Постанова № 57957136, 19.05.2016, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 824/83/16-а

Головуючий у 1-й інстанції: Лелюк О.П.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

19 травня 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сторчака В. Ю.

суддів: Ватаманюка Р.В. Мельник-Томенко Ж. М.

за участю: секретаря судового засідання: Марцісь Ю.А.,

позивача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 18 березня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до відділу державної виконавчої служби Глибоцького районного управління юстиції Чернівецької області про зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

15.02.2016 року ОСОБА_2 звернувся до відділу державної виконавчої служби Глибоцького районного управління юстиції Чернівецької області в якому просив зобовязати відділ державної виконавчої служби Глибоцького районного управління юстиції у Чернівецькій області винести постанову про зняття арешту з житлового будинку, що знаходиться у с. Багринівка за адресою: вул. Центральна, 85-а та стягнути з відділу державної виконавчої служби Глибоцького районного управління юстиції у Чернівецькій області моральну шкоду у розмірі 821,10 грн.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 18 березня 2016 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.

В судовому засіданні позивач підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а постанову суду першої інстанції - скасувати, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено слідуюче.

04.02.2010 року державним виконавцем Карпюком М.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 22075151 про примусове виконання постанови № 028951 від 02.11.2009 року, виданої Глибоцьким ВДАІ про стягнення з ОСОБА_2 штрафу в розмірі 255 грн.

В ході провадження виконавчих дій по встановленню рухомого та нерухомого майна боржника, державним виконавцем був направлений запит до РБТІ, яке надало відповідь, згідно якої за боржником ОСОБА_2 зареєстрований житловий будинок, розташований за адресою с.Багринівка, вул.Центральна 85-а, Глибоцького району Чернівецької області. На вказане майно державним виконавцем накладено на арешт.

04.02.2010 року державним виконавцем Карпюком М.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 2207569 про примусове виконання постанови № 031242 від 17.11.2009 року, виданої Глибоцьким ВДАІ про стягнення з ОСОБА_2 штрафу в розмірі 300грн.

27.10.2010 року державним виконавцем Біреу К.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 22309766 про примусове виконання постанови № 152813 від 12.09.2010 року, виданої Глибоцьким ВДАІ про стягнення з ОСОБА_2 штрафу в розмірі 51 грн.

10.04.2012 року державним виконавцем Біреу К.І. було винесено постанову ВП №22075151 про розшук майна боржника, а саме: транспортного засобу КМЗ ДНЕПР МТ1036 кузов 76554, СЕ 0017АА,1979 року випуску.

22.04.2013 року державним виконавцем Біреу К.І. винесено постанови ВП № 223096766, ВП№22075269, ВП № 22075151 про повернення стягувачеві Глибоцькому ВДАІ постанов № 028951, № 031242, № 152813 без виконання в зв'язку з тим, що рухоме майно боржника не виявлено протягом року з дня оголошення розшуку.

22.12.2015 року ОСОБА_2 звернувся до відділу державної виконавчої служби Глибоцького районного управління юстиції з заявою в якій зазначив, що в листопаді 2015 року він дізнався про те, що належний йому на праві власності житловий будинок, розташований за адресою с.Багринівка, вул.Центральна 85-а, Глибоцького району Чернівецької області перебуває під арештом. Також просив надати йому копії постанов про відкриття виконавчих проваджень та постанову про накладення арешту на його майно, оскільки жодного з цих документів він не отримував.

У відповідь на вказану заяву, відповідач надіслав позивачу лист №64/02-13 від 20.01.2016 року, в якому вказав, що надати копії матеріалів виконавчого провадження неможливо, оскільки вони були знищені, відповідно до Інструкції про порядок роботи з документамив органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Мінюсту від 25.12.2008 року № 2274/5.

Позивач, вважаючи дії відповідача щодо накладення арешту на житловий будинок в с.Багринівка, вул.Центральна 85-а, Глибоцького району Чернівецької області незаконними і такими, що заподіяли йому моральної шкоди, оскаржив їх в судовому порядку.

Після подання даного позову (15.02.2016 року), відповідачем 15.03.2016 року винесено постанову ВП № 22075151 про звільнення майна боржника з-під арешту, якою звільнено з-під арешту наступне майно: житловий будинок, який належить на праві власності ОСОБА_2 та знаходиться за адресою вул.Центральна,85А, с.Багринівка Глибоцького району.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив з того, що станом на 18 березня 2016 року (дата розгляду справи в суді) вищезазначений будинок звільнений з-під арешту, а відтак підстави для задоволення позову відсутні.

