. Листом від 27.06.2012 року № 5/229-1296/12 заступника міського голови про розгляд питання щодо права користування земельною ділянкою під самочинно збудованим гаражем по вул. Уральській, 41 за умови надання документів про право власності або право користування зазначеною будівлею;

5. Листом від 04.06.2013 року № 11 /149-11110/13 першого заступника міського голови про засідання комісії по визначенню розмірів збитків, що підлягають відшкодуванню за фактичне використання ОСОБА_10 земельної ділянки під гаражем №41 по вул. Уральській.

6. Листом від 11.07.2013 року № 12/176-1420/13 заступника міського голови з вимогою до ОСОБА_10 у строк до 01.08.2013 року відповідно до рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області по справі №2/428/517/2 від 20.02.2013 року, на підставі ст. 376 ЦК України звільнити самовільно зайняту земельну ділянку по вул. Уральська у м. Покров (Орджонікідзе) шляхом знесення самочинно збудованого гаражу № 41.

7. Листом від 12.07.2013 року № 11/181-1430/13 заступника міського голови про засідання комісії по визначенню розмірів збитків, що підлягають відшкодуванню за фактичне використання ОСОБА_10 земельної ділянки під гаражем №41 по вул. Уральській, 41;

8. Актом обстеження земельної ділянки від 10 липня 2013 року, складеного комісією створеною рішенням виконкому ОСОБА_6 міської ради від 27.02.2012 року №358, про обстеження земельної ділянки, на якій зведена самовільна будівля - гараж № 41 по вул. Уральська (розміром 5,6 м х 6,33 м, висотою 2,4 м, площа земельної ділянки 36 м2, якою фактично використовується гр. ОСОБА_10 З моменту побудови й дотепер гараж перебував і перебуває в користуванні мого цивільного чоловіка ОСОБА_10

Відповідно до ст. 1268 ЦК України, роз'ясненої в правовій позиції Верховного суду України у справі за № 6-164цс12, в спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Утім, даний спір це не спір про визнання права власності в розумінні ст. 392 ЦК України, коли власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності, оскільки право власності на гараж № 41 ніхто не порушує, воно ніким не оспорюється, а також про втрату документа про право власності на гараж №41 позивачі не заявляють.

У видачі свідоцтва про право на спадщину на спірний гараж № 41 позивачам не відмовлено, а тому їх позов щодо визнання за ними права власності на 1/3 частини гаража № 41 в порядку спадкування за законом є безпідставним, оскільки немає предмету спору.

Відповідно до п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (ч.1, 2 ст. 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це. В даному випадку жодних прав власності позивачів відповідач в особі ОСОБА_6 міської ради не порушував, що підтверджується самою позовною заявою, в якій відсутні будь-які претензії до відповідача та не доводиться у чому полягає порушення, невизнання або оспорювання їх права на спадкове майно безпосередньо ОСОБА_6 міською радою.

Це також узгоджується з судовою практикою. Так, згідно Ухвали від 11.11.2015 року Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ по справі № 6-48327св14, - "За змістом ст. 33 ЦПК України, положень ЦК України про спадкування, належним відповідачем у таких справах є особа - учасник цивільних правовідносин, яка не визнає або оспорює право спадкоємця на спадкове майно."

Зміст вимог позивачів - визнання майна спадковим та визнання права на його частину, то ст. 12 ЦК України, передбачає, що особа вільно, на власний розсуд, обирає способи захисту цивільного права. Способами захисту цивільних прав та інтересів визначені ст. 16 ЦК України; суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Однак, заявлені в позовній заяві способи захисту вищезазначеними нормами не передбачені, зокрема визнання майна спадковим. Разом з цим позивачами у позовній заяві не зазначено, яким договором або законом встановлено обраний ними спосіб захисту цивільних прав та інтересів такий як - визнання права власності на нерухоме майно у порядку спадкування за законом. Згідно положень Цивільного Кодексу України не передбачається встановлення судом права власності на майно в порядку спадкування.

