Постанова № 57955914, 24.05.2016, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

24 травня 2016 р. № 820/1762/16

Харківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Самойлової В.В.

за участю секретаря судового засідання - Таранової О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом приватного підприємства "Слобожанські ресурси" до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

ПП «Слобожанські ресурси» звернулось до належного суду з адміністративним позовом, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Харківській області від 16.03.16 р. № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, прийняті відносно нього.

Позивач обґрунтовує свої вимоги наступним чином.

Так, він посилається на те, що висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються обєктивними даними, а відтак, оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для їх скасування.

В судовому засіданні представники позивача ОСОБА_1В, ОСОБА_2А позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити.

Представник відповідача за довіреністю ОСОБА_3 проти позову заперечувала, посилаючись на те, що під час проведення вказаної перевірки та складанню акту перевірки фахівці відповідного податкового органу діяли згідно до вимог чинного податкового законодавства, а прийняті за результатами перевірки рішення є законними, у зв'язку з тим, що у складеному за результатами перевірки акті були зафіксовані порушення вимог податкового законодавства, за що згідно до Податкового кодексу України позивачу були визначені відповідні податкові зобов'язання на підставі оскаржуваних рішень.

Заслухавши представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Встановлено, що 26.02.2016 року фахівцями Головного управління ДФС у Харківській області був складений акт № 78/20-40-22-01-07/36372798 «Про результати документальної планової виїзної перевірки ПП «Слобожанські ресурси» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.12 по 31.12.14», де, в тому числі, були зафіксовані порушення вимог податкового законодавства, а саме:

п.138.1.1 п.138.1, п.138.1, п. 138.2, п. 138.4 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, пп.140.1.6 п.140.1 ст. 140 Податкового кодексу України, які призвели до заниження податку на прибуток на загальну суму 1 004 394,00 грн.,

п.198.1, п.198.3, п.198.4, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, які призвели до заниження податку на додану вартість у сумі 986 903,00 грн.

За наслідками вказаного акту перевірки 16.03.2016 року відповідачем, з урахуванням положень ст. 102 ПКУ (щодо строків давності визначення грошових зобовязань), стосовно позивача були прийняті податкові повідомлення-рішення, згідно до яких йому були донараховані відповідні грошові зобов'язання, а саме:

- № НОМЕР_1 про збільшення суми грошового зобовязання по податку на прибуток підприємств на суму 533 405,00 грн. (основний платіж - 426 724,00 грн. та штрафні (фінансові ) санкції 106 681,00 грн.),

- № НОМЕР_2 про збільшення суми грошового зобовязання по податку на додану вартість на суму 545 927,50 грн. (основний платіж 436 742,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції 109 185,5 грн.).

Із зазначеними рішеннями суб'єкта владних повноважень суд не погоджується, виходячи з наступного.

Так, відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, де передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідач не надав належних доказів правомірності оскаржуваних рішень, оскільки, як вбачається з наявних письмових доказів факти вказаних порушень позивачем вимог податкового законодавства не знайшли свого підтвердження при судовому розгляді та спростовуються наступним.

Як вбачається із доказів по справі, однією з підстав для встановлення податковим органом порушень з боку позивача, є відсутність факту реального вчинення ним господарських операцій з ПП «Спіка» та з ТОВ «Компанія-Інтергал», по яким отримано податкову інформацію щодо ознак фіктивності у діяльності та спрямування їх господарської діяльності на ухилення від сплати податків.

Дані обставини були покладені відповідачем в обгрунтування порушень вимог податкового законодавства з боку позивача та виключно базуються тільки на цьому, що на думку суду є безпідставним, з огляду на наступне.

На момент здійснення господарських операцій позивача із вищевказаними субєктами господарювання правовідносини щодо справляння податку на прибуток були унормовані приписами розділу ІІІ ПКУ, а правовідносини з приводу обчислення ПДВ врегульовувались приписами розділу V ПКУ.

Підпунктом 138.1 ст.138 ПКУ передбачено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пп. 138.4, 138.6 - 138.9, пп. 138.10.2 - 138.10.4 п. 138.10, п. 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з п. 138.5, пп. 138.10.5, 138.10.6 п. 138.10, п.138.11, 138.12 цієї статті, п. 140.1 ст. 140 і ст. 141 ПКУ; крім витрат, визначених у п. 138.3 цієї статті та у ст. 139 ПКУ.

