Ухвала суду № 57957015, 24.05.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2016 р. Справа № 876/8979/15

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого суддіЗаверухи О.Б.,

суддівБагрія В.М., Курильця А.Р.,

за участю секретаря судового засіданняАндрушківа І.Я.,

представника позивачаОСОБА_1,

представника відповідачаОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби України у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тропік» до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби України у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

21.05.2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Тропік» (надалі ТзОВ «Тропік») звернулося в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби України у Львівській області (надалі - ДПІ у Личаківському районі м. Львова), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача: № 0000041501/6366 від 05.05.2015 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування ПДВ на 12800380,00 грн. та нараховано 3200095,00 грн. штрафних санкцій; № 0000051501/6367 від 05.05.2015 року, яким позивачу збільшено суму податкового зобовязання з ПДВ на суму 39887220,00 грн. за основним платежем та 19943610,00 грн. за штрафними санкціями; № 0000061501/6368 від 05.05.2015 року, яким позивачу зменшено розмір відємного значення з ПДВ на суму 5391934,00 грн. та 1074245,00 грн.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що скаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті з порушенням норм законодавства, оскільки правильність сплати податку на додану вартість підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно не підтвердження реальності здійснення господарських відносин з контрагентом ПП «ПСВ Фрут» та стосовно безтоварності господарських операцій з фізичними особами (не ідентифікованими) є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. На підтвердження розміру податкового кредиту з податку на додану вартість позивачем під час проведення перевірки були надані всі первинні документи, які відповідачем не були взяті до уваги. Висновки податкового органу ґрунтуються лише на припущеннях та не мають законодавчої бази.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2015 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 05.05.2015 року № 0000041501/6366, № 0000051501/6367, № 0000061501/6368.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що відповідач не навів жодних обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цієї операції для учасників операції, збитковості спірної операції, або інших обставин, які б в окремо або сукупності могли свідчити про безтоварність (фіктивність) вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди, тому податкові повідомлення-рішення від 05.05.2015 року №0000041501/6366, від 05.05.2015 року №0000051501/6367, від 05.05.2015 року №0000061501/6368 не відповідають критеріям, визначеним ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки прийняті необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Не погодившись з вищенаведеною постановою, ДПІ у Личаківському районі м. Львова подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, посадовими особами ДПІ у Личаківському районі м. Львова проведена документальна позапланова виїзна перевірка правомірності формування ТзОВ «Тропік» податкового зобов'язання та податкового кредиту по уточнюючих розрахунках за період квітень - жовтень 2014 року та з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних (податкових) періодів за грудень 2014 року та від'ємного значення по декларації з ПДВ за січень 2015 року, за результатами якої складено акт перевірки від 06.04.2015 року №107/15-01/20831737 (далі - акт перевірки) (том 1, а.с.13-71).

З акта перевірки слідує, що на порушення п.189.1 ст.189, п.198.5 ст.198, п.44.1 ст.44, п.16.1 ст.186, п.198.1 ст.198 ПК України занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на 39887220 грн., в т.ч. за травень 2014 року на 3487838 грн., за червень 2014 року на 3533284 грн., за липень 2014 року на 9245060 грн., за серпень 2014 року на 835743 грн., за вересень 2014 року на 4124589 грн., за жовтень 2014 року на 539651 грн., за листопад 2014 року на 2165472 грн., за грудень 2014 року на 8433483 грн.; на порушення п.19.1 ст.189, п.198.5 ст.198, п.44.1 ст.44, п.186.1 ст.186, п.198.1 ст.198, п. 200.4 ст.200 ПК України, завищено суму бюджетного відшкодування ПДВ у зменшення податкових зобов'язань по податку на додану вартість наступних звітних (податкових) періодів (р.23.2 декларації) за грудень 2014 року на 12800380 грн., завищено від'ємне значення різниці податкового зобов'язання та податкового кредиту (р.19 декларації) за січень 2015 року на 5391934 грн. та завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (р.24 декларації) за січень 2015 року на суму 1074245 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом винесено податкові повідомлення - рішення від 05.05.2015 року: - №0000041501/6366, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість по декларації НОМЕР_1 від 20.01.2015 року за грудень 2014 року на суму 12800380 грн., штрафні санкції 3200095 грн.; - №0000051501/6367, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 59830830 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 39887220 грн., за штрафними санкціями 19943610 грн.; - №0000061501/6368, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість по декларації №9018812170 від 19.02.2015 року за січень 2015 року на суму 1074245 грн. та по декларації №9018812170 від 19.02.2015 року за січень 2015 року на суму 5391934 грн., всього на суму 6466179 грн.(том 1, а.с.10-12).