Крім того, позивачами заявлені вимоги про визнання гаражу № 15(41) по вул. Уральській в м. Орджонікідзе Дніпропетровської області спадковим майном. Згідно наявних у справі матеріалів, відсутні фактичні дані про встановлення гаражу такої адреси і такого номера як 15 (41), тобто такого майна не існувало раніше і не існує на теперішній час.

У звязку з існуванням в правовій природі фактичних обставини, встановлених в рішенні суду по справі № 428/3268/12 стосовно того, що спірний гараж є об'єктом самочинного будівництва, на підставі ст. 61 Цивільного процесуального кодексу України цей факт не підлягає доказуванню в даній цивільній справі що розглядається.

Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», з огляду на положення статті 376 ЦК право власності за набувальною давністю на об'єкт самочинного будівництва не може бути визнано судом, оскільки цією нормою передбачено особливий порядок набуття права власності на нерухоме майно, що збудоване або будується на земельній ділянці, не відведеній для даної мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Така ж позиція викладена в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2015 року в справі №6-45431св14.

Слід врахувати, що відповідно до п.6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)», самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше нерухоме майно не є об'єктом права власності, воно не може бути предметом поділу.

Позивачі не підтвердили факту добросовісного володіння померлим ОСОБА_7 гаражем № 41, оскільки не стверджують про володіння саме чужим майном, а тому відсутні правові підстави для визнання за позивачами права власності на це майно в порядку набувальної давності. Відповідно до правової позиції, яка викладена у п. 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї інших, передбачених законом, підстав для набуття права власності (правочини, успадкування тощо). Позивачі заявили у судовому засіданні і зазначили у позовній заяві, що вони просять визнати за кожним з них право власності на 1/3 частину гаражу, яким відкрито володіли спадкодавець ОСОБА_7 та позивач ОСОБА_1, за відсутності належності його до спадкової маси. При з'ясуванні фактичних обставин справи в судовому засіданні 19.04.2016 року позивачі пояснили суду, що вони не мають правовстановлюючих документів на спірний гараж, який був придбаний спадкодавцем ОСОБА_7 та його дружиною (позивачем) ОСОБА_1 Так, позивачка ОСОБА_2 пояснила суду: «ОСОБА_4 прекрасно знает, что когда мы переехали в 1981 году, гараж этот покупали родители." Позивачка ОСОБА_1 пояснила суду: «Я хотела добавить, что гараж мы купили, мы менялись квартирами и в этого хозяина был гараж и мы взяли у него гараж, нам разрешили приобрести." Отже, користуючись з 1981 року спірним гаражем, позивач ОСОБА_1 знала, що володіє не чужим майном, а отже відсутня перша ознака, яка є необхідною для застосування ч.1 ст. 344 ЦК України. Враховуючи пояснення позивачів суду, що гараж був придбаний та пояснення їх представника у судовому засіданні 23.03.2016 року, що спадкодавець ОСОБА_7 не оформив на нього право власності, тому позивачі просять встановити факт, що це майно є спадковим майном, то не доказано наявність юридичного факту, що гараж № 41 с спадковим майном. Перехід неіснуючого права власності до спадкоємців є неможливим, а тому в розумінні ст. 1218 ЦК України гараж не може входити до складу спадщини та успадковуватися спадкоємцями.

Не підтверджується жодними доказами ні факт володіння, ні початок володіння, ні період володіння позивачкою ОСОБА_2 гаражем № 41. Відповідно до ст. 344 Цивільного Кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність) якщо інше не встановлено цим Кодексом. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є. Проте, позивач ОСОБА_2: - не заявляє про давність володіння нею гаражем № 41 по вул. Уральській; - не зазначила момент заволодіння нею гаражем № 41 по вул. Уральській. Доказів моменту заволодіння ОСОБА_2 гаражем № 41 суду не надана.

Згідно ст.61 ЦПК України обставини, визнані сторонами, не підлягають доказуванню. Позивачі стверджували у судовому засіданні 23.02.2016 року, що даним гаражем № 41 користується лише ОСОБА_10, тому дані обставини не підлягають доказуванню.

