Постанова № 57956339, 25.05.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 травня 2016 року № 826/23940/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., суддів Погрібніченка І.М., Шулежка В.П., розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Національного банку України

про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Національного банку України з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 27.11.2015 р., в якій просить суд поновити її на посаді провідного економіста відділу реєстраційної роботи Головного управління Національного банку України по м. Києву та Київській області. Стягнути з Національного банку України на користь позивача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, починаючи з 25.09.2015 р. по день поновлення на роботі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у наказі №4285-к про звільнення з роботи не зазначено, які саме службові обов'язки не було виконано позивачем, або виконано неналежним чином. Позивач зазначає, що посадових обов'язків не порушувала, отже звільнення є незаконним.

В судовому засіданні 11.11.2015 року відповідач надав до суду письмові заперечення від 11.11.2015 р., в яких зазначено, що службовим розслідуванням було встановлено, що провідний економіст відділу реєстраційної роботи Головного управління Національного банку України по м. Києву і Київській області ОСОБА_1, яка в березні та липні 2015 року здійснювала розгляд договору позики від 10.02.2009 року (з урахуванням змін), завізувала повідомлення з відміткою про реєстрацію Головним управлінням договору позики від 10.02.2009 року з відповідними змінами. При цьому, ОСОБА_1, незважаючи на те, що 18.07.2014 року правлінням Національного банку України в Херсонській області було анульовано реєстраційне свідоцтво договору позики від 10.02.2009 року, не ініціювала витребування додаткових документів для прийняття рішення про реєстрацію договору. Внаслідок бездіяльності ОСОБА_1 стало можливим перерахування значних коштів в іноземній валюті за кордон. Отже, звільнення ОСОБА_1 є обґрунтованим, а у задоволенні позову слід відмовити.

Ухвалою суду від 11.11.2015 р. №826/23940/15 задоволено клопотання відповідача здійснювати розгляд справи у закритому засіданні, оскільки, надані відповідачем на виконання вимог ухвали документи містять банківську таємницю.

В судовому засіданні 01.03.2016 року за згодою позивача та представників відповідача, відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, судом було ухвалено здійснювати подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

В С Т А Н О В И В:

Наказом Національного банку України по м. Києву та Київській області від 25.04.2000 р. № 238-к ОСОБА_1 прийнято на державну службу як таку, що пройшла за конкурсом на посаду економіста 1-ї категорії сектору ліцензування відділу валютних операцій і контролю (а.с. 99).

04.01.2000 р. позивачем прийнято присягу державного службовця. 11.03.2001 р. позивач ознайомлена з Загальними правилами поведінки державного службовця (а.с. 106).

Згідно наказу №95-к від 08.02.2002 р. позивачу з 03.02.2002 р. присвоєно 10 ранг державного службовця (а.с.110).

Відповідно до Наказу Головного управління Національного банку України по м. Києву та Київській області від 16.07.2015 р. № 165-к ОСОБА_1 за її згодою переведено на посаду провідного економіста відділу реєстраційної роботи Головного управління Національного банку України по м. Києву і Київській області (а.с.181).

Наказом Національного банку України від 17.08.2015 року № 214-од було призначено службове розслідування, з метою з'ясування невиконання чи належного виконання службових обов'язків посадовими особами відповідача щодо перерахування значних коштів в іноземній валюті за кордон з кінця липня до початку серпня 2015 року з рахунку фізичної особи, відкритого в АТ "Ощадбанк".

За результатами проведеного службового розслідування комісією складено акт від 02.09.2015 року, в якому зафіксовано, що провідний економіст відділу реєстраційної роботи Головного управління Національного банку України по м. Києву і Київській області (далі - Головне управління) ОСОБА_1, яка в березні та липні 2015 року здійснювала розгляд договору позики від 10.02.2009 року (з урахуванням змін), завізувала повідомлення з відміткою про реєстрацію Головним управлінням договору позики від 10.02.2009 року з відповідними змінами. Незважаючи на те, що 18.07.2014 року Управлінням Національного банку України в Херсонській області було анульовано реєстраційне свідоцтво договору позики від 10.02.2009 року, ОСОБА_1 не ініціювала витребування додаткових документів для прийняття рішення про реєстрацію договору. Таким чином, бездіяльність ОСОБА_1 призвела до перерахування значних коштів в іноземній валюті за кордон.

