Постанова № 57955474, 04.05.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 травня 2016 року 810/1008/16

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., за участю секретаря судового засідання Тятькова І.А., розглянувши у місті Києві у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області

про визнання неправомірними дії та зобовязання вчинити певні дії, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 (далі позивач або ОСОБА_2Г.) до Територіального управління Державної судової адміністрації в Київській області (далі ТУ ДСА в Київській області), в якому позивач просить суд:

- визнати неправомірними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області в частині не нарахування та невиплати заробітної плати за період 26.10.2014 по 28.03.2015 включно, відповідно до ч.1 ст.144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про прокуратуру" та за період з 29.03.2015 по 31.12.2015 включно, відповідно до ч.1 ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд";

- зобовязати Територіально управління Державної судової адміністрації України в Київській області здійснити перерахунок та виплату заробітної плати ОСОБА_2 за період 26.10.2014 по 28.03.2015 включно, відповідно до ч.1 ст.144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про прокуратуру" та за період з 29.03.2015 по 31.12.2015 включно, відповідно до ч.1 ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд".

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області при нарахуванні та виплаті заробітної плати позивачу керувалось не нормами спеціального Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а нормами підзаконного нормативно-правового акту, чим порушило права позивача встановлені міжнародним правом та національним законодавством України.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2016 року відкрито провадження у справі та призначено судове засідання.

Позивач у судове засідання не зявився, про час і місце розгляду справи повідомлена належним чином, надала заяву про розгляд справи без її участі.

Відповідач у судове засідання не зявився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, жодних заяв чи клопотань на час розгляду справи до суду не надав.

Заперечень проти адміністративного позову від Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області не надійшло.

З таких підстав, враховуючи ч. 1 ст. 41, ч. 4 ст. 122 КАС України, суд вважає за можливе розглянути спір по суті в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 працює в апараті Тетіївського районного суду Київської області на посаді секретаря з 27 жовтня 2003 року та має 11 ранг державного службовця та відповідає 6 категорії державного службовця, що підтверджується копією трудової книжки та довідкою Тетіївського районного суду Київської області (а.с. 5).

Посадовий оклад позивача за займаною посадою в період з жовтня 2014 року по вересень 2015 року складав 1218,00 грн., що підтверджується копіями розрахункових листів за 2014-2015 роки, Територіальним управлінням Державної судової адміністрації в Київській області (а.с. 6-7).

Дослідивши фактичні підстави виникнення спірних правовідносин суд зазначає, що згідно з Конвенцією Міжнародної організації праці "Про захист заробітної плати" № 95, що ратифікована Україною 23.06.1992 (стаття 1), Кодексом законів про працю України (стаття 94), Закону України "Про оплату праці" (стаття 1) термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, та виплачені власником або уповноваженим ним орган (роботодавцем) працівникові за виконану ним роботу.

Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин відплатність праці, який дістав відображення у статті 4 Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 3 травня 1996 року та ратифікованої Україною від 14.09.2006, згідно якої, з метою забезпечення ефективного здійснення права на справедливу винагороду Сторони зобов'язуються визнати право працівників на таку винагороду, яка забезпечує їм і їхнім сім'ям достатній життєвий рівень.

Здійснення цих прав досягається шляхом вільного укладання колективних договорів, запровадження встановленого законодавством механізму визначення заробітної плати або вжиття інших заходів, що відповідають національним умовам.

В Основному Законі України держава визначила, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (частина четверта статті 43 Конституції).

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У свою чергу, частиною 2 статті 8 Закону України "Про оплату праці" встановлено, що умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Натомість частиною 1 статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції від 07.07.2010) передбачено, що розмір заробітної плати, зокрема, працівників апаратів судів визначається законом.

Водночас відповідно до ст. 149 вказаного Закону правовий статус працівників апарату суду визначається Законом України "Про державну службу".

У свою чергу, за змістом ч. 7 ст. 33 Закону України "Про державну службу" умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.

На підставі наведених правових положень Кабінет Міністрів України затвердив Схему посадових окладів керівних працівників і спеціалістів апарату вищих спеціалізованих судів, Схему посадових окладів працівників і спеціалістів апарату апеляційних судів, Схему посадових окладів керівних працівників і спеціалістів апарату місцевих спеціалізованих судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, Схему посадових окладів керівних працівників і спеціалістів апарату місцевих загальних судів (додатки 44-47 до Постанови Кабінету Міністрів України № 268 від 09.03.2006 у редакції постанови Кабінету Міністрів України № 700 від 12.05.2007).

При цьому, відповідно до п.1 Постанови Кабінету Міністрів України № 482 від 20.05.2009 коли розмір посадового окладу працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів, що фінансуються з бюджету, нижчий ніж визначений законом розмір мінімальної заробітної плати, посадовий оклад установлюється на рівні відповідного розміру мінімальної заробітної плати, яка, в свою чергу згідно зі ст.8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" становила 1218,00 грн.