Приймаючи оскаржувану постанову суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно п.198.2.ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Водночас, відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 188.1 ПК України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пп. 14.1.202 п. 14.1. ст. 14 ПК України, продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

З матеріалів справи слідує, що основними видами економічної діяльності ТзОВ «Тропік», згідно довідки з ЄДРПОУ, є оптова торгівля фруктами й овочами (46.31 за КВЕД), роздрібна торгівля фруктами й овочами в спеціалізованих магазинах (47.21 за КВЕД).

Як вказує відповідач в акті перевірки, підприємство здійснювало реалізацію фруктів та овочів через РРО фізичним особам в значних обсягах без укладання з ними письмових договорів купівлі-продажу та без ідентифікації особи, тобто, на думку податкового органу, ТзОВ «Тропік» здійснювало оптову торгівлю за відсутності будь-яких первинних документів.

Колегія суддів не погоджується з доводами податкового органу, що зазначений вище вид діяльності є оптовою торгівлею з таких підстав.

Відповідно до пп. 4.5 п. 4 ДСТУ 4303:2004 оптова торгівля - це вид економічної діяльності в сфері товарообігу, що охоплює купівлю-продаж товарів за договорами поставки партіями для подальшого їх продажу кінцевому споживачеві через роздрібну торгівлю, для виробничого споживання та надання пов'язаних із цим послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Крім того, відповідно до п. 3 ст. 265 Господарського кодексу сторонами договору поставки можуть бути тільки суб'єкти господарської діяльності, а саме: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Відповідно до пп. 4.4 п. 4 ДСТУ 4303:2004 роздрібна торгівля - це вид економічної діяльності в сфері товарообігу, що охоплює купівлю-продаж товарів кінцевому споживачу та надання йому торговельних послуг.

Згідно з п. 1 ст. 698 Цивільного кодексу України за договором роздрібної купівлі-продажу продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов'язується передати покупцеві товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його. Договір роздрібної купівлі-продажу є публічним (п. 2 цієї статті Кодексу). Тобто, звичайне призначення придбаного товару не є виключним та може використовуватись покупцем в інших цілях.

В силу ч. 2 ст. 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що чинним законодавством не передбачено кількісних обмежень при передачі товару покупцеві, а також не встановлено обов'язку продавця з'ясовувати ціль та мету придбання товару покупцем. Тобто, відповідно до чинного законодавства реалізація товару особі, яка не є суб'єктом підприємництва на стандартних умовах продажу товару вважається роздрібною торгівлею незалежно від кількості проданого товару і його призначення, оскільки такий продаж здійснено на умовах публічного договору.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що продаж фруктів та овочів ТОВ ТзОВ «Тропік» фізичним особам здійснювався на умовах публічного договору, який серед істотних умов правочинну не вимагає письмової форми. При розрахунках за отриманий товар покупцями вносились готівкові кошти через касу підприємства.

Відповідно до розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої Постановою Правління Національного банку України 01.06.2011 року № 174 касові документи мають містити такі обов'язкові реквізити: найменування банку, який здійснює касову операцію, дату здійснення операції, зазначення платника та отримувача, суму касової операції, призначення платежу, підписи платника або отримувача та працівників банку, уповноважених здійснювати касову операцію.

До обов'язкових реквізитів касових документів, які оформляються для зарахування суми готівки на відповідні рахунки (крім зазначених вище), також належать номер рахунку отримувача та найменування і код банку отримувача.

З аналізу вищезазначених норм слідує, що вказаною Інструкцією не передбачено права та обов'язку банківських установ вимагати від платника (в даному випадку покупця) продукції будь-яких інших відомостей, що ідентифікують платника крім його імені (найменування).