Крім того, судовим рішенням по справі №428/3268/12 встановлені такі обставини:

«Протягом 2001-2002років ОСОБА_7 здійснив ремонт належного йому гаражу, при цьому йому надавали допомогу в здійснені ремонту ОСОБА_2, ОСОБА_4 та співмешканець ОСОБА_4 ОСОБА_10... Після здійснення ремонту ОСОБА_7 дозволив ОСОБА_10 користуватися вказаним гаражем. З тих пір з їх дозволу до смерті ОСОБА_7, ОСОБА_10 користувався гаражем і сплачував усі відповідні витрати за використану ним електроенергію.» В судовому засіданні 19.04.2016 року встановлено, що попередній володілець гаражу №15, її батько ОСОБА_7, будь-яких претензій до знесення цього гаражу її чоловіком ОСОБА_10 не предявляв, навпаки розбирання старої будівлі відбувалося з його дозволу. Також у судовому засіданні встановлено, що гараж, яким володів спадкодавець ОСОБА_7, був знесений ще за його життя, у зв'язку з чим його не можна визнати спадковим майном та на нього не можна визнати право власності.

Відповідно до п.3 ст.399 ЦК України право володіння припиняється у разі знищення майна, а тому оскільки володілець майна не може здійснити його тримання, то відсутні підстави для визнання права власності на відсутній у натурі об'єкт.

Крім того, володіння позивачами гаражем № 41 протягом шести місяців з часу

відкриття спадщини (після 05.02.2011р.), протягом якого спадкоємець має виявити волю

на вступ в управління та володіння спадковим майном, спростовується, зокрема: - письмовим повідомленням позивачки ОСОБА_1 від 08.11.2011 року ОСОБА_10, в якому вона просила його про звільнення гаражу № 41 по вул. Уральській в м. Покров (Орджонікідзе) після спливу шестимісячного строку прийняття спадщини; - довідкою від 20.12.2011 року ОСОБА_6 громадського обєднання власників гаражів «Марс» про фактичне користування ОСОБА_10 гаражем № 41 по вул. Уральській у м. Покров (Орджонікідзе), який ним збудований на місці знесеного гаражу № 15, підключення ОСОБА_10 електроживлення до новозбудованого гаража, підтримання ним санітарного стану на прилеглій до гаража території та сплату ним за електроенергію, а будь-які інші особи протягом періоду часу з 2006 року не користуються гаражем № 41 та не підтримують санітарний стан прилеглої території та за електроенергію не сплачують. З моменту побудови й дотепер гараж перебував і перебуває в користуванні мого чоловіка ОСОБА_10

У видачі свідоцтва про право на спадщину на спірний гараж №41 позивачам нотаріусом не відмовлено, а тому позов щодо визнання за ними права власності на 1/3 частини гаража №41 в порядку спадкування за законом є безпідставним, оскільки немає предмету спору.

За правилами ч. 1 ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Виходячи зі змісту ст. ст. 1296-1299 ЦК України питання про право на спадкове майно вирішується судом у разі невизнання такого права чи відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину.

У даному випадку відсутня відмова нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії.

Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст.392 ЦК України).

При розгляді справи по суті встановлена відсутність порушеного права, оскільки між сторонами по справі не існує спір щодо обсягу спадкового майна.

Крім того, позивачами не враховано, що в силу положень ст.392 ЦК України позов про визнання права власності є речово-правовим, і при зверненні до суду позивач повинен підтвердити наявність у нього права власності на спірне майно. Метою та об'єктом такого позову є усунення невизначеності відносин права власності щодо індивідуально визначеного майна, власником якого є позивач. Підставою ж позову, є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують його право власності на майно.