З огляду на встановлені порушення та з урахуванням висновків акту службового розслідування від 02.09.2015 р., Наказом Національного банку України від 24.09.2015 р. № 4285-к звільнено ОСОБА_1, провідного економіста відділу реєстрації роботи Головного управління Національного банку України по м. Києву та Київській області, з роботи 25.09.2015 р. за порушення Присяги державного службовця (п. 6 ч. 1 ст. 30 Закону України «Про державну службу») (а.с.187).

Позивач, вважаючи прийняте відповідачем рішення про її звільнення незаконним, звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Суспільні відносини, пов'язані зі створенням правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, регулює Закон України від 16 грудня 1993 року N 3723-XII «Про державну службу» (в редакції, яка діяла до 31.12.2015 р.) (надалі - Закон N 3723-XII). Згідно зі статтями 9 і 30 цього Закону правовий статус окремих категорій державних службовців регулюється Конституцією України, спеціальними законами та Кодексом законів про працю України.

Спеціальним законодавством урегульовані питання, пов'язані із прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням із неї (її припиненням).

Як встановлено судом позивач перебував на державній (публічній) службі на посаді провідного економіста відділу реєстрації роботи Головного управління Національного банку України по м. Києву та Київській області.

Відповідно до ст. 10 Закону N 3723-XII основними обов'язками державних службовців є, у тому числі, додержання Конституції України та інших актів законодавства України; забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції; недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина; сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість в роботі. Державний службовець повинен діяти в межах своїх повноважень.

Відповідно до ст. 5 Закону N 3723-XII державний службовець повинен сумлінно виконувати свої службові обов'язки, шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування; не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.

Статтею 10 вказаного Закону визначено, що державний службовець зобов'язаний дотримуватися Конституції України та інших актів законодавства України, забезпечувати ефективну роботу та виконувати завдання державних органів відповідно до їх компетенції, не допускати порушень прав і свобод людини та громадянина, виконувати покладені на нього службові обов'язки, своєчасно і точно виконувати рішення державних органів чи посадових осіб, розпорядження і вказівки своїх керівників тощо. Державний службовець повинен діяти в межах своїх повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 11 Закону N 3723-XII конкретні обов'язки та права державних службовців визначаються на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображаються у посадових положеннях та інструкціях, що затверджуються керівниками відповідних державних органів у межах закону та їх компетенції.

Підстави припинення державної служби визначені ст. 30 Закону N 3723-XII, відповідно до якої, однією з підстав припинення державної служби є, зокрема, відмова державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 цього Закону.

Як вбачається з матеріалів справи, позивача звільнено з посади провідного економіста відділу реєстрації роботи Головного управління Національного банку України по м. Києву та Київській області, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 30 Закону України «Про державну службу» за порушення присяги державного службовця.

Як зазначає позивач, підставою для прийняття оскаржуваного рішення стало те, що позивач в березні та липні 2015 року здійснювала розгляд договору позики від 10.02.2009 року (з урахуванням змін), завізувала повідомлення з відміткою про реєстрацію Головним управлінням договору позики від 10.02.2009 року з відповідними змінами. Не врахувавши на те, що 18.07.2014 року Управлінням Національного банку України в Херсонській області було анульовано реєстраційне свідоцтво договору позики від 10.02.2009 року.

Постановою Кабінету Міністрів України № 950 від 13.06.2000 р. затверджено Порядок проведення службових розслідувань стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (надалі - Порядок № 950), пунктом 1 якого передбачено, що стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може бути проведено службове розслідування: у разі невиконання або неналежного виконання ними службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або заподіяло значну матеріальну чи моральну шкоду громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об'єднанню громадян.