Відповідно до п.138.2 ст.138 ПКУ витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, за правилом п.138.4 ст.138 ПКУ витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг; а за змістом п.138.5 ст.138 ПКУ інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

У силу застереження, що міститься в п.139.1.9 ст.139 ПКУ, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Аналізуючи положення наведених норм закону, в кореспонденції з приписами ст.44 ПКУ, ст.ст. 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України, суд дійшов висновку, що платник податків має право на збільшення витрат з податку на прибуток у разі одночасного існування сукупності таких обставин як: 1) отримання від контрагента первинного документа; 2) відсутність наміру на безпідставне одержання податкової вигоди; 3) реальне проведення платником податків господарської операції в умовах звичайної господарської діяльності, яка здійснюється з дотриманням засад розумності, виваженості, добросовісності, сумлінності та спрямована на отримання позитивного економічного результату; 4) настання події виникнення права на збільшення витрат (що співпадає з подією отримання доходу, або з подією понесення витрат).

З приводу з податку на додану вартість необхідно зазначити, що за визначенням пп.14.1.181 п. 14.1 ст.14 ПКУ податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За правилом п.198.1 ст.198 ПКУ право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання необоротних активів; в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

А згідно з п.198.2 ст.198 ПКУ датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В силу встановленого приписами п.198.6 ст.198 ПКУ застереження не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст.201 цього Кодексу.

Із аналізу положень наведених норм закону вбачається, що платник податків має право на збільшення податкового кредиту з ПДВ у разі одночасного існування сукупності таких обставин як: 1) реальне здійснення платником податків господарської операції, котра визначена законодавцем як об'єкт оподаткування ПДВ; 2) проведення платником податків господарської операції в умовах звичайної господарської діяльності, яка здійснюється з дотриманням засад розумності, виваженості, добросовісності, сумлінності та спрямована на отримання позитивного економічного результату; 3) відсутність наміру на безпідставне одержання податкової вигоди; 4) виконання зобов'язань за господарською операцією з метою подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) в оподатковуваних ПДВ операціях у межах господарської діяльності платника податку; 5) отримання від контрагента податкової накладної як первинного та розрахункового документу; 6) наявність у контрагента статусу платника податку на додану вартість.

При судовому розгляді встановлено, що між ПП «Слобожанські ресурси» (в якості Покупця) та ПП «Спіка» (в якості Постачальника) був укладений договір поставки нафтопродуктів №4М021 від 16.12.13 р.. Відповідно до умов цього договору ПП «Спіка» зобовязується передати в погоджені строки ПП «Слобожанські ресурси», а останнє зобовязується прийняти та оплатити нафтопродукти на умовах даного договору.

Також, між ПП «Слобожанські ресурси» (в якості Покупця) та ТОВ «Компанія-Інтергал» (в якості Постачальника) був укладений договір поставки нафтопродуктів №27/03/1-13 від 27.03.13 року.

Відповідно до умов цього договору ТОВ «Компанія- Інтергал» бере на себе зобовязання передати у власність ПП «Слобожанські ресурси», а ПП «Слобожанські ресурси» зобовязується прийняти та оплатити нафтопродукти на умовах даного договору.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що вказані правочини укладені між правоздатними і дієздатними юридичними особами, за формою та змістом правочини не суперечать закону, предметами спірних правочинів не є речі, що обмежені в цивільному обороті, сторони правочинів мають правовий статус платників ПДВ у періоді їх укладення та виконання.

Підтвердженням доводів позивача про реальність господарських операцій, що були проведені в межах вказаних правочинів є наявні в матеріалах справи: податкові накладні, виписані ПП «Спіка» та ТОВ «Компанія-Інтергал», видаткові накладні, товарно-транспортні накладні на відпуск нафтопродуктів, сертифікати відповідності, залізничні накладні, акти приймання-передачі, паспорти якості тощо.

Суд дослідивши вказані документи в їх сукупності, зазначає, що вони відповідають вимогам до оформлення первинних документів, які висуваються нормами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. №88. Наявні в матеріалах справи первинні документи складені за результатами взаємовідносин позивача із ПП «Спіка» та ТОВ «Компанія-Інтергал» мають всі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суд зазначає, що названі первинні документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. 44 ПКУ, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак вони підтверджують реальність вчинених підприємством господарських операцій.

В той же час, доказами справи підтверджуються факти виконання ПП «Слобожанські ресурси» зобовязань за правочинами, укладеними з ПП «Спіка» та з ТОВ «Компанія-Інтергал», які були виконані шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що, в свою чергу, означає втрату підприємством права власності на ці кошти. Не виявлено в ході судового розгляду і фактів повернення цих коштів до ПП «Слобожанські ресурси», наявності у підприємства та його контрагентів спільного інтересу щодо їх отримання (що могло б мати місце в разі повязаності цих осіб). За правилами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобовязань такого платника. Отже, оплата та отримання товарів свідчить про реальність вчинених між ПП «Слобожанські ресурси» та його контрагентами господарських операцій.

