Ухвала суду № 57963756, 30.05.2016, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі

головуючий суддя: Хилевич С.В.

судді: Собіна І.М., Максимчук З.М.

секретар судового засідання: Мельник С.Ю.

за участі: представника позивача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Білдгрупменеджмент" на заочне рішення Рівненського міського суду від 4 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства "Білдгрупменеджмент" про стягнення коштів за договором купівлі-продажу майнових прав на квартиру,

в с т а н о в и л а:

Заочним рішення Рівненського міського суду від 10 червня 2015 року позов задоволено: стягнуто із Приватного підприємства "Білдгрупменеджмент" (далі ПП "Білдгрупменеджмент") на користь ОСОБА_1 258 000 гривень основного боргу за договором купівлі-продажу майнових прав на квартиру №КМ 2\1-5-29 від 10.06.2014 року, 27 864 гривень інфляційних втрат, 1 290 гривень суми трьох процентів річних і 5 000 гривень моральної шкоди.

Ухвалою Рівненського міського суду від 4 листопада 2015 року заочне рішення суду першої інстанції скасовано, а справу призначено до розгляду в загальному порядку.

Заочним (повторним) рішенням Рівненського міського суду від 4 лютого 2016 року позов задоволено частково: стягнуто із ПП "Білдгрупменеджмент" на користь ОСОБА_1 208 000 гривень основного боргу за договором купівлі-продажу майнових прав на квартиру №КМ 2\1-5-29 від 10.06.2014 року, 27 864 гривні інфляційних втрат та 1 290 гривень суми трьох процентів річних.

У поданій на рішення апеляційній скарзі відповідач покликався на його незаконність і необґрунтованість, що полягало у неповному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи; недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідності висновків суду обставинам справи; порушенні норм матеріального і процесуального права; розгляді справи неповноважним судом.

На її обґрунтування зазначалося про хибність висновків суду щодо регулювання спірних правовідносин положеннями Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки права і обовязки сторін виникли із додаткової угоди, якою обумовлено повернення фактично сплачених грошових коштів. В звязку з неправильним застосуванням норм матеріального права судом не додержано правил підсудності позову, адже слід було застосувати вимогу ч. 2 ст. 109 ЦПК України, яка вказує, що позови до юридичних осіб предявляються в суд за їх місцезнаходженням. В цьому випадку позов необхідно було предявити до Ірпінського міського суду Київської області.

Неправильно встановивши, що позов не підлягає до оплати судовим збором, суд в порушення ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" не визначив необхідну ставку судового збору для позивача і не застосував в звязку з цим вимоги ч. 1 ст. 121 ЦПК України щодо залишення заяви без руху і надання строку для усунення недоліків.

Вважає, що договір купівлі-продажу майнових прав відноситься відповідно до переліку ч. 1 ст. 657 ЦК України до таких, який повинен бути укладений у письмовій формі та нотаріально посвідчений. Оскільки договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру №КМ 2\1-5-29 від 10.06.2014 року нотаріально не посвідчений, тому він є нікчемний і в силу ч. 1 ст. 216 ЦК України не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. Тобто законних підстав для нарахування і стягнення інфляційних втрат та суми трьох процентів річних у суду не було.

З цих підстав просив рішення суду першої інстанції скасувати, ухваливши нове про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи відповідача, колегія суддів прийшла до висновку про відхилення апеляційної скарги.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1, суд першої інстанції правильно виходив із його доведеності і обґрунтованості, оскільки зобовязання відповідача повернути спірну заборгованість передбачені угодою про розірвання договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру. В звязку із виникненням на підставі зазначеної угоди грошового зобовязання між сторонами та його прострочення судом обґрунтовано нараховано та стягнуто на користь позивача із відповідача суми інфляційних втрат і трьох процентів річних.

Матеріалами справи встановлено, і ці обставини сторонами не заперечуються, що 10 червня 2014 року між ними укладено договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру №КМ2\1-5-29. За цим договором продавець ПП "Білдгрупменеджмент" зобовязався передати у власність покупця ОСОБА_1, а остання зобовязалася прийняти у власність майнові права на квартиру в м. Ірпінь Київської області, вулиця Карла Маркса, буд. 2\1, секція 5, оплативши ціну таких прав у порядку та на умовах, визначених договором (а.с. 3-4, зв.).

Пунктами 4.1, 4.5, 5.3.1 договору визначено, що договір вважається укладеним і набуває чинності з моменту підписання його сторонами за умови внесення першого платежу відповідно до п. 3.2.1 цього договору. У випадку розірвання договору за взаємною згодою сторін продавець повертає покупцеві протягом тримісячного терміну всі фактично отримані від нього кошти. Продавець зобовязується своєчасно та у повному обсязі виконувати свої зобовязання за цим договором.