Пунктами 7, 10 Порядку № 950 передбачено, що особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно якої проводиться службове розслідування, має право: отримувати інформацію про підстави проведення такого розслідування; надавати усні або письмові пояснення, робити заяви, подавати документи, які мають значення для проведення службового розслідування; звертатися з клопотанням про опитування інших осіб, яким відомі обставини, що досліджуються під час проведення службового розслідування, а також про залучення до матеріалів розслідування додаткових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації стосовно предмета службового розслідування; подавати у письмовій формі зауваження щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності осіб, які його проводять; звертатися з обґрунтованим клопотанням у письмовій формі до керівника органу державної влади, який приймає рішення щодо складу комісії з проведення службового розслідування, про виведення з її складу осіб, які особисто заінтересовані в результатах такого розслідування. Про прийняте за результатами розгляду клопотання рішення письмово повідомляється особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

За результатами розгляду керівник органу державної влади (посадова особа), який прийняв рішення щодо проведення службового розслідування, приймає в десятиденний термін з дати надходження акта службового розслідування відповідне рішення, з яким ознайомлюється особа, стосовно якої проводилося службове розслідування. За матеріалами службового розслідування особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може бути притягнута до відповідальності згідно із законодавством.

Аналізуючи законодавство щодо порядку притягнення службовців до відповідальності за дисциплінарні проступки, суд дійшов висновку, що дисциплінарне провадження передбачає порушення дисциплінарної справи, розслідування обставин проступку, прийняття рішення за наслідками такого розгляду.

Як слідує з матеріалів справи, згідно із Наказом Національного банку України від 17.08.2015 року № 214-од було призначено службове розслідування з метою з'ясування належного виконання позивачем службових обов'язків, було створено комісію для проведення службового розслідування.

За результатами службового розслідування комісією складено акт від 02.09.2015 року, яким встановлено, що позивачем було допущено реєстрацію договору позики, який з урахуванням внесених до нього змін додатковими угодами №4 від 30.12.2014 р, №5 від 02.03.2015 р., № 6 від 09.07.2015 р. мав ознаки недійсності. Так, ОСОБА_1 було завізовано повідомлення з відміткою про реєстрацію Головним управлінням Національного банку України по м. Києву та Київській області договору позики зі вказаними змінами (зареєстровано 20.03.2015 р. за № 18419 та 16.07.2015 р. за № 18419/1). При цьому, ОСОБА_1 не враховано, що 18.07.2014 р. Управлінням Національного банку України в Херсонській області було анульовано реєстраційне свідоцтво договору позики від 10.02.2009 року. Внаслідок бездіяльності ОСОБА_1, а саме не ініціювання питання про витребування додаткових документів для прийняття рішення про реєстрацію договору, а також не використання права відмовити у реєстрації договору позики з причин подання до неї недостовірної інформації (реєстраційні свідоцтва від 20.03.2015 р. за № 18419, від 16.07.2015 р. за № 18419/1), призвело до перерахування значних коштів в іноземній валюті за кордон в порушення вимог чинного законодавства.

Вирішуючи дану справу суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог статей 7, 30, 44 Закону України "Про Національний банк України", статей 5, 11, 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Указу Президента України "Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства" від 20.06.1999 року № 734/99 та нормативно-правових актів Національного банку України постановою Правління Національного банку України від 17.06.2004 року № 270 затверджене Положення про порядок надання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам (далі - Положення).

Відповідно до пункту 2.6 Положення (зі змінами, внесеними Постановою Правління Національного банку України від 15.06.2012 року № 246) територіальне управління здійснює реєстрацію договору, який передбачає виконання резидентом боргових зобов'язань перед нерезидентами за залученими від нерезидентів кредитами, позиками в іноземній валюті (далі - договір), на підставі пакета документів, поданого згідно з вимогами Положення. Цим же пунктом Положення передбачено, що територіальне управління може звернутися до уповноваженого банку за додатковою інформацією, яка потрібна для прийняття рішення про реєстрацію договору.