Колегія суддів частково погоджується і з рішенням суду першої інстанції по суті спірних відносин, однак вважає що оскаржувану постанову слід скасувати, з врахуванням наступного.

Відповідно до частини 1 статті 181 КАС України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.1996 року № 606-XIV (далі Закон № 606-XIV).

Частиною першою статті 6 Закону № 606-XIV встановлено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

За змістом статті 11 Закону № 606-XIV, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, зокрема, вправі накладати арешт на майно боржника, передавати його на зберігання та реалізовувати його в установленому законом порядку.

Згідно частини 1 та частини 2 статті 25 вказаного Закону, державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Відповідно до п.1.4 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року №74/5, постанова про відкриття виконавчого провадження вважається врученою боржнику за адресою, зазначеною у виконавчому документі, за умов, передбачених для вручення судових повісток. У разі, якщо копія постанови про відкриття виконавчого провадження одержана боржником несвоєчасно, внаслідок чого боржник був позбавлений можливості добровільно виконати рішення у встановлений державним виконавцем строк, за письмовою заявою боржника при підтвердженні факту несвоєчасного одержання вказаної постанови державний виконавець відкладає провадження виконавчих дій у порядку, установленому статтею 32 Закону, та поновлює боржнику строк для добровільного виконання рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 32 Закону № 606-XI, заходом примусового виконання судових рішень є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають у інших осіб або належать боржникові від інших осіб.

Як встановлено судом, 04.02.2010 року державним виконавцем Карпюком М.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 22075151 про примусове виконання постанови № 028951 від 02.11.2009 року, виданої Глибоцьким ВДАІ про стягнення з ОСОБА_2 штрафу в розмірі 255 грн.

В матеріалах справи відсутня постанова про накладення відповідачем арешту на майно ОСОБА_2, а саме: житлового будинку, що розташований за адресою вул.Центральна,85 с.Багринівка Глибоцького району.

Проте, як вбачається із постанови про звільнення майна з-під арешту ВП №22075151, винесеної головним державним виконавцем Коломійчуком В.П. відділу державного виконавчої служби Глибоцького районного управління юстиції, арешт на зазначене майно був накладений відповідачем 04.02.2010 року, тобто в день винесення постанови про відкриття виконавчого првадження.

Вищезазначене свідчить про те, що відповідачем не дотримано строків, встановлених статтею 25 Закону № 606-XI, якими передбачено право боржника самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження та розпочато примусове виконання постанови № 028951 від 02.11.2009 року, виданої Глибоцьким ВДАІ.

Також, як пояснив позивач під час розгляду справи в відкритому судовому засіданні судом апеляційної інстанції, матеріали виконавчого провадження ВП № 22075151 та постанова про накладення арешту на нерухоме майно, відповідачем йому не надсилались, про їх існування він дізнався тільки в листопаді 2015 року, коли вирішив продати житловий будинок. Аналогічні пояснення надані ОСОБА_2 під час розгляду справи в суді першої інстанції, де був також присутній представник відповідача. Однак останнім не надано жодного доказу на спростування тверджень позивача.

Згідно положень статті 52 Закону № 606-XI, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах.

Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються.

На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту.

У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

У разі якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує десяти розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване це житло, не здійснюється. У такому разі державний виконавець зобов'язаний вжити всіх заходів для виконання рішення за рахунок іншого майна боржника.

Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як встановлено з матеріалів справи, в ході проведення виконавчих дій щодо встановлення наявності у боржника рухомого та нерухомого майна боржника, посадовою особою відповідача направлялись запити до РБТІ та ВДАІ. При цьому, відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що ним проводились якісь дії, спрямовані на виявлення у боржника коштів та інших цінностей, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах, тоді як вищеперелічене є майном на яке стягнення звертається в першу чергу.

Також, як вже зазначалось вище, сума боргу ОСОБА_2, відповідно до постанови Глибоцького ВДАІ №028951 від 02.11.2209 року складає 255 грн., що не перевищує десяти розмірів мінімальної заробітної плати, однак відповідачем всупереч пункту 7 статті 52 Закону № 606-XI звернено стягнення на житло боржника, крім того вартість якого значно перевищує суму боргу. При цьому, накладаючи арешт на вказане майно, державним виконавцем не перевірено, чи володіє позивач ще якимось житлом, оскільки відповідно вищезазначеної правової норми стягнення на єдине житло боржника не допускається.