Судом не виявлені обставини та докази на їх підтвердження, які б доводили невикористання позивачем отриманого товару у межах власної господарської діяльності, не виявлено будь-яких фактичних даних, які б засвідчували відсутність у ПП «Слобожанські ресурси» обєктивної потреби на укладання цих правочинів, неспівпадання предмету правочинів з напрямом господарської діяльності ПП «Слобожанські ресурси», фізичну відсутність придбаного товару.

Також, суд звертає увагу, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки дотримання іншою стороною угоди вимог податкового законодавства. Такий обовязок не виникає навіть якщо контрагенти позивача не виконали своїх зобов'язань по сплаті податку, адже це тягне юридичну відповідальність та негативні наслідки виключно цих осіб.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування власних показників податкового обліку від показників податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати цими особами податків до бюджету.

Стосовно висновку податкового органу про порушення ПП «Слобожанські ресурси» вимог п.138.1, п.138.2 ст.138, пп.140.1.6 п.140.1 ст. 140 ПКУ, які призвели до завищення витрат підприємства на загальну суму 83 759, 00 грн., то він не знаходить свого підтвердження наявними в матеріалах справи доказами та спростовується наступним.

Вказаний висновок відповідача був мотивований тим, що позивач неправомірно включив до складу витрат понесені ним витрати по сплаті страхових платежів на суму 83 759, 00 грн. по договору добровільного страхування фінансових ризиків № 001092 від 01.07.13 р., на що суд зазначає про таке.

Відповідно до пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 ПКУ при визначенні об'єкта оподаткування враховуються такі витрати подвійного призначення: будь-які витрати із страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних засобів платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов'язаних із виробництвом національних фільмів (у розмірі не більше 10 відсотків вартості виробництва національного фільму); екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; об'єкта фінансового лізингу, а також оперативного лізингу, концесії державного чи комунального майна за умови, якщо це передбачено договором; фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-яких витрат із страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Аналіз наведеної норми права дозволяє дійти висновку, що при визначенні об'єкта оподаткування можуть враховуватися витрати платника податку із страхування фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, за умови, що вони пов'язані із провадженням господарської діяльності, та визначені в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору.

Статтею 1 Закону України «Про страхування» від 07.03.96 N 85/96-ВР визначено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно зі ст. 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 4 Закону «Про страхування» предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані: з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування); з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

Добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства (ч.1 ст. 6 Закону «Про страхування»).

Пунктом 18 частини 4 статті 6 Закону «Про страхування» встановлено, що видом добровільного страхування може бути страхування фінансових ризиків.

Аналіз наведених норм права, дозволяє дійти висновку, що страхування, як спосіб захисту осіб від настання певних подій, обумовлених договором страхування, не включає такої ознаки як обов'язкове та неминуче настання відповідної події. Страховий випадок може статися, а може і не статися, але сутність страхування полягає у тому, що застрахована особа за плату страховику отримує захист від наслідків можливого настання відповідної події. Надання страхових послуг має у своїй суті не лише виплату страхового відшкодування, а й надання застрахованій особі захисту.

Позивачем був укладений з ПАТ Страхова компанія «Велта» договір добровільного страхування фінансових ризиків № 001092 від 01.07.13 р. Предметом договору страхування є майнові інтереси ПП «Слобожанські ресурси» повязані з невиконанням (неналежним виконанням) контрагентами підприємства, згідно переліку, своїх договірних зобовязань щодо сплати за продукцію за договорами, укладеними між ПП «Слобожанські ресурси» і його контрагентами.

Відповідно до договору ПАТ Страхова компанія «Велта» бере на себе зобовязання при настанні страхових випадків невиконання (неналежного виконання) контрагентами підприємства своїх договірних зобовязань по своєчасній сплаті за поставлений товар, якщо воно сталося внаслідок банкрутства контрагента, стихійних явищ, аварій або катастроф на місті виконання зобовязань, противоправних дій третіх осіб ( у випадку порушення кримінальної справи), сплатити страхове відшкодування ПП «Слобожанські ресурси».

Таким чином, страхування майнових інтересів ПП «Слобожанські ресурси» - фінансових ризиків повязаних з невиконанням (неналежним виконанням) його контрагентами своїх договірних зобовязань по сплаті за поставлений товар (підприємсвами по яким лічиться дебіторська заборгованість), в наслідку банкрутства контрагентів, стихійних явищ, аварій або катастроф на місті виконання зобовязань, противоправних дій третіх осіб, здійснено в рамках господарської діяльності ПП «Слобожанські ресурси».

Під час судового розгляду не встановлено страхування підприємством фіктивних операцій, факту неспіврозмірності страхових виплат з вартістю застрахованих майнових інтересів, а тому висновки акту перевірки щодо недоведеності звязку страхової операції з фактичною господарською діяльністю підприємства є хибними та такими, що не відповідають дійсності.

Стосовно висновку про порушення позивачем вимог пп.138.1.1 п.138.1, п. 138.4 ст.138 ПКУ, які призвели до завищення витрат підприємства на загальну суму 11 294, 00 грн., то він не знаходить свого підтвердження наявними в матеріалах справи доказами та спростовується наступним.

З акту перевірки вбачається, що підставою для такого висновку слугувало віднесення позивачем у 2014 році до складу інших витрат з податку на прибуток витрат зі сплати відсотків по товарному кредиту на суму 11 294,00 грн. за договором поставки № 6 від 05.01.11 р., укладеним із ТОВ «ОСОБА_1 М», оскільки товар, за постачання якого були сплачені відсотки був реалізований у 2013 році та відповідно дохід від його реалізації був отриманий у 2013 році.

Суд вважає, що така думка є хибною та не узгоджується із дійсними приписами ПКУ, які діяли на момент спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 138 ПКУ (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), яка визначає склад та порядок визначення витрат, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з п. 138.4, 138.6 - 138.9, пп.138.10.2 - 138.10.4 п. 138.10, п.138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з п. 138.5, пп.138.10.5, 138.10.6 п. 138.10, п.138.11, 138.12 цієї статті, п. 140.1 ст. 140 і ст. 141 ПКУ; крім витрат, визначених у п. 138.3 цієї статті та у ст. 139 ПКУ (п.138.1).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II ПКУ (п.138.2).

Відповідно до абз.2 та абз. 3 п. 138.11 ст. 138 ПКУ до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються суми витрат, не враховані в минулих податкових періодах у зв'язку з допущенням помилок та виявлені у звітному податковому періоді в розрахунку податкового зобов'язання. Зазначені в цьому пункті витрати, здійснені в минулі звітні роки, відображаються у складі інших витрат, а ті, які здійснені у звітному податковому році, - у складі витрат відповідної групи (собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, загальновиробничих витрат, адміністративних витрат тощо).

Таким чином, у разі виявлення неврахованих у податковому обліку витрат, які відповідають наведеним у ст. 138 ПКУ критеріям, платник податків вправі врахувати ці витрати у майбутньому при обчисленні оподатковуваного прибутку на підставі підтверджувальних документів.

Враховуючи означені вимоги на підставі п. 138.11 ст. 138 ПКУ витрати зі сплати відсотків по товарному кредиту на суму 11294 грн. за договором поставки № 6 від 05.01.11 р., що виникли у 2013 році, були включені ПП «Слобожанські ресурси» до рядка 06.4 «Інші витрати» податкової декларації з податку на прибуток підприємства за 2014 рік.

Таким чином, висновки щодо порушення ПП «Слобожанські ресурси» вимог пп.138.1.1 п.138.1, п. 138.4 ст.138 ПКУ, що призвели до завищення витрат підприємства на загальну суму 11 294,00 грн., є необґрунтованими та такими, що зроблені без дотримання положень п. 138.11 ст.138 ПКУ.

А від так, суд не може погодитися, що оскаржувані рішення є законними та обгрунтованими.

Виходячи з приписів ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 статті 9 КАСУ суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 ч. 1 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Таким чином, в даному випадку відповідна сторона не дотримала вимоги закону про захист охороняємих прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому її оскаржувані рішення, як суб'єкта владних повноважень, є неправомірними, що дає суду підстави для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до вимог ст. 94 КАСУ позивачу підлягають поверненню судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 16 189,99 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 11, 94, 159, 160, 162 КАСУ, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 16.03.2016 року №0000071401, №0000081401, прийняті щодо приватного підприємства "Слобожанські ресурси".

Стягнути з Державного бюджету України (УДКСУ в Червонозаводському районі міста Харкова, код: 37999628, р/р 31217206784011, МФО 851011) на користь приватного підприємства "Слобожанські ресурси" (61066, м. Харків, пр. Московський, буд. 269, код ЄДРПОУ: 3672798) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 16 189,99 (шістнадцять тисяч сто вісімдесят дев'ять) грн. 99 коп.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня отримання копії повного тексту постанови.

Повний текст постанови виготовлено 27.05.2016 року.

Суддя Самойлова В.В.