Відповідно до Положення про відділ ліцензування валютних операцій управління контролю та ліцензування валютних операцій Головного управління Національного банку України по м. Києву та Київській області, затвердженого 12.08.2013 р. (далі - Положення про відділ), зокрема, п. 2.2.3. встановлено, що відділ здійснює оформлення для резидентів і нерезидентів у межах повноважень, наданих Національним банком України, індивідуальних ліцензій погоджень та інших дозвільних й реєстраційних документів, а також здійснює контроль за дотриманням їх умов.

Згідно п. п. 2.2.3. Положення про відділ, визначено, що відділ реєструє договори, які передбачають виконання резидентами боргових зобов'язань перед нерезидентами за залученими від нерезидентів кредитами (позиками) в іноземній валюті.

Відділ є структурним підрозділом управління контролю та ліцензування валютних операцій Головного управління Національного банку України по м. Києву та Київській області четвертого рівня, який створено для виконання основних завдань і функцій у сфері ліцензування валютних операцій (п.1.2).

Згідно п. 2.1 Посадової інструкції провідного економіста відділу ліцензування валютних операцій управління контролю та ліцензування валютних операцій затвердженої 01.08.2013 р. (далі - Інструкція), провідний економіст здійснює розгляд документів щодо реєстрації повідомлень про договори щодо одержання резидентами та нерезидентами кредитів (позик) в іноземній валюті від іноземних кредиторів та перевірку достовірності наведеної у них інформації зокрема, тої, яка зазначається у листах банків про згоду на обслуговування операцій за договорами;

Направляє у разі необхідності запити обслуговуючим банкам для отримання додаткової інформації, що потрібна для прийняття рішення про реєстрацію договору на одержання резидентами кредитів (позик) в іноземній валюті від іноземних кредиторів (п. 2.4).

Відповідно до п. 2.26 Інструкції провідний економіст відділу здійснює розгляд документів щодо реєстрації повідомлень про договори одержання резидентами та нерезидентами кредитів (позик) в іноземній валюті від іноземних кредиторів та перевірку достовірності наведеної у них інформації зокрема, тої, яка зазначається у листах банків про згоду на обслуговування операцій за договорами; направляє у разі необхідності запити обслуговуючим банкам для отримання додаткової інформації, що потрібна для прийняття рішення про реєстрацію договору на одержання резидентами кредитів (позик) в іноземній валюті від іноземних кредиторів.

Таким чином, проаналізувавши наведені норми суд дійшов висновку про те, що позивач виконуючи свої посадові обов'язки був зобов'язаний зробити відповідні запити з метою уточнення інформації щодо реєстрації вказаних змін до договору.

Верховний Суд України у постанові від 01.10.2013 року у справі N 21-259а13 висловив наступну думку.

Відповідно до ст. 30 Закону N 3723-XII передбачено, що підставами припинення державної служби є ті, що визначені у КЗпП. Окрім цих підстав, державна служба також може бути припинена у разі: порушення умов реалізації права на державну службу; недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених статтею 16 Закону N 3723-XII; досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби; відставки державних службовців, які займають посади першої або другої категорії; виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі; відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 Закону N 3723-XII; неподання або подання державним службовцем неправдивих відомостей щодо його доходів, передбачених статтею 13 Закону N 3723-XII.

При цьому в пункті 6 частини першої статті 30 цього Закону визначено не окремий вид відповідальності державних службовців за порушення Присяги, а спеціальну підставу для припинення державної служби. Слід зазначити, що припинення державної служби відбувається у формі звільнення.

У частині другій статті 14 Закону N 3723-XII законодавець визначив ще два додаткові заходи дисциплінарного впливу для державних службовців, вказавши, що крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України (стаття 147 КЗпП), можуть застосовуватися попередження про неповну службову відповідність і затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

Таким чином, законодавець навів вичерпний перелік дисциплінарних стягнень, які можуть бути застосовані до державних службовців, а також підстави припинення державної служби.

Разом з тим порядок застосування таких заходів впливу у Законі N 3723-XII не передбачено. Натомість порядок застосування дисциплінарних стягнень, у тому числі звільнення, врегульовано у КЗпП (стаття 149).