Як вбачається з пояснень ОСОБА_2 та письмових заперечень, наданих суду першої інстанції начальником відділу державної виконавчої служби Глибоцького районного управління юстиції ОСОБА_3, позивач до подання даного позову, намагався вирішити спір в досудовому порядку, оскільки звертався до відповідача з заявою про зняття арешту з належного йому житлового будинку, але відповідач повідомив його, що зняти арешт неможливо за відсутності ідентифікаційного кода громадянина.

Слід зазначити, що відсутність ідентифікаційного кода ОСОБА_2, не стала перешкодою для винесення головним державним виконавцем Коломійчуком В.П. постанови про звільнення майна боржника з-під арешту, після того як останній звернувся за захистом своїх прав до суду.

Проаналізувавши вищезазначене, суд апеляційної інстанції вважає, що при винесенні постанови про накладення арешту на жиловий будинок, що розташований за адресою вул.Центральна,85 с.Багринівка Глибоцького району та відмовляючи позивачу в знятті арешту з цього майна, відповідачем порушено ряд правових норм, що призвело до порушення прав позивача.

Однак враховуючи те, що ОСОБА_2 заявлялась тільки позовна вимога щодо зобов'язання відповідача усунути порушення його прав, шляхом зняття арешту на житловий будинок і дане порушення було усунуте після звернення позивачем до суду з даним позовом, до постановлення рішення по справі, а відтак підстави для її задоволення відсутні, то колегія суддів вважає, що в даному випадку, з метою запобігання уникнення відповідальності відповідача за вчинення незаконних дій та з метою повного захисту порушених прав позивача, необхідно в порядку ч.2 ст.11 КАС вийти за межі позову та обрати для позивача інший спосіб захисту, а саме: визнати протиправною бездіяльність відділу державної виконавчої служби Глибоцького районного управління юстиції у Чернівецькій області щодо відмови зняти арешт з житлового будинку, що знаходиться у с. Багринівка за адресою: вул. Центральна, 85-а.

Щодо позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь моральної шкоди, яку він оцінює в сумі 821,10 грн., судова колегія ввжає, що вона підлягає до задоволення, виходячи із наступного.

Відповідно до частини 2 статті 23 Цивільного Кодексу України (далі ЦК України) моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

За загальними підставами деліктної відповідальності, а також згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" правовою підставою відповідальності за завдану шкоду є правопорушення, складовими елементами якого є: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

При цьому відсутність хоча б однієї складової виключає можливість відшкодування шкоди.

Обов'язковому з'ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю вони заподіяні), в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.

Відповідно до частини 3 статті 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Пунктом 9 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Зважаючи на те, що судом встановлено нанесення позивачу шкоди неправомірними діями відповідача, а саме: обмежено його право вільно розпоряджатись належним йому майном, а також те, що через відмову відповідача зняти незаконний арешт з майна позивача останній був змушений звернутисть до суду з даним позовом, витрачати свій час на оформлення позовної заяви та збір документів, необхідних для розгляду справи, в зв'язку з чим поніс додаткові витрати, судова колегія вважає, що позивачем доведено нанесення йому моральної шкоди в зазначеній ним грошовій сумі.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто прийнята постанова не відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підлягає скасуванню з постановленням нової.

Відповідно до статті 202 КАС України, підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення: є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат апеляційний суд зазначає таке.

Відповідно до частин 1 та 6 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції або Верховний Суд України, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідачем мають бути відшкодовані судові витрати понесені позивачем на сплату судового збору за подання позову до суду першої інстанції та апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 18 березня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Відділ державної виконавчої служби Глибоцького районного управління юстиції Чернівецької області про зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди скасувати.

Прийняти нову постанову.

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність відділу державної виконавчої служби Глибоцького районного управління юстиції у Чернівецькій області щодо відмови зняти арешт з житлового будинку, що знаходиться у с. Багринівка за адресою: вул. Центральна, 85-а.

Стягнути з відділу державної виконавчої служби Глибоцького районного управління юстиції у Чернівецькій області на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 821,10 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 1763,85 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відділу державної виконавчої служби Глибоцького районного управління юстиції у Чернівецькій області.

В решті позову відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 26 травня 2016 року.

Головуючий ОСОБА_1 Судді ОСОБА_4 ОСОБА_5