З огляду на викладене, особи, які в 2014 році займали посади державних службовців, мали право на посадовий оклад у розмірі 1218,00 грн.

14.10.2014 був прийнятий ОСОБА_3 України "Про прокуратуру", пунктом 5 Прикінцевих положень якого внесено зміни до ч. 1 ст. 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та доповнено її новим абзацом другим, відповідно до якого розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду; посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців. Зазначені зміни набрали чинності 26.10.2014.

Отже, з 26 жовтня 2014 року за працівниками апаратів судів було визнано право на посадові оклади у нових (підвищених) розмірах.

Абзацом же другим підпункту 1 і абзацом третім підпункту 2 пункту 13 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про прокуратуру" на Кабінет Міністрів України покладено обовязок у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та у двомісячний строк внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

Абзац другий частин першої статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про прокуратуру" був прийнятий після прийняття Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік".

При вирішенні даної колізії слід взяти до уваги лист Міністерства юстиції від 29.07.2008 N 337-0-2-08-19 "Щодо практики застосування норм права у разі колізії", де відзначається, що неузгодженість між чинними нормативно-правовими актами, їхнє протиріччя з одного й того самого предмета регулювання, а також суперечність між двома або більше формально чинними нормами права, прийнятими з одного і того ж питання, в теорії права відомі як колізія норм права. Колізія норм права вирішується шляхом вибору того нормативного акта, який має бути застосований до конкретного випадку (юридичного факту). Так, зокрема: у разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності. Така неузгодженість може виникнути внаслідок того, що прийняття нової норми не завжди супроводжується скасуванням "застарілих" норм з одного й того ж питання; у разі існування суперечності між актами, прийнятими різними за місцем в ієрархічній структурі органами - вищестоящим та нижчестоящим, застосовується акт, прийнятий вищестоящим органом, як такий, що має більшу юридичну силу.

За таких обставин, правові акти, що прийняті на виконання Закону про Державний бюджет України на 2014 рік і суперечать Закону України "Про судоустрій і статус суддів", застосуванню не підлягають.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що з 26 жовтня 2014 року працівники апаратів судів мають право на посадові оклади у розмірах, визначених абзацом другим частини першої статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про прокуратуру".

Виходячи з правової позиції, наведеної в постанові Верховного Суду України від 22.05.2013 по справі №6-38цс13 (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 31701325), та висловленої Європейським судом з прав людини в рішенні від 08 листопада 2005 року у справі "Кечко проти України", це право підлягає реалізації і захисту незважаючи на те, що Законом про Державний бюджет України на 2014 рік видатків на ці потреби не було передбачено.

З 1 січня 2015 року набрали чинності ОСОБА_3 України від 28.12.2014 № 79-VIII, яким внесено зміни до Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 № 2456-VI, і ОСОБА_3 України від 28.12.2014 № 80-VIII "Про Державний бюджет України на 2015 рік", якими встановлено, що норми і положення частини першої статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Отже, Бюджетний кодекс України із змінами і ОСОБА_3 України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" по-іншому врегульовували відносини в частині визначення розміру посадових окладів працівників апарату судів і, враховуючи, що ці закони були прийняті 28 грудня 2014 року, тобто пізніше, ніж ОСОБА_3 України "Про прокуратуру", то, суд приходить до висновку, що вони мають пріоритет у застосуванні.

Поряд з цим, делеговане Кабінету Міністрів України з 1 січня 2015 року повноваження щодо визначення розміру посадових окладів працівників апарату судів Уряд виконав лише у вересні 2015 року, прийнявши постанову від 02.09.2015 № 644 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" (набрала чинності з 9 вересня 2015 року), якою внесено зміни в постанову Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 № 268 шляхом затвердження нової схеми посадових окладів керівних працівників і спеціалістів апарату місцевих (загальних, спеціалізованих) судів залежно від місячного посадового окладу (коефіцієнту від місячного посадового окладу) судді місцевого суду.

А вже з 29 березня 2015 року набрав чинності ОСОБА_3 України від 12.02.2015 № 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд", яким ОСОБА_3 України "Про судоустрій і статус суддів" викладено в новій редакції.

В абзаці другому частини першої статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції Закону України від 12.02.2015 № 192-VIII закріплено аналогічну норму про те, що розмір заробітної плати працівників апаратів судів, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади. При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Наведене положення не передбачає повноважень Кабінету Міністрів України щодо регулювання розміру посадових окладів працівників апаратів судів, а тому зважаючи, що постанова Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 644 є лише підзаконним нормативно-правовим актом та може регулювати лише питання застосування Закону України "Про судоустрій та статус суддів", то відповідно вона не може встановлювати жодні норми, які б суперечили цьому Закону, а тому, суд наголошує, що нарахування заробітної плати працівників апарату суду з урахуванням 50-відсоткового зменшення виходячи з положень підзаконного нормативно-правового акта знаходиться поза межами правового поля та суперечить нормам Закону України "Про судоустрій та статус суддів", які мають вищу юридичну силу. Крім того, Основним законом України, норми якого мають найвищу юридичну силу, чітко передбачено, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, а не підзаконним нормативним актом (частина четверта статті 43 Конституції).

Зазначена позиція ґрунтується на висновках Європейського суду з прав людини викладених у рішенні у справі "Щокін проти України" (Заяви № 23759/03 та № 37943/06), який у п. 54 цього рішення зазначив, що посилання судами на Інструкцію не є доцільним, оскільки, відповідно до статті 23 Декрету (має силу Закону, п. 55 цього рішення), Інструкція може регулювати лише питання застосування Декрету і не може встановлювати жодні норми, які б суперечили цьому правовому акту.

У п. 56 рішення у справі "Щокін проти України" Суд зазначив, що навіть якщо припустити, що тлумачення цих норм національними органами влади було правильним, Суд не задоволений загальним станом національного законодавства, яке існувало на той час з питання, що розглядається у цій справі. Суд зазначає, що відповідні правові акти явно суперечили один одному. У результаті цього національні органи на свій власний розсуд застосували протилежні підходи щодо співвідношення цих правових актів. На думку Суду, відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.

Також, підпунктом 2 пункту 13 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" Кабінет Міністрів України зобовязано у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом: привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити в межах своїх повноважень перегляд та скасування нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону; забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади своїх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

02 березня 2015 року, тобто після прийняття Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд", був прийнятий ОСОБА_3 України № 217-VIII "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік". Підпунктом 12 пункту 1 Закону № 217-VIII з абзацу третього пункту 9 Закону про Державний бюджет України на 2015 рік було виключено посилання на частину третю статті 69, статтю 129, частину першу статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", зберігши при цьому загальне посилання на положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Внісши такі зміни, законодавець фактично повторно прийняв абзац третій пункту 9 Закону про Державний бюджет України на 2015 рік, яким Кабінету Міністрів України делеговано право визначати розмір посадових окладів працівників апаратів судів.

ОСОБА_3 України від 02.03.2015 № 217-VIII "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" набрав чинності з 13 березня 2015 року, а ОСОБА_3 України від 12.02.2015 № 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд" з 29 березня 2015 року, тому останній із названих законів почав справляти вплив на розмір посадових окладів працівників апаратів судів з урахуванням положення абзацу третього пункту 9 Прикінцевих положень Закону про Державний бюджет України на 2015 рік: розмір окладів визначався безпосередньо Законом України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд".

Виходячи з аналізу вищезазначених норм права, суд приходить до висновку, що з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року заробітна плата ОСОБА_2 та її складові повинні нараховуватись відповідно до абзацу другого частини першої статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про прокуратуру" та за період з 29 березня по 31 грудня 2015 року відповідно до абзацу другого частини першої статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд", оскільки нормативно-правовим актом, який має найвищу юридичну силу, гарантовано конституційне право громадянина України на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, а тому, застосування Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Київській області підзаконного нормативного акта Кабінету Міністрів України, норми якого прямо суперечать нормам Закону України "Про судоустрій і статус суддів", які мають вищу юридичну силу, при нарахуванні та виплаті ОСОБА_2 заробітної плати є незаконним та протиправним.

Зазначеної правової позиції дотримується Вищий адміністративний суд України, яка була викладена у Постанові Пленуму Про Довідку щодо результатів вивчення та узагальнення практики застосування адмінсудами положень ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" у спорах щодо визначення розміру заробітної плати працівників апарату судів" від 05.02.2016 № 3, а також у постанові Вищого адміністративного суду від 03 березня 2016 року у справі № К/800/46942/15.

Суд вважає за необхідне зазначити, що статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Таким чином, суд дійшов висновку, що невиплата позивачу заробітної плати та її складових за спірний період виходячи з розміру посадового окладу, встановленого спеціальною нормою абзацом другим частини першої статті 144 Закону про судоустрій і статус суддів у редакції Закону України "Про прокуратуру" та у статті 147 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", відповідач позбавив ОСОБА_2 права на отримання винагороди, яка забезпечує їй та її сім'ї достатній життєвий рівень, який наданий останній чинним законодавством України, а тому, серед іншого, зазначене становить порушення права позивача на мирне володіння своїм майном передбачене статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Також, у справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції, про захист прав людини і основоположних свобод, зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Крім цього, у цій же справі Європейський суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як причину невиконання своїх зобовязань.

Правової позиції, відповідно до якої скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів, доплат, надбавок до них, дотримується Верховний Суд України у справах за позовами працівників апаратів судів, що відображено у його постановах від 22.06.2010 по справі № 21-399во10, від 07.12.2012 по справі № 21-977во10, від 03.12.2010 по справі № 21-44а10 та Вищий адміністративний суд України, що відображено в його ухвалах від 28.11.2013 по справі № К-10021/10, від 09.10.2013 по справі № К- 10879/10-с, від 30.05.2013 по справі № К-34251/10.

У своїх висновках Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише "на умовах, передбачених законом", а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах "Амюр проти Франції", "Колишній король Греції та інші проти Греції" та "Малама проти Греції").

Водночас стаття 1 Першого протоколу не гарантує права на надбання майна (рішення у справах "Ван дер Мюсель проти Бельгії" та "Копеський проти Словаччини"). Особа може заявляти про порушення ст.1 Першого протоколу тільки тією мірою, якою оскаржувані рішення національного суду стосуються її майна в розумінні цього положення. "Майном" може бути як "існуюче майно", так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні "легітимні сподівання" на реалізацію майнового права. "Легітимні сподівання" за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі "Копеський проти Словаччини").

Принцип захисту легітимних очікувань належить до принципів, що розвивалися судовою практикою Європейського суду з метою контролю за здійсненням влади так, щоб не допустити свавілля та зловживань, з метою захисту від можливих порушень з боку публічної адміністрації, в першу чергу, при реалізації державними органами та посадовими особами дискреційних повноважень.

Згідно розпорядження КМУ від 24.02.2003 №88-р посада секретар суду відноситься до 6 категорії посад державних службовців.

16 лютого 2016 року працівники апарату Тетіївського районного суду, зокрема, позивач звернулись з листом №01-43/2/2016 до начальника територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області ОСОБА_4 про проведення перерахунку та виплату заробітної плати відповідно до вимог Закону України "Про судоустрій і статус суддів" за періоди: - з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року у розмірах, визначених абзацом другим частини першої статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", у редакції Закону "Про прокуратуру" (30% посадового окладу судді місцевого суду); - з 29 березня 2015 року по 8 вересня 2015 року у розмірах, визначених абзацом другим частини першої статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону "Про забезпечення права на справедливий суд" (30% посадового окладу судді місцевого суду).

Судом встановлено, що ні в місячний термін, ні на день судового розгляду справи Територіальне управління Державної судової адміністрації в Київській області відповіді працівникам апарату Тетіївського районного суду не надано.

Разом з тим, листом від 25 квітня 2016 року №06-10/533 відповідачем повідомлено, що Територіальне управління Державної судової адміністрації в Київській області, як державна установа нараховувала заробітну плату відповідно до Постанови №268 (у редакції чинній у періоди зазначені в позові) у зв'язку з чим повідомлено про повну відсутність будь-якої заборгованості по заробітній платі перед ОСОБА_2

З наведених обставин та положень законодавства слідує, що позивач має право на перерахунок посадового окладу за період з 26.10.2014 по 28.03.2015 включно, відповідно до ч. 1 ст. 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про прокуратуру" та за період з 29.03.2015 по 31.12.2015 включно, відповідно до ч. 1 ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд".

Визначаючись щодо змісту позовних вимог, суд дійшов висновку, що є підстави для задоволення позовних вимог про визнання неправомірними дії відповідача в частині не нарахування та невиплати позивачу заробітної плати за період з 26.10.2014 по 28.03.2015 включно, відповідно до ч. 1 ст. 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про прокуратуру" та за період з 29.03.2015 року по 31.12.2015 року включно, відповідно до ч. 1 ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд".

Та оскільки одним з принципів судового захисту в Україні є відновлення порушеного права, суд вважає за необхідне захистити порушені майнові права позивача та зобовязати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області здійснити перерахунок та виплату заробітної плати ОСОБА_2 за період з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року включно, відповідно до частини першої статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про прокуратуру" та за період з 29 березня 2015 року по 31 грудня 2015 року відповідно до частини першої статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд".

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи вищевказані обставини справи, а також відсутність заперечень проти адміністративного позову від Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 69-71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати неправомірними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області в частині не нарахування та невиплати заробітної плати за період з 26.10.2014 по 28.03.2015 включно, відповідно до ч. 1 ст. 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про прокуратуру" та за період з 29.03.2015 по 31.12.2015 включно, відповідно до ч. 1 ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд".

Зобовязати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області здійснити перерахунок та виплату заробітної плати ОСОБА_2 за період з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року включно, відповідно до частини першої статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", у редакції Закону України "Про прокуратуру" та за період з 29 березня 2015 року по 31 грудня 2015 року відповідно до частини першої статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд".

Постанова набирає законної сили відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя Я.В. Горобцова

ОСОБА_5