В судовому засіданні позивачі не підтвердили свого постійного проживання разом з спадкодавцем ОСОБА_7 на час його смерті 05.11.2011 року, оскільки не надали суду для огляду будинкової книги на будинок № 5 по вул. Лазо у м. Покров (Орджонікідзе), з якої б вбачалися записи, зроблені робітниками паспортної служби МВС України, що позивачі були зареєстровані та постійно проживали в цьому будинку разом з спадкодавцем ОСОБА_7 Також позивачі не надали суду для ознайомлення своїх паспортів, з яких би вбачалися записи, зроблені робітниками паспортної служби МВС України про те, що позивачі зареєстровані в цьому будинку разом з спадкодавцем ОСОБА_7

Частиною 1 ст. 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з письмовими доказами, що долучені до матеріалів справи, а саме довідок № 63 та 64 квартального комітету №11 позивачі проживали ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з ОСОБА_7 без реєстрації. Довідки не містять інформації, з якого часу позивачі проживали за цією адресою та не зазначено, що позивачі проживали разом з спадкодавцем ОСОБА_7 постійно. Отже, позивачі фактично не проживали постійно разом із спадкодавцем на день відкриття спадщини 05.11.2011 року, а тому вони не прийняли спадщину, шляхом фактичного вступу в управління та володіння спірним гаражем.

Крім того, слід врахувати, що відповідно до ст. 1268 ЦК України прийняття спадщини з умовою чи із застереженням не допускається, а ст. 1267 цього Кодексу встановлено, що частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Таким чином, законодавець встановив, що у випадку прийняття спадщини виключається встановлення часток спадкоємців не у всій спадщині чи не охоплення визначенням часток спадкоємців всього майна, яке входить до складу спадщини, незалежно від того яку частку у спадковому майні просять визнати за ними спадкоємці.

Представник третьої особи ОСОБА_5 в судовому засіданні в судовому засіданні позовні вимоги позивачів не визнав та просив відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_10 пояснив, що він зніс старий гараж і побудував новий, користується їм до сих пір сам. Він є членом кооперативу «Марс». До смерті ОСОБА_7 ніхто не мав до нього претензій відносно гаража. На даний час позивачі хочуть його в нього забрати.

Суд, вислухавши пояснення позивачів, представника позивача, третю особу, представника третьої особи, свідка ОСОБА_10, дослідивши матеріали справи і оцінивши їх в сукупності, прийшов до висновку, що заявлені позивачами вимоги необґрунтовані, не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні та не підлягають задоволенню в повному обсязі за наступних підстав.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивачі посилаються на те, що 05 лютого 2011 року помер чоловік і батько позивачів - ОСОБА_7, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії 1-КИ № 392243 від 08.02.2011 року. На час смерті ОСОБА_7 позивачі проживали разом з ним і вели спільне господарство до дня його смерті. Після смерті ОСОБА_7 приватним нотаріусом ОСОБА_6 міського нотаріального округу ОСОБА_15 була відкрита спадкова справа № 48/2011 за заявами спадкоємців: дружини померлого ОСОБА_1 та дочок: ОСОБА_2 та ОСОБА_4. Однак, отримати свідоцтво про право на спадщину відносно гаража № 41 по вул.. Уральській в м. Орджонікідзе Дніпропетровської області спадкоємцям не вдалось в звязку з тим, що померлим за життя не було оформлено право власності на це майно. Заповіту за життя ОСОБА_7 не залишив.

В силу вимог ст. 1261 Цивільного кодексу України, дружина померлого ОСОБА_1 та його доньки: ОСОБА_2 і ОСОБА_4 є спадкоємцями першої черги.

Згідно зі ст.ст. 1268, 1269 Цивільного кодексу України позивачі прийняли спадщину після померлого ОСОБА_7. Намагаючись реалізувати своє право на спадщину, ОСОБА_1 звернулася до Орджонікідзевського міського суду з позовом про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на гараж у порядку спадкування за законом. Рішенням ОСОБА_6 міського сулу від 24.01.2012 року встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_1 та визнано за нею право власності на гараж № 41 по вул. Уральській в м. Орджонікідзе Дніпропетровської області. Однак, рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області по справі № 22-ц/490/3079/12 від 03.04.2012 року це рішення було скасовано, оскільки при винесенні рішення не було враховано інтереси всіх спадкоємців померлого та не досліджувалося питання чи є майно спадковим.