У частині другій статті 17 Закону N 3723-XII наведено текст присяги державного службовця такого змісту: "Повністю усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити народові України, суворо дотримувати Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов'язки".

Аналізуючи текст Присяги, можна дійти висновку, що в основі поведінки державного службовця закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги. Тому, складаючи Присягу, державний службовець покладає на себе не тільки певні службові зобов'язання, але й моральну відповідальність за їх виконання. У зв'язку з цим як порушення Присяги слід розуміти скоєння державним службовцем проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.

Отже, і порушення Присяги, і дисциплінарне правопорушення може бути наслідком недотримання, порушення державним службовцем як правових, так і етичних (моральних) засад проходження публічної служби. Таким чином, припинення державної служби у зв'язку з порушенням Присяги та дисциплінарна відповідальність державних службовців можуть бути наслідком існування схожих фактичних підстав у разі вчинення державним службовцем достатньо близьких за характером одне до одного дисциплінарного або іншого правопорушень. Звільнення за порушення присяги може мати місце лише тоді, коли державний службовець скоїв проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків. Тобто звільнення за порушення присяги має застосовуватися за конкретні надзвичайно тяжкі проступки, як за фактом їх вчинення, так і за наслідками, до яких вони призводять.

Припинення державної служби за порушення Присяги є найсуворішою санкцією відповідальності державного службовця, який вчинив діяння, несумісне з посадою. Тому рівень юридичних гарантій захисту прав зазначеної особи в процедурах вирішення питань застосування такої відповідальності має бути не меншим, ніж під час звільнення з державної служби за вчинення дисциплінарного правопорушення, з дотриманням порядку та строків притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постановах від 21 травня та 4 червня 2013 року (NN 21-403а12, 21-167а13 відповідно).

Верховний Суд України також звернув увагу на те, що за змістом пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" підставами захисту порушеного права звільненої особи може бути не тільки звільнення без законних підстав, а й порушення порядку його проведення.

Отже, вирішуючи питання щодо звільнення позивача в порядку, передбаченому трудовим законодавством, суд повинен встановити: чи дотриманий порядок звільнення, передбачений трудовим законодавством, а саме: чи від позивача відбиралися письмові пояснення; чи досліджено обставини (причини) неналежного виконання службових обов'язків; чи обрання звільнення як виду дисциплінарного стягнення є мотивованим; чи позивача не звільнено під час перебування на лікарняному.

Судом встановлено, що відповідачем було дотримано порядок звільнення позивача із займаної посади.

Суд вважає, що позивач як працівник державного органу, в службові обов'язки якого входить, зокрема, здійснення розгляду документів щодо реєстрації повідомлень про договори щодо одержання резидентами кредитів (позик) в іноземній валюті від іноземних кредиторів та перевірку достовірності наведеної у них інформації, зокрема, тої, яка зазначається у листах банків про згоду на обслуговування операцій за договорами; направлення у разі необхідності запитів уповноваженим банкам для отримання додаткової інформації, що потрібна для прийняття рішення про реєстрацію договору на одержання резидентами кредитів (позик) в іноземній валюті від іноземних кредиторів, - допустив порушення Присяги державних службовців в частині суворого дотримання Законів України.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що звільнення ОСОБА_1 з посади провідного економіста відділу реєстрації роботи Головного управління Національного банку України по м. Києву та Київській області відбулося правомірно, а тому підстави для поновлення ОСОБА_1 на роботі та відповідно стягнення грошових коштів за вимушений прогул, у суду відсутні.

Враховуючи, що судом визнано правомірність оскаржуваного наказу, то інші вимоги, які є похідними від зазначеної, задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено обставини в обґрунтування заявлених позовних вимог, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Враховуючи наведене, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, керуючись статтями 69-71, 94,160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У позові ОСОБА_1 відмовити повністю.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її отримання особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.О. Іщук

Судді І.М. Погрібніченко

В.П. Шулежко