10 грудня 2014 року між ними укладено угоду до зазначеного договору, за умовами якої сторони дійшли взаємної згоди достроково розірвати договір. На момент розірвання договору ОСОБА_1 вже сплатила на користь відповідача в рахунок виконання договірних зобовязань 258 000 гривень. Вони ж узгодили, що ПП "Білдгрупменеджмент" повертає покупцю протягом тримісячного строку всі фактично отримані від неї грошові кошти на момент укладення цієї угоди (а.с. 6).

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11, ст.ст. 627, 629, 509, 526 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обовязковим для виконання сторонами.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Свої зобовязання у передбачений тримісячний строк відповідач виконав не повністю, повернувши у жовтні 2015 року на користь ОСОБА_1 із обумовлених договірним зобовязанням 258 000 гривень лише 50 000 гривень.

За таких обставин правильним є висновок суду першої інстанції про стягнення із ПП "Білдгрупменеджмент" на користь позивача 208 000 гривень заборгованості як різниці між уже сплаченою сумою 50 000 гривень та тою, що підлягала до сплати, - 258 000 гривень.

Щодо доводів апеляційної скарги про необґрунтованість нарахування та стягнення суми інфляційних втрат і трьох процентів річних, то колегія суддів з ними не погоджується, виходячи з такого.

Як вказує відповідач, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (ст. 657 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 656 ЦК України до договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав. Тому, на його думку, відсутність нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру №КМ2\1-5-29 від 10 червня 2014 року тягне за собою нікчемність цього договору в силу правил ч. 2 ст. 215 ЦК України і згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. Вважає, що в звязку з цим положення ч. 2 ст. 625 ЦК України застосовані не можуть бути.

Між тим, апеляційний суд знаходить, що до договору купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно вимоги закону про обовязковість нотаріального посвідчення не передбачено, а тому посилання про нікчемність правочину на увагу не заслуговують.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, невиконання грошового зобовязання відповідачем в обумовлений угодою тримісячний строк призвело до його прострочення. Тому правильно урахувавши, що прострочення виникло з 10 березня 2015 року, суд при розрахунку суми трьох процентів річних виходив із обумовленого позивачем строку з дня виникнення прострочення і по 10 травня 2015 року. При цьому брав до уваги первісну суму заборгованості 258 000 гривень, оскільки 50 000 гривень боргу було сплачено пізніше в жовтні 2015 року. Помноживши суму заборгованості на три проценти річних, отримав 7 740 гривень, які поділивши на 12 місяців, отримав 645 гривень. Помноживши 645 гривень на 2 місяці прострочення (з 10.03.2015 року по 10.05.2015 року), обґрунтовано отримав 1 290 гривень суми трьох процентів річних.

Урахувавши, що інфляція у березні 2015 року становила 110, 8, суд правильно помножив 258 000 гривень на вказаний індекс інфляції та отримав 285 864 гривень, від яких віднявши 258 000 гривень отримав 27 864 гривень інфляційних втрат.

Крім того, правовою позицією, що висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 листопада 2012 року у справі №6-122цс12, встановлено, що за змістом ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобовязання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Згідно з абз. другим ч. 1 ст. 360 (7) ЦПК України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами при застосуванні таких норм права.

Тобто наявність вини відповідача, який зобовязався повернути грошові кошти протягом трьох місяців та не довів, що вжив усіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобовязань за договором згідно зі ст. 614 ЦК України, є підставою для покладення на нього цивільно-правової відповідальності за невиконання взятих на себе зобовязань.

Не можна погодитися і з посиланнями автора скарги на порушення місцевим судом правил підсудності, оскільки наведені процесуально-правові порушення не вплинули на правильність результатів розгляду справи.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Натомість про такі порушення, що потягли би ухвалення незаконного рішення, відповідач не зазначив, а колегією суддів їх не встановлено.

Так само необґрунтованими вбачаються доводи ПП "Білдгрупменеджмент" про несплату позивачем судового збору.

Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 220 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.

Тобто залишення судом без вирішення питання про присудження судового збору не є підставою для зміни чи скасування оскаржуваного рішення, а це питання може бути розглянуте окремо у визначеному процесуальним законом порядку.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Тому доводи відповідача про необхідність та вимушеність захисту його прав, порушуючи тим самим права ОСОБА_1, є неприйнятними для апеляційного суду.

Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України є одними із основних засад цивільного законодавства.

Інші доводи апеляційної скарги є необґрунтованими і на увагу не заслуговують.

Підстави відмови в позові про відшкодування моральної шкоди сторонами в апеляційному порядку не оскаржувалися, що відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України унеможливлює перегляд колегією суддів рішення суду в цій частині.

Спонуканнями для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до. 1 ст. 308 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при його ухваленні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 324-325 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Білдгрупменеджмент" відхилити, а заочне рішення Рівненського міського суду від 4 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: Судді: