Постанова № 57955559, 19.05.2016, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

19 травня 2016 року Справа № 814/413/16

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Желєзного І.В. при секретарі судового засідання Науменко О.Г. розглянувши адміністративну справу

за позовомФізичної особи підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, Миколаїв, 54001

доДержавної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного упрвління Державної фіскальної служби у Миколаївській області, вул. Потьомкінська, 24/2, Миколаїв, 54030 проскасування податкового повідомлення - рішення №0007152201 від 26.11.2015 р., ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області (далі також відповідач, ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомленнярішення від 26.11.2015 року № НОМЕР_1 в частині застосування штрафних санкцій в розмірі 292 542 гривні 80 копійок за порушення порядку ведення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації.

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що спірне податкове повідомлення-рішення винесене посадовими особами відповідача без врахування факту належного ведення субєктом господарювання обліку товарних запасів та наявності первинних документів на підтвердження вказаних обставин.

Відповідач позов не визнав, зазначивши про правомірність оспорюваного податкового повідомлення-рішення, що ґрунтується на результатах фактичної перевірки позивача.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог, виходячи з наступного.

В період з 05.11.2016р.(з 10год.55хвл.) по 06.11.2016р.(по 13год.05хвл.) відповідачем проведена фактична перевірка фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (перебуває на загальній системі оподаткування) з питань дотримання порядку проведення розрахунків, ведення касових операцій, наявності ліцензій, виробництва та обігу підакцизних товарів, результати якої оформлені актом від 06.11.2015 р. № 0068/14/29/22/НОМЕР_2.

За наслідками перевірки контролюючим органом складено відповідний акт, в якому ДПІ зазначило про вчинення субєктом господарювання таких порушень: не проведення розрахункової операції через РРО на повну суму покупки, а саме: при продажу 1 пляшки горілки «Хлібний Дар» (0,5 літри) по ціні 54,90 грн. та сигарет «Winston super slim» по ціні 19,65 грн. (розрахунковий документ на повну суму покупки 74,55 грн. не роздруковано та не видано); невідповідність сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена а денному звіті РРО (сума невідповідності склала 74,55 грн.); ведення з порушенням обліку товарних запасів за місцем їх реалізації та зберігання в магазині за адресою: м. Миколаїв, проспект Леніна, 23/3, а саме: перевіркою встановлено надлишок товарних запасів на суму 197 074,70 грн. та нестачу товарних запасів на суму 39196,70 грн. (загальна сума необлікованого товару склала 146 271,40 грн.). В акті зазначено, що накладні та товар та Книгу обліку доходів та витрат субєктом господарювання не надано.

На підставі висновків акта перевірки від 06.11.2015 року, ДПІ винесено податкове повідомленнярішення №0007152201 від 26 листопада 2015 р., яким застосовано штрафні санкції у сумі 292 543,80 грн., в тому числі 292 542,80 грн. за порушення п. 12 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (порушення порядку ведення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації).

Вирішуючи про наявність (відсутність) в діях субєкта господарювання інкримінованого йому правопорушення, суд виходить з такого.

В судовому засіданні 19.05.2016 р. представник позивача ОСОБА_2 (бухгалтером ФОП ОСОБА_1В.) пояснила, що під час перевірки 05.11.2016р. надати первинні документи та Книгу обліку доходів і витрат (далі також - Книга) не було можливості, оскільки вони зберігаються в іншій господарській одиниці за адресою: м. Миколаїв, вул. Будьонного, 2-Г. При цьому, перевіряючі не заперечували проти надання субєктом господарювання необхідних документів та Книги до 12 години наступного дня (06.11.2016р.) в межах строку для проведення перевірки, визначеного наказом про проведення фактичної перевірки від 03.11.2015 р. №506. Наступного дня первинні документи, які стосуються перевірки та Книга були надані до перевірки, проте перевіряючі відмовились їх врахувати. В звязку з протиправністю дій працівників ДПІ та невідповідності інформації в акті перевірки щодо наявності первинних документів та Книги, позивач відмовився від підписання акта перевірки. Після отримання акта перевірки 12.11.2015 р. через засоби поштового звязку, 16.11.2015 р. позивач, керуючись приписами аб. 2 п. 44.6 ст. 44, п. 86.7 ст. 86 ПК України, надав до ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області заперечення на вказаний акт перевірки, до якого додав копії первинних документів та Книгу, які не були враховані під час перевірки. Проте, за результатами розгляду зазначених заперечень, вищенаведені документи також не були враховані контролюючим органом. Вказані обставини підтверджені матеріалами справи та відповідачем не спростовані. Таким чином, контролюючим органом безпідставно не враховано наявність у субєкта господарювання первинних документів (накладних, видаткових накладних) на товар та Книги. Та обставина, що первинні документи та Книга в перший день перевірки знаходились в іншій торговій одиниці позивача, не суперечать чинному законодавству, яким не встановлено обовязку фізичної особи-підприємця ведення Книги щодо кожної торгової одиниці.

Відповідно до п. 12 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі також - Закон № 265/95-ВР) субєкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобовязані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку.

Суд погоджується з доводами позивача про те, що Законом № 265/95-ВР чітко не визначають самого порядку ведення обліку товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, лише вказує на обов'язок господарюючих суб'єктів на ведення такого обліку у порядку, визначеному законодавством. А, враховуючи, що відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» сфера дії цього закону не поширюється на фізичних осіб-підприємців, зазначені особи зобовязані вести обліку товарних запасів шляхом ведення первинної документації. Водночас, покладений на господарюючого суб'єкта обов'язок ведення обліку товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації не включає в себе ведення та зберігання документів обліку, за якими такі товари придбавались, саме в місці реалізації товарів. Крім того, враховуючи, що позивач надав копії первинних документів до моменту винесення спірного податкового повідомлення-рішення, ці документи мали бути враховані відповідачем відповідно до аб. 2 п. 44.6 ст. 44 ПК України, незалежно від факту їх наявності або відсутності в місці реалізації товарів. При цьому, право заперечувати щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.

Отже, твердження позивача, що надані контролюючому органу разом зі скаргою первинні документи та Книга є належними та допустимими доказами ведення позивачем обліку товарних запасів.

Такої ж позиції дотримується і Вищий адміністративний суд України, зокрема в ухвалі від 16.07.2015 р. по справі № К/9991/35839/12 та ухвалі від 12.10.2015 р. по справі № К/800/17721/14.

Із акта перевірки слідує, що відповідач обґрунтував здійснення реалізації товарів, які не обліковані у встановленому порядку, виявленим надлишком (на суму 107074,70грн.) і нестачею (на суму 39196,70грн.) товарно-матеріальних цінностей.

При цьому, Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» передбачена відповідальність у разі реалізації не облікованих товарів, тобто у разі виявлення понад облікового надлишку товарів, а не за те, що товарів менше, ніж вказано в облікових документах, оскільки за відсутності товарів їх реалізація є неможливою. Суд погоджується з позицією позивача про те, що нестача товарно-матеріальних цінностей встановлюються за даними бухгалтерського обліку на початок звітного періоду та на певний звітний (поточний) період, що виключає висновок про не ведення суб'єктом господарської діяльності обліку товарів. Окрім того, нестачу товару можна виявити лише при проведені інвентаризації, коли відомі данні про залишки товару на початок інвентарізації та їх рух (вибуття, надходження) за звітний період. У відомості (документ складений представниками контролюючого органу в ході проведення фактичної перевірки) не зазначено залишки запасів на початок звітної дати та вибуття (реалізація) запасів за визначений період, що взагалі виключає можливість вирахування нестачі (залишків) товару та підстави стверджувати про наявність нестачі товару. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 02.02.2016 р. по справі № К/800/39992/15.

Таким чином, визначення податковим органом штрафної санкції з урахуванням вартості товарів, яких, на думку контролюючого органу, не вистачає, є необґрунтованим.

Відповідно до ст.20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» до суб'єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів які не обліковані у встановленому порядку, застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості необлікованих товарів, які не обліковані за місцем реалізації та зберігання, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Тобто, обовязковою умовою застосування штрафних санкцій, передбачених ст. 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», є факт реалізації необлікованих товарів (вручення їх покупцеві або надання в розпорядження), а розмір штрафних санкцій залежить від ціни фактично реалізованого товару, який не облікований належним чином. Тобто, зазначена норма встановлює відповідальність лише за продаж необлікованих товарів, а не їх наявність за місцем реалізації. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 14.09.2015 р. у справі № К/800/28558/14. При цьому, акт перевірки не містить посилань на факт реалізації позивачем необлікованих товарів.

Крім того, відповідно до п.1 Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність (далі по тексту Порядок), затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України від 16.09.2013 № 481 передбачено, що фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, та фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобовязані вести Книгу обліку доходів і витрат, у якій за підсумком робочого дня, протягом якого отримано дохід, на підставі первинних документів здійснюються записи про отримані доходи та документально підтверджені витрати. Порядком не передбачено внесення записів у Книгу обліку доходів і витрат щодо товарних запасів.

Отже, записи до Книги обліку доходів і витрат вносяться у день, в якому було отримано дохід, тобто продано товар. Оскільки відповідачем встановлено надлишок товарних запасів, тобто факту їх продажу не відбулось на момент проведення перевірки, будь-які записи щодо зазначених товарів до обліку доходів і витрат не повинні були вноситись.

До документів, що є підставою для оприбуткування (обліку) товару, належать документи щодо походження товару, наприклад: накладні, видаткові накладні ін. Субєктом господарювання підтверджено наявність таких документів та ведення Книги.

Суд погоджується з аргументами позивача про хибність позиції відповідача щодо ведення обліку товарних на складах та/або за місцем їх реалізації шляхом здійснення відповідного програмування реєстратора розрахункових операцій, оскільки чинним законодавством не передбачено ведення обліку в такий спосіб.

Відповідно до пункту 11 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» субєкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобовязані проводити розрахункові операції через реєстратори розрахункових операцій з використанням режиму попереднього програмування найменування, цін товарів (послуг) та обліку їх кількості.

Зазначена норма зобовязує вказаного субєкта господарювання проводити саме розрахункові операції з використанням відповідного режиму попереднього програмування реєстратора розрахункових операцій, але не вести облік товарних запасів. Лише в випадку реалізації товарів можна встановити порушення пункту 11 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». При цьому, порушення, визначені пунктами 11 та 12 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» є самостійними та між собою не взаємоповязані, а штрафні санкції за такі порушення передбачені різними нормами Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Отже, враховуючи, що розрахункові операції не проводились відносно товарів, які визначені в акті перевірки як надлишкові, а зазначені товари не були виставлені для продажу, позивач не зобовязаний був здійснювати попереднє програмування реєстратора розрахункових операцій щодо цих товарів. Крім того, в акті перевірки взагалі не зафіксовано порушення пункту 11 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Таким чином, відповідач - суб'єкт владних повноважень при прийнятті оспорюваного податкового повідомлення-рішення (в частині, що оскаржується) діяв без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Вищенаведене в сукупності є підставою для задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Визнати проиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області від 26.11.2015 року № НОМЕР_1 в частині застосування штрафних санкцій в розмірі 292 542 гривні 80 копійок.

Присудити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області суму сплаченого судового збору в розмірі 2 925 гривень 50 копійок.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів в порядку ст. 186 КАС України.

Суддя І.В. Желєзний