При цьому колегія суддів зауважує, що господарські операції ТзОВ «Тропік» документувалися неналежним чином, оскільки правочини щодо купівлі-продажу товару вчинялися в усній формі, що, як зазначено вище, не суперечить приписам чинного законодавства України, яке не ставить обов'язкової вимоги щодо письмової форми такого типу правочинів (публічний договір), а їх вчинення у такій формі та таким способом відповідає нормам ст.ст.11, 202, 205, 206, 207, 509, 655, 657, 712 ЦК України.

На підтвердження факту виконання вказаних договорів ТзОВ «Тропік» в суді апеляційної інстанції представлено касові чеки на відпуск товарів (фруктів).

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрований у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.

Чек, роздрукований на реєстраторі розрахункових операцій є первинним та розрахунковим документом.

У наданих для перевірки касових чеках чітко зазначено місце продажу товарів; вказані касові чеки підтверджують факт передачі фруктів іншій особі та факт набуття нею права власності на дані товари та місять усі необхідні реквізити, встановлені законодавством. Для юридичної сили та доказовості не потрібно вказувати додаткових відомостей, зокрема, відомості про посади та підписи посадових осіб, які дозволили відпуск вказаних ТМЦ, займалися їх транспортуванням, розвантаженням, завантаженням та одержували їх на складі ТзОВ «Тропік», оскільки надані суду касові чеки повністю відповідають вимогам до первинних документів, передбачених п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а перелік обовязкових реквізитів, які повинен містити касовий чек, встановлений Положенням №614 «Про форму на зміст розрахункових документів» є вичерпним.

Крім того, ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ні під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідач не подав суду доказів того, що по вказаних операціях реалізація товару відбувалась фізичним особам - підприємцям, або того факту, що реалізація товару відбувалась партіями для подальшого їх продажу кінцевому споживачеві через роздрібну торгівлю, для виробничого споживання та надання пов'язаних із цим послуг. Відповідачем не доведено того факту, що операції по реалізації товарів фізичним особам були оптовими.

Також колегія суддів критично оцінює доводи апелянта стосовно того, що операції з реалізації фруктів фізичним особам на умовах публічного договору (роздрібна торгівля) проводились із меншою націнкою, ніж для покупців юридичних осіб, які проводять безготівкові розрахунки (оптова торгівля), оскільки такі посилання не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції.

Колегія суддів зазначає , що відповідь з Торгово-промислової палати від 03.02.2015 року №19-09/129 є неналежним доказом реалізації товарів позивачем через РРО за цінами нижчими ніж ринкові, з таких підстав.

У вищезгаданому листі Торгово-промислової палати наведені ціни на ринку сільськогосподарської продукції тільки на одному з ринків м. Львова та взято до уваги лише листопад місяць 2014 року, однак не встановлено рівень звичайних цін на такі ж товари на внутрішньому ринку України, що продаються імпортерами таких товарів, а також не надано жодних доказів врахування чинників, що впливають на ціну того чи іншого товару.

Як зазначено вище, оскаржувані операції, що були предметом перевірки, здійснювались в період з квітня 2014 року по січень 2015 року у м. Київ, м. Одеса, м. Хмельницький, м. Вінниця, м. Харків, м. Дніпропетровськ, м. Рівне та м. Львів.

З матеріалів справи слідує, що контролюючим органом не наведено жодних даних про ціни на фрукти та овочі в зазначених вище регіонах.

Також колегія суддів зауважує, що відповідачем наводяться дані про ціни лише по двох найменуваннях товару (банан і мандарин). Разом з тим, ТзОВ «Тропік» здійснював реалізацію більше 40 найменувань різних фруктів та овочів, що також не заперечується відповідачем та відображено в акті перевірки.

Крім того, колегія суддів зазначає, що матеріалами справи підтверджується та не заперечується відповідачем, що торгівельну діяльність з продажу фруктів та овочів фізичним особам ТзОВ «Тропік» здійснював на підставі отриманих та зареєстрованих в податкових органах торгових патентів та укладених договорів оренди приміщення, як були долучені позивачем до матеріалів справи(том 1 а.с.95-132, том 2 а.с.100-192).

