Ухвала суду № 57957490, 28.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2016 року м. Київ К/800/63656/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Олендера І.Я.

за участю секретаря судового засідання: Савченко А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 20 травня 2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2014 року

у справі № 810/1702/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіонпродукт»

до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області,

за участю Прокуратури Київської області,

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Регіонпродукт» (далі - ТОВ «Регіонпродукт»; позивач) звернулось до суду з позовом до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - Бориспільська ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області; відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень № 0055612310/0 від 18 серпня 2008 року та № 0055622310/0 від 18 серпня 2008 року.

Справа розглядалась неодноразово. За наслідками останнього її розгляду постановою Київського окружного адміністративного суду від 20 травня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2014 року, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано оспорювані акти індивідуальної дії.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі Бориспільська ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 20 травня 2014 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2014 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну позапланову документальну перевірку ТОВ «Регіонпродукт» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за квітень та травень 2008 року, за результатами якої складено акт № 315/23-1/32577712 від 07 серпня 2008 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0055612310/0 від 18 серпня 2008 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) податку на додану вартість у розмірі 1 507 857,00 грн., та податкове повідомлення-рішення № 0055622310/0 від 18 серпня 2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 12 970,10 грн. (9 977,00 грн. - основний платіж, 2 993,10 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення товариством підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні придбаних підрядних робіт (демонтажних та будівельно-монтажних робіт з реконструкції промислових будівель) у Приватного підприємства «Альфа-Буд Плюс» та Приватного підприємства «Дніпр-спецмонтаж Інвест», а також послуг з організації та здійснення імпортних поставок під ключ у Товариства з обмеженою відповідальністю «Гате», які не пов'язані з господарською діяльністю платника.

Обґрунтовуючи свою позицію, податковий орган посилався на відсутність у позивача дозволу від місцевого дозвільного органу на здійснення робіт з демонтажу цехів та реконструкції промислових будівель, а відтак за доводами відповідача така діяльність не може розглядатись як господарська та, відповідно, суми податку на додану вартість, сплачені в ціні розглядуваних робіт, а також в ціні послуг з доставки матеріалів, використаних при виконанні цих робіт, не можуть включатись до складу податкового кредиту.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання робіт та послуг з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

В даній ситуації судами з'ясовано, що реальний характер здійснення розглядуваних господарських операцій підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином оформленими первинними, розрахунковими та платіжними документами.

Судовими інстанціями перевірено і наявність у ПП «Альфа-Буд Плюс» та ПП «Дніпр-спецмонтаж Інвест» ліцензій на провадження будівельної діяльності, які, зокрема, підтверджують наявність у підрядників необхідної матеріально-технічної бази та персоналу відповідної кваліфікації, а також дозволів на початок виконання робіт підвищеної небезпеки тощо.

Враховуючи основний вид діяльності ТОВ «Регіонпродукт» (прийом на первісну обробку свіжого цільного молока і молочних продуктів; виробництво молока пастеризованого, інших видів розфасованого молока, кефіру, йогуртів, ряжанки, вершків, м'якого сиру, сухого молока, казеїну, лактози, сироватки та інших видів молочних продуктів; виробництво тваринного масла тощо) та наявні в матеріалах справи документи (які підтверджують виробничу необхідність реконструкції належних позивачу виробничих фондів), суди попередніх інстанцій дійшли також обґрунтованого висновку про пов'язаність придбаних товариством робіт та послуг з його господарською діяльністю, а також здійснення позивачем спірних операцій за наявності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект.

При цьому слід враховувати, що оцінка поведінки учасників податкових правовідносин здійснюється насамперед із застосуванням норм податкового, а не інших галузей законодавства. Для з'ясування змісту господарських операцій необхідно брати до уваги термінологію та вимоги податкового законодавства, а обґрунтування податкових правопорушень не може здійснюватись з посиланням на недотримання норм інших галузей законодавства.

Відтак, наявність у товариства необхідних дозвільних документів для замовлення та виконання розглядуваних робіт не входить до предмета доказування в даній справі та не має безпосереднього впливу на податковий облік позивача.

З огляду на викладене, доводи судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність у відповідача в спірному випадку правових підстав для прийняття оскаржуваних актів індивідуальної дії слід визнати правильними.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Київського окружного адміністративного суду від 20 травня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2014 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 20 травня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Олендер І.Я.