Гараж № 41 по вул. Уральській в м. Орджонікідзе Дніпропетровської області є спадковим майном. Адже, рішенням Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 12.12.2012 року по справі №428/3268/12, частково зміненим рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20.02.2013 року встановлено факт відкритого володіння ОСОБА_1 та її померлим 05.02.2011 року чоловіком ОСОБА_7 гаражем № 41 по вул. Уральській в м. Орджонікідзе Дніпропетровської області до дня смерті ОСОБА_7 - до 5 лютого 2011 року. Також рішенням Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області по справі № 2-о-171/11 від 29.09.2011 року, яке набрало законної сили 10.10.2011 року, встановлено факт належності ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, архівного витягу № 225/3 від 29 серпня 2011 року з рішення виконавчого комітету ОСОБА_6 міської ради народних депутатів № 227 від 24 липня 1981 року, яким дозволено йому придбати гараж № 15 по вул. Уральській в м. Орджонікідзе Дніпропетровської області. В подальшому, згідно з довідкою № 119 від 19.09.2011 року, адресу гаражу з № 15 було змінено на № 41. Спадщину на цей гараж прийнято шляхом вступу в управління та володіння. На теперішній час в цьому гаражі зберігаються їхні речі предмети побуту та вжитку.

Тобто, зазначеними вище документами повністю підтверджується факт добросовісного, відкритого, безперервного володіння померлим ОСОБА_7 гаражем № 15 (41) ю вулиці Уральській в м. Орджонікідзе Дніпропетровської області. Відповідно, цей гараж може бути визнаний судом спадковим майном.

Згідно зі статтею 234 ЩІК України, суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Оскільки за життя померлий ОСОБА_7 не оформив право власності на гараж № 15 (41) по вул. Уральській в м. Орджонікідзе Дніпропетровської області, визнання цього майна спадковим можливо лише за рішенням суду.

Вказане рішення необхідно для підтвердження наявності неоспорюваного права на спадщину, а також для створення умов здійснення сторонами особистих немайнових і майнових прав.

Згідно з ч. 2 ст. 1223 ЦК України, у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народженні після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно зі статтею 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

На момент відкриття спадщини спадкоємцями померлого ОСОБА_7 були і є на теперішній час: дружина померлого - ОСОБА_1 (позивач по справі) та його доньки: ОСОБА_2 (позивач по справі) і ОСОБА_4.

З доводами позивачів, викладених в позовній заяві та в судовому засіданні суд погодитись не може, оскільки вони є голослівними, безпідставними, недоведеними, нічим не підтвердженими, не відповідають вимогам Цивільного законодавства України і спростовуються стабільними поясненнями третьої особи та її представника, свідка, наданими ними письмовими доказами, матеріалами справи в їх сукупності.

Відповідно до вимог ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підстави своїх вимог. Відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною ч. 1 ст. 1297 Цивільного кодексу України встановлено обов'язок спадкоємця звернутися до нотаріуса за видачею свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Згідно роз'яснень, що містяться в п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30 травня 2008 року передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається. Не підтверджується ніяким документом також і передача гаражу № 15 ОСОБА_7 за Рішенням виконкому міської ради.

Згідно з ОСОБА_12 Юстиції України від 21.02.2005 року за № 19-32/319 у разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності, на яке не була проведена і правовстановлюючий документ відсутній, питання визначення належності цього майна попередньому власнику та наступного його власника (спадкоємця) повинно вирішуватися у судовому порядку.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 395 ЦК України, одним з видів речового права на чуже майно є право володіння. При цьому згідно ст. 397 ЦК України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе, а фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Однак, позивачами не надані докази на підтвердження даних про те, що померлому ОСОБА_7 дійсно було передано гараж № 15 по вул. Уральській та він користувався ним до моменту своєї смерті, а позивачі після його смерті та на теперішній час володіють та користуються даним гаражем та прийняли фактично гараж у користування. Не надані дані і про те, чи сплачуються позивачами платежі щодо користування гаражем та ким саме.

За ст.59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У зв'язку з відсутністю в матеріалах справи будь-яких доказів про належність гаражу № 15 (41) ОСОБА_7 позивачами не надано, як і не надано доказів про добросовісне, відкрите і безперервне володіння гаражем № 15 по вул. Уральській померлим ОСОБА_7, а також про володіння та користування позивачами даним гаражем, - доводи позивачів про наявність підстав для задоволення позовних вимог з підстав прийняття спадщини на цей гараж шляхом вступу в управління та володіння, правового значення для вирішення даного спору не мають, оскільки діючим Цивільним Кодексом України спадкування майна, яке не належить до спадкової маси не передбачене, а тому спадкування майна, яке не належало за життя спадкодавцю неможливе.

Позивачі зазначають, що померлий ОСОБА_7 добросовісно, відкрито безперервно володів гаражем № 15 (41) з 1981 року, а на теперішній час в цьому гаражі зберігаються їхні предмети побуту та вжитку, а тому вони мають право на визнання цього майна спадковим та на визнання за ними права власності на нього та вважають себе спадкоємцями даного майна в порядку спадкування за законом.

Таким чином, позивачі не стверджують про користування ними спірним гаражем, а тому підстав вважати, що позивачі володіють, користуються спірним гаражем немає. Більше того, 08 листопада 2011 року позивачкою ОСОБА_1 було надано письмове повідомлення ОСОБА_10, в якому вона просила його про звільнення гаражу № 41 по вул. Уральській в м. Покров (Орджонікідзе), а саме забрати свій автомобіль, віддати їй ключ від гаража та надати їй можливість користуватись гаражем. У листопаді 2012 року ОСОБА_1 зверталась з позовом про витребування від відповідача ОСОБА_16 ключів від гаражу. Крім того, однією з обов'язкових ознак, яка є необхідною для набуття права власності на річ, є наявність самої речі. Позивачами не надано до суду жодного доказу, який підтверджував би те, що спірне майно існує, що не збільшено загальну площу спірного майна, чи не здійснено реконструкцію, перебудову і т.д.

Відповідно до ст.ст. 60, 131 ЦПК України, сторони (у тому числі позивач) зобов'язані подати свої докази суду, зобов'язані повідомити суд про всі відомі їм рішення судів, що стосуються предмету спору.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2012 року по справі № 2-804/11, Провадження № 22-ц/490/3079/12, встановлено, що: "гараж № 41 по вул. Уральській в м. Орджонікідзе знаходиться на території ОСОБА_6 міського громадського об'єднання власників гаражів «Марс»(далі ОМГОВГ «Марс») і цим гаражем користується ОСОБА_10, який є членом цього об'єднання та збудував цей гараж, що підтверджується відповідною довідкою ОМГОВГ «Марс» від 20.12.2011 року, списком членів ОМГОВГ «Марс», протоколом загальних зборів № 1 від 14.10.2005року про утворення ОМГОВГ «Марс», довідкою про сплату ОСОБА_10 за використану в гаражі електроенергію /а. с.54,49,51-53,55/."

У Рішенні Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2013 року по справі №2/428/517/12 зазначено, що судова колегія погоджується з висновком суду, "що спірний гараж є самочинним будівництвом, а тому на нього не можна визнавати право власності."

13 листопада 2013 року прийнято рішення ОСОБА_6 міською радою № 37, пунктом 2 якого вирішено здійснити заходи щодо знесення самочинно збудованого гаражу №41 по вул. Уральській в м. Покров (Орджонікідзе). Рішення не скасовано.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2015 року по справі № 184/1720/14-а (2-а/184/22/14) залишено без змін Постанову Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 07 серпня 2014 року по справі № 184/1720/14-а (2-а/184/22/14) за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_6 міської ради Дніпропетровської області про визнання незаконними та скасування пунктів рішення, зобов'язання вчинити певні дії" встановлено: «В матеріалах справи наявний акт обстеження земельної ділянки від 10.07.2013 року, яким зафіксовано, що земельна ділянка, на якій розташована самовільно зведена будівля, фактично використовується ОСОБА_10 без наявності правовстановлюючих документів.»

Листом від 04.062013 р. №11/144-1110/13 виконавчого комітету ОСОБА_6 міської ради ОСОБА_10 запрошено на засідання комісії по визначенню розміру збитків за фактичне використання земельної ділянки під гаражем по вул. Уральська, 41 в гаражному кооперативі "Марс".

Листом від 11.07.2013р. №12/176-1420/13 ОСОБА_6 міської ради ОСОБА_16 запропоновано звільнити самовільно зайняту земельну ділянку по вул. Уральська у м. Покров (Орджонікідзе) шляхом знесення самочинно збудованого гаражу № 41.

Листом від 12.07.2013р. №11/181-1430/13 виконком ОСОБА_6 міської ради ОСОБА_10 повторно запрошено на засідання комісії по визначенню розміру збитків за фактичне використання земельної ділянки під гаражем по вул. Уральська, 41 в гаражному кооперативі "Марс". Отже, старого гаражу № 15 вже не існує, на його місці збудований новий гараж більших розмірів, з інших будівельних матеріалів, а з 2003р. ОСОБА_10 повністю здійснює утримання нового гаражу та оплату комунальних послуг, безперервно користується ним, зберігає у ньому автомобіль, інструменти, різні предмети і речі.

Відтак, позивачі фактично відкрито та безперервно не володіють майном у вигляді гаражу №15 (41). Позивачі також не можуть бути добросовісними набувачами, оскільки вони є спадкоємцями за законом. Набуття спадкових прав та їх оформлення шляхом визнання права власності за давністю володіння відповідно до правил, встановлених статтею 344 ЦК України, не передбачено.

Листом ВСС України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.01.2013 року № 24-150/0/4-13 "Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав» визначено, що для набуття права власності на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери, перебігу строку набувальної давності недостатньо. Умови набувальної давності підтверджуються судовим рішенням. Позивач повинен довести факти добросовісності, відкритості, безперервності і тривалості свого володіння. Сумлінність, як одна із загальних принципів судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити цивільні права та обов'язки. Позивач, як незаконний власник, протягом всього часу володіння майном повинен бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно на підставах, достатнім для того, щоб мати право власності на нього."

Відповідно до пункту 9 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» набуття права власності на чужі речі можливе лише за наявності наступних умов: законний об'єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння).

Позивачі заявили неточні позовні вимоги: - у назві позовної заяви зазначено "про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом", а у резолютивній частині позовної заяви позивачі просять визнати гараж №15 (41) спадковим майном та визнати право власності на 1/3 частину гаража №15 (41) за кожною в порядку спадкування за законом; - у позовній заяві не зазначено доказів наявності гаражу № 15 (41), на який позивачі просять визнати їх право власності .

У позовній заяві недостовірно зазначено про те, що після смерті ОСОБА_7 нотаріусом ОСОБА_15 була відкрита спадкова справа № 48/2011 за заявами спадкоємців : дружини померлого ОСОБА_1 та дочок ОСОБА_2 і ОСОБА_4. ОСОБА_4 не проживала на час відкриття спадщини постійно із спадкодавцем, але не подавала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Згідно повідомлення нотаріуса від 19.04.2012 року № 69/01-16, яке наявне у справі, спадкова справа №48 заведена за заявою ОСОБА_1 від 26.07.2011 р. №99. Проте відмова нотаріуса в оформленні права ОСОБА_1 на спадщину в матеріалах справи відсутня. Також, відсутні в матеріалах справи і дані про спір про право, оскільки даних про звернення позивача ОСОБА_2 до нотаріальної контори та відмову в оформленні прав на гараж суду не надано.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що заявлені позивачами позовні вимоги цілком є необґрунтованими, безпідставними, недоведеними, ґрунтуються на доказах, наданих позивачем та які не відповідають дійсності та обставинам справи і є недостовірними і спростовуються стабільними поясненнями третьої особи та її представника, наданими ними письмовими належними та допустимими доказами, матеріалами справи в їх сукупності.

За таких обставин суд, вважає необхідним відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_6 міської ради, третя особа ОСОБА_4 «про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом».

Керуючись ст. ст. 328, 344, 392, 395, 399, 1223, 1261, 1268, 1269, 1270 Цивільного кодексу України, ст. ст. 10, 11, 57, 60, 88, 209 213 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_6 міської ради, третя особа ОСОБА_4 «про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом».

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня проголошення рішення до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Орджонікідзевський міський суд.

Суддя Орджонікідзевського

міського суду ОСОБА_17