Відтак, колегія суддів зауважує, що податковим органом не підтверджено належним чином висновків, які були викладені в акті перевірки ТзОВ «Тропік» та не спростовано доводів позивача.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необґрунтованість та безпідставність висновків податкового органу про те, що господарські операції з фізичними особами (не ідентифікованими) мають безтоварний характер та при проведенні перевірки не встановлено використання даного товару у господарській діяльності позивача, що є порушенням п.189.1, ст.189, п.198.5 ст.198 ПК України.

Щодо висновків податкового органу про те, що позивачем завищено суму податкового кредиту по операціях з ПП «ПСВ Фрут» у жовтні 2014 року на суму 83254 грн. то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

З матеріалів справи слідує, що між ТзОВ «Тропік» та ПП «ПСВ Фрут» було укладено договір поставки овочів та фруктів № 60 від 01.11.2011 року.

Зі змісту вказаного договору слідує, що ПП «ПСВ Фрут» зобов'язалося постачати товар у власність покупця ТзОВ «Тропік» окремими партіями, в асортименті, кількості і по цінах, визначених в накладних на кожну партію товару, які є невід'ємною частиною до даного договору, а покупець зобов'язався прийняти вказаний товар і оплатити його на умовах договору.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п.198.2. ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3. ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.201.8. ПК України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Із положень ч. 1, 3 ст. 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизація інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відтак, господарські операції повинні підтверджуватися належними первинними документами і лише ті документи, які відповідають зазначеним вище вимогам, можуть бути визнані допустимими засобами доказування відповідної господарської операції.

На підтвердження реальності вказаних операцій позивачем подано до перевірки такі документи, як договір поставки № 60 від 01.11.2011 року (а.с.78-81), податкові накладні (а.с.84-85), видаткові накладні а.с.82-83, подорожні листи на перевезення товару (а.с.86-88).

Наведеними документами, які, як вбачається з їх змісту, відповідають вимогам до первинних документів, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується фактичне отримання позивачем товарів від ПП «ПСВ Фрут».

Також зазначені податкові накладні не мали недоліків, а порядок їх заповнення відповідає чинному на момент їх виписки законодавству, що також не заперечується позивачем.

Отже, з дня отримання податкових накладних у позивача виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках з даними контрагентами.

Судом першої інстанції також вірно встановлено, та не заперечується відповідачем, що придбані ТзОВ «Тропік» овочі та фрукти були використані з метою їх подальшої реалізації. Тобто, зазначена господарська операція здійснена в рамках господарської діяльності позивача та спрямована на отримання в майбутньому прибутку.

Стосовно доводів відповідача про те, що у позивача відсутні товарно-транспортні накладні, які б свідчили про транспортування отриманих овочів та фруктів від ПП «ПСВ Фрут», то колегія суддів вважає, що податковим органом помилково не взято до уваги те, що товарно-транспортна накладна не може бути єдиним первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з поставки товарів, та відповідно набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з поставки товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що подорожні листи на підтвердження здійснення самовивозу придбаного товару є достатніми доказами на підтвердження переміщення товару від постачальника до покупця по вказаному договору та підтверджують реальність вказаної господарської операції.

Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів дійшла висновку, що на підставі належних, допустимих та достатніх доказів встановлено факти реального придбання ТзОВ «Тропік» у ПП «ПСВ Фрут» овочів та фруктів, які використовувались позивачем в господарській діяльності, підтвердження здійснення господарських операцій первинними документами, які відповідають вимогам законодавства, тому у податкового органу не було законних підстав для висновків про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з цим контрагентом за жовтень 2014 року.

Відповідач не навів жодних обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цієї операції для учасників операції, збитковості спірної операції, або інших обставин, які б в окремо або сукупності могли свідчити про безтоварність (фіктивність) вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із ст.9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини.

Зокрема, у рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні." Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

З урахуванням викладеного вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.05.2015 року №0000041501/6366, від 05.05.2015 року №0000051501/6367, від 05.05.2015 року №0000061501/6368 .

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби України у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2015 року у справі № 813/2644/15 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий:О.Б. Заверуха

Судді:В.М. Багрій

ОСОБА_3

Повний текст ухвали

виготовлений та підписаний

26.05.2016 року